Скривлений посміх - Сторінка 4

Тепер, коли він стоїть перед перспективою бути замкненим на кілька років у чотирьох стінах, він так глибоко почував любов до життя й до людини, як може почувати красу вільного дихання людина, відлітаючи в безповітряні простори.

– Знаєш, і дитинство своє, і юнацтво, і подружнє життя я почуваю зараз тільки в тих моментах, де була приязнь, любов – чи то до батька, чи до товаришів, чи взагалі до людей. В цьому є якась незабутність. Може, навіть моменти довічньої цінності…

Дмитро говорив таким щирим підкупним тоном, що Корній забув про своє замішання від недоречного руху й, як бувало в парубоцтві, уважно слухав.

Здається розсунулись стіни, була тиха літня ніч, була юність, надії, був Дмитро такий близький, щирий приятель.

Аж ось Дмитро урвав свій довгий монолог і замріяно заходив по камері.

Корній кинув погляд на вікно. Крізь ґрати сірів досвіток. Звичайно це був час, коли все переговорено, й хлопці розходились по домівках, щоб через кілька годин взятися до буденної праці.

Корній встав, підійшов непевними кроками до порога, взяв рушницю. Він хотів вийти за двері, щоб бува вранці не мати неприємності від начальства, але, глянувши на Дмитра, не посмів. Сів на стільця біля порога, спершись задумливо на рушницю.

Дмитро так само ходив замріяний, не звертаючи уваги на Корнія. Лице йому світилося якимось фосфоричним сяйвом, очи в світлі каганця хворобливо блищали. Він почував себе закоханим до екстазу, закоханим у життя. Почував його юність, його бадьорий ранок, запах туманів і соковитих трав.

Його очи любовно повернулися до віконця. І враз зір вразили хрести ґрат. З’явище набрало для Дмитра глибоко символічного сенсу. На одному з цих хрестів він буде розіп’ятий багато років, щоб нарешті втратити надію на життя, навіки скліпити очи.

Дмитро тривожно озирнувся. Хотілося благати в когось порятунку. Підійти до Корнія й щирим каяттям виблагати ласки. Але підійшовши, Дмитро помітив, що Корній спить. Дмитро відчув на мить такий страх, який може відчути живий в царстві мертвих. Один у сонному світі.

Він скоро отямився. Глянувши ще раз на сплющені повіки Корнієві, тихо рипнув дверима.

Скочивши на ноги, Корній ще зупинився на мить поглядом у порожній камері, а за хвилину вже летів вулицею сонного містечка.

– Стій! – луною розлігся його голос. Вигук тільки підсилив біг утікача. – Стій, я тобі кажу, – вже грізно ревів голос міліціонера.

Але Дмитро, звернувши за ріг вулиці, вже стремів зором до жита, де в груди бив запах туманів.

Коли Корній вибіг за містечко, він бачив уже лише темний силует голови, що на мить зринала над житом, то знову зникала, спотикаючись. Ще момент – і Дмитро зникне в долині туману.

Кров шугнула в голову Корнієві. Він підкинув рушницю й спіймавши ненависним оком мушку, стрельнув у туман.

Голова спотикнулась.

Стурбовано побіг Корній росяною стежкою, не бувши певний, що він затримав утікача. Але раптом над долиною стежка обірвалась. Дмитро лежав ниць і з шиї йому, неначе з джерела, била кров. Квапливо затамувавши рукою рану, Корній почав повертати Дмитра й раптом вражено відсахнувся.

В очах Дмитра блукали тумани, а на вустах застиг скривлений посміх.

Корній безпорадно скинув навкруги очима, і в його скривавленій руці засюрчав свисток.