А ще ми прогулюємо собак - Сторінка 3

Колись фірма звернулась до нього. І не прорахувалася.

— О привіт, моя люба, — з екрана до Грейс посміхалося опасисте обличчя доктора Кратвола. — Знаєш, щойно в останньому номері "Природи" я натрапив на дуже цікаву інформацію. Це проливає світло на теорію Броунлі... і з дуже цікавого боку.

— Хвилинку, док, — перехопила вона. — Я дуже поспішаю.

— Тоді слухаю тебе, моя люба.

— Хто найкраще розбирається в гравітації?

— Що саме тебе цікавить? Потрібен астрофізик чи спеціаліст з теоретичної механіки? У першому випадку, гадаю, можна звернутися до Фаркварсона.

— Я хочу знати, що воно таке.

— Маєш на увазі теорію поля? Тоді не Фаркварсон. Він перш за все дескриптивний балістик. Авторитетним джерелом з цього питання може бути праця доктора Джуліана.

— Як нам із ним зв'язатись?

— На жаль, це неможливо. Минулого року він, бідолашний, помер. Велика втрата для науки.

Грейс не стала з'ясовувати, наскільки велика, і запитала:

— А хто зараз очолює цю команду?

— Яку команду? А, зрозумів. Хочеш знати, хто вважається найавторитетнішим спеціалістом з теорії поля? Та, мабуть, О'Ніл.

— Де його знайти?

— Треба буде дізнатись. Я з ним трохи знайомий — важка людина.

— Будь ласка, з'ясуй, де він. А тим часом, хто може нам пояснити, що тут і до чого?

— Зверніться до молодого Карсона з інженерного відділу. Він цікавився такими речами, перш ніж прийти до нас. Розумний хлопчина, ми з ним частенько розмовляли.

— Так і зробимо. Дякую, док. З'єднайся з офісом шефа тільки-но знайдеш О'Ніла. Поспішай, — попередила вона, відключаючись.

Карсон із Кратволом погодився, але одразу засумнівався:

— О'Ніл людина запальна, працювати з ним дуже важко, знаю з власного досвіду. Та, безумовно, про теорію поля і побудову космосу він знає більше, ніж будь-хто інший.

Розповівши про все Карсону, його включили до кола втаємничених. Однак він вважав, що цю проблему розв'язати неможливо.

— Мабуть, ми занадто ускладнюємо, — припустив Клер. — Я тут дещо надумав. Якщо помилюся, ти мене виправиш, Карсоне.

— Слухаємо вас, шефе.

— Добре. Прискорення сили тяжіння викликається близькістю іншого фізичного тіла, так? Нормальне земне тяжіння виникає під впливом маси Землі. Ну, а що як над певною точкою земної поверхні розташувати якусь велику масу? Хіба не допоможе це перемогти земне тяжіння?

— Теоретично, так. Але це має бути до біса велика маса.

— Не має значення.

— Ви не зрозуміли, шефе. Щоб над якоюсь точкою земної поверхні подолати тяжіння повністю, треба розташувати над нею іншу планету, рівну за масою Землі. Звісно, вам треба не подолати, а лише зменшити його, отож маєте певні переваги: маса може бути меншою, а центр її тяжіння — ближчим до тієї точки, ніж центр Землі. Хоча й цього не досить. У той час, як притягання завжди дорівнює квадрату відстані, в нашому випадку половині діаметра, маса, а отже, тяжіння, зменшується як куб діаметра.

— Ну, то й що?

Карсон на якийсь час заглибився у підрахунки, потім підвів очі на Френсіса:

— Страшно й подумати. Знадобиться чималий свинцевий астероїд, коли такі взагалі існують.

— Астероїди вже транспортувалися.

— Добре, але як його втримувати над тією точкою? Ніякі з відомих нам джерел енергії чи засобів її застосування тут не годяться. Не можна почепити над поверхнею Землі великий планетоїд, так щоб він не впав.

— Що не кажи, гарна була ідея... — зітхнув Клер.

Грейс під час дискусії лише мовчки морщила гладеньке чоло. Тепер прийшла її черга:

— Як я зрозуміла, найліпше було б використати якесь надзвичайно важке тіло, мале за розміром. Здається, я десь читала про речовину, один кубічний дюйм якої важить тонни.

— Це ядра карликових зірок, — погодився Карсон. — Нам потрібні тільки космічний корабель, здатний розвивати світлову швидкість, якийсь спосіб добувати цю речовину і нова теорія часу і простору.

— Добре, годі. Нема про що й балакати, коли так.

— Чекайте, — зауважив Френсіс. — Магнетизм і тяжіння подібні, правда ж?

— То й що?

— Чи не можна якимсь чином намагнітити котрусь із малих планет? Може, є якісь із особливим хімічним складом?

— Думка непогана, — погодився Карсон. — Хоча й бувають астероїди з істотними відмінностями у внутрішній структурі, вони не можуть докорінно відрізнятися від решти. Елементи, з яких вони складаються, — одні й ті самі.

— А може, й ні. Якби свині мали крила, були б голубами.

Замерехтів екран. Доктор Кратвол повідомив, що О'Ніл перебуває на дачі в Портеджі, містечку в штаті Вісконсін. Він до нього поки що не звертався й волів би не робити цього, хіба що шеф наполягатиме. Клер подякував і, обертаючись до присутніх, сказав:

— Ми марнуємо час. Стільки років працюючи в цій сфері, можна було б вже й затямити собі, що нам не слід ламати голову над технічними питаннями. Я не фізик і в гравітації не розумію анічогісінько. Це справа О'Ніла. І Карсона. Карсоне, мерщій до Вісконсіну умовляти О'Ніла.

— Я?

— Ти. Віднині ти оператор у цьому ділі. З відповідною оплатою. Швидше до аеропорту, там тебе чекатимуть ракета й чекова книжка. Щоб за сім-вісім хвилин ти був уже в повітрі.

— А як же моя робота? — закліпав повіками Карсон.

— Ми повідомимо інженерний відділ. І бухгалтерію теж. Збирайся.

Нічого не відповівши, Карсон попрямував до дверей. Якщо спочатку хода його була повільною, то біля дверей він уже мало не біг.

До першого зв'язку із Карсоном можна було відпочивати. Хоча протягом "відпочинку" вони мали обміркувати найрізноманітніші деталі культурної програми для представників трьох планет і чотирьох найбільших супутників, лишаючи осторонь лише проблему прискорення сили тяжіння. Завдання, хоч і нове, складним насправді не було. Для "Універсальних послуг". Десь були люди, які добре знали відповіді на всі ці питання. Величезна розгалужена організація, що звалася "Універсальними послугами", терміново розшукувала їх, наймала й ставила до роботи. Будь-хто з пультових операторів, і навіть більшість каталожних, без зайвих емоцій взялися б виконати таке завдання.

Френсіс викликав одного з пультових операторів. Він навіть не потурбувався вибрати, кого саме, натис першу-ліпшу кнопку, та й усе. Всі вони своє діло знали. Детально пояснив завдання й одразу про нього забув. Трохи голосніше запрацюють комп'ютери, замигтять стереоекрани, хвацькі молодики в усіх куточках Землі покинуть свою роботу й розшукуватимуть спеціалістів, здатних виконати потрібне замовлення.

Він обернувся до Клера.

— Якби ж то знати, — саме казав той, — що там Бомон надумав. Конференція спеціалістів! Хай розповість комусь іншому!

— Я гадав, ти не цікавишся політикою, Джею.

Не цікавлюся. Хай вона вогнем горить, міжпланетна й будь-яка інша! Хіба що вона зачіпатиме мої інтереси. От якби знати, що там затівається, нам, може, вдалося б урвати й собі ласий шматок.

— Можна не сумніватися, — вставила своє слово Грейс, — що провідні політики з усіх планет збираються зустрітися, щоб розділити Гаул на три частини.

— Добре, але хто ж при цьому пошиється в дурні?

— Думаю, Марс.

— Схоже, що так воно й є. І Венері теж кістку кинуть. В такому разі варто притримати акції Панюпітеріанської торгової корпорації.

— Тихіше, синку, тихіше, — попередив Френсіс. — Тільки почни — одразу звернуть увагу. Отож анічичирк.

— Маєш рацію. Однак повз вуха нічого не пропускай. Якось уже постараємося відрізати собі шмат побільше, поки це все скінчиться.

Задзеленчав кишеньковий телефон Грейс. Вона витягла його з кишені:

— Слухаю!

— З вами хоче поговорити якась місіс Хогбейн Джонсон.

— Самі впораєтесь. Я нею вже не займаюсь.

— Ні з ким іншим вона не розмовлятиме.

— Гаразд. Подавайте зображення на шефів екран, але самі не відключайтесь. Після розмови візьмете її на себе.

Стереоекран ожив: на ньому відтворилося лише м'ясисте обличчя місіс Джонсон, решту ж екранної площі займало пласке зображення картини Кранца.

— О, міс Кормет, — простогнала гладуха, — сталася жахлива помилка. На цій ракеті нема стереовізора.

— Його буде встановлено в Цінціннаті. За двадцять хвилин.

— Ви впевнені?

— Абсолютно.

— О, дякую. Я відчуваю таке полегшення після розмови з вами. Знаєте, я вже подумую про те, щоб зробити вас своєю секретаркою.

— Спасибі, — ледь стримуючись, промовила Грейс, — але в мене контракт.

— Ой, воно ж так набридає! Розірвіть його!

— Вибачте, не можу, місіс Джонсон. До побачення. Відключившись, вона розпорядилася:

— Нехай бухгалтерія подвоїть її рахунок. І я більше не розмовлятиму з нею, — закінчила Грейс, із злістю запихаючи тендітний пристрій назад до кишені. — Вона зробить мене секретаркою!

Коли Карсон озвався вперше, було вже по обіді, і Клер пішов з офісу. Френсіс прийняв виклик на свій стереовізор.

— Які новини? — одразу запитав він.

— Майже ніяких. Бачився з О'Нілом.

— Ну й що? Береться він за нашу справу?

— Ви маєте на увазі, чи здатний він це зробити?

— А хіба що?

— Склалася забавна ситуація: я був упевнений, що це теоретично неможливо, та, поговоривши з ним, думаю, рішення можна знайти. В О'Ніла власні погляди на теорію поля, він ще ніколи їх не друкував. Цей чоловік — геній.

— Мене це не обходить, — промовив Френсіс. — Геній він чи недоумок, може він винайти прискорювач тяжіння?

— Гадаю, може. Чесно.

— Чудово. Ви з ним домовилися?

— Ні. Ото ж бо й воно. Інакше б я з вами не зв'язувався. Справи такі: він був у доброму гуморі, і завдяки тому, що ми колись разом працювали, і я рідше за інших асистентів викликав його гнів, він запросив мене пообідати з ним. Ми торкнулися багатьох тем (а підганяти його не можна), поки я нарешті виклав нашу пропозицію. Вона його трохи зацікавила, я маю на увазі ідею, не пропозицію, і ми поміркували, які теорії можна було б висунути, хоча говорив тільки він. Але він за це не візьметься.

— Чому? Ти мало йому запропонував. Гадаю, в мене воно краще вийшло б.

— Ні, містере Френсіс, ні. Ви не розумієте. Його не цікавлять гроші. Він дуже забезпечена людина, і має більше, ніж потрібно для його досліджень і для будь-чого іншого. Саме зараз він розробляє теорію хвиль і не хоче, щоб йому докучали чимось іншим.

— Ти дав йому зрозуміти, наскільки це важливо?

— І так, і ні. Більше ні. Я намагався, та для нього існує лише те, чого хоче він. Щось на зразок інтелектуального снобізму.