Благальниці - Сторінка 2
- Есхіл -
Розкажи тепер
І ти про себе, про свій рід, лиш коротко:
У нас не полюбляють велемовності.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Скажу і чітко, й стисло: ми — аргів'янки,
Й походим од корови, дітьми славної.
Я доведу це, лиш дозволь продовжити.
В О Л О Д А Р
Не вірю своїм вухам, о мандрівниці,
280 Що ви, котрих тут бачу, — родом з Аргосу!
Ви більше схожі на жінок із Лівії,
Аніж на арголідських. Ще ж і Ніл таких,
Як ви от, смагловидих, міг би вивести.
Та й кіпрські риси — відпечатки батьківські —
На ваших лицях можна запримітити.
Нагадуєте й кочівниць із Індії,
Що їздять на верблюдах через землі ті,
Котрі сягають ген до Ефіопії.
А мали б луки, — ще б до амазонок вас
290 Я прирівняв, до дів, що м'ясом живляться.
Але кажіть, хай знаю, як це з Аргосом
Ваш рід, чужинки, міг би бути зв'язаний.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Хіба ж не сторожила, за переказом,
Іо прекрасна Гери храм тут, в Аргосі?
В О Л О Д А Р
Аякже. Цей переказ добре знаний всім.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А те, що Зевс кохався з нею, смертною?
В О Л О Д А Р
Авжеж. І те, що Гері стало звісно це.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А як боги верховні помирилися?
В О Л О Д А Р
В корову обернула Гера жінку цю.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
300 І все ще Зевс кохався з пишнорогою?
В О Л О Д А Р
Кохався, кажуть, не як Зевс — як бик уже.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А що на це дружина владна Зевсова?
В О Л О Д А Р
Зіркого стража до Іо приставила.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А хто ж то пастухом тим, усевидцем був?
В О Л О Д А Р
Син Геї — Аргос, що його Гермес убив.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А ще яке нещасній зло придумала?
В О Л О Д А Р
Послала ґедзя, що корів жалом жене.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Його на Нілі називають оводом.
В О Л О Д А Р
І він Іо-корову з краю в край погнав.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
310 Так-так. І це я знаю. Все збігається.
В О Л О Д А Р
Примчала до Каноба і до Мемфіса.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Відчувши доторк Зевса, — завагітніла.
В О Л О Д А Р
І хто ж Іо-корови й Зевса сином став?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Епаф; ім'я це — порятунку свідчення.
В О Л О Д А Р
А від Епафа з бігом часу хто родивсь?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Землі найбільша частка — славна Лівія.
В О Л О Д А Р
Ну, а який від неї пагін роду зріс?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Синів двох батько — Бел, мого отця отець.
В О Л О Д А Р
Назви ж імення батька велемудрого.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
320 Данай. А в його брата — п'ятдесят синів.
В О Л О Д А Р
Скажи ж, як він, твій дядько, називається.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Єгипт. Пізнавши мого роду витоки,
Сприяй громадці нашій: ми ж аргів'янки.
В О Л О Д А Р
Ви справді, бачу, із землею Аргосу
Пов'язані віддавна. Отчий дім, однак,
Чому лишили? Що за доля стріла вас?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Володарю пеласгів, різні біди є:
Своїм відтінком кожна з них позначена.
Бо хто б то міг подумать, що, тікаючи
330 Од шлюбу, нам гидкого, приб'ємося ми
До Аргосу, колиски роду нашого?
В О Л О Д А Р
Про що ж богів тутешніх ви благаєте,
Прибравши білим руном свіже віття це?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Синам Єгипта за слугу не хочу буть.
В О Л О Д А Р
Чи справа в гніві, чи про честь ідеться тут?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Чи хто з маєтних продавався з радістю?
В О Л О Д А Р
Але ж домів могутність саме так росте.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Легкий це засіб також проти вбогості.
В О Л О Д А Р
Як посприять вам, щоб богам подобатись?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
340 Синам Єгипта не віддай, благаємо!
В О Л О Д А Р
Хіба ж то легко — розпочать війну нову?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Але ж по нашім боці Правда виступить.
В О Л О Д А Р
Якщо вона й спочатку захищала вас.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Шануй твердині: ти — біля керма стоїш.
В О Л О Д А Р
Тремчу, гілки ці вздрівши на жертовнику.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Важкий гнів Зевса, прохачів захисника.
КОММОС
Х О Р
С т р о ф а І
Зглянься і вислухай, славний володарю!
Ти ж — Палехтона син, правиш пеласгами.
Бачиш, я захисту, бідна втікачка, жду.
350 Наче теличка та, що її вовк загнав
Ген на гору круту,
Й мукає там, тужить вона —
Може, пастух зачує.
В О Л О Д А Р
Я бачу в тіні віток свіжозрізаних
Юрбу чужинок — до богів припали всі.
Біди б нам ці захожі з роду нашого
Не принесли, якоїсь несподіванки
Чи ворожнечі (лиха б не накликати!)
Х О Р
А н т и с т р о ф а І
Зглянься, Фемідо, й ти над утікачками,
360 Дочко, дораднице Зевса прихильного!
Ти ж — до молодшої, старший, прислухайся:
Нашій біді зарадь — не жалкуватимеш:
Радо приймають-бо
Вічні боги в храмах своїх
Жертву із рук невинних.
В О Л О Д А Р
Не до мого ви пригорнулись вогнища
Домашнього: все місто — під загрозою,
Тож люд нехай рішає, як нам бути тут.
Щось обіцять не можу, поки в справі цій
370 З усім своїм народом не пораджуся.
Х О Р
С т р о ф а ІІ
Твій край — це ти. Ти — це народ увесь.
Сам ти — найвищий суддя.
Ти — й вівтаря владар, спільного вогнища.
Словом, кивком одним, порухом скіпетра
Тут — одинокий ти лад усьому даєш,
Повеліваючи. Тож не сплямуй себе!
В О Л О Д А Р
Себе хай заплямують вороги мої!
Допомогти вам — це собі нашкодити.
Та не годиться й прохача зневажувать.
Якась безвихідь: не наважусь діяти,
380 Й на долю, склавши руки, страшно здатися.
А н т и с т р о ф а ІІ
На того зваж, хто з висоти глядить
Пильно на скривджених,
Що від близьких своїх ласки жаданої,
Ставши навколішки, не домоглись таки.
Знай же: впаде на тих, хто до благань глухий,
Рано чи пізно гнів Зевса-Захисника.
В О Л О Д А Р
А як сини Єгипта заявлять на вас,
Рідню найближчу, своє право, спершися
На звичай краю, хто б тоді дав відсіч їм?
390 Тож довести вам треба, що немає там
Закону, що їм право б надавав на вас.
Х О Р
С т р о ф а ІІІ
Вік би не знать мені мужа-гнобителя!
Краще б тікати ген, тільки за зорями
Шлях свій звіряючи, ніж на ненависний
Зважитись шлюб. Верши, правду шануючи,
Суд за велінням неба.
В О Л О Д А Р
Нелегко тут судити! За суддю мене
Не обирай. Сказав я: без людей усіх
Рішати сам не буду. Щоб не трапилось
400 Од громадян почути, як біда впаде:
"Захожим посприявши, отчий край згубив".
Х О Р
А н т и с т р о ф а ІІІ
Спільний прабатько наш — усевидющий Зевс —
Хто заслужив на що — точно всім виважить:
Горе — лихого жде, доброго — радісне.
Не обдурить ваги. Що ж не берешся ти
За справедливе діло?
В О Л О Д А Р
Лише в глибокій думці порятунок наш:
Немов нирець, повинна зазирнуть вона
Тверезим оком у глибінь незвідану,
410 Щоб ані місто не зазнало бід яких,
Ні я щоб за собою тут вини не чув.
Та й у війну вступати не годиться нам,
Але ж і вас, що впали при жертовнику,
Не гоже видавати: месник-бог тоді
Ввійшов би в дім мій, а від нього, згубного,
Й покійнику в Аїді не сховатися.
То як тут не піддатись довгим роздумам?
Х О Р
С т р о ф а ІV
Що ж. Міркуй. Зваж на все. Й до гостей
Добрий будь, щирий будь.
420 Видавать не важся тих,
Хто в таку далінь утік
Од злоби, од гріха.
А н т и с т р о ф а ІV
Не дозволь прохачів одірвать
Од богів рятівних,
О владарю цих земель!
Про важкий-бо йдеться гріх
Женихів. Пильний будь!
С т р о ф а V
Не дозволь, щоб од вівтаря цього
Нас, що припали тут, мов кобилиць, тягли,
430 Ухопивши за стрічки
Та за барвистий край одягу тканого.
А н т и с т р о ф а V
Добре знай: що ти вчиниш, те сповна
Дім твій, нащадки всі сплатять Аресові,
Що карає кривдника.
Зевсова влада, зваж, — найсправедливіша.
В О Л О Д А Р
Я зважив. Та жене нас хвиля ось куди:
Чи з людом, чи з богами, а війну важку
Таки вестиму. Корабель — води торкнувсь:
Налагоджено снасті, вбито цвяхи всі.
440 Біди ж він не уникне, хоч куди звертай.
Якщо багатства дому пограбовано,
Поповнити їх можна з допомогою
Хранителя набутків — Зевса-владаря.
Якщо не впору з язика слівце їдке,
Немов стріла, злетіло, серце вразивши, —
Зм'якшити можна терпкість мови — мовою.
А щоб не заплямитись кров'ю братньою,
Один від цього засіб: треба жертви нам
Багаті багатьом богам приносити.
450 Чи я від суперечки відхиляюся?
Хай краще помиляюсь, завбачаючи
Біду. Проти надії все ж добра я жду.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Послухай, що скажу я на закінчення.
В О Л О Д А Р
Кажи. Не пропущу я слова жодного.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Ось, бачиш, і пов'язки, й пояси в нас є.
В О Л О Д А Р
Такий жіночий одяг. Що тут дивного?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Нічого... Та ці речі знадобляться нам...
В О Л О Д А Р
Куди ти хилиш? Говори без натяків.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Якщо за нас, благальниць, не заступишся...
В О Л О Д А Р
460 То що тоді? До чого ті пов'язки тут?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Прикраси дивні збагатять богів ось цим.
В О Л О Д А Р
Говориш загадково. Напростець кажи.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Повісимось усі ми на цих статуях.
В О Л О Д А Р
Не словом — жалом серце опекла мені.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Зате зняла полуду із очей твоїх.
В О Л О Д А Р
Куди не гляну — звідусіль біда страшна
Потоком рине, і не бачу виходу:
Довкола — море. Й нікуди причалити —
Ніде не знайду рятівної гавані.
470 Адже, якщо не зважусь посприяти вам,
Ганьбу на мене, владаря, накличете;
Коли ж синів Єгипта, ваших родичів,
За мурами зустріну я з мечем в руці, —
Це теж ганебно: кров'ю чоловічою,
Йдучи жінкам на руку, землю зрошувать.
Та гнівом Зевса, втікачів захисника,
Не знехтую: ніщо так не страшить людей.
Отож, похилий батьку цих дівчат сумних,
Візьми чимшвидше в оберемок вітки ці
480 Й порозкладай їх ще й при інших вівтарях
І храмах наших, щоб із громадян усяк
Благальний знак побачив і не став мене
Корить: на владаря-бо всі шишки летять.
Помітять вітки — й співчуттям переймуться
Аргосці: женихів зухвальство вразить їх,
Зате до вас поставляться прихильніше.
За слабших кожен радше заступається.
Д А Н А Й
Могли б ми на щось більше розраховувать,
Ніж на твою гостинність і заступництво?
490 Провідників одначе з-між людей своїх
Ще дай, аби до храмів, до жертовників
Богів усіх, що краєм цим піклуються,
Я втрапив і безпечно через місто йшов,
Ми ж од тутешніх різнимося виглядом:
На Нілі й на Інаху не однаковий
Зростає люд.
І ти про себе, про свій рід, лиш коротко:
У нас не полюбляють велемовності.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Скажу і чітко, й стисло: ми — аргів'янки,
Й походим од корови, дітьми славної.
Я доведу це, лиш дозволь продовжити.
В О Л О Д А Р
Не вірю своїм вухам, о мандрівниці,
280 Що ви, котрих тут бачу, — родом з Аргосу!
Ви більше схожі на жінок із Лівії,
Аніж на арголідських. Ще ж і Ніл таких,
Як ви от, смагловидих, міг би вивести.
Та й кіпрські риси — відпечатки батьківські —
На ваших лицях можна запримітити.
Нагадуєте й кочівниць із Індії,
Що їздять на верблюдах через землі ті,
Котрі сягають ген до Ефіопії.
А мали б луки, — ще б до амазонок вас
290 Я прирівняв, до дів, що м'ясом живляться.
Але кажіть, хай знаю, як це з Аргосом
Ваш рід, чужинки, міг би бути зв'язаний.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Хіба ж не сторожила, за переказом,
Іо прекрасна Гери храм тут, в Аргосі?
В О Л О Д А Р
Аякже. Цей переказ добре знаний всім.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А те, що Зевс кохався з нею, смертною?
В О Л О Д А Р
Авжеж. І те, що Гері стало звісно це.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А як боги верховні помирилися?
В О Л О Д А Р
В корову обернула Гера жінку цю.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
300 І все ще Зевс кохався з пишнорогою?
В О Л О Д А Р
Кохався, кажуть, не як Зевс — як бик уже.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А що на це дружина владна Зевсова?
В О Л О Д А Р
Зіркого стража до Іо приставила.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А хто ж то пастухом тим, усевидцем був?
В О Л О Д А Р
Син Геї — Аргос, що його Гермес убив.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
А ще яке нещасній зло придумала?
В О Л О Д А Р
Послала ґедзя, що корів жалом жене.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Його на Нілі називають оводом.
В О Л О Д А Р
І він Іо-корову з краю в край погнав.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
310 Так-так. І це я знаю. Все збігається.
В О Л О Д А Р
Примчала до Каноба і до Мемфіса.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Відчувши доторк Зевса, — завагітніла.
В О Л О Д А Р
І хто ж Іо-корови й Зевса сином став?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Епаф; ім'я це — порятунку свідчення.
В О Л О Д А Р
А від Епафа з бігом часу хто родивсь?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Землі найбільша частка — славна Лівія.
В О Л О Д А Р
Ну, а який від неї пагін роду зріс?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Синів двох батько — Бел, мого отця отець.
В О Л О Д А Р
Назви ж імення батька велемудрого.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
320 Данай. А в його брата — п'ятдесят синів.
В О Л О Д А Р
Скажи ж, як він, твій дядько, називається.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Єгипт. Пізнавши мого роду витоки,
Сприяй громадці нашій: ми ж аргів'янки.
В О Л О Д А Р
Ви справді, бачу, із землею Аргосу
Пов'язані віддавна. Отчий дім, однак,
Чому лишили? Що за доля стріла вас?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Володарю пеласгів, різні біди є:
Своїм відтінком кожна з них позначена.
Бо хто б то міг подумать, що, тікаючи
330 Од шлюбу, нам гидкого, приб'ємося ми
До Аргосу, колиски роду нашого?
В О Л О Д А Р
Про що ж богів тутешніх ви благаєте,
Прибравши білим руном свіже віття це?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Синам Єгипта за слугу не хочу буть.
В О Л О Д А Р
Чи справа в гніві, чи про честь ідеться тут?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Чи хто з маєтних продавався з радістю?
В О Л О Д А Р
Але ж домів могутність саме так росте.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Легкий це засіб також проти вбогості.
В О Л О Д А Р
Як посприять вам, щоб богам подобатись?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
340 Синам Єгипта не віддай, благаємо!
В О Л О Д А Р
Хіба ж то легко — розпочать війну нову?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Але ж по нашім боці Правда виступить.
В О Л О Д А Р
Якщо вона й спочатку захищала вас.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Шануй твердині: ти — біля керма стоїш.
В О Л О Д А Р
Тремчу, гілки ці вздрівши на жертовнику.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Важкий гнів Зевса, прохачів захисника.
КОММОС
Х О Р
С т р о ф а І
Зглянься і вислухай, славний володарю!
Ти ж — Палехтона син, правиш пеласгами.
Бачиш, я захисту, бідна втікачка, жду.
350 Наче теличка та, що її вовк загнав
Ген на гору круту,
Й мукає там, тужить вона —
Може, пастух зачує.
В О Л О Д А Р
Я бачу в тіні віток свіжозрізаних
Юрбу чужинок — до богів припали всі.
Біди б нам ці захожі з роду нашого
Не принесли, якоїсь несподіванки
Чи ворожнечі (лиха б не накликати!)
Х О Р
А н т и с т р о ф а І
Зглянься, Фемідо, й ти над утікачками,
360 Дочко, дораднице Зевса прихильного!
Ти ж — до молодшої, старший, прислухайся:
Нашій біді зарадь — не жалкуватимеш:
Радо приймають-бо
Вічні боги в храмах своїх
Жертву із рук невинних.
В О Л О Д А Р
Не до мого ви пригорнулись вогнища
Домашнього: все місто — під загрозою,
Тож люд нехай рішає, як нам бути тут.
Щось обіцять не можу, поки в справі цій
370 З усім своїм народом не пораджуся.
Х О Р
С т р о ф а ІІ
Твій край — це ти. Ти — це народ увесь.
Сам ти — найвищий суддя.
Ти — й вівтаря владар, спільного вогнища.
Словом, кивком одним, порухом скіпетра
Тут — одинокий ти лад усьому даєш,
Повеліваючи. Тож не сплямуй себе!
В О Л О Д А Р
Себе хай заплямують вороги мої!
Допомогти вам — це собі нашкодити.
Та не годиться й прохача зневажувать.
Якась безвихідь: не наважусь діяти,
380 Й на долю, склавши руки, страшно здатися.
А н т и с т р о ф а ІІ
На того зваж, хто з висоти глядить
Пильно на скривджених,
Що від близьких своїх ласки жаданої,
Ставши навколішки, не домоглись таки.
Знай же: впаде на тих, хто до благань глухий,
Рано чи пізно гнів Зевса-Захисника.
В О Л О Д А Р
А як сини Єгипта заявлять на вас,
Рідню найближчу, своє право, спершися
На звичай краю, хто б тоді дав відсіч їм?
390 Тож довести вам треба, що немає там
Закону, що їм право б надавав на вас.
Х О Р
С т р о ф а ІІІ
Вік би не знать мені мужа-гнобителя!
Краще б тікати ген, тільки за зорями
Шлях свій звіряючи, ніж на ненависний
Зважитись шлюб. Верши, правду шануючи,
Суд за велінням неба.
В О Л О Д А Р
Нелегко тут судити! За суддю мене
Не обирай. Сказав я: без людей усіх
Рішати сам не буду. Щоб не трапилось
400 Од громадян почути, як біда впаде:
"Захожим посприявши, отчий край згубив".
Х О Р
А н т и с т р о ф а ІІІ
Спільний прабатько наш — усевидющий Зевс —
Хто заслужив на що — точно всім виважить:
Горе — лихого жде, доброго — радісне.
Не обдурить ваги. Що ж не берешся ти
За справедливе діло?
В О Л О Д А Р
Лише в глибокій думці порятунок наш:
Немов нирець, повинна зазирнуть вона
Тверезим оком у глибінь незвідану,
410 Щоб ані місто не зазнало бід яких,
Ні я щоб за собою тут вини не чув.
Та й у війну вступати не годиться нам,
Але ж і вас, що впали при жертовнику,
Не гоже видавати: месник-бог тоді
Ввійшов би в дім мій, а від нього, згубного,
Й покійнику в Аїді не сховатися.
То як тут не піддатись довгим роздумам?
Х О Р
С т р о ф а ІV
Що ж. Міркуй. Зваж на все. Й до гостей
Добрий будь, щирий будь.
420 Видавать не важся тих,
Хто в таку далінь утік
Од злоби, од гріха.
А н т и с т р о ф а ІV
Не дозволь прохачів одірвать
Од богів рятівних,
О владарю цих земель!
Про важкий-бо йдеться гріх
Женихів. Пильний будь!
С т р о ф а V
Не дозволь, щоб од вівтаря цього
Нас, що припали тут, мов кобилиць, тягли,
430 Ухопивши за стрічки
Та за барвистий край одягу тканого.
А н т и с т р о ф а V
Добре знай: що ти вчиниш, те сповна
Дім твій, нащадки всі сплатять Аресові,
Що карає кривдника.
Зевсова влада, зваж, — найсправедливіша.
В О Л О Д А Р
Я зважив. Та жене нас хвиля ось куди:
Чи з людом, чи з богами, а війну важку
Таки вестиму. Корабель — води торкнувсь:
Налагоджено снасті, вбито цвяхи всі.
440 Біди ж він не уникне, хоч куди звертай.
Якщо багатства дому пограбовано,
Поповнити їх можна з допомогою
Хранителя набутків — Зевса-владаря.
Якщо не впору з язика слівце їдке,
Немов стріла, злетіло, серце вразивши, —
Зм'якшити можна терпкість мови — мовою.
А щоб не заплямитись кров'ю братньою,
Один від цього засіб: треба жертви нам
Багаті багатьом богам приносити.
450 Чи я від суперечки відхиляюся?
Хай краще помиляюсь, завбачаючи
Біду. Проти надії все ж добра я жду.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Послухай, що скажу я на закінчення.
В О Л О Д А Р
Кажи. Не пропущу я слова жодного.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Ось, бачиш, і пов'язки, й пояси в нас є.
В О Л О Д А Р
Такий жіночий одяг. Що тут дивного?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Нічого... Та ці речі знадобляться нам...
В О Л О Д А Р
Куди ти хилиш? Говори без натяків.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Якщо за нас, благальниць, не заступишся...
В О Л О Д А Р
460 То що тоді? До чого ті пов'язки тут?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Прикраси дивні збагатять богів ось цим.
В О Л О Д А Р
Говориш загадково. Напростець кажи.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Повісимось усі ми на цих статуях.
В О Л О Д А Р
Не словом — жалом серце опекла мені.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Зате зняла полуду із очей твоїх.
В О Л О Д А Р
Куди не гляну — звідусіль біда страшна
Потоком рине, і не бачу виходу:
Довкола — море. Й нікуди причалити —
Ніде не знайду рятівної гавані.
470 Адже, якщо не зважусь посприяти вам,
Ганьбу на мене, владаря, накличете;
Коли ж синів Єгипта, ваших родичів,
За мурами зустріну я з мечем в руці, —
Це теж ганебно: кров'ю чоловічою,
Йдучи жінкам на руку, землю зрошувать.
Та гнівом Зевса, втікачів захисника,
Не знехтую: ніщо так не страшить людей.
Отож, похилий батьку цих дівчат сумних,
Візьми чимшвидше в оберемок вітки ці
480 Й порозкладай їх ще й при інших вівтарях
І храмах наших, щоб із громадян усяк
Благальний знак побачив і не став мене
Корить: на владаря-бо всі шишки летять.
Помітять вітки — й співчуттям переймуться
Аргосці: женихів зухвальство вразить їх,
Зате до вас поставляться прихильніше.
За слабших кожен радше заступається.
Д А Н А Й
Могли б ми на щось більше розраховувать,
Ніж на твою гостинність і заступництво?
490 Провідників одначе з-між людей своїх
Ще дай, аби до храмів, до жертовників
Богів усіх, що краєм цим піклуються,
Я втрапив і безпечно через місто йшов,
Ми ж од тутешніх різнимося виглядом:
На Нілі й на Інаху не однаковий
Зростає люд.