Баламутка - Сторінка 2

Крамничка Деквена була за сто кроків від Робесп'єрового помешкання. Невдовзі бакалійників наступник збанкрутував, і приміщення зайняв Цезар Біротто5, славетний парфюмер. Та, немовби ешафот заніс туди якесь нез'ясовне заразливе нещастя, винахідник "Подвійного турецького крему" й "Дезодораційної води" збанкрутував там також. Розв'язок цієї проблеми належить до царини окультних наук.

Кілька разів начальник канцелярії провідав дружину нещасливого Деквена, і його вразила спокійна, холодна, чиста врода Агати Руже. Хоча він приходив утішити вдову, яка, поховавши вже другого чоловіка, в тяжкому горі не могла навіть провадити торгівлю, та скінчилося це тим, що він не далі як за декаду пошлюбив чарівну дівчину, викликавши з дому її батька, який не примусив чекати себе. Лікар, у захваті від того, що все розвивається за його бажанням, бо його дружина стала єдиною спадкоємицею старих Деквенів, поквапився до Парижа не так для того, щоб бути присутнім на Агатиному весіллі, як для того, щоб по своїй уподобі оформити шлюбну угоду. Некорисливість та палка закоханість громадянина Брідо полишили цілковиту волю хитрощам лікаря, і той використав зятеве засліплення, як ви побачите з дальшого розвитку цієї історії. Отож усе добро старих пана й пані Деквенів, коли ті померли протягом двох років одне по другому, дісталось у спадщину пані Руже — чи, краще сказати, лікареві. Врешті Руже подолав витривалість своєї дружини, і та померла на початку 1799 року. Тепер він мав виноградники, він купував ферми, він придбавав гамарні, він міг продавати вовну! Його коханий син не тямив робити нічого, але батько призначив його для ролі власника, полишав йому рости багатим і дурним, певний, що його нащадок зуміє прожити життя й померти не згірше за найученіших людей. З 1799 року ісуденці, що вміли рахувати, оцінювали річний прибуток старого Руже в тридцять тисяч ліврів. Після дружининої смерті лікар жив як розпусник, але, так би мовити, по-своєму впорядковував те життя, провадив його за зачиненими дверима свого дому. Цей медик із таким крутим характером помер 1805 року. Бог відає, що говорило тоді ісуденське городянство про цього чоловіка, скільки ходило по місту байок про його огидне особисте життя. Жан Жак Руже, якого батько, збагнувши його недоумство, врешті взяв у шори, лишився неодружений із поважних причин, з'ясування яких становить важливу частину цієї історії. В його безшлюбності, як ми побачимо згодом, винен був почасти батько:

Тепер треба розглянути, які були наслідки того, що батько помстився на дочці, яку не вважав своєю, хоч вона законно носила його прізвище. Ніхто в Ісудені не примітив однієї з тих химерних випадковостей, що роблять із цілого покоління безодню, в яку западає знання. Агата була схожа на матір доктора Руже. Так само, як, згідно з широко відомим спостереженням, подагра перескакує через покоління й переходить від діда до онука, нерідко можна побачити, що й подібність чинить мов подагра.

Отак і старший син Агати, обличчям схожий на матір, натурою вдався в доктора Руже, свого діда. Полишмо розв'язання цієї другої проблеми разом із розкішним реєстром мікроскопічних створінь двадцятому сторіччю, і наші небожі напишуть, може, не менше дурниць, ніж устигли написати про це темне питання наші вчені корпорації.

Агата Руже приваблювала всі погляди, бо природа наділила її одним з тих облич, котрим, як обличчю матері нашого Спасителя діви Марії, судилось довіку лишатися дівочими, навіть після заміжжя. На її портреті, що й донині зберігся в майстерні Брідо, ми бачимо бездоганний овал, незаймано білу шкіру без найменшого сліду ластовиння, хоч коси в неї були золотаво-руді. Не один художник, побачивши сьогодні це ясне чоло, ці скромні уста, цей тонкий ніс, гарненькі вушка, довгі вії, темно-голубі очі, сповнені безмежної ніжності,— все позначене великим спокоєм обличчя, питає нашого великого майстра: "Це копія з Рафаеля?" Ще ніколи чоловік не вчинив розумніше, ніж учинив начальник канцелярії, коли одружився з цією дівчиною. Агата втілювала в собі виховану в провінції ідеальну господиню, що зроду не лишалась сама, без материнського нагляду. Побожна без святенництва, вона не мала іншої освіти, крім тієї, яку дає жінкам церква. Була вона довершеною дружиною і в повсякденному розумінні, хоча її необізнаність із життям не раз призводила до лиха. Епітафія однієї знаменитої римлянки: "Вона ткала й пильнувала дому",— чудово відображає таке чисте, просте й спокійне життя. Відколи встановлено Консульство, Брідо був фанатично відданий Наполеонові, що призначив його начальником відділу в 1804 році, за рік до смерті Руже. Маючи дванадцять тисяч франків платні, та ще й одержуючи немалі нагороди, Брідо нітрохи не журився ганебними умовами спадщини по лікарю, за якими Агата не одержала нічого. За півроку до смерті старий Руже оформив продаж синові частини своїх маєтків, а решта дісталась тому ж таки Жанові Жакові чи то дарунком від батька, чи то як законному спадкоємцеві. Ті сто тисяч франків, які Агата одержала в рахунок майбутньої спадщини під час укладання шлюбу, й становили всю її частку в майні, що зосталось по батькові й матері. Обожнюючи імператора, Брідо з відданістю східного сеїда6 служив величним задумам цього новітнього півбога, який, заставши все у Франції зруйнованим, хотів усе привести до ладу. Начальник відділу ніколи не казав собі: "Годі!" Проекти, меморандуми, рапорти, начерки — найтяжчі завдання він брав на себе, щасливий тим, що допомагає імператорові; він любив його як людину, обожнював як владаря й не терпів найменшої критики на адресу його дій та проектів. З 1804 до 1808 року начальник відділу жив у гарному великому помешканні на набережній Вольтера, за кілька кроків від свого міністерства й від Тюїльрі. В дні розкошів пані Брідо вся челядь складалася з куховарки та слуги. Агата, що завжди вставала раніш за всіх, ішла з куховаркою на ринок. Поки служник прибирав у покоях, вона заходжувалась коло сніданку. Брідо йшов до міністерства не раніш як об одинадцятій. Поки тривало їхнє подружнє життя, дружина завжди знаходила втіху в тому, щоб готувати йому розкішний сніданок: адже тільки за сніданком Брідо міг посмакувати їжу. Взимку й улітку, в будь-яку погоду Агата поглядом з вікна проводжала чоловіка до міністерства й не відвертала голови, поки він не зникав у вулиці Бак. Потім сама бралася за свої справи: дивилась, як прибрано, одягалась, бавилася з дітьми, водила їх гуляти, приймала відвідини й дожидалася Брідо. Коли начальник відділу приносив із собою негайну роботу, вона сідала біля його столу, в кабінеті, безмовна, як статуя, й плела панчоху, дивлячись, як він працює, кінчала роботу разом з ним і лягала спати на хвилинку раніш за нього. Часом подружжя бувало на виставах у міністерській ложі. Обідали в ті дні у ресторані, і видовище ресторану щоразу дуже тішило пані Брідо, як усіх, що вперше попали до Парижа. Часто змушена бувати на тих пишних обідах, що їх улаштовували начальникові відділу, який керував частиною Міністерства внутрішніх справ, і що додавали Брідо поваги, Агата корилася звичаєві й розкішно вбиралась, але, повернувшись додому, радо скидала з себе ту пишноту й убиралася просто, як провінціалка. Раз на тиждень, по четвергах, Брідо давав обід друзям. Крім того, в останній день карнавалу в них бував великий бал. Оце й уся історія цього подружнього життя, в якому були тільки три великі події: народження двох дітей, з проміжком у три роки, та смерть самого Брідо, що відійшов на той світ у 1808 році, змордований невсипущими трудами, саме тоді, коли імператор збирався дати йому посаду генерального директора, графський титул і чин статського радника. Саме тоді Наполеон звернув особливу увагу на внутрішні справи, завалив Брідо роботою й урешті підірвав здоров'я цього героя-бюрократа. Наполеон, у якого Брідо ніколи нічого не просив, поцікавився його моральністю і достатком. Довідавшись, що цей відданий чоловік не має нічого, крім службової платні, він розпізнав у ньому одну з тих непідкупних натур, котрі підносять на вищий рівень, ушляхетнюють його уряд, і захотів обсипати Брідо несподіваною ласкою. Прагнення закінчити величезну роботу до від'їзду імператора в Іспанію вбило начальника відділу: він помер від нервової гарячки. Коли імператор, що за кілька днів повернувся до Парижа готувати кампанію 1809 року, почув про цю втрату, він сказав: "Є люди, яких не заміниш ніким!" Вражений відданістю, яка не сподівалася жодної з отих блискучих відзнак, установлених для військових, імператор вирішив створити новий орден із щедрим пенсіоном для цивільних службовців, як колись він створив орден Почесного Легіону для військових. Враження від смерті Брідо породило в його уяві орден Єднання; але він не мав часу довершити цю аристократичну фундацію, спогад про яку вже так зітерся, що більшість читачів питатимуть, який був орденський знак; його носили на голубій стрічці. Імператор задумав ніби стопити в цьому ордені два ордени Золотого Руна: іспанський і австрійський. Провидіння зуміло перешкодити цій профанації, як сказав один прусський дипломат. Імператор наказав, щоб йому з'ясували матеріальне становище пані Брідо. Обоє дітей учились на повному пенсіоні в імператорському ліцеї, і Наполеон узяв на свій рахунок усі видатки на їхнє виховання. Потім він призначив пані Брідо пенсію чотири тисячі франків, звичайно, взявшися сам дбати про долю обох її синів. Від свого одруження й до чоловікової смерті пані Брідо не мала ніяких зносин з Ісуденом. Вона саме доношувала другого сина, коли померла її мати. А коли помер батько, що так не любив її, саме йшло готування до коронації імператора і Брідо був такий переобтяжений роботою, що вона не хотіла кидати його самого. Жан Жак Руже, її брат, не написав їй ні слова, відколи вона поїхала з Ісудена. Глибоко скривджена мовчазною неприхильністю родини, Агата врешті стала дуже рідко згадувати тих, хто не хотів думати про неї. Щороку вона одержувала листи від хрещеної матері, пані Ошон, якій відповідала байдужими словами, не вдумуючись у ті поради, що давала їй у вигляді натяків ця чудова, благочестива жінка. За якийсь час до смерті доктора Руже пані Ошон написала хрещениці, що та не дістане від батька нічого, як не доручить вести справу панові Ошону.