Блакитний замок - Сторінка 24

— Думаєте, тітонько Джорджіано, з мене вийде хороша мачуха?

— Я цього певна! Ти ж завжди так любила дітей.

— Але дев'ятеро у сім'ї — трохи забагато, як на початок, — поважно заперечила Валансі.

— Двоє старших вже дорослі, а третє майже. По-справжньому рахується лише шестеро. Більшість із них — хлопці, з ними менше клопоту, ніж із дівчатами. Є чудова книжка "Здоров'я дітей та догляд за ними", здається, Гледіс має примірник. Це буде тобі великою допомогою. А ще є книжки про мораль. Ти чудово впораєшся. Звісно, я сказала містеру Беку, що, на мою думку, ти, ти —

— Вискочу за нього, — підказала їй Валансі.

— Що ти, люба, що ти! Я ніколи б не вжила такого неделікатного виразу. Я сказала, що, на мою думку, ти прихильно сприймеш його пропозицію. Так воно й буде, правда, дорогенька?

— Є тільки одна перешкода, — задумливо сказала Валансі. — Бачите, я вже заміжня.

— Заміжня! — Тітонька Джорджіана зупинилася, як вкопана, і видивилася на Валансі. — Заміжня!

— Так. Ввечері минулого вівторка у Порт-Лоуренсі я вийшла за Барні Снайта.

Добре, що нагодився зручний ворітний стовп. Тітонька Джорджіана міцно за нього ухопилася.

— Досс, люба, — я стара жінка, а ти жарти собі наді мною строїш?

— Ніколи в світі. Я лише кажу правду. Тітонько, заради Бога, — Валансі була стривожена вже знайомими їй симптомами, — не плачте посеред вулиці!

Тітонька Джорджіана проковтнула сльози, зате трохи собі пофольгувала, гірко зітхнувши.

— Ох, Досс, що ти зробила? Що ти зробила?

— Я ж щойно сказала, — вийшла заміж, — спокійно і терпляче промовила Валансі.

— За — за — оооох, за Барні Снайта? Та ж кажуть, що він мав десять дружин, як не більше.

— У цю мить — тільки мене, — з'ясувала Валансі.

— А що скаже твоя бідна мати? — ячала тітонька Джорджіана.

— Ходімо разом то й почуємо, якщо вам цікаво, — сказала Валансі. — Я саме йшла до неї, щоб усе розповісти.

Тітонька Джорджіана обережно випустила стовп і виявила, що може втриматися на ногах. Вона покірно попрошкувала поруч із Валансі, яка в її очах стала зовсім іншою особою. Тітонька Джорджіана почувала глибокий респект перед заміжніми жінками. Але страх подумати, що накоїла бідолашна дівчина. Так нерозважно. Так зненацька. Ясно, що Валансі збожеволіла. Однак вона виглядала такою щасливою у своєму божевіллі, що тітонька Джорджіана раптом подумала — жаль, якщо родина спробує повернути її до здорового глузду. Але що скаже Амелія? А Бен?

— Одружитися з чоловіком, про якого нічого не знаєш! — думала вголос тітонька Джорджіана.

— Я знаю про нього більше, ніж про Едварда Бека, — відповіла Валансі.

— Едвард Бек ходить до церкви, — сказала тітонька Джорджіана. А Бар… а твій чоловік?

— Обіцяв ходити зі мною щонеділі, при добрій погоді, — сказала Валансі.

Коли вони увійшли на подвір'я Стірлінгів, Валансі скрикнула від здивування.

— Гляньте на мій трояндовий кущ! Невже він розцвів?

Він розцвів. Весь був покритий квітами. Великими, бордовими, оксамитними квітами. Пахучими. Світлистими. Чудовими.

— Моє обтинання вийшло йому на добре, — сказала Валансі, сміючись. Вона нарвала цілий оберемок квітів — будуть чудовою окрасою накритого до вечері стола на веранді над Міставіс — і, все ще сміючись, піднімалася вгору сходами, — назустріч Олів. Олів, прекрасна як богиня, стояла на сходах і дивилася вниз, ледь насупившись. Олів, прекрасна і зарозуміла. Її округлі форми, розкішно обтягнуті рожевим шовком і мереживом. Її пишні золото-каштанові кучері під великим капелюхом з білою оборкою. Обличчя ніжно-вершкової барви.

— Прегарна, — холоднокровно думала Валансі, — але, немов зненацька побачивши кузину новими очима, — без тіні оригінальності.

— Отож, Валансі повернулася, Богу дяка, — думала Олів. Але Валансі зовсім не нагадувала розкаяну блудну доньку в момент повернення. Це й змусило Олів насупитися. Вона виглядала тріумфаторкою — безсоромно! Ця химерна сукня, ще чудніший капелюшок, оберемок криваво-червоних троянд. Та Олів відчула, що ті сукня й капелюшок мали щось таке, чого бракувало у її власному розкішному туалеті. Отож вона насупилася ще сильніше. Поблажливо простягнула руку.

— Ти повернулася, Досс? Гаряче сьогодні, правда? Ти гуляла?

— Так. А ти до нас?

— Ох, ні, я вже йду. Я часто заходила, щоб розрадити бідолашну тітусю. Вона була такою самотньою. Я вибираюся на чай до місіс Бартлет. Допоможу їй розливати. До неї приїхала кузина з Торонто. Чарівна дівчина, вона б тобі сподобалася при зустрічі. Мабуть, місіс Бартлет вислала тобі картку. Можливо, заглянеш пізніше?

— Ні, не думаю, — сказала Валансі без видимого інтересу. — Мушу бути вдома, щоб приготувати вечерю для Барні. Цієї ночі ми збираємося поплавати у каное по Міставіс при місяці.

— Барні? Вечеря? — зойкнула Олів. — Валансі Стірлінг, ти про що?

— Валансі Снайт, з Божої ласки.

Валансі продемонструвала свою обручку Олів, а в тої аж обличчя перемінилося. Потім швидко пройшла повз неї до будинку. Тітонька Джорджіана поспішила за Валансі. Вона не пропустить великої сцени, хоча Олів виглядала так, наче от-от знепритомніє.

Олів не знепритомніла. Вона приголомшено пішла вулицею вниз, до місіс Бартлет. Цього не може бути — а обручка? — ох, який свіжий скандал влаштувала та нещасна дівчина беззахисній родині? Треба б її — заткнути їй рота! — і вже давно.

Валансі прочинила двері вітальні й несподівано опинилася серед понурої асамблеї Стірлінгів. Вони зібралися разом без жодного злого заміру. Тітка Веллінгтон, кузина Гледіс, тітка Мілдред і сестра у других Сара щойно заїхали по дорозі додому з місіонерських зборів. Дядько Джеймс заскочив, щоб проінформувати Амелію про якусь ризиковану інвестицію. Дядько Бенджамін заглянув, щоб повідомити усіх про спекотний день і запитати, яка різниця між бджолою та впертим ослом. Кузина Стіклс виявилася настільки нетактовною, що знала відповідь — від одної мед та віск, від другого рев та виск[45], тому дядько Бенджамін був у поганому настрої. Однак усі, хоч і не казали про це, прагнули довідатися, чи Валансі вже повернулася додому, а, якщо ні, то до яких заходів треба вдатися у цьому питанні.

А от врешті й Валансі, впевнена у собі та врівноважена, а не принижена й засуджена, як би годилося. А що ще дивно — напрочуд молодо виглядає! Вона стояла у дверях і дивилася на них, а тітонька Джорджіана притулилася ззаду, боязко очікуючи. Валансі була такою щасливою, що перестала ненавидіти свою родину. Навіть бачила їхні добрі риси, на які досі не звертала уваги. І ще було їй їх жаль. Жалість зробила її великодушною.

— Вітай, мамо, — лагідно сказала вона.

— Отож, ти нарешті повернулася, — сказала місіс Фредерік, витягаючи з кишені носовичок. На лютий гнів ще не зважувалася, але вирішила, що сльози не завадять.

— Ну, не зовсім, — відповіла Валансі. І метнула свою бомбу. — Думаю, мушу вас повідомити, що я вийшла заміж. Минулого вівторка, ввечері. За Барні Снайта.

Дядько Бенджамін схопився і знову сів.

— Боже, спаси мене грішного! — глухо промовив він. Решта, здається, закам'яніла. Окрім кузини Гледіс, якій стало зле. Тітка Мілдред і дядько Веллінгтон допомогли їй вийти до кухні.

— Вона мусить триматися вікторіанської традиції, — усміхнувшись сказала Валансі і без запрошення сіла на стілець. Кузина Стіклс заридала.

— Чи ви хоч один день у своєму житті не плакали? — цікаво запитала Валансі.

— Валансі, — сказав дядько Джеймс, якому першому вернувся дар мови, — ти справді зробила те, що нам щойно сказала?

— Так.

— Тобто, ти хочеш сказати, що ти вийшла заміж — заміж — за того негідника Барні Снайта — того кримінальника — того…

— Так.

— Тоді, — розлючено сказав дядько Джеймс, — ти безсовісна істота, без почуття сорому й честі. Я вмиваю від тебе руки, — не хочу тебе ні бачити, ні знати.

— Коли будете так розкидатися словами, то забракне вам нових на випадок, якби я так когось замордувала, — прокоментувала Валансі.

Дядько Бенджамін знову попросив Бога спасти його грішного.

— Цей п'яний беззаконник, цей —

В очах Валансі з'явилася небезпечна іскра. Про неї можуть казати, що захочуть, але до Барні їм зась!

— Скажіть "дідько" і відведіть душу, — запропонувала вона.

— Я можу висловити свої почуття без богохульства. І кажу тобі, що ти покрила себе вічною ганьбою й безчестям, вийшовши за цього пиячиська!

— Вас, дядьку, легше було б витерпіти, якби ви час від часу перехиляли чарку. А Барні не п'яниця.

— Його бачили п'яним у Порт-Лоуренсі, таким, що п'янішого не буває.

— Якщо це правда, — а я в це не вірю, — то, видно, мав для цього поважні причини. Знаєте, що я вам усім запропоную: перестаньте сприймати все так трагічно і змиріться з ситуацією. Я заміжня, — і ви цього не зміните. І я цілком щаслива.

— Думаю, ми мусимо бути йому вдячні за те, що він справді з тобою одружився, — сказала сестра у других Сара, яка у всьому намагалася знайти світлу сторону.

— Якщо він справді це зробив, — промовив дядько Джеймс, який щойно умив руки від Валансі. — Хто вас обвінчав?

— Містер Таверс у Порт-Лоуренсі.

— Вільний методист! — застогнала місіс Фредерік, наче одруження у тюремного методиста компрометувало трішки менше. Це було перше її речення. Місіс Фредерік не знала, що сказати. Все це було надто занадто жахливим — моторошним — кошмарним. Вона була певна, що мусить от-от прокинутися. І це після таких світлих надій на похороні!

— Хоч-не-хоч, подумаєш, про якісь чари, — застукати, — безпорадно сказав дядько Бенджамін. — Знаєте, про ельфів, що крадуть дітей з колисок.

— Валансі навряд чи може бути ельфійським підмінчам у свої двадцять дев'ять, — глузливо зауважила тітка Веллінгтон.

— Вона була найдивнішим немовлям, яке я бачив, — упирався дядько Бенджамін. — Я так колись і сказав, пам'ятаєш, Амеліє? У людських істот я таких очей не бачив.

— Я рада, що в мене не було дітей, — сказала сестра у других Сара. — Як вони не розбивають серце в один спосіб, то роблять це в інший.

— Чи не краще, щоб ваше серце розбилося, аніж зів'яло? — відповіла Валансі. — Перед тим, як розбитися, воно мало б відчути якусь насолоду. Це вартує болю.

— Здуріла, чисто здуріла, — пробурмотів дядько Бенджамін із неясним та неприємним почуттям, наче хтось колись раніше вже це казав.

— Валансі, — врочисто промовила місіс Фредерік, — ти коли-небудь молишся, щоб бути прощеною за непослух перед матір'ю?

— Я мала б молитися, щоб отримати прощення за те, що так довго слухалася, — вперто відповіла Валансі.