Безумство Джона Харнеда - Сторінка 3

Поки один займався биком, інші могли перепочити. Але бик ані хвилини не мав передиху. Після всього цього, коли він украй змучений і вже неповороткий, матадор встомлює в нього шпагу.

А на арені тим часом настала черга бандерильєрів. Один з бійців тричі намагався встромити дротики в спину бику, і тричі схибив. Він тільки завдав бику болю, чим розлютив його ще сильніше. Напевно, ви знаєте, що бандерильї належить кидати по дві за раз, поцілюючи в лопатки тварини з обох боків туші і якомога ближче до спинного хребта. Якщо хоч одна не встромилася, це означає промах. Натовп глядачів незадоволено свистав, на арену викликали Ордоньєса. Вийшов Ордоньєс і показав майстерність: чотири рази він виходив уперед, і всі чотири рази з першої спроби встромлював бандерильї, так що на холці в бика водночас повисло вісім правильно розташованих дротиків. Натовп шалено ревів, на арену дощем посипалися капелюхи та монети.

І саме в цю мить бик несподівано метнувся на одного з кападорів. Чоловік послизнувся і зробив невірний крок. Бик упіймав його, — на щастя, чоловік утрапив між розложисті роги тварини. У повній тиші, коли всі глядачі затаївши подих дивилися на арену, Джон Харнед раптом підвівся і схвально й радісно закричав. Один, серед повної тиші, Джон Харнед кричав. Він кричав, підбадьорюючи бика! Самі бачите, Джон Харнед бажав, щоби бик убив людину. Яка жорстокосердість! Така непристойна поведінка обурила тих, хто сидів в ложі генерала Салазара, і звідти понеслися образи на адресу Джона Харнеда. А Урсісіно Кастільйо просто в лице назвав його "псячим ґрінґо" та обзивав іншими словами. Втім, сказано все було по-іспанськи, тому Джон Харнед нічого не зрозумів. Він стояв і схвально кричав, можливо, секунд десять, поки на арені інші кападори не відволікли бика на себе, а бідолаха піднявся неушкодженим.

— Бик не має жодного шансу, — сказав з жалем Джон Харнед, сідаючи на місце. — І той чоловік зовсім не постраждав. Кападори знову обманним трюком одвели бика від нього.

Потім він повернувся до Марії Валенсуели і перепросив:

— Пробачте мою нестриманість.

Вона посміхнулася, і на знак докору поплескала його своїм віялом по руці.

— Це ж ваш перший бій биків, — мовила вона. — Коли побачите ще кілька боїв, ви не станете кричати на підтримку бика, який напав на людину. Очевидно, ви, американці, значно жорстокіші за нас. Це все через ваші кулачні бої. Ми ж ходимо дивитися тільки на те, як вбивають биків.

— Я тільки хотів би, щоб і бику дали хоч якийсь шанс, — відповів Джон Харнед. — Напевно, з часом мене вже не дратуватиме, що люди в бою з биком використовують його природні вади.

Знову засурмили горни, провіщаючи смерть бика. Ордоньєс виступив уперед зі шпагою, обернутий у яскраво-червоне. Але настрій бика знову перемінився, і він не схотів нападати. Ордоньєс тупнув ногою об пісок, закричав та почав розмахувати своїм червоним плащем. Бик сунув на нього, але якось непевно, в кидку не було завзяття. Перший удар шпаги виявився невдалим — шпага ковзнула по кістці і зігнулася. Ордоньєсу принесли нову шпагу. Бика знову підготували до бою, він знову кинувся… П’ять разів Ордоньєс намагався зробити випад, і всі п’ять разів шпага або ранила неглибоко, або влучала в кістку. На шостий раз шпага увійшла по самий ефес. Але це був неточний удар. Шпага оминула серце і вийшла на пів ярда крізь ребра з протилежного боку. Глядачі освистували матадора. Я поглянув на Джона Харнеда. Він сидів тихо, не рухаючись, але було помітно, що його зуби міцно стиснуті, а руки сильно здавили поруччя ложі.

Бик більше не намагався битися. Хоча поранений він був не смертельно, але бігав кульгаючи — напевно, заважала шпага, яка проштрикнула тушу наскрізь, з одного боку до іншого. Він ухилявся від матадора та кападорів, робив кола по арені, дивлячись вгору на численні обличчя глядачів.

— Він наче благає: "Заради бога, випустіть мене звідси, я не хочу битися!" — тільки і зміг вимовити Джон Харнед.

Він більше нічого не сказав, а мовчки сидів і дивився на арену, хоча зрідка кидав погляди на Марію Валенсуелу, щоб перевірити, як вона сприймає все це. А та сердилася на матадора за його незграбність — їй хотілося побачити гарне видовище.

Бик зовсім втомився від бігу й був виснажений від утрати крові, але все ще не збирався помирати. Він робив повільні кола біля стінок арени, шукаючи виходу. Він більше не кидався, не вистачало сил. Але він мав бути нарешті вбитий. На шиї у бика, за рогами, є таке місце, де спинний мозок незахищений, і навіть неглибока рана, нанесена туди, негайно його вбиває. Ордоньєс став перед биком і спустив свій червоний плащ до самого низу. Бик і не намагався кинутися. Він зупинився, нахилив голову і став обнюхувати плащ. Ордоньєс зробив випад між рогами у відоме місце на шиї, але бик різко хитнув головою вгору і матадор схибив. Тепер увага бика була прикута до шпаги.

Коли ж Ордоньєс поворушив плащем, що лежав на піску, бик забув про шпагу і знову нахилив голову, щоб обнюхати його. Ордоньєс зробив іще один випад, і знову шпага не влучила. Він повторював удар багато разів. Це поправді виглядало безглуздо. А Джон Харнед мовчав. Нарешті останній удар досяг цілі, бик замертво впав на пісок. Швидко підвели мулів і відтягнули його з арени.

— Отже, ґрінґо стверджують, що це жорстоке видовище? — спитав Луїс Сервальос. — Що воно не надто гуманне, і що воно погано закінчується для биків, чи не так?

— Ні, не так, — відповів Джон Харнед. — Я не зважаю на биків. Це погано закінчується для тих, хто прийшов подивиться. Таке видовище принижує людину, воно вчить насолоджуватися стражданнями тварини. Напасти вп’ятьох на одного тупого бика — це жалюгідне боягузтво. Тому глядачів воно може навчити тільки боягузтву. Бики помирають, а глядачі продовжують жити і засвоюють урок. Мужність не можна виховати на спогляданні сцен боягузтва.

Марія Валенсуела нічого не сказала і навіть не глянула на нього. Проте вона почула кожне його слово, і її чарівні щічки побілілі від гніву. Вона дивилася через арену і обмахувалася віялом, але було видно, як тремтить її рука. Джон Харнед також не подивився на неї. Він продовжував говорити, наче її тут не було. Його також охоплював гнів, холодний гнів.

— Це боягузлива розвага боягузливого народу, — заявив він.

— Отакої! — тихо сказав Луїс Сервальос. — Ви вирішили, що зрозуміли наш народ?

— Я зрозумів тепер, звідки взялася іспанська інквізиція, — відповів Джон Харнед. — Напевно, іспанці вважали її ще захопливішою, ніж бій биків.

Луїс Сервальос усміхнувся, але нічого не сказав. Він поглянув на Марію Валенсуелу і переконався, що свій бій биків у цій ложі він виграв. Вона більше не захоче мати справу з ґрінґо, котрий міг сказати таке.

Але ані Луїс Сервальос, ані я не були готові до того, що сталося потім. Боюся, ми ніколи не зрозуміємо ґрінґо. Ніхто з нас не міг передбачити, що Джон Харнед, котрий завжди холоднокровно зберігав спокій, навіть у гніві, може раптом сказитися. А він таки обезумів, як ви побачите далі. Він сам нам сказав, що не зважає на биків. То чого ж було так перейматися через якихось коней? Цього я не можу збагнути. Напрошується тільки одне можливе пояснення — Джонові Харнеду бракувало логіки, — от чого.

— У нас в Кіто звичайно не розігруються кінні бої биків, — сказав Луїс Сервальос, піднімаючи очі від програми. — А в Іспанії це буденна річ. Але сьогодні за спеціальним погодженням ми побачимо коней. Коли випустять наступного бика, на арені з’являться коні та пікадори — знаєте, це такі вершники, озброєні піками.

— Бик був приречений од початку. Невже і коней теж позбавляють шансів? — спитав Джон Харнед.

— Коням зав’язують очі, щоб вони не могли побачити бика, — відповів Луїс Сервальос. — Мені доводилося бачити багато разів, як їх вбивають. Прекрасне видовище!

— Як забивають биків я щойно побачив, — зауважив Джон Харнед, — тепер ще побачу, як забиватимуть коней, і матиму повне уявлення про всі достоїнства цієї благородної розваги.

— Для цього беруть старих коней, — сказав Луїс Сервальос, — негідних більше ні на що.

— Авжеж, — озвався Джон Харнед.

На арену випустили третього бика, а проти нього вийшли разом кападори та пікадори. Один пікадор під’їхав прямо під нашу ложу. Його коняка, справді, була старою й облізлою, самі кістки та шкіра.

— Просто диву даєшся, як ця нещасна шкапа витримує вагу наїзника, — зауважив Джон Харнед. — І якщо коней випускають проти биків, то чим же вони мають битися?

— Коні не битимуться з биком, — пояснив Луїс Сервальос.

— Розумію, — сказав Джон Харнед, — коней виводять на арену, щоб бик їх забив своїми рогами. От чому їм зав’язали очі, щоб вони не бачили, коли бик кинеться на них.

— Не зовсім так, — пояснив я. — Піка у пікадора не дозволяє бику підступитися до коня.

— Значить, коні не часто гинуть на арені? — спитав Джон Харнед.

— Навпаки, часто, — відповів Луїс Сервальос. — На моїх очах у Севільї вісімнадцять коней було вбито за один день, а публіка вимагала ще і ще.

— І всі ті коні були із зав’язаними очима, як оцей? — спитав Джон Харнед.

— Звісно, — сказав Луїс Сервальос.

Розмови припинилися, ми всі спостерігали за перебігом бою. А Джону Харнеду весь час тьмарився розум, але ми цього не помічали. Бик на арені не кидався на коней. Ті стояли спокійно, вони не могли бачити загрози і не розуміли, що кападори намагаються змусити бика нападати на них. Кападори ж дражнили бика своїми плащами, а коли той кидався на людей, ті відбігали й ховалися за конями та за огорожею. Нарешті бик розлютився і помітив перед собою коня.

— А кінь не знає! Кінь не знає! — пошепки повторював Джон Харнед, наче розмовляв сам із собою, не сподіваючись, що його почують.

Бик нападав на коня, а той, звісно, ні про що не здогадувався, аж поки пікадор не схибив, і бик не насадив коня знизу на роги. Це був розкішний, могутній бугай. Cпостерігати за його силою було справжньою насолодою. Він підняв коня просто в повітря. Коли ж кінь падав боком на пісок, пікадор зіскочив, став на ноги і відбіг в сторону, поки бика відволікали кападори. Із розпоротого черева коня вивалювалися нутрощі, але він ще намагався підвестися на ноги. Він пронизливо завищав, і від цього вищання Джон Харнед остаточно оскаженів.