В пошуках скарбів - Сторінка 131

Часто характерники й допомагали людям у біді, нещадно карали ворогів, боронили покривджених. Могли й причаровувати красуню. Найвидатніший запорозький характерник був козак Мамай. Той усе міг. Цей Мамай був намальований у прихожій Яворницького: сидить він по-турецькому, грає на кобзі, а біля нього вся амуніція і кінь стоїть на припоні.

Кажуть ще й таке: Яворницькому дуже таланило в розкопках. Він знайшов у селі Михайлівці-Апостоловій двадцять шість золотих речей, багато срібних, бронзових та мідних усяких штук з давніх часів. Там він знайшов і золотий перстень з драконом. А чому йому так таланило? Бо він же характерник. Було, вийде в степ, підійде до могили, а за ним юрба копачів сунеться, От вій гляне туди, гляне сюди, а потім рукою тиць у землю: «Ось тут копайте!» І що ж — копають день, копають ніч і докопуються до того, що в когось під лопатою — дзелень! І виймають скарб, та не абиякий, а казани з грішми, скрині, а то й барила із золотом.

З отим верцадлом Яворницький ніколи не розлучався. Воно йому правило за підзорну трубу. Гляне в оте верцадло, а перед ним летять на баских конях Богун, Сірко, Наливайко. Похука він на те верцадло — як вилетять із Січі козаки, як поженуться за ордою та як почнуть лупцювати ворога, аж тріски летять. Або крутне тим верцадлом, щось шепне до нього — враз появилася Січ. Тут і бандурист гопака грає, а біля нього навприсядки такого викаблучують запорожці, що аж земля гуде, пилюга хмарою знімається. Дивиться Яворницький і всміхається, бо дуже любив він запорожців.

Те верцадло правило йому й за компас. Воно показувало, де шукати сліди запорожців і куди треба йти, щоб з шляху не збитись. І куди тільки воно його не водило! Кажуть, що його цар заслав у Туркестан. Був Яворницький і в Середній Азії. І що ж? Де б він не був, скрізь вишукував щось дороге його серцю, щось цікаве про запорожців. Він скрізь збирав старовину, привозив цілі лантухи всякої всячини до музею. Одного разу він доскочив з верцадлом аж до Царгорода. І де тільки його не носило з тим верцадлом!

А проте Яворницький казав: верцадло само по собі — ніщо, якщо не знаєш науки. До булави треба й голови!

ЄГИПЕТСЬКА МУМІЯ

І чого тільки не було в тому музеї, де за найстаршого був Яворницький. Там і шаблі, і вози, і картини, навіть золото й срібло, викопане з могил, люди бачили. Не було тільки мумії, що ото зроблена з неживої людини. Де ж її дістати? Хай би попи не обдурювали людей, ніби тільки святі в землі не тліють. Наука може зробити так, що тіло якого завгодно мертвого чоловіка буде як живе.

Яворницький давно хотів роздобути оту мумію. І дійшли до нього чутки, що в Єгипті їх хоч греблю гати. І вирушив він у той далекий край — Єгипет. Довго ішов пішки, їхав на верблюді. Дивиться, а навколо все піраміди та піраміди, гострі та високі, і все кам’яні. Коли приїхав до Єгипту, то про це дізналися жерці. Як тільки вони довідалися, що якийсь чужинець хоче роздобути мумію, зразу ж сказали:

«Е, ні! Зась!» Та Яворницький був упертий чоловік, він як ото що надумав, то зробить. От він і каже: «Давайте мені мумію!» — а жерці йому: «Не дамо». Та коли вже побачили, що з ним важко змагатися, тоді порадилися між собою і захотіли його погубити. Отож вони сказали: «Добре, віддамо тобі мумію, тільки в підземному храмі богині Ізіди, серед ночі, після служби».

З Яворницьким було двоє друзів. Вони відмовляли його, просили, щоб він схаменувся, не йшов на це, та Яворницький тільки всміхнувся: «Ні, я піду, мені жерці не страшні!» Тоді з ним пішли і його вірні друзі. Уже скоро північ. Підійшли втрьох до піраміди в умовлене місце, ніякого входу в піраміду ніде не видно. Аж ось загурчало, загуділо — розсунулися кам’яні плити. Через розчинені двері видно якесь наче сяйво. Яворницький підійшов до перших дверей. За другими дверима стояв натовп жерців. Вони були в багатому й розкішному вбранні. Звідти пахло чи то чебрецем, чи то ладаном і було чути якийсь наче спів. Жерці стояли біля столу й на мигах кликали підійти до них ближче. Вони йшли до другої кімнати, держали в руках мумію і заманювали Яворницького до себе. Та він розгадав їхні лихі наміри й далі не пішов, а став показувати руками, щоб жерці винесли мумію в першу кімнату. Ті довго не хотіли виносити, хитали головами й крутили носами, а потім таки винесли мумію в першу кімнату і головний жрець уже простяг її до Яворницького. Та він розгадав загадку і став задкувати. Одступає назад, а за ним іде жрець, і так аж до дверей. Коли це почувся грім, тріск, шум, і стіни стали зсуватися. Яворницький з вірними друзями вискочив з піраміди перед тим, як вона зачинилася. Мумія була в його руках. А в цей час де не візьмуться хоробрі запорожці! Вони й виручили свого писаря з біди.

На другий день пішли оглянути те місце, куди вони входили до підземного храму. Та скільки не шукали — ніде його не знайшли. І поїхав тоді Яворницький з своєю мумією до Катеринослава.

НЕ ДЛЯ ПСА КОВБАСА

Ото коли в Катеринослав наскочили махновці, то тягло їх у музей, як мух на мед. Чому? Там же зберігалися золоті речі та всяка коштовна зброя. Отож і кортіло песиголовцям погріти свої брудні руки.