А ще ми прогулюємо собак - Сторінка 5

До того як передати ці прогулянкові цистерни у їхнє розпорядження, я заліз до однієї. І відчув себе не важчим за пір'їнку з відомого прислів'я. Аж надто легким. Мене майже почало нудити. — Він чи то посміхнувся, чи то скривився на згадку про це. — А ще я заходив до помешкання, приготованого для юпітеріанців. Там — усе навпаки.

— Так і має бути, — погодився Клер. — Тяжіння, у два з половиною рази вище за нормальне, м'яко кажучи, важко витримати.

— Успішне закінчення складної роботи. Маю вже йти. Ой, забув, зовсім забув! Я розмовляв із професором О'Нілом про можливість використання його відкриття в інших галузях. Для полегшення справи найкраще було б вам передати мені офіційну відмову "Універсальних послуг" від права на "ефект О'Ніла".

Клер задумливо споглядав "Будду, що плаче" і гриз ніготь.

— Ні, — нарешті промовив він, — боюся, це буде важко.

— Чому? — поцікавився Бомон. — Тоді ми уникнемо судового розгляду і пов'язаних із ним зайвих витрат часу. Ми готові належно оцінити вашу послугу і компенсувати витрати.

— Гм, здається, ви не зовсім орієнтуєтеся в ситуації, містере Бомон. Між нашим контрактом із професором О'Нілом і вашим контрактом з нами — велика різниця. Вам потрібні були певні послуги і певні засоби для їх виконання. Ми виконали — ви заплатили. Все зроблено. А от О'Ніл, поки не закінчився контракт, має працювати тільки на нас. Усі результати його дослідів і, відповідно, патенти, є власністю "Універсальних послуг".

— Невже? — запитав Бомон. — Професор О'Ніл іншої думки.

— Він помиляється. А якщо серйозно, містере Бомон, ви просили нас винайти наступальну зброю, образно кажучи, поцілити в малесеньку комашку з великої відстані. То тепер ви чекаєте, що ми, ділові люди, віддамо цю зброю після одного-єдиного пострілу?

— Гадаю, що ні. А що ви пропонуєте?

— Ми сподіваємося використати гравітаційний модулятор у комерційних цілях. Мені здається, непогані гроші можна заробити, запровадивши його на Марсі.

— Так. Так. Припустімо. Одначе, буду гранично щирий із вами, містере Клер, це неможливо. Від цього винаходу залежатиме, хто диктуватиме політику в майбутньому, отож користуватися ним будуть виключно жителі Землі. І ще, уряд вважає за необхідне зробити його монополією держави.

— А як примусити О'Ніла мовчати, про це ви подумали?

— З огляду на сьогоднішню ситуацію, ні. Що з цього приводу думаєте ви?

— Потрібна корпорація, в якій він володів би контрольним пакетом акцій і одночасно був президентом. Котрийсь із наших метких молодих співробітників став би головою правління. Акцій всім би вистачило, — додав він, слідкуючи за виразом Бомонового обличчя.

Той не звернув уваги на шпильку.

— Сподіваюсь, ви укладете контракт із урядом, який і буде єдиним вашим покупцем?

— Саме так.

— Ммм... ідея сама по собі непогана. Мабуть, варто переговорити ще раз із професором О'Нілом.

— Прошу.

Бомон викликав по стереовізору О'Ніла і про щось тихо з ним побалакав. Або, якщо сказати точніше, тихо говорив Бомон, тим часом О'Нілів мікрофон мало не розривався від крику.

Бомон відступив від екрана:

— Містере Клер, професор хоче поговорити з вами. О'Ніл зміряв Клера крижаним поглядом:

— Що за нісенітниці мені тут розповідають, пане? Що то за байки, наче "ефект О'Ніла" — ваша власність?

— Так зазначено в контракті, професоре. Хіба ви не пам'ятаєте?

— Контракт! Та я й не читав цього проклятущого контракту! Але можу пообіцяти: я подам на вас в суд. Я вас у баранячий ріг скручу, перш ніж дозволю робити з себе блазня!

— Професоре, хвилинку, благаю! — почав заспокоювати його Клер. — Ми не збираємося використовувати проти вас якісь там переваги, що їх нам дала б судова процедура, і ніхто не заперечуватиме ваші права. Дозвольте пояснити, що я маю на увазі, — і він швидко ознайомив О'Ніла з своїм планом.

Той вислухав, однак, коли Клер скінчив, обличчя його не пом'якшилося.

— Це мене не цікавить, — сердито відказав він. — Я вважаю за необхідне все передати урядові. І прослідкую за тим.

— Я не згадав іще про одну умову, — додав Клер.

— Не забирайте в мене час.

— Однаково я повинен сказати. Йдеться про суто джентльменську угоду, але від цього не менш важливу. У вас зберігається "Квітка забуття"...

О'Ніл одразу напружився:

— Що ви маєте на увазі — "зберігається"? Вона мені належить. Розумієте, належить.

— Авжеж, — підтвердив Клер, — зважаючи, що ми йдемо вам на поступку, логічно чекати дечого натомість.

— Чого ж? — згадка про чашу зробила його не таким впевненим у собі.

— Вона — ваша власність і залишатиметься у вас. Обіцяйте лишень, що я, містер Френсіс і міс Кормет можемо час від часу на неї дивитися, і не так уже рідко.

О'Ніл не йняв віри:

— Ви хочете сказати, що лише приходитимете й дивитиметеся на неї?

— Не більше.

— Тільки щоб одержати насолоду?

— Саме так.

Тоді О'Ніл поглянув на нього з повагою:

— Я недооцінював вас, містере Клер. Вибачте. Щодо цієї безглуздої корпорації, робіть, що хочете. Мене воно не обходить. Ви, містер Френсіс і міс Кормет можете приходити дивитись на "Квітку" коли завгодно. Слово честі.

— Спасибі, професоре О'Ніл, від усіх нас.

Він відключився так швидко, як це тільки дозволяв такт. Бомон також дивився на О'Ніла з величезною повагою:

— Гадаю, наступного разу я не втручатимуся, всі деталі облишивши на вас. Отож я йду. Прощавайте, джентльмени і міс Кормет.

— Здається, — зауважила міс Кормет, коли двері за ним зачинилися, — нарешті все владналося.

— Так, — погодився Клер, — ми "прогуляли його собаку". О'Ніл має те, чого бажав, Бомон одержав те, чого хотів, і навіть більше.

— Чого ж він все-таки прагне?

— Не знаю, але маю підозру, що йому не терпеливиться стати першим президентом Федерації планет Сонячної системи, якщо таку колись утворять. Із нашими картами в руках, може, щось у нього і вийде. Чи ти усвідомлюєш, який потенціал захований в "ефекті О'Ніла"?

— Не зовсім.

— Ти не думав, як це вплине на міжзоряні перельоти? А які додаткові можливості відкриваються для колонізації? Лише на цьому можна заробити величезний капітал.

— А ми що з того матимемо?

— Ми? Гроші, синку! Купи й купи грошей. Даючи людям те, чого вони прагнуть, завжди заробляєш гроші. — Він звів очі на шотландського тер'єра на стіні.

— Гроші, — повторив Френсіс, — я теж так гадаю.

— Хай там що, — втрутилася Грейс, — ми завжди зможемо милуватися "Квіткою".

© ВСЕСВІТ. — 1991. — № 10.

© БУТЕНКО Людмила, переклад з англійської, 1991.