Життя Гая Сергійовича Шайби - Сторінка 4

словом, щоб, баста — літучу нараду про культкерівництво в електричному цехові — сідайте, браття, і нате вам десять хвилин — вигрібай факти — хто говорить — голова робкоопу? — Шайба! — коли ти будеш годувати робочих шрапнеллю і возити хліб на м'ясних підводах, я тобі розкажу в деталях, куди ти завтра поїдеш і яким поїздом,— Убиральниця Кроніха Олена прохає заплатити за надурочні — виплатити,— твого чоловіка й сина я розстріляв тут на заводі — але ти, бабо, робітниця, і працюєш чесно.

О! У механічному, у револьверному варстаті знайшли шабер між шестернями — братця, обміркуйте культкерівництво в електричному без мене — ша, козацтво, зараз повернуся — на кого думаєте: — ні це не він — стривай, кого позавчора викинули по розкуркуленню — це той Юда хотів змолоти револьверний — він сам себе змолов у кашу — нехай хоч зараз вішається — хто перший побачив шабер? — поклич його сюди — стій, це що, як ти ріжеш, чи тобі повилазило — таблиця в тебе є? — про справу з шабером сьогодні вночі в пів до дванадцятого нарада — щоб був директор і громадяни інженери,— здоров, Іллін, вітаю тебе з стругальним, ти художник, но про тебе ніхто не знатиме, ніхто не влаштує виставку того, що ти повершив — і тебе не виберуть на академіка — ти помреш у своїй хаті — але ми тебе не забудемо! — компресор скінчили збирати? — Браття, нам пишуть, ніхто в Союзі не робить таких компресорів — і хоч би який цуцик гавкнув у газеті.— Дощик,— але мітинга одкриваю— товариші, наша культбриґада повернулася з села,— повстаньте гнані і голодні, пролетарі усіх країн — їздили робочі, культробітники, окрестра, пролетарський поет і. так далі,— в'їздили в хутори, виїздили з колгоспів — дядьки накидали три підводи ікон,— возили бабів автом у зразкові колгоспи,— виявили, як живуть люди, чи штемпелюють дітей, чи сплять по сорок душ під однією ковдрою.— Товаришу дядько, ваше слово — тільки не розвозьте плужанської лірики,— кажіть просто і прямо, що бачили,— виявляйте, чи були заскоки,— повстаньте гнані і голодні,— тепер, товариші, я скажу. Ви пам'ятаєте, як ми робили на бельгійців? Як горіли свічки, як пропадав газ. Як коксувальним вугіллям топили паровики. Як виганяли на вулицю з вовчим білетом за те, що читав Маркса. Як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом руку, як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом ногу.

Товариші! ми будували новий електричний цех. Ми топимо штибом, товариші. Із шлаку ми робимо цеглу. Ми збудували нову повітродувку і вона йде в нас на газу, товариші.

Но, товариші, не електричний цех ми збудували. Не повітродувку ми поставили. Не нову домну ми пускаємо післязавтра, а старе бельгійське барахло розвалюємо. Ми збудували нових людей. Ми поставили нову історію. Ми пускаємо в хід нове життя, товариші. Кому не цікаво, вийди геть. Товариші, ви підняли ваші чорні руки. Не опускайте їх, у ваших чорних руках ніжна доля всіх людей світу. Ви отці нового світу — не упустіть дитя — воно в ваших чорних руках. Товариші, я закриваю мітинг;— ні, ще про римську папу, вилазь із доповіддю, хто там! — Товариші, папа римський є головний римсько-католицький зверхнійно цікавиться православними церквами з недавнього часу,— саме чогось тоді, коли в нас пущено всі шківи, коли ми повертаємо життя, коли ми двигонули вперед.— Повстаньте гнані і голодні! — Хто за? — Учасникам культбригади зібратися о дванадцятій годині ночі в клюбі для звіту.— Не спали шість діб — не поспиш іще й сьогодні,— на завтра звільняю на день від роботи — одіспиш за все.— Диктую, стукай відповідь силікаттрестові! — Де мій чоловік, поїхав у колгосп і досі нема, де ви діли мого чоловіка, що я довіку сама спатиму,— все одно не вийду подай сюди мого чоловіка.

Гай Сергійович Шайба вийшов з-за столу і підійшов до баби.

— Листа послали, но людина не янгол і не може ввесь вік спати з однією бабою — якщо не вернеться, то з міліцією його тягти не будемо. Гай Сергійович Шайба бабу поцілував дружньо, повернув за плечі і вона вже була за дверима.— Що тобі, жінко? — Навіщо ти сюди притягла пацана? — Чи ти повернешся колись додому, чоловіче, третій день спиш на столі в завкомі! — Завтра в обід може прийду, наготуй мені цинкований таз помитись.— Одпливай додому, нема коли — до силікаттресту — у відповідь на вашого листа, сповіщаємо.— Що тобі, пацан — пояса? — На тобі пояс, грайся, но тільки тікай додому.— Пацан узяв,— о! це був добрий англійський пояс.

— Товарищі, сказав небавом по цьому Гай Сергійович Шайба. Часу в нас небагато — і в тижні ми знайшли п'ять день, а в п'ятирічці ми дозволяємо собі лише чотири роки, але все ж таки, ви маєте почекати п'ять хвилин, бо насупротив мого вікна, в їдальні я нап'юсь чаю.

Як тепер, блукавши по подолах Дагестану і дійшовши горяного струменя, заллявшись потом, як градирня, як звір, він пив чай. Гарячою парою прикро промивався потужний котел його тіла — аж у кінчиках пальців, здригаючись болючою насолодою, він пив чай, склянку за склянкою, розплавлюючи зґляґлі жмути нескінченних думок, розпарюючи затужавілу шкаралущу невдоволених питань. На мить він поклав голову на руки і в ту ж мить він став під трансмісією механічного цеху.

Мов океанський пароплав, механічний цех плив в Електриду. Кожний атом цегляної підлоги просякав дрібний двигіт невидимих хвиль, що на них гойдався механічний цех. Сичали ремені з шківа на шків — і з циркулем добрий шкіпер стояв над покопирсаною малою земного валу— розміряючи пильно кругосвітну подорож валу— під ногами не було землі, він стояв над трюмом— звідти йшов таємничний двигіт.

Як маятник міряв час брус на стругальнім варстаті — вперед-назад-вперед-назад і кучерявою піною завивалась стружка в минуле, у чадну чагар перевойованих воєн, у давненезні доводи старої історії, у липучий літопис князів, королів, кошових, в десятитисячолітню костогризу людей, у смерть полотняних спантеличених смердів, у загибіль незнаних, незаписаних героїв, у те, як пилипи й лакузи скакали в гречку і вистрибували з конопель міністрами й великими воєводами.

А навколо сверещали свердла. Серед мила й без мила, не вмер Данило, болячка задавила, вони вдушувались у деталі великого мотора майбутности. Вони готували простір для свіжих лав юних болтів, нових бійців. Для нових нарізані віків у математичному факультеті револьверного варстату вони увійдуть у товщ сталевої маси — і кожен з них свою стріне гайку, прошиє її і з нею з'єднається навіки.

Аж от Гай Сергійович Шайба відчув, що він — фрез. Витвір тисячолітніх математичних зусиль темних геніїв підсвіту, він, гіперболічний і блискучий, вийшов на поверхню і в металевих верствах людства, в сталі, в залізі, в чавуні в дуплинах, у жуках окалин, у перегартованій плівці, у потяжнім ферумі, у ванадії, молібдені і мангані прорізає парадоксальну, але ясну й круглу лінію до вселюдського щастя. Фрез фрезів, він сам нарізав фрези, полегшуючи роботу майбутнім вікам. Википілий в тиглі самогарт, він сталеву вів лінію ні на мікрон праворуч, ні на мікрон ліворуч.

Важку, мов болт голову, він звів зі зхрещених рук. Мов тать, підкрався дощ і заходив по дахові дитячими пальцями. Круглими скляними іскрами дощ цілував вікно — і от дощ утік у кущі — перед Гаєм Сергійовичем Шайбою стояв пацан і плакав круглими, літніми краплями, Об добрий англійський пояс, пристібуючи батька до стільця, об застібку він порізав пальця, і палець теж заплакав круглою краплею крови.— Стривай,— сказав Гай Сергійович Шайба, і взявши пацана навколінь, став видушувати з пучки кров,— боляче на одну мить, а далі буде краще,— він із страхом дивився на пацанове обличчя. Але пацан уже задивився на пучку, як з обріїв, з ярів пальцевої шкури нове зіходило, ще кривавіше сонце. Гай Сергійович Шайба зовсім збентежився, але давив дужче і глянув увічі. Сльози висихали йому на зацікавлених очах і рот розійшовся осонням осміху.