Тотем - Сторінка 17

Напевне, ТВ придумав витончений психолог-приборкувач — і цим підступним винаходом викрав печалі і радощі проживання власного досвіду, випещеною рукою простягаючи легкодоступний замінник.

Потім з'явилися ще рафінованіші антропологи і антропоманти, людинолюби і людозвідники — і підсунули, маніпулюючи монументальним простором, сурогати, сурогати, сурогати... А лінива людина легко і добровільно стрибає у сильце замінника, не підозрюючи, що ця пастка здатна вщент вихолостити і стерилізувати її неповторність. Те, чим вона цікава іншим. Те, що є її дарунком від пана Господа.

Микита Крещук не завжди розумів, що із ним робиться. Адже ми є невігласами не лише стосовно життя і почуттів інших. Ми — яка пастка парадоксу! —часто не розуміємо навіть власного внутрішнього світу. Нам не вистачає сил і бажання навіть для себе, бо замінники зжирають і роботизують наш живий інтерес. Це робиться так машинально і вправно, що, не змигнеш оком, коли ти вже є додатком до машинерії, приставкою до техніки, яка, ошкірившись, вимагає чимраз відданіших ритуалів некро-любського поклоніння.

І змертвівши та змалівши побіля кишенькових ідолів, ми не маємо, мізкував Микита, жодних інших спокус. Сильний не той, хто чистенький, бо не спокушений, а той, хто зумів вистояти перед хланню зваби.

Пірнути з головою у дикі розтлінні оргії, котрі пропонує зваба, забутися, не страждаючи, у вигаданому кимось високо-талановитим тілесному розбещенні. І пити, пити, пирскаючи слиною та захлинаючись від хіті і шалу, гедоністичні та сибаритські нектари, котрі підсуває цариця Зваба (із найстаршого чорнокрового родоводу).

І цариця Зваба прийшла до тебе у вигляді Христини.

49

Ти погано знаєш себе, kratos i gloria, ти — паскудниця і ганчірка, тебе мордує продовження зв'язку із цим — із яких тенет і пасток він зринув у твоїй долі? — психопатичним ексцентриком. Ох, kratos i gloria, псевдоkratos i псевдоgloria, тобі, напевно, відомо, що будь-які розумування і теоретичні абстракції, наші так звані милі погляди і випещені переконання моментально вивітрюються на любовній постелі, особливо, коли ми закохані чи, скажемо по-чиновницькому, психологічно залежні від партнера.

Сьогодні ти знову ішла до Віктора з почуттям провини і обридження, чекання і страху. Можна нанизати ще десяток визначень, але ці бліді відбитки емоцій будуть лише додатками справжності двох первісток-близнят-любові і ненависті.

Віктор, як завше, був не в дусі. Бо навіть твої приходи стали для нього буденністю. Міг же біснуватий трагік Калігула виклично трахати сенаторських дружин чи віддавати накази про усічення голови нездарним, на його думку, поетам. І для Калігули такі речі ставали буденними. Він займався переступами від нудьги, шукаючи ліків у вилитій крові свіжих трупів, у кроволюбстві чи у збезчещенні шанованих мотрон і навіть мотроніїв.

А твій кімнатний калігула і твоя пародія на тирана має набагато вужче поле для садо-мазохістичних обсервацій, обмежене лише твоєю душею і тілом.

Отже, Віктор, як завжди, був не в дусі. Бо він любив Владиславу, водночас ненавидячи за свої емоційні перевитрати. Це, бляха, несила вже витримувати! Я думаю про неї кожен день, всяку годину і постійну хвилину; я вже невспромозі носити такий тягар. Може, нехай зникне із мого життя, щоб я її більше не бачив; ліпше — рукоблуд, аніж такі тортури! Але тоді за мною прийде кат порожнинних днів, безглуздих годин і антисенсових хвилин — і я не знатиму, що робити зі своїми руками, носом і печінкою.

Бо не про Владиславу ти думаєш, від колиски переможений переможцю. Бо твоє безвілля й апатія колись давали сигнали тривоги, але ти ігнорував ними, нарощуючи душевні метастази, наче діти — тіло снігової баби. Помилково гадати, що надмірний егоцентризм характерний лише для багатьох відомих чи видатних персон. Звичайна людина носить усередині не меншу критичну масу цього вибухонебезпечного матеріалу. Але ніхто не зважає на потворні надбудови пересічних.

Усі мають десь "зіркові" болячки безликих — цю страшну розплату за викривлене ставлення до світу. Бо егоцентризм здатен за короткий час (при умові надмірного незримого розростання) знищити і розтоптати, нещадно караючи людину за те, що вона вступила двома руками і ногами у підступну саморукотворну пастку.

49 а

Віктор, як зазвичай, був не в дусі. Чого прийшла, тобто чому прийшла так пізно, скільки можна чекати — я ж хотіла передзвонити, що затримуюся, але ніхто не брав слухавку — ти навіть не знаєш, що мені позавчора відключили телефон за неоплату! а чому не знаєш, це ж не просто випадковість, розкручував себе переможець, наче стару криничну корбу, це за-ко-но-мір-ність! а чому? Тому, що ти байдужа до мене. Думаєш, я не відчуваю, що ти замислюєш планики і прожектики про спосіб чухнути звідси, розірвавши наш зв'язок? Ну і давай, дуй, усі тікайте від мене, наче від прокаженого! А я залишуся у цій пустелі, і...

Переможець зробив чи то ефектну, чи афектну паузу. Владислава відчула, що може зомліти. Краще би вона уже застала колись його заплутаним у петлі чи із порізаними венами, тоді пробувала би рятувати, якби не було пізно, віддала би усю свою кров до останньої граминки, не допускаючи інших донорів до... коханого, лише не це страхіття погроз і шантажу. Боже, у мене вже чи то зсохлися, чи то ожиріли нерви. Я не сприймаю і не слухаю його балаканину, але він швидше мене доведе до петлі чи самоотруєння, ніж зважиться сам. Щокою дівчини поповзло кілька сльозин-черепах.

Віктор несподівано пожвавився, адже сльози далекі від інстинкту, плач очищує від невибагливої хіті, а ридання додає людському коханню краплину величі. Він відчуває, що завдяки сльозам kratos i gloria тіло і член наповнюються неконтрольованим бажанням оволодіти тією, котра ридає, тут же, на підлозі. І чим гіркіше і важче вона плакатиме, тим приємніше буде брати її безпорадне обм'якле тіло. Але ж неправда! (хтиво розпалювався переможець) Хіба її сідниці зараз відчувають горе, хіба тужать її лоно чи груди? Адже форми її тіла при плачі такі ж, наче вона заливчасто сміється чи потрапляє у секс-нірвану! Сльози і жаль не мають жодного стосунку до тілесних приваб, а роблять ситуацію витонченішою.

Ходи ближче, аж прохрипів захлинутий гоном переможець, я хочу тебе виїбати, щоб тебе не трахали інші! Страх і ще щось отруйно-бридке підкосило Владиславі ноги. Вона стала на коліна (на підлозі), не маючи сил підповзти до дивану. Віктор похапцем здирав із дівчини одяг, безладно розкидаючи кімнатою джинси і трусики, бюстгальтер і в'язаний светр. У переможця трусилися руки, він ледь не заплутався у власних штанах, його найкоштовніший чоловічий інструмент піднімався і падав, неначе перебирав на себе частину статевої гарячки господаря. Ставай раком, я сказав, руками опирайся об підлогу, твої руки нам зараз не приший кобилі хвіст. Лівим кутиком Вікторового рота потекла цівочка слини.

Слина як еліксир інстинкту. Слина — синдром виродження. Слина — це банальний продукт життє діяльності. Слина ніби сльоза? Слина— неначе сперма.

Дійство розпочалося. Він брав дівчину, наче збезумілий бугай, котрому вкололи сильного гормонального препарату короткотривалої дії. Але яка розкіш роздягненої фізіології, який кайф крутити руками і на фалосі це обм'якле, покірне і трохи налякане тіло як квінтесенцію жіночості без помад і парфумів! Ох, він розуміє султанських воїнів Аллаха, котрі, спустошуючи переможені міста, ризикували життям задля тієї миті, коли було можна, отримавши дозвіл яничар-аги, впиватися винами і ставити навкарачки нажаханих (і від цього ще вродливіших) полонянок. Кров полонянок, злягання із полонянками, рабство і мазохізм полонянок...

Ці міркування проносяться у Вікторовому черепку за декілька секунд. Деякі з них він озвучує, мовляв, була би Владислава на місці середньовічної полонянки, яку виставляють на невільницькому ринку, але не до гарему падишаха або великого візира (чи дрібніших), а для простих синів півмісяця, то вона вмить би відчула, як трахають навкарачки чи ще як забагнеться жорстоким завойовникам, вона би тоді обпісялася від задоволення і страху, вона би...

І тут Віктор тоненько скавучить, неначе молодий бичок, виливаючи в дівчину і на дівчину свою білу вологу життя, котра у деяких сперматозоїдах, вочевидь, містить законсервовані Гени психопатичності. Тече дівочим тілом сперма і слина її переможця і повелителя. І залишається у Вікторовому кулаку жмут волосся —невже коханої, хіба і такою буває любов? — адже коли він відчуває викид білої вологи життя, то майже завжди впивається у розкішне дівоче волосся. І вириває його іноді жмутиками, але не для того, щоб носити на грудях медальйон із пасмом волосся найріднішої жінки, наче старомодні офіцери під час війни, а щоб вижбурнути ці безживні пасма-свідки у раковину унітазу.

І світяться, як два самотні вовкулаки, білки Вікторових очей. Навалюється втома, із якою непосильно боротися, і через кілька секунд переможець уже хропе на протертому кількадесятирічному тапчані.

Хіба такого кохання ти хотіла, антиkratos і зовсім не gloria? Ти йдеш у свій нехарапутний студентський гуртожиток, нічого не бачачи, доповзаєш до свого (але і ця річ не твоя, у цьому місті тобі не належить нічого, ти — вродлива парія) казенного дівочого ліжка. Ти не чуєш ні вересків щасливих відсутністю досвіду співжительок, ні п'яних хлопчачих голосів, ні підступного переходу довгого зимового вечора у задушливу, наче зашморг, ніч.

50

Ми любимо потішатися над чужими страхами і комплексами, ох, як ми це любимо! Навіть шляхетні (генетично, бо освіченість не надто змінює людину) пані та панове потаємно кохаються у копирсанні чужих промахів, інтимно радіють, спостерігаючи за чиїмись помилками. І не перелічити впродовж історичного (істеричного?) шляху насильств і звірств, учинених людині людиною.

Э... .Бо у нас більша схильність до мізантропії, аніж до місіонерства. Бо ми — радше патріоти-черево-послушники, аніж герої. Маємо, ніде правди подіти, виразніший синдром вирощування і вирізання кроликів, аніж вирощування чину...

...А нашу бідну країну ми також більше любимо на відстані, адже так затишно випускати газети і співати народних пісень на віддалі кількох державних кордонів.