Антоній і Клеопатра - Сторінка 2

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Коли їхнім божественностям заманеться відібрати в чоловіка
жінку, хай він згадає про земних кравців і заспокоїться на тому,
що замість старого вбрання йому пошиють нове. Якби на світі
не було жінок, крім Фульвії, то було б що втрачати і за чим
побиватися. А твоєму лихові легко зарадити: із старої сорочки
вийде нова спідничка. Треба, справді, цибулею натерти очі, щоб
із такого приводу плакати.
Антоній Те, що вона в державі заварила,
Відсутності моєї не потерпить.
Енобарб А справа, яку ти заварив тут, у Єгипті, теж без
тебе не обійдеться. Особливо твоя справа з Клеопатрою аж ніяк
немислима без тебе.
Антоній Та годі жартувать. Оголоси
Наказ воєначальникам. Цариці
Я сам усі причини роз'ясню
І попрощаюсь. Кличе нас не тільки
Смерть Фульвії та голос почуттів,-
Листи від друзів також закликають
До Рима поспішати: Секст Помпей
Повстав на Цезаря і владарює
На морі. А народ, в чуттях мінливий,
Ніколи за життя людей не цінить —
Лишень по смерті, тож і переносить
Чесноти всі великого Помпея
На сина, що не славен ні умом,
Ні мужністю — хіба ім'ям та військом,
А в полководці пнеться. Для держави
Такі затії небезпечні. В нас
Чимало розплодилося такого,
Достоту кінський волос: у воді —
Хробак, та й годі, а як вп'ється в тіло,
То гірш змії отруйної. Іди
І передай наказ мій — готуватись.
До відплиття негайно.
Енобарб Передам.
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Інша кімната.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада й Алексас.
Клеопатра То де ж він?
Харміана Я не бачила його.
Клеопатра
(до Алексаса)
Довідайсь, де він, з ким і що він робить.
Затям лиш: я тебе не посилала.
Якщо смутний він, скажеш — я танцюю,
Веселий — то нездужаю. Ну, швидше.
Алексас виходить.
Харміана Коли ти й справді любиш, ясна пані,
То не таким шляхом слід добиватись
Його любові.
Клеопатра Що ж порадиш ти?
Харміана Ні в чому не переч йому, дай волю.
Клеопатра Яка дурна! Я ж так його утрачу!
Харміана Царице, не доводь його до краю:
Не любим ми того, хто нас лякає.
Ось і Антоній.
Входить Антоній.
Клеопатра Хвора я й недужа.
Антоній
(убік)
Чи стане духу задум свій здійснити?
Клеопатра Я падаю... Дай руку, Харміано.
Ходім відціль. Терпіти вже несила.
Всьому є край.
Антоній Царице найдорожча!
Клеопатра І не підходь до мене!
Антоній Що з тобою?
Клеопатра У тебе, бачу, непогані вісті.
Ну, що дружина шлюбна пише? їдь!
Вона тебе даремно відпустила.
Хай зна — я не держу тебе, не маю
Такої сили. Ти ж бо їй належиш.
Антоній Одним богам відомо...
Клеопатра Так ганебно
Цариць іще не зраджували! Правда,
Я це передчувала.
Антоній Клеопатро!
Клеопатра Чи я могла повірити тобі,-
Хоч ти всіма богами в небі клявся,-
Якщо ти зрадив Фульвію? Безумство —
Запевненням клятвопорушних уст
Знов довірятися.
Антоній Ясна царице!
Клеопатра Будь ласка, слів не добирай солодких.
Скажи "прощай",— і в путь. Коли до нас
Напрошувавсь, мав час ти для розмов —
Не про від'їзд. В устах моїх, в очах
Ти бачив вічність, у заломі брів
Блаженство,— я уся була небесна.
Я й досі та ж, але великий воїн —
Брехун, як виявляється, великий.
Антоній Стривай.
Клеопатра Була б я мужем — ти б дізнався,
Що й в єгиптян відвага є.
Антоній Царице,
В нагальній справі мушу відлучитись,
Та серцем я з тобою залишусь.
Бряжчать в Італії мечі усобиць:
Вже Секст Помпей відрізав Рим від моря,
А двоєвластя тільки розбрат сіє,
І всі, хто досі знав саму зневагу,
Набравши сил, знов увіходять в ласку.
Помпей у славі батьковій з вигнанця
Стає героєм, у серця вповзає
До невдоволених сучасним станом,
А їх число загрозливо росте.
Застоєм хворий край і жде рятунку-
Великих змін. А ще одна причина,
Яка цілком виправдує від'їзд мій,-
Смерть Фульвії.
Клеопатра Хоч я і легковірна,
Та не дитя, щоб вірити казкам.
Померла, кажеш?
Антоній Так, моя царице.
Візьми ось — на дозвіллі прочитаєш
Про всі її учинки горезвісні;
Найкращий з них — останній. Тут про нього
Написано: коли і де померла.
Клеопатра Оце твоя любов? А де ж священні
Фіали скорбних сліз? Ні, бачу, бачу —
Так само ти й мою зустрінеш смерть.
Антоній Облишмо сперечання ці. Послухай,
Що думаю робити. А зроблю,
Як ти порадиш. Сяйвом тим огненним,
Що живить нільську твань, клянусь: я твій
Солдат, слуга, йду на війну чи мир,
Як ти звелиш.
Клеопатра
(до Харміани)
Ослаб шнурівку. Ні,
Не треба вже. То стисне, то відпустить —
Як та любов Антонія.
Антоній Облиш!
По правді оціни його любов,
Тверду й несхитну.
Клеопатра й Фульвія це скаже.
Будь ласка, відвернись,— поплач за нею,
А потім попрощайся і скажи,
Що плакав ти за мною,— розіграй
Майстерну сцену почуттів облудних,
І щоб було на правду схоже.
Антоній Змовкни!
Не сердь мене!
Клеопатра Це все, на що ти здатен?
А втім, незле.
Антоній Нехай цей меч...
Клеопатра І Щит...
Чудово. Можна й краще... Харміано,
Чи бач, як шаленіти починає
Цей римський Геркулес?
Антоній Я йду, шановна.
Клеопатра Дозволь два слова, мій вельмишановний!
Ми розлучаємось... Та ні, не те.
Ми так кохалися... Ні, знов не те.
Ти знаєш добре... Що це я хотіла?
Забутлива я стала, як Антоній,
Бо й я забута.
Антоній Не були б законом
Твої для мене примхи,— я б сказав,
Що ти — сама примхливість.
Клеопатра А нелегко
Носити примхи ці так близько серця,
Як Клеопатра носить. Та пробач.
Вони ніщо, коли тобі нелюбі,
Тебе відціль вимоги честі кличуть,-
Що ж, будь глухий до забагів моїх,
Хай всі боги тебе провадять! Хай
Твій меч вінчає лаврами звитяга,
А путь удачі стелять.
Антоній Ну, ходім.
Розлука наша й не розлука зовсім:
Ти будеш і на віддалі зі мною,
А я, відпливши, залишусь з тобою.
Отож у путь!
Виходять.
СЦЕНА 4
Рим. Покої в домі Цезаря.
Входить з листом у руках Октавій Цезар, за ним — Лепід і слуги.
Цезар Поглянь, Лепіде, і побачиш сам,
Що ганити високого співбрата —
Не Цезарева вдача. Ось що пишуть
Мені з Александрії: "Вудить рибу
Та цілі ночі п'є в огнях бенкетних".
У цього мужа мужності не більше,
Ніж в Клеопатри, доньки Птолемеїв;
Жіночності ж не менше, ніж у ній,
Ледь-ледь прийняв послів, ледь пригадав,
З ким владу ділить. Чоловік цей, видно,
Утілює всі вади, всі пороки.
Лепід Все ж вади ті, гадаю, не затьмарять
Його чеснот, які на тлі пороків,
Неначе зорі у нічному небі,
Засяють ще яскравіше. Вони
Не придбані — вспадковані. Не сам він
їх обирав, але не зміг позбутись.
'Цезар Поблажливий ти надто. Як не гріх
Валятися в постелі Птолемеїв,
За жарти царства дарувать, пиячить
З рабом запанібрата чи тинятись
Удень по місту, битись навкулачки
Із набродом смердючим,— то нехай!
(Яким холоднокровним треба бути,
Щоб цим не гидувать!) Але йому
Немає виправдання, бо й на нас
Кладе він легковажністю своєю
Тягар відповідальності. Нехай би
В розпусті марнував собі дозвілля
І, висохши з переситу на тріску,
Покутував за це,— та гаять час,
Що кличе, ніби дзвін, до справ державних!
Слід вичитать йому, як хлопчакові,
Що, зневажаючи здоровий глузд,
Забув обов'язок та й бешкетує.
Входить гонець.
Лепід Он ще новини.
Гонець Цезарю, наказ
Твій виконано. Вісті із кордонів
Ітимуть щогодини. Пан на морі,
Як і раніш, Помпей — за нього ті,
Хто Цезаря боїться; у примор'я
Тікають невдоволені до нього
И тобі брехливими чутками шкодять.
(Виходить)
Цезар Я іншого й не ждав. Давно відомо:
Не милий, хто вгорі, хоч був жаданий,
Як піднімавсь. А хто скотивсь додолу —
Прихильності той знову набуває.
Любов юрби — як водорість у морі:
Туди й сюди жбурляють нею хвилі,
Аж поки й зогниє.
Гонець Приніс я вість,
Мій Цезарю, що Менекрат і Менас,
Пірати знані, знову розходились:
Скрізь кораблями хвилі моря крають,
Італії плюндрують береги.
Люд прибережний весь дрижить від страху,
А юнь до бою рветься. Тільки вийде
Судно у море — вже у них в руках.
А все ж, гадаю, імені Помпея
Бояться більше, ніж його меча.
Цезар Покинь же хтиві оргії свої,
Антонію! Як ти тікав з Модени,
Де Панса й Гірцій, консули, лягли
З руки твоєї, слідом за тобою
йшов голод. Ти, хоч звиклий до розкошів,
Всі злигодні терпів, немов дикун:
Пив кінську сечу й каламуть болотну,
Що бридить нею й звір. Ти залюбки
Збирав у лісі й ягоди кислющі,
Мов олень, що в снігу шукає паші,
Гриз кору деревну, а в Альпах, кажуть,
І падло їв, аж дехто умлівав,
На теє дивлячись, і (слухай, слухай!
Чи не завдасть це сорому тобі?)
Як воїн все ти стерпів, навіть щоки
Не дуже-то запали.
Лепід Жаль його!
Цезар Нехай хоч сором в Рим його поверне.
А нам з тобою час до зброї взятись —
Скликаймо спішно раду, бо затримка
Сприятиме Помпеєві.
Лепід Назавтра
Тобі відомості подам докладні,
Які поставити я зможу сили
На морі і на суші.
Цезар Я до завтра
Також про все довідаюсь. Прощай.
Лепід Прощай, державче. Сповісти, будь ласка,
Якщо тим часом знов якісь новини
З кордонів прийдуть.
Цезар Звісно, сповіщу.
Це мій обов'язок.
Виходять.
СЦЕНА 5
Александрія. Палац Клеопатрн.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада і Мардіан.
Клеопатра Харміано!
Харміана Що, володарко?
Клеопатра Дай мандрагори випити.
Харміана Навіщо?
Клеопатра Проспати хочу всю ту прірву часу,
Покіль Антонія нема.
Харміана . Не думай
Про нього стільки.
Клеопатра Зрада це.
Харміана Навряд.
Клеопатра Де євнух? Мардіане?
Мардіан Що завгодно
Моїй цариці?
Клеопатра Вже ж не співів. Євнух
Нічим мені не вгодить. Ти щасливий,
Що ти скопець і не летиш у мріях
З Єгипту геть. Ти знаєш, що то — пристрасть?
Мардіан Так, пані!
Клеопатра Справжня пристрасть?
Мардіан Ну, не зовсім
На діло я, звичайно, недолугий,
Та пристрасть добре уявляю. В мріях
Я — Марс, який Венеру любить.
Клеопатра Де він?
Як мислиш, Харміано, де він нині?
Сидить він чи стоїть? Іде? Чи їде?
Щасливий кінь, що на собі несе
Антонія! Неси безстрашно, коню!
Чи знаєш, хто твій вершник? Це Атлант,
Який трима півсвіту на раменах;
Він — людства оборона, щит і меч!
Шепоче він: "Де люба нільська змійка?"
Так звав мене Антоній. Я тепер
Сама п'ю цю божественну отруту.
Антонію! Чи згадуєш мене,
Всю чорну від палких цілунків сонця,
Всю в зморшках від років! Як був тут Цезар
Високочолий, всі мене вважали
За царські ласощі, було, й Помпей
Не раз мені ув очі заглядав,
Топив у них свій погляд, наче якір,
І умлівав, хапаючись за нього,
Мов за життя.
Входить А л е к с а с.
Алексас Прийми моє вітання,
Володарко Єгипту.
Клеопатра Ти нітрохи
Не схожий на Антонія, однак
Ти був із ним, і, наче позолота,
Тебе ця близькість покриває.