Арно

Життєпис домашнього голуба

I

Ми відчинили хвіртку й опинились у великій стайні, розташованій на Західній Дев’ятнадцятій вулиці Нью-Йорка. Ледь чутний дух чистенького стійла тонув у духмяних пахощах сіна. Ми вилізли драбиною на довге горище. Південний край горища був відгороджений, і туркання голубів свідчило, що там голубник.

Тутешні голуби прославилися на все місто, і саме сьогодні п’ятдесят наймолодших із них мали змагатися в перегонах.

Господар голубника попросив мене, як людину безсторонню, бути суддею цих перегонів.

Молоді голуби вже не раз тренувались у перельотах. Разів зо два їх відносили разом з батьками за місто, і вони поверталися звідти до голубника. На цей раз уперше вони мали летіти без старих голубів. Старт їм призначили в містечку Єлізабет, що в штаті Нью-Джерсі,— досить далеко для першого самостійного перельоту.

— В такий спосіб,— сказав тренер,— ми збуваємо телепнів. Повертаються тільки найздібніші, а саме вони нам і потрібні.

Багато хто цікавився перегонами з ось якої причини. Всі, хто працював у голубнику, а також чимало аматорів голубиного спорту забилися об заклад,— котрий з голубів прилетить перший. Я мав визначити переможця, уболівальники якого одержать по тому виграш. Переможцем вважався не той голуб, який прилетить перший, а той, що перший залетить у голубник, бо яка користь з голуба-листоноші, коли він, повернувшись, не сяде зразу на сідало.

Голуб-листоноша привчений за всяких умов і завжди повертатися додому. Ці голуби не визначаються ані особливим кольором, ані чудернацькими прикрасами, які б відрізняли їх від інших голубів. їх розводять не заради краси, а тому, що вони швидкокрилі й кмітливі. Вони вірні своєму голубникові і здатні відшукати його без помилки. Немає іншого створіння, що вміло б так швидко зорієнтуватися і вибрати потрібний напрямок, як добрий поштовий голуб. Од інших голубів він відрізняється хіба що великими виступами над очима і міцними крилами.

Отож сьогодні молоді голуби мали показати, чого вони варті.

Хоча було багато свідків, я вирішив зачинити всі вічка голубника, крім одного, яке буде відчинене, аж доки всередину залетить перший голуб.

Я ніколи не забуду тих вражень, що їх мені довелося пережити цього дня. Мене попередили: вони вилетять о дванадцятій і прилетять сюди о пів на першу; але будьте насторожі, вони летять як вихор. Не встигнете їх угледіти, як вони вже влетіли до голубника.

Ми стояли на горищі, виглядаючи в шпарки чи ледь прочинені вічка, пильно вдивляючись у південно-східний край неба. Аж раптом хтось вигукнув:

— Дивіться, он вони летять!

З’явившися на обрії білою хмаринкою, голуби промчали над дахами міста, шугнули повз високий димар і за дві секунди були вже тут. Білий спалах, лет стрімких крил — все сталося так несподівано, швидко, що я, хоч і готувався, був захоплений зненацька. Я стояв біля єдиного відкритого вічка. Раптом крізь вічко промайнула блакитна стріла, вдаривши мене крилом по обличчю. Я ледве встиг зачинити вічко, хтось з-поміж нас загукав:

— Арно! Арно! Я ж казав вам, що він переможе.

Ох ти ж, любчику мій! Тобі лише три місяці — і вже виграв призі !

І власник Арно затанцював, більше з радощів за свого улюбленця, аніж тішачись виграшем.

Всі присіли навпочіпки, шанобливо стежачи за тим, як він жадібно напився, потім стрибнув до кормушки.

— Подивіться на його очі, на крила, чи ви бачили коли-небудь такі груди? Еге ж, такому голубові ціни немає! — без угаву вихвалявся його власник, звертаючись до знайомих, які мовчки переживали невдачу своїх птахів.

Це була перша перемога Арно. Він виявився найкращий із своїх перевесників, що їх виростили у відомому голубиному розпліднику. Перед ним відкривалося блискуче майбутнє. На лапку йому одягли срібне кільце Нью-Йоркського клубу любителів голубів. Він дістав номер 2590 С — номер, який і досі зберігають у пам’яті всі аматори голубиного спорту.

Під час цих перегонів додому повернулося тільки сорок голубів. Так воно й мало бути за всіма правилами. Слабші птахи повідставали, нетямущі — заблудилися. Таким простим способом вирізняють нездібних і покращують голубину породу. Із десяти голубів, що не прилетіли, п’ятеро щезли навіки, а інші п’ятеро повернулися пізніше в той же день, не всі разом, а один по одному; останнім прилетів здоровий вайлуватий вороний голуб. Робітник голубника сказав:

— Ось він нарешті, той телепень Вороний, на якого ставив Джекі. Я не сподівався, що він повернеться. З таким волом далеко не полетиш.

Великий Вороний, також прозваний Кутовим, бо народився в кутовому гнізді, ще змалечку визначався неабиякою силою. Хоч усі молоді голуби були приблизно одного віку, він став куди більший за інших і набагато гарніший. Проте аматори голубиного спорту не дуже-то цінують красу голубів. Вороний, очевидячки, розумів свою перевагу і ще змалечку почав сікатися до своїх слабкіших товаришів. Його власник пророкував йому велике майбутнє, але Біллі, робітник голубника, мав щодо цього великі сумніви, зважаючи на його довгу шию, здорове воло й великий тулуб.

— Птах не може швидко летіти, несучи такий пухир. Його довгі ноги — тільки зайва вага, і шия теж заважає льоту,—зневажливо бурмотів Біллі, прибираючи вранці голубник.

II

Голубів безнастанно випробовували все в нових і нових перельотах. З кожним разом дистанція перельоту зростала на двадцять п’ять — тридцять миль, а напрямок змінювався до тих пір, поки голуби вивчили всю місцевість на сто п’ятдесят миль навколо Нью-Йорка. Із п’ятдесяти птахів залишилось тільки двадцять, тому що під час важкого тренування відсіювалися не тільки слабкі й недорозвинені, а також і ті, хто випадково занедужав, став жертвою нещасного випадку або переїв перед польотом. Серед голубів, що залишились, було багато гарних птахів, широкогрудих, яснооких, довгокрилих, створених для швидкого польоту. Здебільшого вони були білої, вороної та брунатної масті, відрізняючись один від одного своїм забарвленням, всі вони мали блискучі очі й чутливий слух, і найкращий, найздібніший, найперший серед них був маленький Арно. В голубнику він не дуже відрізнявся від інших,— всі тепер мали срібне кільце на ніжці,— але у повітрі Арно зразу показував, чого він вартий. Як тільки відкривали кошик, Арно вилітав перший, здіймався у висоту, щоб бачити якнайдалі, визначав напрям і летів, ніколи не зупиняючись, щоб напитися, попоїсти чи погуляти.

Незважаючи на похмурі віщування Вілла, Вороний з кутка теж залишився між двадцяти тих, що витримали іспити. Жодного разу він не повернувся перший, часто запізнювався, прилетівши, не накидався на їжу, не звертав уваги на воду, і це свідчило, що дорогою він підживляється. Але все ж таки Вороний щоразу повертався, і тепер у нього на нозі, як і у всіх інших, красувалося срібне кільце. Захоплюючись Арно, Вілл зневажав Вороного, але власник його раз по раз повторював:

— Не поспішай з висновками. Ранній овоч раніше і зогниває. Я завжди помічав, що найпрудкіший птах показує свої здібності не зразу, а згодом.

Не минуло й року, як маленький Арно встановив справжній рекорд. Голубові найважче летіти над морем, тому що там немає орієнтирів, а особливо важко в туман, коли не видно навіть сонця. В таких випадках пам’ять, зір і слух не можуть стати у пригоді, й доводиться керуватися природним почуттям напрямку. Але страх може пересклити це почуття, і тому треба, щоб між шляхетними крилами билося відважне сердечко.

Арно і ще двох голубів, як це передбачалося курсом тренування, посадили на океанський пароплав, що плив у Європу. їх мали випустити, коли земля зникне за обрієм, але саме ліг густий туман, і було вирішено відправити голубів назад із зустрічним кораблем. Та через десять годин зіпсувався судовий двигун, туман ще більш згустився і пароплав, безпомічний, як колода, ліг у дрейф. Він кликав на допомогу своїми гудками, але океан був пустинний. Тоді згадали про голубів. Першого вибрали голуба з цяткою на спині № 2592 С. Записка на непромокальному папері була скатана в дудочку й прив’язана до хвоста голуба. Його підкинули у повітря, і за мить він зник. Через півгодини з таким самим листом вислали Вороного № 2600 С. Він злетів, але негайно повернувся і переляканий сів на палубу. Його піймали і з презирством кинули в клітку. Зрештою, настала черга третього — маленького м’язистого птаха. Поглянувши на кільце, моряки довідалися його ім’я і номер: Арно, 2590 С. Воно нічого їм не говорило. Проте моряк, який тримав його, відчув, що серце голуба калатає не так шалено, як у попереднього птаха. Йому прив’язали записку, зняту з Вороного. Там було написано:

10 годин ранку, вівторок.

За двісті десять миль від Нью-Йорка у нас зламався вал; ми безпомічно дрейфуємо в тумані. Вишліть якомога швидше буксир. Кожної хвилини ми подаємо сигнал: один короткий і один довгий свисток.

К а п і т а н

Коли Арно підкинули в повітря, він зробив коло над пароплавом, друге коло вже вище, потім ще вище і зник у тумані. Заглушивши всі свої почуття, крім одного, він повністю віддався йому. Як стрілка компасу, що вказує на полюс, спрямував Арно свій лет до рідного голубника, до єдиного в світі місця, де він почував себе затишно.

Того дня по обіді в голубникові чергував Біллі. Раптом він почув свист швидких крил. Повз нього промайнула синя стріла, що кинулася до жолоба з водою. Голуб уже пожадливо тамував спрагу, коли Біллі впізнав його і радісно скрикнув:

— Та це ж ти, мій любчику Арно!

Потім за звичкою досвідченого голубиного тренера він глянув на годинник і відзначив час: дві години сорок хвилин. Цієї миті він помітив на хвості шворочку. Біллі зачинив двері і швиденько накинув на голову Арно сільце. За хвилину в його руках була записка, а через дві хвилини він уже поспішав до контори пароплавної компанії, де його чекала солідна винагорода. В конторі він довідався, що Арно пролетів двісті десять миль в тумані над морем за чотири години сорок хвилин. Через годину до потерпілого пароплава вже поспішало рятувальне судно.

Двісті десять миль в тумані над морем за чотири години сорок хвилин! Оце то рекорд! Він був належним чином зафіксований у документах Голубиного клубу. Арно принесли в клуб, де секретар штампом з незмивними чорнилами зафіксував на правому крилі Арно його рекорд, зазначивши дату та реєстраційний номер.

Перший випущений з пароплава голуб додому не повернувся.