Батько Горіо - Сторінка 14

Видовище цієї злиденної кімнати справило на нього гнітюче враження. Занадто різкий був перехід, занадто разючий контраст, щоб не збудити в ньому пориву честолюбства. З одного боку – свіжі й чарівні образи найвитонченішого світського життя, молоді, жваві постаті, оточені всіма дивами мистецтва й розкошів, одухотворені, сповнені поезії обличчя. З другого – похмурі картини в брудних рамах, обличчя, де від пристрастей лишилися тільки шнурочки й механізми, що колись рухали ними. Він пригадав поради, висловлені пані де Босеан у гніві покинутої жінки, її спокусливі пропозиції, і видовище злиднів підсилило їх. Растіньяк вирішив робити два паралельні підкопи, щоб домогтися багатства: спиратись і на кохання, і на науку, стати вченим – доктором права і світською людиною. Він був ще дуже наївний. Ці лінії – асимптоти, що ніколи не перехрещуються.

– Ви щось дуже похмурі, пане маркізе, – сказав Вотрен, кинувши на нього погляд, яким ця людина, здавалося, проникала в найпотаємніші схованки душі.

– Я не маю бажання слухати жарти тих, хто називає мене паном маркізом, – відповів Ежен. – Щоб бути в Парижі справді маркізом, треба мати сто тисяч річного прибутку, а той, хто живе в "Домі Воке", аж ніяк не є улюбленцем фортуни.

Вотрен глянув на Растіньяка з батьківським і водночас зневажливим виразом, ніби кажучи: "Хлопчисько! Та я б тебе враз проковтнув". Потім відповів:

– Ви, мабуть, через те в поганому настрої, що не мали успіху в прекрасної графині де Ресто?

– Вона звеліла не приймати мене, бо я сказав їй, що батько її обідає за нашим столом, – вигукнув Растіньяк.

Усі столовники перезирнулися. Батько Горіо опустив очі і відвернувся, щоб їх витерти.

– Ви запорошили мені око тютюном, – сказав він сусідові.

– Хто ображатиме батька Горіо, той відтепер матиме справу зі мною, – відповів Ежен, дивлячись на сусіда колишнього вермішельника. – Він вартий більше, ніж ми всі разом. Про дам я не кажу, – мовив він, обернувшись до мадмуазель Тайфер.

Це поклало край усім балачкам: Ежен говорив з таким виразом, що всі замовкли. Тільки Вотрен зухвало зауважив:

– Перш ніж брати батька Горіо під свою оборону і ставати його відповідальним видавцем, треба навчитися тримати в руці шпагу й добре стріляти з пістолета.

– Так я й зроблю, – сказав Ежен.

– То ви сьогодні починаєте війну?

– Можливо, – відповів Растіньяк. – Але я не зобов’язаний звітувати в своїх справах ні перед ким, бо й сам не стараюся довідатись, якими справами займаються інші люди вночі.

Вотрен глянув на Растіньяка спідлоба.

– Любий хлопче, коли хочеш, щоб тебе не дурили маріонетки, треба ввійти в балаган, а не підглядати крізь щілини. Годі, – додав він, побачивши, що Ежен от-от скипить. – Ми з вами ще побалакаємо, якщо бажатимете.

Настрій у всіх став похмурий і гнітючий. Батько Горіо, приголомшений фразою, кинутою студентом, навіть не зрозумів, що ставлення до нього всіх присутніх змінилося на його користь і що юнак, який міг покласти край знущанням, узяв його під свою оборону.

– Виходить, – спитала пошепки пані Воке, – пан Горіо – батько графині?

– І баронеси, – відповів Растіньяк.

– Тільки це йому й лишається, – сказав Б’яншон Еженові, – я помацав йому голову: на ній одна-єдина гуля – гуля батьківська. Це – вічний батько.

Ежен був такий серйозний, що жарт Б’яншона не розсмішив його. Він хотів скористатися з поради пані де Босеан і запитував себе, де і як роздобути грошей. Турботи опанували його, перед очима розгоралися пишні і заразом пустельні рівнини світського життя. По обіді усі розійшлися, а Ежен лишився в їдальні.

– Значить, ви бачили мою дочку? – спитав його схвильовано Горіо.

Пробудившись від своїх мрій, Ежен узяв старого за руку і, дивлячись на нього розчулено, сказав:

– Ви – чесна й гідна пошани людина, ми потім поговоримо про ваших дочок.

Він устав і, не бажаючи зараз слухати батька Горіо, пішов у свою кімнату, сів і написав матері листа.

"Дорога мамо!

– Чи нема у вас третьої груді, щоб підкріпити мене? Обставини склалися так, що я можу швидко досягти успіху. Але мені до зарізу потрібні тисяча двісті франків. Не кажіть батькові про моє прохання, він, мабуть, заперечуватиме. Проте, коли я не розживусь на ці гроші, то впаду в розпач, який може привести мене до самогубства. Я розповім вам, в чім справа, коли ми побачимось, бо треба було б списати цілі томи, щоб пояснити моє становище. Я, матусю, не програв і нікому не заборгував; але якщо ви хочете зберегти мені життя, вами дане, то знайдіть цю суму. Коротко кажучи, я буваю у віконтеси де Босеан, і вона взяла мене під свою опіку. Мені треба виїздити в світ, а в мене нема жодного су навіть на свіжі рукавички. Я ладен їсти тільки хліб і пити саму воду, ладен голодувати, якщо треба, але не можу обійтися без знарядь, якими обробляють виноградники у цьому краї. Йдеться про те, чи вийду я на дорогу, чи захрясну в болоті. Я знаю, які надії ви покладаєте на мене, і хочу якнайшвидше їх здійснити. Добра моя матусю, продайте що-небудь із ваших спадкових коштовностей – я скоро поверну цей борг. Я добре знаю становище нашої сім’ї і зумію оцінити цю жертву; повірте мені, я недарма прошу вас принести її, – інакше я був би нелюдом. Згляньтеся на моє благання, як на зойк пекучої потреби. Все наше майбутнє залежить від цієї підтримки, з цими грішми я маю розпочати кампанію, адже паризьке життя – це невпинна війна. Якщо треба буде для доповнення суми продати й тітчині мережива, скажіть їй, що я пришлю натомість значно кращі…"

і т.ін.

– Ежен написав і обом своїм сестрам; він просив їх прислати йому свої заощадження, не розголошуючи в сім’ї цієї жертви, яку вони, звичайно, будуть щасливі для нього принести. Він звернувся до їхньої делікатності, зачіпав струни честі, що так туго натягнуті й так голосно лунають у юних серцях. І все-таки, написавши ці листи, він був збентежений – вагався, тремтів. Юний честолюбець добре знав високе благородство цих душ, похованих у глушині, знав, скільки горя завдасть своїм сестрам, уявляв собі і їхні радощі; з якою насолодою вони, замкнувшись, розмовлятимуть про свого улюбленого брата! В його уяві майнуло блискавичне видіння: сестри потай рахують свої нужденні гроші; він уявив собі, як вони вдаватимуться до дівочих хитрощів, щоб таємно надіслати йому ці гроші, вперше зважуючись на обман заради благородної мети. "Сестрине серце – це діамант чистоти, безодня ніжності", – подумав він. Йому стало соромно того, що він написав. А які палкі будуть їхні побажання, скільки чистоти буде в їхньому душевному пориві до небес! З якою насолодою підуть вони на самопожертву! А як сумуватиме мати, коли не зможе надіслати всієї суми! І всі ці високі почуття, всі тяжкі жертви будуть для нього тільки щаблем, щоб піднятися до Дельфіни де Нусінген. Кілька сльозинок, немов останні зернини фіміаму, кинуті на священний вівтар сім’ї, бризнули з його очей. Він ходив туди й сюди по кімнаті, сповнений відчаю. Батько Горіо, побачивши його в такому стані крізь непричинені двері, увійшов до нього і спитав:

– Що з вами?

– Ах, добрий мій сусіде! І в мене є почуття сина й брата, так само як у вас почуття батька. Ви маєте підстави турбуватися про графиню Анастазі, вона в руках Максима де Трая, і він її погубить. © http://kompas.co.ua

Батько Горіо вийшов, пробурмотівши кілька слів, яких Ежен не розібрав.

На другий день Растіньяк поніс листи на пошту. Він вагався до останньої хвилини, але зрештою вкинув їх у скриньку, подумавши: "Мені пощастить!" – девіз картяра або великого полководця, девіз фатальний, який частіше приводить до загибелі, ніж до порятунку.

Через кілька днів Ежен пішов до графині де Ресто, але його не прийняли. Він ходив тричі, і тричі наражався на зачинені двері, хоч приходив у такі години, коли графа Максима де Трая там не було. Віконтеса не помилилася. Студент покинув навчання, ходив тільки на перекличку і, показавшись там, одразу ж зникав. Він міркував так, як і більшість студентів, відкладаючи заняття до того часу, коли настануть іспити. Вирішив тільки записатися на лекції другого і третього курсу, а потім одразу, за одним присідом, серйозно простудіювати право. Отже, він мав п’ятнадцять місяців дозвілля, щоб плавати по паризькому океану й там шукати прихильниць або ловити щастя.

– Протягом цього тижня Растіньяк двічі побував у пані де Босеан, але входив до неї тільки тоді, коли з двору виїздила карета маркіза д’Ажуда. Ця славетна жінка, найпоетичніша постать Сен-Жерменського передмістя, ще на кілька днів лишилася переможницею і добилася відстрочки шлюбу мадмуазель де Рошфід із маркізом д’Ажуда-Пінту. Але ці останні дні, найпалкіші з усіх через її побоювання втратити щастя, мали прискорити катастрофу. Маркіз д’Ажуда, так само, як і Рошфіди, дивився на сварку й замирення з віконтесою як на щасливу обставину: вони сподівалися, що пані де Босеан помалу звикне до думки про його шлюб і пожертвує зрештою своїми ранковими втіхами заради події, яку сама природа передбачила в житті людини. Отже, д’Ажуда, повторюючи щодня найсвященніші обіцянки, грав комедію, а віконтеса охоче вірила обманові. "Замість шляхетно викинутись у вікно, вона просто скочується сходами", – казала найближча її приятелька, герцогиня де Ланже. Однак останні промені світла все ще сяяли, віконтеса лишалася в Парижі й могла бути корисною своєму молодому родичеві, до якого почувала якусь марновірну прихильність. Ежен виявив до неї відданість і чулість саме за таких обставин, коли жінка не бачить ні в чиїх очах щирого співчуття і розради, – а якщо в такі хвилини чоловік і говорить їй ніжні слова, то тільки з розрахунку. Бажаючи досконало вивчити поле бою, перш ніж почати наступ на дім Нусінгенів, Растіньяк вирішив розвідати про колишнє життя батька Горіо і зібрав точні відомості: ось що він узнав.

– До революції Жан Жоашен Горіо був простим робітником-вермішельником, спритним, ощадливим і таким заповзятливим, що купив підприємство свого хазяїна, який випадково став жертвою першого ж повстання 1789 року. Він оселився на вулиці Жюсьєн, біля Хлібного ринку, і мав досить здорового глузду, щоб узяти на себе головування в секції, сподіваючись вести торгівлю під охороною найвпливовіших людей тієї небезпечної доби.