Життя Гая Сергійовича Шайби - Сторінка 2

Хмарами радився дим і сповивав мовчазний шерег ще цілих гренадерів. Сичала вода в огні, нагорі горіла свіча. Шкварчав, загасав і чорнішав кокс коло самих ніг відважних жінок, що воювали з коксом, бо чоловіки воювали з німцями. Була війна і коло коксового цеху виріс новий, бензольний завод.

Великий інженер, знаменитий професор, патріотичний учений будував цей завод, щоб христолюбне воїнство білого царя могло стріляти в німців набоями не згіршими від німецьких. На той завод нікого не пускали. І тепер на варті перед ним стояв дядя з широкою бородою і з хрестом на кашкеті, а з дядею балакав якийсь чоловік. Цей чоловік повернувся до місця орлянки і глянув на нього орлячим оком.

Гай Сергійович Шайба знов повернувся на землю. На купі металоблискуватого коксу, немов убитий шуліка лежав Кронь — навколо метушилися хлопці, збираючи монету.

З великою серйозністю й деякими жалем Гай Сергійович Шайба споглядав бойовище. Йому не шкода було Кроня і йому не смішна була ефектна поза Кроневого тіла, але творчою хлоп'ячою душею своєю він не полюбляв деструкції. Ненависть не ночувала ще ні одної ночі в його душі. Він стояв серйозний і замислений. Зненацька йому здалося, що Кронь ожив і знов бовванів перед ним немов огидний допотопний рак, куди більший, куди дужчий, старіший, куди п'яніший Кронь Гай Сергійович Шайба хотів звести руки, щоб ще раз подолати Кроня — і не міг, Руки йому стягав добрий англійський ремінь. Перед ним стояв батько Кронь, "нічний сторож", друг естетного інженера. Хлопці розлетілись, мов липове клиння в столярнім цехові, а Кронь — син уже звівся на ноги і націляв здоровенним шматком коксу в ціле око Гая Сергійовича Шайби. Кронь батько обома руками тримав пояса навколо невеликого тіла Гая Сергійовича Шайби. Він зробив останнє одчайне зусилля, щоб визволитись і застиг. На лиці йому мимоволі, помалу розливалася усмішка.

Його вразила колосальна, монструозна невідповідність між його силою й силами його ворогів. Це було наче хтось пускав у хід увес ливарний цех, щоб одлити одного ґудзика для інженерових штанів, ґудзика, що загинув в естетичному екстазі, це було, наче мартен загружали новими плугами, букерами, снопов'язалками і сівалками для того, щоб одлити сталеву англійську шпильку замість того таки в естетному екстазі загиблого ґудзика. Гай Сергійович Шайба відчув, що кумеднішої ситуації він за недовгого свого життя ще не управився спостерігати.

Затулина на коксовій печі затулилась і піч змокла і змовкла. Навпаки, рот Гая Сергійовича Шайби розтягся до самих вух — розкрився як діяфраґма і утопив Кронів, безнольний цех і ті, що навколо стояли, ляндшафти, в мужньому здоровому сміхові.

III

Ах, життя моє дороге,

Хто мені дав тебе, тепле й сильне?

Бігти берегом, бігти геть,

Бігти блискучою вогкою рінню.

Занести руку з-за хмар,

Занести за небесну спину.

Розмах. В удар

Тіло, голову, душу вкинути.

Ах, життя моє кругле, як м'яч,

Пружне й палюче, як любов.

Падай. Злітай. Смійся. Плач.

Цілуй дужче, знов і знов.

До кінця цілуй. До зубів,

До холодного цілуй поту.

Так ніхто тебе не любив

Не пив слину з крепкого рота.

Ах, життя моє, кругле, як м'яч,

Ти з яких зірвалось шківів?

Души мене. Кров'ю моєю пияч.

Так ніхто тебе не любив.

Коли інші комуністи одступили з червоною армією, Гай Сергійович Шайба зостався в заводі — до скорого побачення.

Другого дня потяглися дорогою підводи. Бурі сумні мужики везли закурених салдатів — навхрест кашкета в них була біла стрічка; це й були денікінці. Вони були стомлені, ввічливі й просили молока — за молоко вони не платили. З ними було багато офіцерів — офіцери були стомлені, злі й вимагали м'яса — і за м'ясо вони не платили.

Третього ж дня виявилося, що всі вони куроцапи.

Кожен салдат виходив з кватирі діставати курку — й діставав. Вони ж були яйцехвати — кожен салдат увечорі збивав собі гоголь-моголь, Вони ж були вошопруди — кожен салдат увечорі скидав штани й бив нужу.

Гай Сергійович Шайба — до скорого побачення — працював коло другої домни за каталя. Він навалював повну козу руди — це було п'ятдесят два пуди — й котив козу до домни. Була станція — децимальна вага. Коза котилася по чавунних плитах. Подекуди Гай Сергійович Шайба вибирався на естокаду й допомагав викидати руду з вагонів. З естокади він оглядав денікінські панцерники й оцінював денікінські позиції. Він заранше складав плян повстання.

Після роботи Гай Сергійович Шайба приходив додому й скидав сорочку. Поки він на дворі мив своє залізне тіло з цинкованого тазу, мати різала хліб. Гай Сергійович Шайба сполискував цинкований таз чистою водою і ніс у хату. Поки він обтирався, мати насипала йому в той самий таз кулішу і Гай Сергійович Шайба задумливо виїдав повний таз.

Потім він одягав чисту сорочку, штани з кльошем і підперізувався добрим ременем. Закурював цигарку і легкою елегантною ходою йшов до Тасі.

Як Гай Сергійович Шайба був найкращий хлопець, так Тася була найкраша дівчина. Вони були як передпара в балеті, як дві найкращі книги в бібліотеці, як соняшний день і зоряна ніч.

Розмаїтоколірні мільйони легенд написано в книгах про кохання і всі ті легенди в належний час і в нормальному порядкові пережив Гай Сергійович Шайба. Він спиняв свій погляд на весняних хмарах і це не здавалось йому недоцільним марнуванням дорогоцінного часу. Він читав з Тасею Енгельса — і це здавалося йому пропагандою марксизму. Він показував Тасі, як він може котити дві кози одразу — і це вони розглядали як фізкультурну вправу. Він юдив гуляти по третій пеперечній вулиці і випадково стрівав Тасю — а після цього зовсім природно було, що вони йшли гуляти вдвох. Потім з математичною точністю було встановлено, що вони створені один для одного в цілому світі. Далі з'ясувалося, що хмари, Енгельс і кози стали нецікаві, і хмари, і Енгельс, і кози в колосальному розмірі знайшлися в їхніх тілах, а крім того, в тих тілах одкрилися зовсім небувалі поняття, краєвиди, нові слова, філософські обрії, поперечні вулиці і фізкультурні вправи.

Тепер Гай Сергійович Шайба ішов дуже замислений. Післязавтра мало бути повстання і він тепер ходив з Тасею, щоб не викликати до себе підозри. Він так замислився, що й не побачив по той бік елегантного гусарського корнета в синьому доломані з жовтим шитвом і в червоних бриджах. Зате ж корнета побачила Тася і зовсім трошки, непомітно сама для себе, скосила очі потойбіч вулиці життя. Довівши Тасю до садка Гай Сергійович Шайба спішно попроїдав її — завтра вони не побачаться — хібащо позавтра ввечорі — і хай іде додому. Гай Сергійович Шайба оглянувсь навколо і зник у кущах жовтої акації. Зникнувши з очей, Гай Сергійович Шайба згадав, що не розповів їй, як часто вони бачитимуться за скілька днів, як вони житимуть просто вкупі. Це можна, звичайно, розповісти й потім, але слід розповідати одразу — така любові — не рушиться від вулканового вибуху — але завалюється від малої шпаринки.

О! Вранці, коли Гай Сергійович Шайба, через усю ніч радившися з товаришами, ішов на роботу, він побачив: Тася балакала з якимсь корнетом — і це був Кронь.

О! Звичайно, Гай Сергійович Шайба не міг мати заздрощів — Кронь не був того вартий. Він міг би, взявши по Кроневі в кожну руку навчати ще десяток Кронів політичної економії, фізики, хемії й механіки. Йому довелося б довго стукати Кроневою головою об Кроневу голову, щоб забити в ті голови основні підвалини наукового світорозуміння. Щождо синього доломану і червоних штанів, то ця красива картина обтягла фізичні дані, на які жаль було дивитись Гаєві Сергійовичу Шайбі. Тася — можна за це ручитися — одною рукою управилася б задушити ці фізичні дані.

Гай Сергійович Шайба катав по чавунній підлозі руду і мало не всміхався, але не настав ще час усміхатися. Бо коли Гай Сергійович Шайба повісив бляху на цвяшок, до нього підійшов старий Кронь, "нічний сторож" і покликав його в контору. У конторі було порожньо і товариші всі вже повиходили з заводу — сутеніло — і в контору ввійшов корнет Кронь з чотирма салдатами. Сутеніло, і корнет Кронь повів Гая Сергійовича під стінку повітродувки розстрілювати — завтра мало бути повстання — це з'ясував корнет Кронь з допомогою "нічного сторожа", старого Кроля.

Коло першого кавпера Гай Сергійович Шайба, що Йшов попереду всіх, обміркував, як можна втекти у лісі газоочисних труб і кавперів. Отже він зігнувся — і в ту ж мить старий Кронь оперезав його поверх рук ременем. Салдатські руки підхопили ремінь і затягли його на спині Гая Сергійовича Шайби.

Як пахне газок! Як шерестить під ногами кокс! І дикучий несамовитий свист запав у вуха, як ватою прочищаючи слух, лоскочучи тіло, зашиваючись під шкуру — випуск чавуна. Чавун! Чавун!

Гай Сергійович Шайба зрозумів, що він помре як майстер ливарного цеху, старий майстер вагранник. Був голод і робітники одливали сковороди, чавунки, робили запалки й міняли на хліб. Але він, старий майстер, щодня, ні на мить не спізнившися, приходив у цех, роздивлявся на чавунні цурпалки і командував коло вагранки. Він був знаменитий майстер — це про нього зложилась легенда з одливкою. Ще давно перед війною, його звільнили з заводу за неблагонадійність. Цех став, одливка не виходила. Інженери, майстрі і директор прийшли в цех і наглядали за формами, за чавуном, за температурою, за шихтою. Одна одливка за другою провалювалась. Цех став — і на завтра знову з уклонами й чемними словами покликали майстра.

Крізь дикучий несамовитий свист громадянської війни, через голод і холод старий майстер стояв над вагранкою. Кінець кінцем, жінка його не стерпіла і стала віддаватись салдатам за мірку картоплі. Але старий майстер не знав і не хотів знати про це. Щоранку він приходив у цех, роздивлявся цурпалки чавуну, бракував, визначав шиїту і командував над вагранкою.

І от, одного дня випало так, що в цехові ніхто не схотів робити. Він сам вибрав чавун, загрузив шихту І став угорі над вічком. Коли ж чавун був готовий" він кинувся вниз у вогненне молоко.

Недовго стояли робітники, як закостеніли. Треба було поховати старого майстра. Вони зробили з дощок і глини форму людського тіла, підвели ківш, узяли чавун і одлили чавунного майстра. Коли прохололо чавунне тіло, вони одвезли його на цвинтарі поставили на могилі.

— Гай Сергійович Шайба отямивсь кріз дикучий несамовитий свист, коли випускали чавун.