Божі воїни - Сторінка 3

- Анджей Сапковський -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Рік минув, як не ходжу до божогробців на Здераз. Тепер я лікую в госпісі богуславів. Тут, на Старому Місті. Біля костелика святих Симона і Юди.

-Добре, добре, — махнув рукою Жировський, якому все це було відомо. — Що пити будете? Ах, зараза, вибачте. Знайомтеся. Пасовані пани: Ян Куропатва з Ланьцухова гербу Шренява і Єжи Скірмунт гербу Одровонж. Перепрошую, але що це тут так, кур-ва, смердить?

— Шлам. Із Влтави.

* * *

Рейневан і Радім Тврдік пили пиво. Поляки пили ракуське вино і їли тушковану баранину, заїдаючи хлібом. При цьому вони демонстративно голосно розмовляли по-польськи, розповідали один одному різні дотепи й після кожного з них вибухали голосним реготом. Перехожі відверталися, матюкалися собі під ніс. Часом спльовували.

Починаючи від Великодня, а точніше — від страсного четверга, думка про поляків серед чехів була не найкращою, а їхнє становище в Празі — не найвищим. І виявляло тенденцію до подальшого спадання.

Із Сигізмундом Корибутовичем, якого скорочено називали Корибутом, небожем Ягелла, кандидатом на чеського короля, приїхало за першим разом щось зо п'ять тисяч, за другим — зо п'ять сотень польських лицарів. У Корибуті багато хто вбачав надію і порятунок для гуситської Чехії, а поляки відважно билися за Чашу й закон Божий, не шкодували крові під Карлштайном, під Їглавою, під Рецом і під Усті. Попри те, їх не любили навіть чеські товариші по зброї. Хіба можна було любити типчиків, які пирскали сміхом, почувши, що їхні чеські товариші по зброї мають прізвища Піцек з Псікоус або Садло зі Старої Кобзі? Які диким реготом реагували на такі імена, як Цвок з Халупи або Доупа з Засади?

Зрада Корибута, звичайно, дуже серйозно зашкодила польській справі. Надія Чехії підвела по всьому фронту, гуситський король in spe злигався з католицькими панами, порушив присягу чотирма статтями. Змову було розкрито й розбито, небіж Ягелли потрапив не на чеський престол, а до в'язниці, а на поляків почали дивитися просто-таки вороже. Частина з них негайно покинула Чехію. Але частина все ж залишилася. Нібито демонструючи у такий спосіб незадоволення Корибутовою зрадою, нібито виступаючи на боці Чаші, нібито декларуючи готовність до подальшої боротьби за калікстинську справу. І що? їх і далі не любили. Підозрювали — не без підстав, — що поляки калікстинську справу мають в одному місці. Стверджували, що вони залишилися, бо, primo , не мали куди й до чого вертатися. Ще під час виїзду до Чехії вони вже були розтратниками, яких переслідували суди й секвестри, а тепер на них усіх, включно з Корибутом, висіли ще й прокляття та інфамії. Що, secundo, воюючи в Чехії, вони розраховують виключно на те, щоб нажитися, одержати здобич і маєток. Що, tertio, не воюють, бо, користуючись відсутністю воюючих чехів, грають їхніх дружин.

Усі ці твердження були правдиві.

Почувши польську мову, перехожий пражанин сплюнув на землю.

— Ой, не люблять чогось нас вони, не люблять, — зауважив, смішно розтягуючи слова, Єжи Скірмунт гербу Одровонж. — З чого б це? Дивнота.

— Та й пішли б вони на хутір, — Жировський випнув у бік вулиці груди, прикрашені срібними підковами Чевої. Як кожен поляк, він дотримувався безглуздого погляду, що як гербоносець, хоч і цілковитий безштанько, він рівний у Чехії Ружомберокам, Коловратам, Штернберкам та всім іншим можним родам разом узятим.

— Може, й пішли б, — погодився Скірмунт. — Но така і дивнота, коханенький.

— Дивує цих людей, — голос Радіма Тврдіка був спокійний, проте Рейневан знав його надто добре. — Дивує людей вигляд лицарського і бойового панства, яке безжурно собі веселиться за корчемним столом. У ці дні. Зараз, коли час такий...

Він обірвав, згідно зі звичаєм. Але поляки не мали звичаю дотримуватися звичаїв.

— Коли час такий — зареготав Жировський, — що йдуть на вас хрестоносці, га? Що йдуть з великою міццю, що несуть меч і вогонь, що землю і воду за собою залишають? Що того й гляди, як...

— Цить, — перебив його Адам Вейднар. — А вам, пане чеху, я так відповім: не до речі ваші дорікання. Бо Нове Місто, авжеж, тепер опустіло, обезлюдніло. Бо коли настали, як ви це зводили сказати, ці дні, новоміські купою потяглися за Прокопом Голим боронити край. Отож якби мені який новоміський дорікав, я би змовчав. Але звідси, зі Старого Міста, не пішов узагалі ніхто. Так що дорікав казан горщикові, от що.

— Сила, — повторив Жировський, — іде з заходу, вся Європа! Не встояти вам цього разу. Буде вам гаплик, настав і вам край.

— Нам, — уїдливо повторив Рейневан. — А вам ні?

— Нам теж, — похмуро відповів Вейднар, жестом утихомирюючи Жировського. — На жаль. Зле ми, виходить, вибрали, на який бік стати в цьому конфлікті. Треба було слухати, що казав єпископ Ласкаж.

— Еге, — зітхнув Ян Куропатва, — було й мені слухати Збишека Олесницького. А тепер стирчимо тут, як худоба на різниці, а різник ось-ось появиться. На нас іде, нагадую вам, хрестовий похід, якого ще світ не бачив. Вісімдесятитисячна армія. Баварці, саксонці, війська рейнських пфальцграфів, озброєний народ зі Швабії, з Тюрінгії, з міст Ганзи, до того ж увесь пльзенський ландфрид, ба навіть якісь заморські диваки. Перейшли кордон на початку липня, взяли в облогу Стршибор, який ось-ось упаде, а може, вже впав. А скільки від Стршибора до нас? Миль двадцять з гаком. То й порахуйте собі. Не довше ніж за п'ять днів будуть тут. Сьогодні в нас понеділок. У п'ятницю, згадаєте мої слова, побачимо їхні хрести під Прагою.

— Не стримає їх Прокоп, поб'ють його в полі. Не встоїть він проти них. Надто вже їх багато.

— Мадіаніти й амалькіти, коли вторгайся в Гілеад, — сказав Радім Тврдік, були численні, як сарана, верблюдів їхніх було, як піску над морським берегом. А Гедеон на чолі всього лише трьохсот воїнів їх побив і розігнав. Бо воював в ім'я Господа Воїнств , з Його іменем на устах.

— Так-так, авжеж. А шевчик Скуба переміг вавельського змія. Не плутайте, милостивий пане, казок з дійсністю.

— Досвід навчає, — додав з кислою усмішкою Вейднар, — що Господь, якщо взагалі стає на чийсь бік, то радше на бік сильніших Воїнств.

— Не стримає хрестоносців Прокоп, — замислено повторив Жировський. — Га, цього разу, пане чех, навіть сам Жижка вас би не врятував.

— Прокоп не має шансів, — фиркнув Куропатва. — Закладаюся на що завгодно. Завелика сила надходить. З хрестовим походом ідуть лицарі з Йоргенсшільду, Ордена щита святого Георгія, цвіт європейського лицарства. А папський легат веде, кажуть, сотні англійських лучників. Ти чув, чеху, про англійських лучників? Мають луки завдовжки з чоловіка, б'ють із них на п'ятсот кроків, з такої ж дистанції пробивають бляхи, прошивають кольчуги, неначе лляні сорочки. Хо-хо! Такий лучник здатен...

— А здатен, — спокійно перебив Тврдік, — такий лучник встояти на ногах, як дістане по голові ціпом? Приходили тут уже до нас до всякого здатні, приходив різної масті цвіт лицарства, але по сю пору не трапився ніхто, чий череп витримав би чеський ціп. Не бажаєте побитися об такий заклад, пане поляк? Я, бачте, стверджую, що як дістане заморський англієць ціпом у тім'я, то вже удруге не натягне заморський англієць тятиву, бо буде заморський англієць заморським небіжчиком. А якби воно сталося якось інакше, то перемога ваша. На що закладаємося?

— Шапками вас закидають.

— Уже пробували, — зауважив Рейневан. — Рік тому. У неділю після святого Віта . Під Усті. Ти ж був під Усті, пане Адаме.

— Факт, — визнав великополянин. — Був. Усі ми були. І ти там був, Рейневане. Не забув?

— Ні. Не забув.

* * *

Сонце припікало немилосердно, з неба лився жар. Нічого не було видно. Хмара куряви, яку здійняло копитами коней наступаюче лицарство, змішалася з густим пороховим димом, що після залпу вкрив цілий зовнішній квадрат вагенбурга . Над ревінням воїнів та іржанням коней раптом пролунав тріск ламаного дерева і крики тріумфу. Рейневан побачив, як із диму кинулися втікачі.

— Прорвалися, — голосно зітхнув Дзівіш Боржек з Мілетін-ка. — Розірвали вози...

Гинек з Кольштейна вилаявся. Рогач з Дубе намагався стримати коня, який похропував. Прокоп Голий мав обличчя, немов із каменю. Сигізмунд Корибутович був дуже блідий.

З диму з криком рвонула панцирна кіннота, залізні пани наздогнали втікаючих гуситів, збивали їх кіньми, рубали і сікли тих, хто не встиг сховатися за внутрішній чотирикутник возів. У пролом юрмою рвалися наступні важкоозброєні.

І в цю тісну і затиснуту в проломі юрму, просто у морди коням, просто в обличчя вершникам плюнули раптом вогнем і свинцем гуфниці й тарасниці, загриміли гаківниці, бахнули пищалі, рясною зливою посипалися стріли з арбалетів. Попадали вершники з сідел, попадали коні, попадали люди разом з кіньми, кіннота скупчилася і збилася у клубок, і в цей клубок ударив другий залп, з іще більш убивчим результатом. До охоплених димом возів внутрішнього чотирикутника дісталися тільки нечисленні панцерні, та з ними негайно розправилися за допомогою алебард і ціпів. Зразу ж після цього чехи з диким вереском вирвалися з-за возів, раптовою контратакою заскочивши німців зненацька і миттю витіснивши їх за пролом. Пролом одразу ж перекрили возами, на вози посадили арбалетників і цінників. Знову загриміли гуфниці, задиміли люфи гаківниць. Засяяла сліпучим золотим відблиском піднята над возовим шанцем золота монстранщя , блиснув білим штандарт із Чашею.

Ktož jsů boži bojovnici

A zakona jeho!

Prosteħ od boha pomoci

A doufejte v nĕho!

Спів звучав, гримів і тріумфально розносився над вагенбургом. Курява опадала за відступаючою панцирною кіннотою.

Рогач з Дубе, уже знаючи, обернувся до кінних гуситів, які чекали, вишикувавшись, підняв буздуган. Те саме за мить зробив у бік польської кінноти Добко Пухала. Кінних моравців привів у готовність жест Яна Товачовського. Гинек з Кольштейна замкнув заслону шолома.

З поля було чути вигуки саксонських командирів, які закликали панцирних до чергової атаки на вози. Але панцирні відступали, завертаючи коней.

— Утіка-а-а-ають! Німці утіка-а-а-ають!

— Гир на них!

Прокоп Голий зітхнув, підняв голову.

— Тепер... — важко відсапнув. — Тепер-то їхні дупи вже наші.

* * *

Рейневан покинув товариство поляків і Радіма Тврдіка досить несподівано — просто раптом підвівся, попрощався і пішов.