Безумство Джона Харнеда - Сторінка 2

Тореадори ховалися за огорожею і ждали свого часу. Раптом, з усіх сторін на арені з’явилися кападори, їх було п’ятеро, і вони жваво розмахували своїми яскравими плащами. Бик завмер перед таким багатством ворогів, нездатний обрати, кого атакувати в першу чергу. Тоді один з кападорів вийшов уперед, сам назустріч бику. Бик був украй роз’ярілий. Своїми передніми копитами він бив пісок арени з такою силою, що навколо піднімалися клуби пилу. А тоді, нахиливши голову, метнувся просто до одинокого кападора.

Це завжди захоплює — перший напад першого бика! Згодом, звісно, злегка втомлюєшся, втрачається гострота новизни. Але це був перший напад першого бика! Джон Харнед бачив таке вперше в житті, він не міг не відчути збудження від дивовижної сцени: на арені чоловік, озброєний тільки шматком тканини, а гостророгий бик мчиться прямо на нього, розкидаючи пісок на всі боки.

— Дивіться! — вигукнула Марія Валенсуела. — Хіба це не захоплююче?

У відповідь Джон Харнед кивнув, але навіть не глянув на неї. Його очі холодно виблискували, погляд не відривався від арени. А кападор тим часом закрутив плащ у повітрі, ступив крок в сторону, ухиляючись од бика, а потім накинув тканину собі на плечі.

— Що ви тепер думаєте? — спитала Марія Валенсуела. — Хіба це, по-вашому, не ризиковане змагання?

— Так, звичайно, — озвався Джон Харнед. — Це було дуже вправно.

Марія Валенсуела плескала в долоні від захвату своїми мініатюрними ручками. Аплодували всі глядачі на трибунах. Бик розвернувся і побіг назад. І знову кападор ухилився від нього, накинувши плаща собі на плечі, і знову глядачі аплодували. Він повторював цей рух три рази. Кападор був пречудовий! Коли він пішов з арени, інші кападори продовжили гру з биком. Вони почали кидати бандерильї, по дві за раз, цілячи бику в лопатки з обох боків туші. Потім виступив уперед Ордоньєс, головний матадор в яскраво-червоному плащі і з довгою шпагою. Тривожно засурмили горни. Звісно, цього матадора ніяк не можна порівняти з Матестіні, але він був на висоті. Одним випадом він увігнав шпагу в серце. У бика підкосилися ноги, і він впав замертво. Це був гарний випад, впевнений і влучний. Ордоньєсу довго аплодували, простолюд кидав на арену капелюхи. Марія Валенсуела плескала в долоні разом з іншими, а Джон Харнед, чиєї холодної вдачі ніщо сьогодні не похитнуло, глянув на неї з цікавістю.

— І вам це подобається? — спитав він.

— Завжди! — відказала вона, продовжуючи плескати в долоні.

— Із самого дитинства, — втрутився Луїс Сервальос. — Я пам’ятаю її перший бій биків. Вона була тоді чотирирічною дівчинкою, сиділа разом зі своєю матір’ю і плескала в долоні, зовсім як нині. Вона справжня іспанка!

— Тепер ви все побачили самі, — сказала Марія Валенсуела Джону Харнеду, коли тушу бика прив’язували до мулів та відтягували з арени. — Ви на власні очі бачили бій биків і повинні мені сказати, чи сподобалося вам? Я хочу знати вашу думку.

— Я вважаю, що бик не мав жодного шансу, — відповів той. — Він був приречений з самого початку. Результат бійки не викликав сумніву. Ще до того, як бика випустили на арену, всі знали, що його буде вбито. У справжньому ризикованому змаганні результат заздалегідь не відомий. Я ж побачив бійку одного тупого бика, який до того ніколи не стикався в бою з людиною, проти п’яти досвічених чоловіків, які вже провели багато боїв з биками. Напевно, було б трохи чесніше виставляти одного чоловіка проти одного бика.

— Скажіть іще, одного чоловіка проти п’ятьох биків, — засміялася Марія Валенсуела, і ми всі засміялися разом з нею, а голосніше за всіх — Луїс Сервальос.

— Саме так, — заявив Джон Харнед, — проти п’ятьох биків. І щоб чоловік, як і бики, ніколи не виходив до того на арену. Скажімо, такий як ви, сеньйоре Сервальос.

— А все-таки нам, іспанцям, подобається бій биків, — озвався Луїс Сервальос. Готовий заприсягтися, сам диявол нашептував йому, як треба поводитися з американцем, про що я розповім далі.

— Напевно, це якийсь вишуканий смак, — зробив висновок Джок Харнед. — У нас в Чикаґо забивають щодня тисячі биків, але нікому не спадає на ум платити гроші за те, щоб подивитися на це.

— Ви кажете про бійню, — заперечив я. — А бій биків… о, це — мистецтво! Мистецтво витончене, незрівнянне, прекрасне!

— Хоча й не завжди, — втрутився Луїс Сервальос. — Мені доводилося бачити виступи незграбних матадорів. Виглядало не дуже приємно, скажу я вам.

Він здригнувся, при цьому обличчя виказувало таку, сказати б, огиду, що в мене не лишилося сумнівів — диявол таки щось нашептує йому. Стало очевидно, що Луїс почав якусь гру.

— А можливо, сеньйор Харнед має рацію, — повів далі Луїс Сервальос. — По суті, з биками обходяться несправедливо. Не всі з нас знають, що бику цілу добу не дають води, а перед початком бою дозволяють напитися досхочу.

— І випускають на арену з обважнілим черевом?! — швидко вигукнув Джон Харнед. Його очі здалися мені в цей момент пронизливо сірими, погляд зробився гострим і холодним.

— Для бою биків це необхідно, — підтвердив Луїс Сервальос. — Невже ви хотіли б, щоб бик був занадто сильний і повбивав усіх тореадорів?

— Я хотів би, щоб і він мав можливість перемогти в бою, — відповів Джон Харнед, спостерігаючи за тим, як на арену випустили другого бика.

З цим биком щось було не так. Він виглядав переляканим, бігав колами по арені в пошуках виходу. Кападори виступили вперед, розмахуючи своїми плащами, але бик ніби і не помічав їх.

— От же ж тупий який! — зауважила Марія Валенсуела.

— Даруйте, але цей бик, як на мене, поводиться дуже розумно, — заперечив Джон Харнед. — Він збагнув, що не впорається з людьми. Дивіться, він немов відчув запах смерті на арені!

І правда, бик зупинився саме в тому місці, де помер його попередник. Він обнюхував вологий пісок і фиркав. А потім знову побіг по арені, з піднятою головою, дивлячись на тисячі обличь, що свистіли на нього, викрикували образи, кидалися апельсиновими шкірками. Але запах крові збудив бика, і він метнувся на кападора. Це сталося так несподівано, що чоловік насилу ухилився: кинув свій плащ та сховався за огорожею. Бик усією вагою вдарився об стінку арени. А Джон Харнед мовив стиха, немов звертаючись до самого себе:

— Пожертвую тисячу сукре на притулок для прокажених в Кіто, якщо сьогодні хоч один бик заб’є людину.

— Вам так подобаються бики? — спитала Марія Валенсуела з іронією.

— Мені значно менше подобаються ті люди на арені, — відповів Джон Харнед. — Тореадорів не можна назвати мужніми. Мужності тут і близько немає. Гляньте, бик уже вивалив язика, він утомлений ще до початку бою.

— Авжеж, це через воду, — промовив Луїс Сервальос.

— Так, через воду, — сказав Джон Харнед. — А чи не безпечніше було б підрізати бику сухожилля перед тим, як випустити на арену?

Марію Валенсуелу розсердило глузування, почуте в словах Джона Харнеда. А Луїс Сервальос непомітно для інших посміхнувся мені, і тільки тепер я збагнув, яку саме гру він веде. Ми з ним мали розіграти роль бандерильєрів. Здоровий американський бичок сидів з нами в ложі, а ми мали кидати дротики в нього, поки він остаточно не розлютиться, — навряд чи тоді Марія Валенсуела захоче вийти за нього заміж. Це була хороша розвага, бо азарт племені тореадорів був у нас в крові.

Бик на арені був уже досить розлючений та збуджений, і кападори вели з ним звичайний бій. Рухався він дуже спритно, іноді обертався з такою швидкістю, що його задні кінцівки втрачали опору, а туша торкалася піску. Але тепер він, як усі бики, кидався на плащі, якими розмахували перед ним, і нікому не міг завдати шкоди.

— Йому не залишили жодного шансу, — відмітив Джон Харнед. — Він б’ється з повітрям.

— Він гадає, що треба атакувати плащ, — пояснила Марія Валенсуела. — Бачите, як вправно кападор обманює його.

— Така вже його природа — його легко обманювати, — сказав Джон Харнед. — Тому він і приречений битися з повітрям. Тореадори знають це, ви знаєте, я знаю — усі ми знаємо заздалегідь, що тварина стане кидатися на плащі. Тільки бик цього не знає. Така його дурна тваринна природа. Йому не залишили жодного шансу.

— Усе дуже просто, — сказав Луїс Сервальос. — Бик, коли кидається, заплющує очі. Таким чином…

— Таким чином чоловік робить крок в сторону, і бик пролітає повз. — обірвав його Харнед.

— Так, все точно так, — вів далі Луїс Сервальос. — Бик заплющує очі, а чоловік знає про це.

— А от корови ніколи не заплющують очей, — сказав Джон Харнед. — Я знаю, у нас розводять дійних корів джерсійської породи, так кожна легко могла б розігнати всіх бовдурів на цій арені.

— Але тореадори не б’ються з коровами, — вставив я.

— Вони просто бояться з ними битися, — сказав Джон Харнед.

— Це так, вони бояться виходити проти корів, — не відступався Луїс Сервальос. — Бо хіба вбивство тореадорів можна було б назвати змаганням?

— Принаймні, якби тореадорів іноді вбивали на арені, це було б схоже на справжнє змагання, — заявив Джон Харнед. — Коли я постарію чи, якщо так трапиться, стану немічним калікою, нездатним до важкої праці, тоді я зароблятиму на хліб, убиваючи биків на арені. Це зовсім необтяжлива професія для пристаркуватих джентельменів та пенсіонерів.

— А ви погляньте на це! — вигукнула Марія Валенсуела, коли на арені кападор, розмахуючи плащем, ухилявся від стрімкого нападу бика. — Такий рух потребує неабиякої спритності.

— Можу погодитися, — сказав Джон Харнед. — Та повірте мені, в тисячу розів більше спритності потребує кулачний боєць, щоб відбити безліч швидких ударів супротивника, чиї очі розплющені, а рухи продумані. До того ж, цей ваш бик навіть не хоче битися. Погляньте, він тікає геть!

З биком справді щось було не так — він знову став бігати колами по арені, намагаючись вирватися.

— А такі бики бувають найнебезпечніші, — сказав Луїс Сервальос. — Ніколи не вгадаєш, що вони можуть утнути в наступну мить. Вони розумні, майже як корови. Тореадори не люблять таких. Погляньте, він повертає!

І знову бик, роздратований тим, що не може вирватися з арени, від безвиході завзято кинувся на своїх ворогів.

— Його язик вивалився, — зауважив Джон Харнед. — Спершу його перепоїли водою, потім, змінюючи один одного, кападори довели його до втоми, змушуючи битися з повітрям.