Чекаючи на Ґодо - Сторінка 3

Це він? Владімір. Хто? Естрагон. Ну, цей... Владімір. Годо? Естрагон. Так.

Поццо. Дозвольте відрекомендуватися: Поццо. Владімір. Н-ні. Естрагон. Він сказав — Годо. Владімір. Н-ні.

Естрагон (до Поццо). Пробачте, ви не пан Годо?

Поццо (грізно). Я — Поццо! (Мовчанка). Невже це ім'я вам нічого не каже? (Мовчанка). Невже, повторюю, це ім'я вам нічого не каже?

Владімір та Естрагон спантеличено дивляться один на одного.

Естрагон (удає, ніби щось пригадує). Пуццо... Пуццо... Владімір (так само). Поццо... Поццо. Пппо-оцццо!

Естрагон. А! Поццо... як же... Поццо... Владімір. Поццо чи Пуццо? Естрагон. Поццо... ні... боюся, що...

Владімір (примирливо). Я знав колись родину Гоццо. Мама-ша їхня десь збур підчепила.

Поццо загрозливо насувається на них.

Естрагон (поспіхом). Але ми, пане, ми — нетутешні.

Поццо (зупиняється). Але ж ви все-таки люди. (Надягає окуляри). Наскільки я бачу. (Знімає окуляри). Тієї ж породи, що і я. (Заходиться реготом). Такої ж породи, як і Поццо. Божа подобизна!

Владімір. Розумієте...

Поццо (владно). Хто такий Годо?

Естрагон. Годо?

Поццо. Ви прийняли мене за Годо.

Владімір. Ні, пане, ні на мить.

Поццо. Хто він?

Владімір. Він цей... далекий знайомий. Естрагон. Ми його майже не знаємо. Владімір. Так, як слід не знаємо... і разом з тим... Естрагон. Навіть якби я й зустрів його, то не впізнав би. Поццо. Ви прийняли мене за нього.

Естрагон. Тобто ми... розумієте... сутінки... напруження... чекання... зізнаюся... ну, примарилося... на якусь мить... Владімір. Не слухайте його, пане, не слухайте!

Поццо. Чекали? Ви на нього чекали? Владімір. Як вам сказати... Поццо. Тут? На моїх землях? Владімір. Ми не хотіли нічого лихого... Естрагон. Ми хотіли як краще. Поццо. Ходити скрізь вільно. Владімір. Ми саме так і думали. Поццо. Неподобство, ганьба, але факт! Естрагон. Що поробиш.

Поццо (з великодушним жестом). Та годі про це. (Шарпає за мотуз). Вставай! (Пауза). Як упаде, так і засинає. (Шарпає знову). Вставай, свинюко!

Чути, як Лакі підводиться і збирає свій вантаж.

Поццо (шарпає за мотуз). Назад!

Задкуючи, виходить Лакі.

Стій!

Лакі спиняється.

Кру-гом!

Лакі обертається.

Поццо (чемно звертається до Владіміра та Естрагона). Панове, друзі, я такий щасливий, що зустрів вас. (Перш ніж вони встигли здивуватися). Так, так, безмежно щасливий. (Шарпає за мотуз). Ближче!

Лакі наближається.

Стій!

Лакі зупиняється.

Розумієте, шлях видається таким довгим, якщо мандруєш сам по собі от уже... (дивиться на годинник) ...вже... (рахує) ...шість годин, саме так, шість довгих годин, і жодної живої душі довкола. (До Лакі). Пальто!

Лакі ставить валізу, підходить ближче, подає пальто, вертається на своє місце,

бере валізу.

Тримай! (Подає йому батіг).

Лакі підходить і, позаяк обидві його руки зайняті, бере батіг у зуби, а потім вертається на місце.

(Починає одягати пальто, зупиняється). Пальто!

Лакі ставить долі валізу, кошик та стілець, наближається, допомагає Поццо вдягнутися, вертається на місце, бере валізу, кошик та стілець.

Повітря таке свіже. (Застебнув пальто, нахиляється, оглядає себе, розпрямляється). Батіг!

Лакі підходить, схиляється, Поццо вириває у нього з рота батіг, Лакі повертається

на місце.

Так, шановні, я не можу довго існувати без товариства собі подібних. (Надягає окуляри і дивиться на двох собі подібних). Навіть якщо ця подібність така недосконала. (До /Такі). Стілець!

Лакі ставить валізу та кошика, підходить, розкладає стільця, ставить його, йде на своє місце, бере в руки свій вантаж.

Ближче!

Лакі опускає стільця та кошика, підходить до Поццо, підсовує йому стілець, вертається на своє місце, береться за валізу та кошик.

(Вмощується, приставляє ручку батога до грудей Лакі, штовхає його). Назад!

Лакі робить крок назад.

Іще!

Лакі робить ще один крок.

Стій!

Лакі зупиняється.

(Звертається до Владі міра та Естрагона). Тому, якщо дозволите, ми тут з вами трошки побайдикуємо, а тоді вже рушимо далі. (До Лакі). Кошик!

Лакі підходить, подає кошик, вертається на місце.

Свіже повітря збуджує апетит. (Розкриває кошик, дістає шматок курки та пляшку вина). Кошик!

Лакі підходить, бере кошик, повертається на місце, заклякає.

Далі!

Лакі відступає.

Отуди!

Лакі зупиняєтья.

Від нього так смердить. (Добре прикладається до пляшки). Будьмо. (Ставить пляшку долі, починає і'сти).

Всі мовчать. Владімір та Естрагон спочатку боязко, далі сміливіше підступають до Лакі й ходять довколо нього, оглядають з усіх боків. Поццо жадібно поглинає курку, обсмоктує кістки, кидає Тх геть. Лакі поволі згинається, доки валіза та кошик не торкаються землі, тоді виструнчується і знову осідає на кожен вдих-видих.

Естрагон. Йому щось болить? Владімір. Він стомився.

Естрагон. А чому він не поставить своТ речі?

Владімір. Звідки я знаю! (Підходить ближче). Обережно.

Естрагон. Треба йому сказати.

Владімір. Диви!

Естрагон. Що таке?

Владімір (показує). Шия.

Естрагон (оглядає шию). Нічого не бачу.

Владімір. Отут.

Естрагон стає позад Владі міра.

Естрагон. Овва! Владімір. Кров. Естрагон. Це від мотуза. Владімір. Натерло. Естрагон. Ще й як! Владімір. Це все вузол. Естрагон. Це небезпечно.

Оглядають далі, вивчають обличчя.

Владімір. І з лиця гарний.

Естрагон (знизує плечима, кривиться). Гадаєш?

Владімір. Риси занадто м'які, правда.

Естрагон. Заслинився.

Владімір. Від такого життя.

Естрагон. Весь рот у піні.

Владімір. Може, він дебіл?

Естрагон. Йолоп.

Владімір (нахиляється ближче). Та в нього зоб.

Естрагон (і собі нахиляється). Не обов'язково.

Владімір. Захекався.

Естрагон. А ти як думав.

Владімір. А очі які!

Естрагон. Які?

Владімір. Мов у рака.

Естрагон. Здається мені, що сердега на ладан дихає.

В л а д і м і р. Не обов'язково. (Пауза). Спитай його що-небудь.

Естрагон. Ти думаєш?

Владімір. Ми ж нічим не ризикуємо.

Естрагон (несміливо). Добродію...

Владімір. Голосніше.

Естрагон (голосніше). Добродію...

Поццо. Дайте йому спокій.

Владімір та Естрагон обертаються до Поццо, який, пополуднавши, витирає рота

долонею.

Хіба не бачите, що він хоче відпочити? (Дістає люльку, набиває її).

Естрагон помічає курячі кістки на землі, втуплюється в них. (Чиркає сірником, розпалює люльку). Кошик!

Лакі не рухається, Поццо сердито відкидає сірник, шарпає за мотуз. Кошик!

Лакі здригається, мало не падає, приходить до тями, наближається, кладе лляшку в кошик, вертається на місце, приймає свою звичну поставу. Естрагон прикипів очима

до кісток.

(Дістає другий сірник і нарешті запалює люльку). Що ж ви хочете, Це не його робота. (Пирхає люлькою, випростовує ноги).Те-екс, отак воно краще.

12*

355

Естрагон (несміливо). Добродію... Поццо. Кажіть, друже, не бійтеся.

Естрагон. Е... ви вже скінчили... е... вам більше не потрібні... кісточки... пане?

Владімір (обурено). Не міг уже почекати!

Поццо. Які можуть бути церемонії! Чи потрібні мені кістки? (Перевертає їх кінчиком батога). Ні, мені особисто вони не потрібні.

Естрагон робить крок у бік кісток.

Але...

Естрагон зупиняється.

Але, як правило, кістки дістаються носієві. От його й питайте.

Естрагон повертається до Лакі, вагається. Питайте, питайте, не бійтеся, він вам усе скаже.

Естрагон іде до Лакі, зупиняється перед ним.

Естрагон. Добродію... пробачте... добродію...

Лакі не реагує. Поццо клацає батогом. Лакі підводить голову.

Поццо. До тебе звертаються, свиня. Відповідай. (До Естраго-на). Питайте.

Естрагон. Пробачте, добродію, кістки... Вони вам потрібні?

Лакі втуплюється в Естрагоне.

Поццо (заходиться реготом). Добродію!

Лакі опускає голову. Відповідай! Ти будеш кістки чи не будеш?

Лакі мовчить.

(До Естрагона). Вони ваші.

Естрагон одним плигом опиняється біля кісток, хапає Тх, починає гризти.

Дивно. Я не пригадую, щоб він од кісток відмовлявся. (Стурбовано дивиться на Лакі). Гарна буде штука, якщо він надумає заслабнути. (Пихкає люлькою).

Владімір (вибухає). Який сором!

Всі мовчать. Приголомшений Естрагон опускає кістки, дивиться то на Владіміра, то на Поццо. Поццо спокійно палить люльку. Владімір ніяково мовчить.

Поццо (до Владіміра). А на що ви, власне, натякаєте?

Владімір (плутано, але рішуче). Поводитися з людиною (вказує на /Такі), немов із... це просто... жива істота... ні... соромно!

Естрагон (щоб не лишитися позаду). Це неподобство! (Продовжує гризти).

Поццо. Ви надто суворі. (До Владіміра). Скільки.вам, вибачте за грубість, років? (Мовчанка). Шістдесят? Сімдесят?.. (До Естрагона). Скільки ж йому може бути?

Естрагон. Самі спитайте.

П о цд о. Який я, однак, настирний. (Вибиває люльку об ручку — батога, підводиться). Мушу йти. Дякую за компанію. (Замислюється). А! Може, ще одненьку випалити? Що ви скажете?

Владімір та Естрагон мовчать.

Взагалі-то я майже не палю. А щоб дві люльки поспіль (кладе руку на серце), то це таке навантаження на серце! (Пауза). А все через нікотин, поглинається, що ти йому не роби. (Зітхає). Самі розумієте. (Пауза). Але ж ви, здається, не палите. Так? Ні? А втім, не має значення. (Пауза). Але як же тепер його взяти й сісти, після того як я вже підвівся? Щоб ніхто, бува, не подумав, що я оце взяв і, так

би мовити, дав послабку? (До Владіміра). Що ви кажете? (Пауза). Може, ви нічого й не казали? (Пауза). Не має значення. Так от... (Замислюється).

Естрагон. Фух! Отак воно краще. (Відкидає кістки).

Владімір. Гайда.

Естрагон. Вже?

Поццо. Одну мить! (Шарпає за мотуз). Стілець! (Вказує батогом).

Лакі розкладає стілець.

Ближче! Туди! (Сідає).

Лакі повертається до валізи та кошика. 357

От ми й сіли! (Набиває люльку). Владімір. Гайда.

Поццо. Ви тільки не подумайте, що це я вас жену. Залиштеся на часинку, не пошкодуєте.

Естрагон (передчуваючи милостиню). А ми не поспішаємо.

Поццо (запаливши люльку). Друга завжди гірша (бере люльку в руку, повагом випускає дим) за першу, скажу я вам. (Знову смокче). Але все 'дно добре.

Владімір. Я пішов.

Поццо. Я бачу, що вже набрид йому. Так, я — не ідеал. Ну то й що? (До Владіміра). Добре все зважте, перш ніж гарячкувати. Припустимо, ви підете зараз, поки світло, бо що не кажіть, а воно ще не вечір.

Усі втрьох дивляться на небо.

Так от... У цьому випадку... (Виймає з рота люльку, уважно її розглядає). Згасла... (Знову запалює люльку). У цьому випадку... у цьому випадку... як же ви зустрінетеся з цим...