Чари Країни Оз - Сторінка 6

Але спочатку треба трохи подумати. Тут живуть усілякі звірі, а Король у них – Рудий Леопард.

Коли ми поробимось леопардами, він ставитиметься до нас ревниво. Коли ми обернемось на якихось інших звірів, то не викликатимемо належної поваги.

– Як ви гадаєте – ті звірі нападатимуть на нас? – спитав Кікі.

– Я Ном, а тому безсмертний, і ніщо не може поранити мене, – відповів Коструббо.

– А я народився в країні Оз, і мене теж ніщо не може поранити, – сказав і Кікі.

– Але, щоб виконати задумане, нам треба, щоб усі звірі в лісі шанували нас.

– То що ж нам робити? – спитав Кікі.

– Наберімо потроху від різних звірів, щоб не бути такими самими, як котрийсь із них, – запропонував підступний старий Ном. – Візьмімо голови лев'ячі, тулуби мавпячі, крила від орлів, а хвости від диких віслюків, тільки на кінці замість жмутика волосу – золотий ґудз.

– Чи не занадто химерне сполучення? – спитав Кікі.

– Що химерніше, то краще, – запевнив Коструббо.

– Гаразд, – сказав Кікі. – Постійте тут, а я перелечу на інше дерево й оберну нас обох, а потім ми зліземо на землю й зустрінемось у лісі.

– Ні, – відмовився Ном. – Нам не слід розлучатися. Ти повинен обернути нас, поки ми разом.

– Цього я не зроблю, – рішуче заперечив Кікі. – Ви хочете вивідати мою таємницю, а я цього не дозволю.

Очі другого орла сердито блиснули, але наполягати Коструббо не посмів. Якщо він образить цього хлопця, то може навіки залишитись орлом, а цього він не хотів. Він сподівався колись таки вивідати таємне слово, а поки що хай Кікі додержується свого.

– Гаразд, – буркнув він. – Роби як знаєш.

Кікі перелетів на інше дерево, досить далеке, й проказав:

– Я хочу, щоб Коструббо-Ном і я мали голови лев'ячі, тулуби мавпячі, крила від орлів, а хвости від диких віслюків із золотим ґудзом на кінці замість жмутка волосу – пірцкщглі Чарівне слово він вимовив так, як треба, і зразу став таким, як щойно змалював. Він розгорнув орлині крила, пересвідчився, що вони досить дужі, щоб підтримувати в повітрі мавпячий тулуб та лев'ячу голову, й швидко перелетів назад, на те дерево, де зоставив Коструббо. Ном також обернувся й уже злазив з дерева, бо гілля круг нього було таке густе, що не пролетиш.

Кікі вмить приєднався до товариша, і вони невдовзі опинились на землі.

ЛЕ-МАВ-ОРИ ЗЧИНЯЮТЬ ШАРВАРОК

ого ранку в Лісі Гугу зчинився шарварок. Дикий Кабан Чіпо відкусив хвоста Жирафові Арксові, поки той снідав листям, устромивши голову між гілля дерева. Аркс хвицнув задніми копитами й ударив Тіріпу, велику Кенгурицю, що носила в своїй торбі новонароджене немовля. Тіріпа знала, що винен Дикий Кабан, тому вона одним сильним ударом звалила Чіпо з ніг і кинулась тікати від його гострих іклів. У цій гонитві якийсь велетенський їжак загнав у Кабана півсотні гострих голок, а якийсь Шимпанзе пожбурив на їжака кокосовий горіх і ввігнав йому голову в тулуб.

Все це суперечило законам Лісу, і коли веремія вляглася, Леопард Гугу, Король Лісу, скликав своїх Королівських Радників, щоб вирішити, як краще покарати винних.

Четверо володарів Лісу саме врочисто радились на невеликій галявині, коли враз побачили, що до них іде двоє дивних звірів – таких вони ще зроду не бачили.

Та жоден із чотирьох не поступився своєю гідністю й жодним рухом не показав, що злякався. Великий Леопард лежав, простягшись, на стовбурі поваленого дерева. Бру-Ведмідь сидів на задніх лапах перед Королем; Ренго, Сірий Мавпій, стояв, схрестивши на грудях м'язисті руки, а Лу-Одноріг напівлежав по-конячому між своїми товаришами-радниками. Всі четверо, ніби змовившись, мовчали, втупивши тверді погляди в незнайомців, що вдерлися до їхніх лісових володінь.

– Вітаємо вас, брати! – мовив один з дивних звірів, зупинившись перед чотирма господарями; його товариш нерішуче відстав.

– Ми вам не брати, – суворо відказав Сірий Мавпій. – Хто ви такі і як ви потрапили до Лісу Гугу?

– Ми двоє Ле-Мав-Орів, – пояснив Коструббо, вмить вигадавши назву. – Наша домівка – Небесний острів, і ми спустились на землю остерегти лісових звірів, що народ Озу збирається піти на них війною і уярмити їх, щоб вони довіку були робочою худобою й корилися тільки волі своїх двоногих господарів.

У раді Звірів пролунало тихе гарчання.

– Хто це збирається таке зробити? – спитав Лу-Одноріг високим, писклявим голосом, зводячись на ноги.

– Люди Озу, – відповів Коструббо.

– Так що ж нам робити? – спитав Одноріг.

– Оце ж я й прийшов поговорити про це.

– Не треба говорити! Ми розіб'ємо людей! – заверещав Одноріг. – Ми їх розтрощимо! Розтопчемо! Позаколюємо! Ми…

– Тихо! – загарчав Король Гугу, і Лу вгамувався, хоча ще тремтів від гніву. Леопард окинув двох чудних звірів холодним і твердим поглядом. – Люди країни Оз, – промовив він, – не були нашими друзями; та вони не були й нашими ворогами. Вони не чіпали нас, а ми не чіпали їх. Ніякої причини для війни між нами немає. Вони не тримають рабів. Вони не змогли б використовувати нас як рабів, навіть коли б підкорили нас. По-моєму, ти брешеш, Ле-Мав-Оре, мішанець-звірю, якесь ні се ні те.

– Ні, присягаюся, це правда! – заперечив Ном у подобі звіра. – Я б нізащо в світі не став брехати! Я…

– Тихо! – знову загарчав Король Гугу, і навіть Коструббо спантеличивсь і скорився.

– Що скажеш ти, Бру? – звернувся король до великого Ведмедя, який доти не сказав нічого.

– Звідки цей мішанець знає, що його слова – правда? – спитав Ведмідь.

– Ви ж бачите, що я маю орлині крила і вмію літати, – пояснив Ном. – Ми з моїм товаришем, отим он, – він обернувся до Кікі, – прилетіли до одного гаю в країні Оз і там почули, як люди розмовляють про те, як вони насукають багато мотузків – в'язати вас, звірів, – а потім оточать цей ліс і візьмуть вас у полон. Ми й прилетіли сюди остерегти вас, бо ми, хоча й живемо на небі, теж звірі, а отже – ваші друзі.

Леопард вискалив величезні зуби, гострі, як голки. Тоді повернувся до Сірого Мавпія й спитав.

– А ти як думаєш, Ренго?

– Проженіть цих мішанців геть, ваша величносте, – відповів Сірий Мавпій. – Це баламути.

– Не робіть цього! Не робіть цього! – схвильовано завищав Одноріг. – Цей чужинець сказав – він навчить нас, що робити. То нехай навчить. Чи ми дурні, щоб нехтувати осторогою?

Король Гугу обернувся до Коструббо й звелів:

– Говори, чужинцю.

– Справа ось така, – почав Ном. – Оз – дуже гарна країна. У озминських людей багато всякого добра: оселі з м'якими ліжками, всілякі смачні наїдки, гарне вбрання, блискучі самоцвіти і ще багато речей, про які звірі навіть не знають. А тут, у темному лісі, бідолашні звірі мусять добре натрудитись, поки знайдуть їжу та сяке-таке лігво для ночівлі. Але ж звірі кращі від людей! То чом би і їм не тішитись усіма отими добрими речами, що їх мають люди? От я й пропоную: перше ніж люди насукають мотузків, щоб пов'язати вас, треба нам усім, звірам, зібратись, рушити на Оз війною й узяти людей у полон. Тоді звірі стануть панами, а люди – їхніми рабами.

– А яке нам із цього пуття? – спитав Бру-Ведмідь.

– По-перше, це врятує вас від рабства, а по-друге – все те добро, що мають люди, стане ваше.

– Звірі ж не тямитимуть, що їм робити з тими речами, якими користуються люди, – сказав Сірий Мавпій.

– Так це тільки частина мого задуму, – наполягав Ном. – Дослухайте ж до кінця. Ми, Jle-МавОри, – могутні чарівники. Коли ви підкорите озминських людей, ми обернемо всіх їх на звірів і пошлемо жити в ліси, а всіх звірів обернемо на людей, і вони зможуть тішитись усіма чудесними принадами Смарагдового міста.

Якусь хвильку звірі мовчали.

Потім Король Гугу сказав:

– Доведи.

– Що довести? – спитав Коструббо.

– Доведи, що ти можеш обертати нас на людей. Коли ти справді чарівник, оберни Однорога на людину. Тоді ми повіримо вам. А як не зможеш – ми вас знищимо.

– Гаразд, – погодився Ном. – Але я втомився, хай це зробить мій товариш.

Кікі Ару стояв позаду, та він чув усе, що говорилося. Тепер він зрозумів, що повинен виправдати хвальбу Коструббо, тому відійшов на край галявини й прошепотів чарівне слово. І зразу Одноріг обернувся на маленького, опецькуватого чоловічка в ліловому лісняцькому вбранні, і важко було сказати, хто дужче здивувався: Король, Ведмідь, Мавпій чи колишній Одноріг.

– Це правда! – вигукнув людина-звір. – О ненечко, гляньте, який я! Це чудо!

Тепер Король Гугу звернувся до Коструббо вже приязніше.

– Доведеться повірити в те, що ти розповів, – сказав він, – бо ти довів свою могутність. Але чому, коли вже ти такий великий Чарівник, ти не підкориш озминського народу без нашої допомоги й не звільниш нас від мороки?

– На жаль, – відказав хитрий старий Ном, – жоден чарівник не може робити геть усе. Нам легко обертати одні істоти на інші, бо ми Jle-Мав-Ори, але ми не можемо битися й підкоряти навіть такі кволі створіння, як людей країни Оз. Але ми будемо з вами, радитимемо й допомагатимемо вам і обернемо всіх людей в Озі на звірів, а всіх звірів на людей.

Король Гугу обернувся до своїх радників і спитав:

– Що ми відповімо цьому дружньому чужинцеві?

Лу, колишній одноріг, пританцьовував і витинав усякі штуки, наче блазень.

– Далебі, ваша величносте, – сказав він, – бути людиною куди приємніше, ніж бути Однорогом.

– Ти схожий на блазня, – озвався Сірий Мавпій.

– Але почуваю себе чудово! – запевнив людина-звір.

– А я, здається, волію лишатись Ведмедем, – сказав велетень Бру. – Я народився Ведмедем і знаю Ведмежі звички. Тому я задоволений Ведмежим життям.

– Це тому, – відказав старий Ном, – що ти не знаєш нічого кращого. Коли ми підкоримо народ Озу і ти станеш людиною, ти будеш радий.

Велетень Леопард зіперся підборіддям на колоду й замислився.

– Лісові звірі повинні вирішити це самі, – сказав він нарешті. – Ти, Ренго, Сірий Мавпію, йди накажи своєму мавпячому плем'ю, щоб передало всім звірам мій наказ зібратися на великій галявині завтра на світанку. Коли всі зберуться, оцей мішаний звір, що є великим чарівником, виступить перед ними й скаже їм те, що вже сказав нам. А потім, якщо вони вирішать битися з озминськими людьми, що оголосили нам війну, я поведу звірів у бій.

Ренго, Сірий Мавпій, зразу подався до лісу виконувати наказ Короля. Ведмідь буркнув і пішов геть. Король Гугу підвівся й потягся. А потім сказав Коструббо:

– Прийдеш до нас завтра вранці, – й, гордо ступаючи, зник між деревами.

Чоловік-Одноріг, зоставшись наодинці з чужинцями, раптом покинув своє дурне викаблучування.

– Краще оберніть мене назад на Однорога, – сказав він. – Мені подобається бути людиною, але ж лісові звірі не знатимуть, що я їхній друг Jly, і можуть до ранку роздерти мене на шматки.

Кікі обернув його в давню подобу, і Одноріг пішов до звірів.

Коструббо-Ном був страшенно задоволений таким успіхом.

– Завтра, – сказав він Кікі, – ми переконаємо всіх звірів, пошлемо їх битись і підкоримо людей країни Оз.