Аліса в Задзеркаллі - Сторінка 6

- Льюїс Керрол -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ще мить — і вся трійця закружляла у танці. [48]

Сталося це (як згадувала вона опісля) ніби цілком природно, тож і не дивно було, що танцюють вони під музику. Музика линула просто з дерева, під яким вони танцювали, а точніше (наскільки вона могла розібрати) — з гілок, що терлися одна об одну, мов смички об струни скрипок.

— Ото була сміхота! — розповідала опісля Аліса сестрі. — Раптом я спіймала себе на тому, що співаю: "У лісі, в лісі темному, де ходить хитрий лис...". Не знаю, коли я почала, але — дивна річ! — почувала себе так, ніби вже співаю хтозна-відколи!

Решта двоє танцюристів були нівроку собі гладкі й дуже швидко захекались.

— Чотирьох кіл для одного танцю цілком достатньо, — проказав, тяжко відсапуючи, Круть.

І вони урвали танок так само зненацька, як і почали; ту ж мить умовкла й музика. Брати розімкнули руки і мовчки поїдали Алісу поглядами.

Запала досить ніякова мовчанка, оскільки Аліса не знала, як почати розмову з тими, з ким щойно водила танок.

"Сказати їм: "Добрий день"? Якось не пасує, — думала вона. — Як не мудруй, а вітатися вже запізно!"

— Сподіваюсь, ви не надто потомилися? — запитала вона врешті.

— Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу, — сказав Круть.

— А я — за твою увагу, — підхопив Верть. — Чи любиш ти вірші?

— Е... е-е-ге ж... загалом так... як які, — трохи [49] затинаючись, відповіла Аліса. — А ви не підкажете, як мені вийти з лісу?

— Що їй прочитати? — спитав Верть, дивлячись на Крутя широко розплющеними очима і пускаючи повз вуха Алісине запитання.

— "Моржа і Теслю". Він найдовший, — відповів Круть і міцно обійняв брата за плече.

І Верть одразу ж почав:

На небі грало сонеч... *

Тут Аліса наважилася його перебити.

— Якщо вірш дуже довгий, — зауважила вона якомога поштивіше, — то чи не сказали б ви мені спершу, якою дорогою...

Верть лагідно всміхнувся і почав знову:

На небі грало сонечко,

Проміннячко ллючи,

І хвилі в морі сяяли,

Як золоті ключі —

Дивуйтеся, чудуйтеся,

Бо це було вночі.

А місяць блимав пахмурно,

Сердитий був, як біс:

"Ну, що за сонце капосне —

Усюди пхає ніс!

Що — дня нема? Чого б ото

В чужі діла я ліз?"

________________________________________

*Цей вірш написаний розміром "Сну Юджина Арама" англійського поета Томаса Гуда (1799-1845), проте пародіює лише стиль цього твору Посилаючи рукопис вірша для ілюстрації Тенієлу Керрол запропонував на вибір Теслю, Метелика і Баронета. Всі три однаково лягали в розмір вірша. Тенієл вибрав Теслю. [50]

________________________________________

Вода була мокрісінька,

Зате сухий пісок;

На небі ні хмариноньки —

Бо не було хмарок;

В повітрі ні пташиноньки —

Бо не було пташок.

Вусатий Морж із Теслею

Ішли по бережку

І гірко-гірко плакали,

"Намило ж тут піску!

Його б у море вимести —

Було б, як у вінку!"

"Щоб шестеро змітальників

Поставити у ряд, —

То, кажеш, за шість місяців

Не вимели б назад?"

"Ой, — каже Тесля, схлипнувши,

Ой, Моржику, навряд!"

Ідуть, аж бачать — устриці.

Морж крикнув їм: "Привіт!

Ми дуже раді зустрічі,

Ходімо на прохід!

А чотирьох запрошуєм

До себе на обід!"

Мовчить найстарша устриця,

Лиш блимає на них:

Чого, мовляв, ви хочете

Від мене, хитруни? [51]

Ні, вам мене не звабити

З моєї мілини!

А четверо молодшеньких

Враз підійшли до них, —

Умилися, прибралися

І взулись, як на сміх —

Дивуйтеся, чудуйтеся,

Бо в них немає ніг.

За ними інших четверо

Посунули слідом,

А там пішли і парою,

Й потроє, і гуртом,

По пінних хвилях — вистрибом,

По берегу — повзком.

З півмилі Морж із Теслею

Вздовж берега пройшли,

А на привал спинилися

На виступі скали;

Довкола них і устриці

Вмостились, де могли.

"Тепер ми поговоримо, —

Розмову Морж повів, —

Про черевики й човники,

Капусту й королів,

Чи скоро море википить,

Чи крила є в корів".

"Пізніш, — гукнули устриці, —

Перш дайте звести дух, [52]

Бо ми ж усі гладесенькі,

Нас потомив цей рух!"

"Спочиньте", — Тесля згодився,

Потішивши гладух.

І мовить Морж: "Є хліб у нас,

Буханочка на з'їд,

До хліба оцту й перчику

Додати теж би слід, —

Раз ви готові, устриці,

Ми почнемо обід".

"Але не з нас! — всі устриці

Тут крикнули навкрич. —

Невже ви, любі, зважитесь

На цю жахливу річ ?"

А Морж сказав: "Дивіться-но,

Яка чудова ніч!

За вас ми вам і дякуєм,

Бо ви такі смачні!"

А Тесля: "Ну ж, застрибуйте

У рот — йому й мені;

Чи ви поглухли, устриці?

Ви чуєте чи ні?"

А Морж ізнов: "О Боже мій!

Невже ми їх сюди

Із мілини принадили

Лише задля їди ?"

А Тесля: "Їж, не бідкайся

Та масла менш клади!" [53]

Морж заридав: "Ой, устрички!

Мені так жалько вас!"

І вибирав, де більшенькі,

Глитав по три нараз,

А до очей хустиночку

Підносив раз у раз.

"Ну, нагулялись, устриці? —

Знов Тесля річ повів. —

Додому, може, підемо?"

Ніхто не відповів...

Не диво — Морж із Теслею

Всі устриці поїв.

— Морж мені симпатичніший, — заявила Аліса. — Він мав бодай крихту жалю до безталанних устриць.

— Хоча їв більше за Теслю, — зауважив Верть. — Чого він раз у раз хустиночку до очей підносив? Аби Тесля не порахував, скільки він їх ум'яв. Так що — навспак!

— Це підло! — обурилася Аліса. — Тоді мені симпатичніший Тесля... Він їх менше з'їв.

— Йому просто не до снаги було вмолотити більше, — сказав Круть.

Аліса геть спантеличилась. Помовчавши, вона промовила:

— Ну, тоді виходить, вони обидва були погані...

Тут вона зненацька вмовкла й тривожно прислухалась: у лісі щось чахкало, наче потужний паровик, хоча то міг бути й дикий звір.

— Тут є дикі звірі? Леви, наприклад, чи тигри? — боязко спитала Аліса. [54]

— Та ти що! То хропе Чорний Король! — сказав Верть.

— Гайда туди! — гукнули брати, схопили Алісу за руки і повели дивитися на сплячого Короля.

— Ось, полюбуйся! — сказав Круть.

Чесно кажучи, Аліса не бачила, чим їй любуватися. На голові в Короля стирчав довжелезний рудий ковпак із китичкою, а сам він лежав у скарлюченій позі й гучно хропів...

— Дивно, як він ще не відхропів собі голови! — зауважив Круть.

— Щоб він, чого доброго, ще не застудився, лежачи на сирій землі! — стривожилася Аліса, бо була вельми чуйною дівчинкою.

— Йому щось сниться, — сказав Верть. — І знаєш, що?

— Цього не можна знати, — відказала Аліса.

— Йому снишся ти! — вигукнув Верть і радо заплескав у долоні. — А коли ти йому переснишся, то, як гадаєш — де ти будеш тоді?

— Там, де й тепер, звичайно, — відповіла Аліса.

— Ти? — пирхнув Верть. — Тебе не буде ніде! Бо ти йому тільки снишся, та й годі!*

________________________________________

*Ця відома суперечка про сон Чорного Короля занурила бідолашну Алісу в похмурі глибини метафізики. Круть і Верть, як бачимо, висловлюють точку зору єпископа й філософа Джорджа Берклі (1685-1753), який вважав, що всі матеріальні предмети, включно із нами, "просто сняться" Господові. Аліса ж приймає позицію здорового глузду лексикографа й поета Семюеля Джонсона (1709-1784), який вважав, що він заперечив Берклі, штовхнувши ногою великий камінь. Беркліанська тема хвилювала Керрола, як хвилює вона всіх платоніків. Обидві Алісині пригоди відбуваються у сні.

У паралельних снах Аліси й Чорного Короля спостерігається своєрідний приклад безкінечно спадної послідовності. Аліса бачить у сні Короля, який бачить у сні Алісу, яка бачить Короля, і так далі, мовби два дзеркала, поставлені одне перед другим... [55]

________________________________________

— Тільки-но Король прокинеться, — додав Круть, — ти зразу ж фух! — і нема. Загаснеш, як свічка!

— Цього не може бути! — обурено вигукнула Аліса. — Це по-перше. А по-друге: якщо я — лише його сон, то хто ж тоді ви, хотіла б я знати?

— Отож бо, — вигукнув Круть.

— Отож бо й воно! — вигукнув Верть.

Він гукнув це так голосно, аж Аліса мимоволі цитьнула:

— Тс-с! Не кричіть так — ви його розбудите!

— Хто б про це говорив! — сказав Круть. — Ти ж лише часточка його сну. Сама чудово знаєш, що ти не справжня!

— Ні, я справжня! — сказала Аліса і розплакалась.

— Від плачу ти й на крихітку не посправжнішаєш, — зауважив Верть. — Нема чого плакати.

— Якби я не була справжня, — сказала Аліса, посміхаючись крізь сльози (настільки це було кумедно), — я б не могла плакати.

— Сподіваюся, ти не вважаєш, що твої сльози — справжнії — зневажливо хмикнув Круть.

"Усе це — нісенітниці, — подумала Аліса. — А я, дурна, плачу".

Тож вона утерла сльози і якнайбадьоріше промовила:

— Хай там як, але мені негайно треба вийти з цього лісу. Щось дуже швидко насувається темрява. Чи не вперіщить зараз дощ, як ви гадаєте?

Круть розіп'яв над собою та своїм братом велетенського парасоля, звів очі під його верх і сказав: [56]

— Ні, не вперіщить. Принаймні, у нас дощу не буде. Аж ніяк.

— А ззовні?

— Як схоче, то вперіщить, — сказав Верть. — Ми не проти. І навіть навспак, як мовив рак!

"Вони клопочуться лише про себе!" — подумала Аліса і вже хотіла була з ними розпрощатися, як раптом Круть вискочив з-під парасоля і схопив її за зап'ястя. Очі йому вирячились і вмить ізжовкли, а тремтячий палець показував на щось маленьке і біле, що валялося під деревом.

— Бачила? — запитав він, задихаючись від люті.

— Звичайне брязкальце, — сказала Аліса, ретельно оглянувши знахідку. — Звичайне дитяче тарахкальце, а не тарахкавка *, — додала вона поквапливо, гадаючи, ніби він злякався. — Старе-престаре, ще й поламане!

— Я так і знав! — залементував Круть, несамовито тупочучи ногами і рвучи на собі волосся. — Поламане, звичайно!

Він глянув на Вертя, який тут-таки беркицьнув на землю і став мерщій ховатися під парасоль.

Аліса заспокійливо торкнула Крутя за плече.

— Не варто так перейматися якимось старим брязкальцем!

— Ніяке воно не старе! — ще дужче розлютився Круть. — Воно... зовсім новеньке!.. Щойно вчора куплене!.. Моє чудове-пречудове, моє новеньке... БРЯ-А-ЗКАЛЬЦЕ!.. — уже не приказував, а верещав він.

Тим часом Верть аж зі шкури вилузувався, щоб згорнути парасоль укупі з собою. Це чудернацьке

видовисько цілковито відвернуло Алісину увагу від знавіснілого братика. Однак довершити справу йому так і [57] не вдалося. Скінчилися все тим, що парасоль перекинувся і Верть безнадійно у ньому зав'яз — стриміла тільки його голова. Так він там і сидів, кліпаючи булькатими очима та плямкаючи роззявленим ротом.

________________________________________

*Дерев'яна гримуча змія (діал.)

________________________________________

"Чисто тобі рибина!" — подумала Аліса.

— Гадаю, ти готовий стати зі мною на герць? — мовив Круть уже спокійнішим тоном.

— Може, й так, — похмуро сказав Верть, виповзаючи з парасоля.