Благальниці - Сторінка 4

- Есхіл -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Аргосцям нічого жалітися
На посланця: хоч сивий, та проречистий.

Данай відходить.

СТАСИМ ДРУГИЙ

Х О Р

С т р о ф а І

Гориста земле, гідна всіх похвал!
Що буде з нами? Де в краю Апійському
Для себе темний сховок нині знайдемо?
780 Хай всі, мов дим, зів'ємось
Аж ген, де хмари гонить Зевс,
Щоб вітер нас розпорошив,
Щоб там, невидимі, легкі,
Щезли, мов пил безкрилий.

А н т и с т р о ф а І

Дрібний, невпинний душу дрож бере,
Тріпоче серце, спохмурніле з остраху.
Що батько з чат угледів, те жахнуло нас.
Нехай в петлі, в зашморгу
З життям розлучимося тут,
790 Аніж би мав нас нелюб-муж
Торкнуться. Краще хай Аїд
Нас пригортає, мертвих.

С т р о ф а ІІ

Якби-то десь в ефірі притулитись нам,
Де вогкі хмари снігом осипаються,
На скелі стати, де й козел
Не ступав, а лиш коршак
В'є гніздо, — щоб відтіля
В прірву ми стрибнуть могли,
Перше, ніж весільна ніч
800 Важко ляже нам на серце.

А н т и с т р о ф а ІІ

Тоді вже хай собаки наше тіло рвуть
На кусні, хай нам очі хижий птах клює.
Адже від болю, сліз гірких
Рятівниця наша — смерть.
Хай же смертне ложе нас,
А не шлюбне, прихистить!
Як іще б нам утекти
Од ненависного шлюбу?

С т р о ф а ІІІ

Нехай благальний лунає крик
810 До всіх богів, до всіх богинь!
Та як же здійсниться благання те?
Ласкавим нас поглядом, батьку, зігрій.
Зухвальців — гнівним: так сама
Правда велить. Молільниць ти
Щиро вшануй, всевладний
Зевсе, владико світу!

А н т и с т р о ф а ІІІ

Сини Єгипта в жазі сліпій,
Самці похітливі, мчать услід,
Розпалені, люті — і крик, і гик
820 За мною, втікачкою: прагнуть вони
Свого чимшвидше домогтись.
Та терези — в твоїй руці.
Що без твого веління
Може здійснити смертний?
Ой-ой-ой-ой-ай-ай!
Ось він, мучитель наш!
Не на судні — вже він ступив
На суходіл...
Ой-ой-ой-ой!
830 Чом не втонув ти в морі?..
Вже бачу його — йде сюди, мчить сюди!
Рятунку прошу, рятунку!
Ой-ой-ой-ой!
Ось він — біди початок!
Мерщій всі сюди, до вівтаря!
Рине засліплена хіть
Із кораблів — прямо на нас...
Де ти? Рятуй, владарю!

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

З численними супровідниками входить В і с н и к — посланець синів Єгипта.

В І С Н И К

Гей же, гей! На судно!
840 Швидше рухайтесь!
А як ні — потягну
За волосся й залізом розпеченим
Припалю, мов рабинь, чи зітну
Голову геть з плечей!
Гей же, гей! На судно! Чи поглухли, кляті?

Х О Р

С т р о ф а І

Чом не накрила в путі
Хвиля пінна тебе
Й тих, що в пристрасті темній
На міцнозбите судно ступили.

В І С Н И К

850 Хай окривавлену — все ж тебе
Я затягну на судно.
Ану, рушай! Не поможе
До вівтаря припадати. Ану, ану!
Краще своїх пригадай богів
Кинутих, зраджених. Ну, рушай!

Х О Р

А н т и с т р о ф а І

Хай не побачу вовік
Вод, що годують поля,
Вод, що в тілі людини
Піняться, кров'ю живою ставши.

В І С Н И К

....................
860 Гей, на судно, на судно!
Йди-но мерщій,
Хочеш того чи не хочеш,
Поки тебе стусанами
Не спонукав я до послуху!

Х О Р

С т р о ф а ІІ

Гай-гай! Гай-гай!
Краще б ти жахливою смертю,
Згинув у хлані священній,
Буйними гнаний вітрами
Ген, де на мисі піщаному
870 Сарпедон спочиває.

В І С Н И К

Ридай, викрикуй, клич богів — усе дарма:
Таки поїдеш на судні єгипетськім,
Хоч би який тут лемент не зчиняла ти!

Х О Р

А н т и с т р о ф а ІІ

Ой-ой! Ой-ой!
Скільки жовчі в словах твоїх!
Скільки пихи!.. Та стривай-но:
Ніл перестріне великий
Руку зухвальця — тоді вже ти
За насильство заплатиш.

В І С Н И К

880 Велю тобі негайно на судно ступить
Опуклобоке. Чула? Не барись мені!
Тягтиму — то волосся не щадитиму!

Х О Р

С т р о ф а ІІІ

Ой-ой! Батеньку!
То де ж той захист богів?
Он силоміць
Тягне павук мене —
Чорне страховище.
Ой-ой-ой-ой!
О Земле! Земле моя!
890 Цей крик, цей страх одверни!
О Зевсе, сину Землі!

В І С Н И К

Богів тутешніх не боюсь: хіба ж вони
Мене ростили, довели до зрілості?

Х О Р

А н т и с т р о ф а ІІІ

Змія!.. Ось вона,
Двонога, люта змія
В ногу мене
Жалить. Єхидною
Так і вп'ялась вона.
Ой-ой-ой-ой!
900 О Земле, Земле моя!
Цей крик, цей страх одверни!
О Зевсе, сину Землі!

В І С Н И К

Якщо не зволиш тут же на судно зійти —
На шмаття тонкотканий твій хітон порву.

Х О Р

Рятуй, о володарю! Приборкай насильника!

В І С Н И К

Не одного лиш — багатьох володарів,
Синів Єгипта, скоро привітаєш ти.

Х О Р

Ви чули, старійшини? Мене тут на глум беруть!

В І С Н И К

За коси доведеться волокти всіх вас,
910 Якщо глухі ви й досі до велінь моїх.

Входить в о л о д а р Аргосу в супроводі воїнів.

В О Л О Д А Р

Гей, ти! Що робиш? Як тобі на ум збрело —
Пеласгів землю так ото знеславлювать?
Гадаєш, не мужі тут, а жінки живуть?
Над еллінами, варвар, насміхаєшся?
Знать, розуму позбувся чи й не мав його.

В І С Н И К

А в чому ж то я, власне, проти права йду?

В О Л О Д А Р

Забув ти, як чужинцю слід поводитись.

В І С Н И К

А як? Що загубив я, — те й вернув собі.

В О Л О Д А Р

А хто за тебе, гостя, тут поручиться?

В І С Н И К

920 Гермес — найбільший шукачеві приятель.

В О Л О Д А Р

Безбожник — а на бога покликаєшся.

В І С Н И К

Богів, котрі з-над Нілу, шанувать я звик.

В О Л О Д А Р

Місцевих, видно, й за богів не маєш ти?

В І С Н И К

Жінок — беру, хіба віднімеш силою.

В О Л О Д А Р

Торкни лиш — сам заплачеш, не отямившись.

В І С Н И К

Твої слова далекі від гостинності.

В О Л О Д А Р

До гостя-святокрадця — як по-іншому?

В І С Н И К

Піду. Й синам Єгипта сповіщу про все.

В О Л О Д А Р

Твоя турбота. А мені — це байдуже.

В І С Н И К

930 Але щоб я докладно все міг викласти,
Як віснику належить, — що сказать мені,
Коли спитають, де жінки й чому без них
Приходжу, хто відбив у мене родичок?
А втім, Арес не свідчень вимагатиме
В подібній справі. Не сріблом, не золотом
Рішиться спір цей: воїн не один впаде
Душа із тілом не одна розлучиться.

В О Л О Д А Р

Ім'я тебе цікавить? Що ж, дізнаєтесь
Про нього з часом — ти й твої супутники.
940 Щодо втікачок — лиш переконавши їх,
Забрати можеш, та ніколи — силою.
Весь люд зійшовсь на цьому: не дозволити
Тут жодного насильства. Цього рішення
Не похитнуть, як цвяха міцно вбитого.
Воно ж ані в табличку не вкарбоване,
Ні на виткім не писане папірусі, —
Ти вільне й недвозначне слово з уст моїх
Почув. А зараз — геть з очей, негіднику!

В І С Н И К

Скажу відверто: ти почав війну нову.
950 Мужам — і влада, й перемога суджена.

В О Л О Д А Р

Зустрінете чимало й тут мужів стійких,
Котрі питвом ячмінним не розслаблені.

(Вісник відходить. Володар звертається до хору).

А ви, набравшись духу, всі гуртом ідіть
У колі супровідниць до осель міських —
Вас охоронять мури й вежі Аргосу.
Домів громадських тут багато знайдете;
Бо й сам я не скупився, їх будуючи.
Якщо ви згодні жити вкупі з іншими, —
В нас гарні є домівки. Хто ж окремого
960 Житла бажає, — хай в окремім селиться.
Що припаде до серця, що приглянеться, —
Те й вибирайте. Я ж і мого краю люд —
Зарука ваша. Це — рішучий голос наш
І суд. Якого ще ждете запевнення?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

За добро тобі, славо пеласгів, добром
Хай віддячать боги!
Лиш Даная хороброго, батька, до нас
Ти покликати зволь —
Він же мудрий порадник наш, він і вожак,
970 Тож насамперед хочем од нього почуть,
Де б годилось нам жити, бо зайшлих людей
Оббрехати, знеславити може будь-хто.
Сподіваймось, одначе, на краще!

(Володар відходить).

Із хвалою, погідно, співучим гуртом
У прославлене місто ввійдімо!
Ви, прислужниці-подруги, станьте всі так,
Як Данай згідно з жеребом кожній велів
Нам за придане бути в дорозі.

В супроводі воїнів входить Д а н а й.

Д А Н А Й

Аргосцям, доні, ви молитись маєте,
980 Як олімпійцям, і складати жертви їм,
За нас-бо заступились, не вагаючись.
Мене прихильно вислухали, родича,
Що оповів їм про братів-негідників.
Дали мені ще й збройних охоронників,
Мій вік пошанувавши, сивину мою,
І щоб ударом списа хтось не вклав мене
Зненацька, назавжди цей край знеславивши.
За доброту — їм вдячність виявляйте ви
Найвищу, й тільки нею тут керуйтеся.
990 Як щиросердну настанову батьківську
Впишіть і цю ще до раніше вписаних.
Новій же дружбі тільки час ціну складе.
А йдеться про чужинця — тут усяк готов
Злословити, бо наклеп — річ покваплива.
Не осоромте ж батька: не один-бо муж
На вашу юність ласо поглядатиме.
У небезпеці — й плід, що соком повниться:
Солодке й смертних вабить, і тварин усіх —
Чотириногих і крильми оснащених.
1000 А втім, сама Кіпріда нам підказує,
Що на порі вже — і рвемо любові цвіт.
Тому-то ніжна врода перехожому
Схвилює серце, от і прикипить до вас,
Піддавшись вабі, поглядом пожадливим.
Та не зазнаймо знов того, від чого ми
Тікали, стільки горя й моря змірявши!
Хай ворог не радіє, ми — не плачемо,
Спіткнувшись. Дві ж оселі дожидають нас:
Одну Пеласг дає нам, другу — люд його,
1010 До того ж — безвідплатно. Щастя рідкісне!
Лиш пам'ятайте засторогу батьківську:
Цнотливість бережіть ви над життя своє.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Боги всім іншим, батьку, хай піклуються,
А щодо мого цвіту — ти спокійний будь!
Допоки доля не снує стежок нових, —
Не сумнівайся: я стару топтатиму.

ЕКСОД

Данаїди у супроводі прислужниць ідуть до міста.

Х О Р

С т р о ф а І

Час рушать нам. Вихваляйте ж
Тих, що в ласці край цей мають, —
Усевишніх, — що прадавнє
1020 Побережжя Ерісінське,
Всеблаженні, заселили!
Одгукніться й ви, служниці, —
Возвеличмо край пеласгів!
Спів гучний наш — не для Нілу:
Неосяжне, тихоплинне
Гирло славить більш не будем!

А н т и с т р о ф а І

Їм уклін наш — цим потокам,
Що пливуть тут, живодайні,
Й поять ниви цього краю,
1030 Розбігаються струмками,
Блискотливі, щоб і луг весь
Перейнявся медоцвітом.
Артемідо, згляньсь над нами,
О пречиста! Хай Кіпріда
Не впровадить під ярмо нас!
Ворогів хай це спіткає!

Х О Р П Р И С Л У Ж Н И Ц Ь

С т р о ф а ІІ

В пісні щирій як Кіпріди не згадать нам?
Її влада — побіч Зевса, як і в Гери.
Їй пошана, хитромудрій,
1040 За діла всі пречудовні!
Завжди вслід їй, невідступні, йдуть, мов діти:
Владна Пристрасть і Намова,
Що поразки ще не знала;
І Гармонія — постійно там, де матір,
Де й Ероти щебетливі.

А н т и с т р о ф а ІІ

Жах бере нас перед вітром супротивним,
Боїмось ми гуку битви, ран і крові.
Гей, чому ж то вітер буйний
Вслід за нами гнав погоню?
1050 Що судилось, — те, одначе, статись мусить.
Поза Зевса мисль високу
Не сягти нам, не прозріти.
Скільки ж доль тих, доль дівочих споконвіку
Шлюб, зламавши, під ярмо брав!

Х О Р Д А Н А Ї Д

Хай же Зевс обереже нас
Од руки синів Єгипта!

Х О Р С Л У Ж Н И Ц Ь

Це найвище було б щастя!

Х О Р Д А Н А Ї Д

Що судилось, — невідхильне.

Х О Р С Л У Ж Н И Ц Ь

Майбуття ж ти не вгадаєш.

Х О Р Д А Н А Ї Д

1060 Як же зором охопила б
Задум Зевса — млу бездонну?

Х О Р С Л У Ж Н И Ц Ь

Будь помірна і в благаннях.

Х О Р Д А Н А Ї Д

Про яку ж тут мовиш міру?

Х О Р С Л У Ж Н И Ц Ь

Вдовольняйсь тим, що боги шлють.

Х О Р Д А Н А Ї Д І С Л У Ж Н И Ц Ь

С т р о ф а ІІІ

Зевсе владний, відверни
Шлюб ненависний од нас!
Біль Іо-вигнанки
Ти цілющим дотиком
Одігнав, пригасив,
1070 Одчуть їй дав
Благодатну міць свою.

А н т и с т р о ф а ІІІ

Дай і нам узяти верх:
Горя — крихту лиш одмір,
Щастя — скромну частку.
Й ще одне благання: хай
Правда йде Правді вслід,
По стежці тій,
Що вказало божество.

1.