Робінзон з Індустріальної - Сторінка 12

Як професор. У мене не завжди стільки буває.

– Потім, – улесливо посміхнувся Невдоволений, – я вам ще дещо скажу…

– Давайте перевіряйте…

Знову територія автогаражів. Неподалік від гаража Галапочки стоїть велика сіра автомашина. На синій стрічці, що оперізує кузов машини, чорні букви: "ВЕТЛАБОРАТОРІЯ". У відчиненому гаражі махає хвостом Дракон. Недалечко від машини, на блоках, що хтось заготовив собі для будівництва, сидять Галапочка і русявий худорлявий чоловік. Чоловікові років тридцять.

– Справи неважні, – каже чоловік. – У коня повне нервове виснаження. Зміни в складі крові, порушена ритміка серця, хвора печінка…

– Не розумію, Василю, – дивується Галапочка. – Здається, я його так беріг… Хіба ще до мене господарі не шанували його здоров’я…

– Тут не винні ні попередні господарі, ні ти. Ось дивися, – показує навколо Василь, – де стоять гаражі? Тобто де постійно живе твій кінь? За гаражами проходить залізниця – постійний шум, постійна вібрація. Шум до двадцяти децибелів – це шум трави, листя. Він заспокоює нервову систему. Шум понад двадцять, припустимо, тридцять децибелів – цокання годинника вже може в організмі акумулювати шкідливу втому. Тепер уяви собі: електропідлогонатирач дає вісімдесят децибелів, електробритва шумить на дев’яносто децибелів…

– Вибач, але я ні підлогу в коня у гаражі не натираю, ні бороду йому не голю…

– Слухай далі, – ніби не чує зауваження Галапочки Василь. – Гамірна вулиця – це сімдесят децибелів. Сто двадцять децибелів руйнівно діють на барабанні перетинки, викликають біль…

У цей час долинає нестерпний шум і калатання поїзда.

– Скільки децибелів дає отой поїзд? – запитав Галапочку Василь. – Яку вібрацію він викликає? Та твій кінь у гаражі переносить більші перевантаження, ніж космонавти при підготовці до космічних польотів. Притому вони чи то в тренувальному, чи в справжньому космічному кораблі перебувають лише певний період. А твоя худобина живе у постійній вібрації, в постійному шумі, в постійному порушенні електромагнітного поля. Бо поглянь, – Василь показав рукою вгору, де переплітались проводи електроліній, – поглянь на той достаток. Усе це діє на ритміку серця, на обіг крові… А радіохвилі?..

Слова Василя заглушив шум двигуна автомобіля. В сусідньому гаражі чоловік газує своїм "Запорожцем". З вихлопної труби цього мінітехнічного створіння віку валить сизий дим, як із брандспойта вода.

І Галапочка, і Василь повернулись у бік шуму.

– А гази? – продовжує Василь. – Оці відпрацьовані гази знаєш як впливають на живий організм? Тепер подивися, скільки машин оточує твою тварину.

Перед їхніми поглядами проходять ряди гаражів.

– Ну, де ж я йому того хліва візьму? – бідкається Галапочка. – І так добре, що має над головою дах.

Василь, захоплений своїми доводами, далі штурмує Галапочку:

– Тепер дозволь тебе спитати: де ти пасеш свою худобину? Чим ти годуєш її?

Галапочка витріщив очі:

– Ну як? Пасу де попало. Трохи он там, на вигоні біля гаражів. Часом виходимо за місто… Думаю, що скаржитися на мене він не має підстав, їжі йому вистачає. Та й на зиму заготовлю їстива всякого пудів…

– Справа не в пудах. Ти міряєш пудами, а організм міряє калоріями, поживними речовинами, хімічними елементами. Припустимо, твій Крокодил…

– Дракон, – поправив Галапочка.

– Ну, Дракон. Словом, кінь. Якщо твій кінь споживає їжу, яка бідна на одні елементи і має забагато інших, то в організмі з часом порушується баланс. Одних забагато, інших не вистачає. Організм втрачає рівновагу. Це призводить до різних патологічних змін…

Бородате лице Галапочки, зосереджений погляд. Перед його очима Дракон. Перефарбований, схудлий, світить ребрами.

Коняча морда щось шукає в жолобі. Уздечка на голові. Ланцюг від уздечки до стовпця, забитого в землю.

Розумне коняче око…

Зосереджений погляд Галапочки.

Поруч аргументовано розмахує руками, ворушить губами Василь. Галапочка його не чує. Галапочка думає, уявляє…

Вигін за селом. На вигоні кілька шатер. Стоять вози з халабудами. Пасуться коні. Горить похідне горно. Клацають об ковадло молотки. Два бородаті цигани кують підкову.

Поруч бігають замурзані циганчата. Сидять циганки, розкладають карти.

Скраєчку табору за етюдником Галапочка. На полотно лягають мазки. Очі раз по раз зиркають на крайнього воза з халабудою. На возі в халабуді напівлежить Крузя. В руках тримає гітару. Біля воза пасеться Дракон…

Галапочка стрепенувся. За гаражами по залізниці промчав поїзд.

– …Гармонія і тільки гармонія, – закінчує Василь.

– Так, так, – бубонить у бороду Галапочка. – Гармонія…

– Я поїду, – рішуче каже Василь. Встає, подає Галапочці руку. – Поїду. Лабораторія потрібна буде хлопцям…

Машина-лабораторія віддаляється. Сидить поруч з водієм Василь. Лице сповнене власної гідності, задоволення.

Сидить на кам’яному блоці бородатий Галапочка.

Махає немічним хвостом у гаражі Дракон…

…Кабінет голови правління міської філії Спілки художників. За столом сидить Гаврило Самуїлович. Попід стінами на стільцях сидять Невдоволений, молодий, худорлявий в окулярах, підстаркуватий, сивий. Поруч – високий, кремезний, низенький, чорнявий, з натхненним поглядом. У куточку до стіни прилип Галапочка.

– Ну, що, – окинув поглядом присутніх голова. – Мабуть, можна починати.

– Давайте будемо починати, – підтримав його Невдоволений. Лице його сповнене такої радості і вдоволення, ніби йому присудили Нобелівську премію.

Голова підвівся:

– Засідання правління міської філії Спілки художників вважаю відкритим. На порядку денному одне питання: "Персональна справа художника Робінзона Івановича Галапочки". Заперечень чи пропозицій не буде?

– Не буде, не буде, – підтримує похапцем Невдоволений.

– Хто за такий порядок дня, прошу голосувати.

Всі, крім Галапочки, підняли руки.

– Одноголосно, – сказав голова. – Тоді слово для інформації має Іван Васильович Невдоволений.

– Я, товариші, буду конкретно. Я тільки наведу факти, які мені вдалося встановити під час перевірки. Для повнішої інформації членів правління скажу, що з міліції надійшов телефонний дзвінок до Гаврила Самуїловича. Почнемо з того: хто такий Робінзон Іванович Галапочка? Художник, який виріс у нашому колективі, за нашою активною допомогою. Але Робінзон Іванович, замість того щоб з вдячністю ставитися до своїх старших товаришів, грубить їм, зухвало і високомірно поводить себе. Наведу приклад: коли обговорювалася моя картина "Відпочинок передовика", Галапочка дозволив собі грубощі по відношенню до мене…

– Вибачте, – зірвався з місця Галапочка. – Не по відношенню до вас, а стосовно вашої картини. Я сказав, що це графоманство…

– Сидіть, товаришу Галапочка! – наказав голова. – Вам нададуть слово.

Невдоволений продовжує:

– Галапочка, відчувши безкарність, почав витворяти, що йому заманеться. А недавно вдалося встановити, що Робінзон Іванович торгує кіньми…

Галапочка байдуже сидить. Байдужим поглядом прочісує лиця членів правління. Худорлявий в окулярах Бійчук куняє. Сивий солідний Панчук уважно розглядає чучело качки, що стоїть на шафі. Високий кремезний Залісько малює щось фломастером у блокноті. Низенький Малюкович смачно затягується цигаркою і з ентузіазмом дивиться в стелю.

– …Виявилося, Галапочка мав спочатку одного коня, гнідого. Тоді жовто-бурого. У наш час, коли так важко придбати гараж для машини…

– Кінь у мене весь час той самий! – знову зривається з місця Галапочка. – А гараж мені виділили на зборах кооперативу. Їм вигідно мати в гаражі коня, щоб тягнути машини, коли заглухнуть…

– Сідайте! Потім! – присадив Галопочку голова.

– …Розмовляв я з сусідами Галапочки, – продовжував Невдоволений. – Ось що вони розповідають. Бурундукін, електрик будинку, сусід через стіну: "Галапочка – тип непевний. Часто в нього збираються підозрілі бородаті компанії. Сам також з бородою. Що він нею прикриває? Кіньми торгує. Мав гнідого. Тепер має рудого. Занечищує нам подвір’я. Усі в дворі проти Галапочки. За винятком пенсіонерки Цукеркіної, яка бере в Галапочки послід коня для вазонів. Розбирали його на зборах в ЖЕКу. Не зробив висновків".

Сусід по поверху Куценький. Слюсар-сантехнік: "По-моєму, Галапочка з тих коней має якийсь калим. Інакше навіщо б він тримав їх? Може, оре приватному сектору городи? Хто його знає".

Знайомився я з протоколом зборів у ЖЕКу, де розбирали Галапочку. "Некомпанійський, зарозумілий, підозрілий", – такі характеристики дали йому виступаючі на зборах…

Невдоволений відкашлявся:

– Тепер, товариші, основне. Як удалося встановити з розмови, Галапочка – дальтонік…

У кабінеті пожвавлення.

Зривається знову Галапочка:

– Це вже, вибачте, ідіотизм…

– Та сидіть! – перервав Галапочку голова.

Невдоволений пригладив волосся:

– Оті ще не оперені критики підносили творчість Галапочки як сміливе новаторство, особливо картини, на яких обличчя його героїв сині чи зелені, а хустини на головах рожеві або червоні. А виявляється, Галапочка просто не розбирає кольорів…

– Це ви підслухали мою розмову з Петренком. Коли ми жартували. Ви що, стояли під дверима? – випалив Галапочка.

Підвівся голова:

– Товаришу Галапочка, ви сядете чи ми змушені будемо вас просити за двері? А вас, Іване Васильовичу, я щось не розумію. По-моєму, ви вже зайшли таки задалеко. Галапочка закінчив училище, інститут. Ми його рекомендували…

– От бачите, Гавриле Самуїловичу, ми не знали. А він це явно приховував. Як приховував і те, що народився не в сім’ї колгоспника. У своїй автобіографії Галапочка пише: "Народився у сім’ї колгоспника". А, як вдалося встановити, батько Галапочки був на той час лісником…

Галапочка сидить спокійно. Він згадує.

…Невеличкий мішаний лісок на околиці села. Хата в цьому лісочку, хлівець біля хати. Обгороджене подвір’я. На подвір’ї криниця. Рябко розлігся на зеленому килимку трави. Ходять-никають по подвір’ю кури. Біля хати на травичці грається мале хлоп’я. З лісу до огорожі наближається вершник. З рушницею за спиною. Під’їхав, прив’язав повід до тину, відчинив хвіртку. Хлопчик оглянувся на рипіння хвіртки, кинувся назустріч вершникові:

– Татко! Татко!

Вершник пригнувся, розпростер обійми:

– Ах ти, мій Робінзончику!

Хлоп’я вмить опинилося на руках у батька, обняло його за шию, зняло батьків картуз, накрило себе ним до половини.

Ось Робінзон сидить поперед тата на коні.