Тричі мені являлась любов - Сторінка 3

Існує підозріння, що ці відвідини мали на меті прищідлювання і розповсюдження в тій околиці згаданих думок і тенденцій.

Звертаюсь до вас, щоб ви старалися конфіденціально вивідати і донести мені, які саме відносини підтримує чи підтримував священик Рошкевич з Франком, які ви зробили спостереження про поведінку цього пароха, чи одержує він листи з-за кордону і які саме, чи в його домі появляються якісь підозрілі чужі люди, чи користується він впливом у своїх колах і в парафії, як, можливо, використовує там свій вплив і т. п.".

Звичайний слідчий документ, але він фактично вирішив долю Івана Франка та Ольги Рошкевич.

Отця переконали, що тут справа не лише в ідеях, а в таємній організації, яка діє проти віри, бога, власності, монарха. Соціалісти хочуть весь світ верх дном перевернути...

Одного ранку перед плебанією [9] зупинилась бричка, і з неї вискочив заклопотаний ксьондз із Велдіжа. Він замкнувся з отцем Рошкевичем у покої і мав з ним довгу розмову. Ксьондз сказав, що завтра тут буде ревізія і що про неї просив попередити його слідчий з Долини. Отець добре знає його. Це той, що приїздив у Лолин, залицявся до Ольги. Ксьондз обіцяв Рошкевичу бути свідком при ревізії, другим буде костьольний органіст, ну а за третього потрібно взяти сільського війта, бо так вимагає припис.

Обшук відбувся за всіма правилами. Нічого, проте, знайти не вдалось. Ольга всі листи і книжки від Івана Франка заховала на пасіці. Ревізія закінчилась пишним підвечірком. Слідчий не міг надивуватись, яка гарна бібліотека в Ольги і як вона невимушене вміє вести розмову з добродіями.

Не дивлячись на всі застережливі кроки, вже на другий день по околиці поповзли чутки, що в Роїпкевичів "щось" шукали і знайшли. Чи то гайдамацькі ножі, чи то бомби. Подумати тільки, хто б на таке сподівався! Такий смирний, такий добрий, а камінь за пазухою носив. Репутація шановного отця, що розраховував на ласку консисторії, катастрофічне падала. Ольга стала "притчею во язицях". Іч, яка грамотна! За професора захотілось, мудрою хотіла бути!

Вслід за першим розпорядженням намісництво висилав друге. "Іван Франко, — писалось в ньому, — під час свого перебування у священика Рошкевича в Лолині одержав листа від Михайла Павлика, також обвинуваченого, щоб старався налагодити зв'язки з робітниками тартаків у Велдіжі і насамперед щоб дізнався, скільки годин у день працюють, яку одержують плату, як живуть, скільки платять податків і т. п. Заклинаю, отже, щоб ви негайно обережно перевірили, чи намагався Франко наблизитись до велдізьких робітників і який з того наслідок, чи прийнялось зерно соціалізму, кинене між ними, і яким способом проявляється в умах згаданих робітників.

Мушу звернути увагу на те, що слідство ц. к. [10] жандармерії, мабуть, не доведе до вияснення правди, тим більше цього не дадуть допити робітників або їх роботодавців і наглядачів разом із складенням протоколів. Справу можна обстежити і вияснити тільки за допомогою довірених осіб, близьких їм способом життя або професією.

...Справа не може бути байдужою також для власника лісів у Велдіжі, таємне порозуміння з ним могло б пану старості значно полегшити здійснення вищезгаданого завдання. Про наслідки прошу мені якнайшвидше дати звіт". Після цього розпорядження отця Рошкевича потягнули в Долину "до протоколу". Коли слідчий на допиті запитав отця Рошкевича, з якою метою в його домі бував Іван Франко, шановний отець здивовано відповів:

"Як з якою? Ніякої мети не було. Приходив у гості". Пан Франко був репетитором сипа Ярослава, бо в Ярослава не все було гаразд з наукою, з тою грекою, латиною, математикою. В репетитори Франка нараяли йому дрогобицькі професори. Нехай пан слідчий перевірить. Саме дякуючи Франку, син перейшов у п'ятий клас. Ну, а як відомо папу слідчому, завше в таких випадках ведеться, що репетитора потрібно запрошувати в гості.

Отець Рошкевич не скупився на гарні слова про Франка: скромний, а який мудрий, який порядний... Не в тім'я битий, слідчий обережно запитав, чи не зв'язані такі часті відвідини Франка з його дочками. От у 1876 році, тобто минулого року, приїздив двічі: на Великдень сам, а літом з групою мандрівників, в тому числі з Охримовичами, що з сусіднього Сенечева. По дорозі назад вони завернули в Людвиківку (Козачівку) оглядати тартак [11]. Для чого? Мандрівники вже признались про цю прогулянку слідчому. Через 50 років вони, крім цього, понаписують свої спогади про неї, а також про Франка. Слідчий знав, що в Лолині часто бував М. Павлик, котрий "має види" на Михайлину. Все знав. Отець Рошкевил навіть не догадувався, що про його листування, про листування Ольги з Франком слідчий довідався в "урядника пошти". Того самого, котрий потім услужить і Рошкевичу, бо буде таємно розпечатувати листи Ольги до Франка і переказувати їх зміст.

Отець Рошкевич не признався про стосунки Франка і Ольги. Про шлюб з Ольгою і мови не було! Ніяких подібних намірів Франко не мав. Все це плітки. Франко приходив тільки "з огляду на те, що вчив сина Ярослава",

Михайло Рошкевич казав неправду. "Я властиво, — писав йому Іван Франко 19 червня 1876 року, — хотів давніше уже говорити з Вами о тім ділі, — та якось не було чи сміливості, чи спосібності — не знаю. Скажу коротко, о що мені ходить! Я хочу просити Вас о руку Вашої доньки, панни Ольги..." А в листі до Володимира Озаркевича Франко писав: "Не знаю, чи звісно Вам, що я протягу кількох літ, поки ще був легальним чоловіком, а не проскрібованим [12] і не зачумленим, бував у о. Рошкевича і — розумівся — пізнав і полюбив панну Ольгу і просив також родичів о єї руку. Відповідь я одержач зовсім розумну: ми не противні, — але, впрочім, до сего діла маєте ще час. Ніяких формальних заручин, розуміється, не було, бо ані о. Рошкевич, ані в посліднім ряді й я, не великі охотники до формальностей".

Вже по виході з тюрми Іван Франко знову звернувся до Михайла Рошкевича: "По довгій боротьбі з самим собою рішився я писати до Вас, — не щоб перепрашати Вас за що-небудь (перепрашати Вас я не маю за що), ані щоб усправедливлятися, чи там толковатися, — бо я ні згля-дом Вас, ні зглядом нікого нічо не завинив... — Питане до Вас: чи Ви вважаєте наш зв'язок за перерваний, ци ні? Я не завдав би Вам сего питаня, в котрім більше має рішати Ваша донька, як Ви, коли би-м не думав собі, що Ви могли б знов на мене кидати ганьбу: що, от, збаламутив ми дівчину та й покинув. Може бути, — Вас буде ще стримувати то, що я ніби "політичне скомпромітований", — однакож сьмію Вас упевнити, що се неправда, — доказом того може бути й се, що мене на другий рік приймут на університет. Отож після сего я ставлю ось яка питанє до Вас: чи Ви хочете, щоб я удержав дальше зв'язь з Вашою донькою, чи ні? (Розумієся, — друге питане, чи Вона сего схоче, чи ні?). Коли ні, то принаймні тогди я буду знати, що я не ламлю дане слово...)

Переляканий після допиту у Долині, М. Рошкевич їде за порадою до І. Шараневича у Львів. Шараневич свою справу зробив, і отець Рошкевич лише тепер зрозумів, до чого могло довести знайомство з Франком. Про приїзд М. Рошкевича у Львів Іван Франко знав. "Заразом напиши, — звертався він до Ярослава Рошкевича з тюрми в листі від 22 вересня 1877 року, — з яких се причин Твій батько так страшно загнівався на мене, що, будучи у Львові, навіть не хотів побачитися зі мною? Для мене видаєся такий гнів чимось таким, що не має найменчого сенсу, — бо і що ж се значит гніватися на чоловіка в нещастю, — як коли б я сам собі то зробив, і то ще йому на збитки? Для того будь такий добрий і при найближшій спосібности напиши до дому і донеси отцеви Рошкевичови, що я надіюсь його з донькою побачити на моїй розправі".

Наївний... Пізніше він напише Ользі: "Ваш отець заховався так зглядом мене в процесі, що треба б не мати і іскорки людської чести, аби явитись в єго дім; не згадую о тім, що, коли я просив о Вашу руку, прирік мені помагати в кожнім разі, не грішми, а добрим словом і протекцією. Я ніякої помочи від них не потребував, а як не раз і заратували мене грішми, то часто віддавав'єм їх Славкови, а прочу часть уважаю за затягнений довг, котрий сплачу при першій спосібности, щоби не казали ще, що українець, соціяліст приходив до їх дому жебрати.

...Правдивих приятелів в біді пізнавай; хто з приятеля перекинувся в ворога, тот, значит, і вперед не був приятельом і не буде..."

На допиті М. Рошкевич заперечував також факт, що Франко "вступав у якісь зносини" з селянами та робітниками з Велдіжа. Що ви?! Франко такої скритої натури, такий встидливий, що взагалі не виходив з хати, в ніякі зносини, як були ласкаві сказати пан слідця, не вступав. То якесь непорозуміння.

Знову грішить отець Рошкевич. Слідчий трохи ясніше ставить питання: може, Франко спілкувався з селянами посередньо, через дочок шановного отця? Тут Рошкевич зовсім розгнівався. Як його дочки? Вони такі інтелігентнії Як вони мають говорити з селюхами, пане слідчий, по-французьки чи по-німецьки? Га? Пан слідчий забував, що вони дочки священика, і скільки світ світом, то такого ще не було, бог мені свідок, щоб дочка священика мала щось до говорення з хлопом.

Отець Рошкевич, дід якого, підкотивши реверенду [13] за пояс, з люлькою в зубах сам, як мужик, орав поле і копав картоплю, мав рацію. Тепер такого не було. Зрештою, Михайлина у своїх спогадах підтверджує цей факт. В дитинстві дітям священика заборонялось бавитись з сільськими дітьми, а тільки було дозволено сидіти і нудитись в покоях серед герані, мірти, бабок і фуксій. Щоб личко мало гарну білу церу [14], а не було таке спалене сонцем, як мужицьке. Коли вже дочки попідростали між тими ва-зонками, то й самі не відчували потреби спілкуватися з селянами. Тепер були в голові храмики, женихи, "таємні альбоми" з любовними віршиками місцевого значення, а також деколи "загранична" книжка в польському перекладі. В найкращому випадку народ цікавив їх як прихожани. Москвофільство отця Рошкевича не заважало йому послуговуватись польською мовою, бо це ознака "вищої культури".

Тільки розмови з Франком, з Павликом подіяли на сестер, як сказала Михайлина, "отвережуюче". Сестри зацікавились народом настільки, що поклялися бути корисними йому.