Чекаючи на Ґодо - Сторінка 4

Годе... Годо... Гуде... (Пауза). Ну, словом, той, від кого залежить ваше майбутнє... (Пауза)... Принаймні найближчим часом.

Естрагон. А він діло каже.

Владімір. Звідки ви знаєте?

Поццо. Він знову до мене звернувся. Ще трохи — й ми станемо ліпшими друзями.

Естрагон. А чому він не ставить речі на землю?

Поццо. Я теж буду радий з ним познайомитися. Чим більше людей я зустрічаю, тим радісніше мені стає. Знайомство з найдрібні-шою комашкою робить нас мудрішими, від цього ми збагачуємось і повніше відчуваємо радість буття. Навіть ви (уважно обдивляється спочатку Естрагона, тоді Владіміра і, тільки пересвідчившись, що нікого не минув, продовжує) обидва, як знати, може, й ви чимось мене збагатите.

Естрагон. А чому він не ставить речі на землю?

Поццо. Хоч у це й важко повірити.

Владімір. Ви не відповіли на запитання.

Поццо (зворушено). Запитання? Хто? Яке? (Пауза). Хвилину тому ви тремтячими голосами й пошепки називали мене паном, а оце вже вигукуєте якісь запитання. Це добром не кінчиться.

Владімір (до Естрагона). Бачиш, він тебе чує.

Естрагон (обходить довкола Лакі). Що таке?

Владімір. Тепер можеш питати. Він почує.

Естрагон. Питати? Про що?

Владімір. Чому він не ставить речі на землю. Естрагон. А й справді, чому? Владімір. Не мене, ти його спитай.

Поццо (який уважно прислухався до їхньої* розмови, побоюючись, як би вони не забули запитання). Отже, ви питаєте, чому він не поставить свої, як ви висловилися, речі?

Владімір. Так.

Поццо (до Естрагона). І вас це також цікавить? Естрагон (все ще ходить довкола Лакі). Сопе, як кабан. Поццо. А я вам відповім. (До Естрагона). Але спиніться на ддить, благаю, я через вас нервую. Владімір. Йди сюди. Естрагон. Що таке? Владімір. Він зараз відповість.

Стоять один проти одного, не рухаються.

Поццо. Так от. Всі готові? На мене всі дивляться? (Позирає на Лакі, шарпає за мотуз, Лакі підводить голову). Дивися на мене, свиното! (Лакі дивиться на нього). Чудово. (Кладе люльку в кишеню, дістає балончик дезодоранту, пирскає собі в роті, ховає дезодорант, прочищає горло, спльовує, знов дістає балончик, пирскає в роті,, ховає дезодорант). Я готовий. Усі мене слухають? (Дивиться на Лакі, смикає за мотуз). Вперед! (Лакі робить крок). Стій! (Лакі зупиняється). Готові? (Дивиться на Владіміра, Естрагона, переводить погляд на Лакі, смикає за мотуз). Що таке? (Лакі підводить голову). Я тут розпинаюся, а воно... Так. Ну так от... (Замислюється).

Естрагон. Я пішов.

Поццо. Так що, власне, ви хотіли знати? Владімір. Чому він...

Поццо (гнівливо). Не перебивайте! (Пауза. Заспокоюється). Якщо всі ми почнемо балакати одночасно, то до чого це все призведе, га? (Пауза). Про що це я казав? (Пауза. Голосніше). Про що я казав?

Владімір на митах зображає чоловіка, обтяженого вантажем. Поццо дивиться на

нього, нічого не розуміє.

Естрагон (наголошуючи на кожному складі). Валізи! (Вказує пальцем на Лакі). Чому? Завжди тримати. (Згинається так само, як і Лакі, відсапується). Поставити ні-ні. (Піднімає руки вгору, розпрямляється з полегкістю). Чому?

Поццо. Тепер ясно. Чому ж ви зразу не сказали? Чому він не прибере зручнішу позу? От давайте це і з'ясуємо. Має він таке право? Має. Значить, він просто не хоче. Ось вам і причина. А чому ж він не хоче? (Пауза). І я вам, панове, скажу.

Владімір. Увага!

Поццо. Бо він хоче справити на мене гарне враження, щоб я залишив його при собі. Естрагон. Як?

Поццо. Я, може, не так пояснив. Він хоче мене розжалобити, Щоб я й не думав з ним розлучатися. Ні, це не те. Владімір. Ви хочете його позбутися? Поццо. Він до мене і так вже, і сяк, але діла не буде. Владімір. Ви хочете його позбутися?

Поццо. Він узяв собі в голову, що коли я побачу, як вправно він несе вантажі, то схочу й надалі доручати йому цю роботу. Естрагон. Він вам більше не потрібен?

Поццо. Насправді ж він Тх тягає, як свиня. Він просто не здатний до цього.

Владімір. Ви хочете його позбутися?

Поццо. Він гадає, що коли я побачу, який він витривалий, то шкодуватиму про своє рішення. Це ж треба додуматися до такого! Немов мені бракує слуг. (Усі втрьох дивляться на Лакі). Атланте, сину Юпітера! (Мовчанка). Бачите? Я, здасться, задовольнив вашу цікавість. Ще питання будуть? (Освіжає рот дезодорантом).

Владімір. Ви хочете його позбутися?

Поццо. Зважте, що й я міг би бути на його місці, а він — на моєму. Якби все це склалося саме так. Кожному своє. Владімір. Ви хочете його позбутися? Поццо. Прошу?

Владімір. Ви хочете його позбутися?

Поццо. Звичайно. Але замість випхати його геть, як я міг би зробити, замість, повторюю, дати йому ногою під зад, я, і щедрість моя безмежна, веду його на ярмарок у Богенбург, де сподіваюся взяти за нього добру ціну. А взагалі-то, страшенно клопітно виганяти подібних потвор. Порішити б Тх зразу, менше мороки буде.

Лакі плаче.

Естрагон. Він плаче.

Поццо. Дворняга й той мас більше гідності. (Подає свого носовика Естрагонові). Заспокойте його, якщо ви такий до нього жалісливий. (Естрагон вагається). Беріть. (Естрагон бере носовичок). Витріть йому очі. Щоб не дуже бідкався.

Естрагон все ще вагається.

Владімір. Дай мені, я зроблю.

Естрагон не хоче віддавати носовика. Ховає його за спину, мов вередлива дитина.

Поццо. Ну що ж ви. Поки він плаче.

Естрагон наближається*до Лакі, ладнається витерти йому очі. Лакі лушпарить його ногою по гомілці. Естрагон випускає з рук носовичок, робить крок назад, шкутильгає,

стогне від болю.

Носовик!

Лакі ставить на землю валізу та кошик, піднімає носовик, підходить, подає його Поццо, відходить, бере в руки валізу та кошик.

Естрагон. Тварюка! Бидло! (Задирає холошу). Покалічив! Поццо. Я ж вам казав, що він чужих не любить. Владімір (до Естрагона). Покажи-но. (Естрагон показує йому ногу. До Поццо, гнівно). Там кров! Поццо. Кров — це добрий знак.

Естрагон (піднімає ногу). Я більше не зможу ходити!

Владімір (ніжно). Я тебе понесу. (Пауза). В разі потреби.

Поццо. Він більше не плаче. (До Естрагона). Ви, так би мовити, замінили його. Сльози світу суть величина постійна. Тільки-но хтось починає плакати, як інший припиняє. Так само й зі сміхом. (Заходиться реготом). Не будемо надто суворими до нашого часу, він не гірший за всі попередні. (Мовчанка). Але не будемо й надто поблажливими. (Мовчанка). І взагалі, давайте не будемо. (Мовчанка). Не викликає сумніву, що людей нині побільшало. Владімір. А пройдися-но.

Естрагон, шкандибаючи, робить кілька кроків, зупиняється перед Лакі, плює на нього,

відходить, сідає на горбик.

Поццо. А знаєте, хто повідав мені всі ці гарні речі? (Пауза. Вказує пальцем на Лакі). Він!

Владімір (дивиться на небо). Коли вже та ніч настане?

Поццо. Якби не він, усі мої думки й почуття були б такими буденними, вузькопрофесійними,— та що там казати. Краса, благодать, істина, хіба сам я міг би осягнути таке! От я і взяв собі тяглуя.

Владімір (не звертає на нього уваги, нарешті опускає голову). Тяглуя?

Поццо. Скоро буде шістдесят років, як я... (замислюється) так, не менше шістдесяти. (Напринджується). Ніколи б не дали мені стільки, правда?

Владімір дивиться на Лакі.

Порівняно з ним я ще зовсім парубок, ге? (Пауза. До Лакі). Капелюх!

Лакі ставить валізу та скидає капелюх. Його рясна, скуйовджена сивина спадає на обличчя. Він перекладає капелюх під пахву, береться за кошик.

А тепер дивіться. (Скидає капелюх *. Він — лисий, як бубон. Знову натягає капелюх). Бачили?

Владімір. А що таке тяглуй?

Поццо. Так ви нетутешній? І сучасного життя не знаєте. Колись раніше були блазні. А тепер — тяглуТ. В тих, звичайно, хто може собі це дозволити.

Владімір. І ви його виганяєте? Старого вірного слугу?

Естрагон. Падло!

Поццо все більше збуджується.

Владімір. Висмоктавши з нього всі соки, ви жбурляєте його геть, немов... (шукає слова) бананове лушпиння. Погодьтеся, що...

Поццо (ридає, хапається руками за голову). Я цього... не винесу... те, як він... ви ж не знаєте... це жахливо... він мусить піти... (Махає руками). ...я збожеволію... (Падає, руками обхопив голову). Я так більше... не можу...

Мовчанка. Всі дивляться на Поццо. Лакі здригається.

Владімір. Він так більше не може. Естрагон. Це жахливо. Владімір. Він збожеволіє. Естрагон. Неподобство.

*Усі четверо — в котелках (авт.).

Владімір (до Лакі). Як ви сміли? Нечуваної Такий добрий хазяїн! І так знущатися з нього! Після стількох років! Я не знаю!

Поццо (лементує). Колись... він був таким добрим... допомагав мені... розважав... так дотепно вмів... а тепер... без ножа...

Естрагон (до Владіміра). Так він хоче його кимось замінити?

Владімір. Що?

Естрагон. Ніяк не второпаю. Хоче він його кимось замінити чи не хоче?

Владімір. Начебто ні. Естрагон. Як? Владімір. Не знаю. Естрагон. Треба спитати.

Поццо (заспокоївся). Панове, я сам не розумію, що це на мене найшло. Даруйте. І забудьте все. (Опановує себе). Не знаю, що це я допіру вам наговорив, але будьте певні, що там не було ані слова правди. (Розпрямляє плечі, б'є себе в груди). Невже я схожий на людину, яку можна змусити страждати? Ви подивіться! (Шукає щось по кишенях). Де я подів свою люльку?

Владімір. Прекрасний вечір.

Естрагон. Незабутній.

Владімір. І до ночі ще далеко.

Естрагон. Коли ще та ніч.

Владімір. Тільки почало сутеніти.

Естрагон. Це жахливо.

Владімір. Гарно, як у театрі.

Естрагон. В цирку.

Владімір. У мюзик-холі.

Естрагон. В цирку.

Поццо. Де ж я подів свою люльку?

Естрагон. От дотепник! Носогрійку загубив! (Голосно регоче).

Владімір. Я зараз. (Йде у бік лаштунків). Естрагон. В кінці коридора, по ліву руку. Владімір. Потримай місце. (Виходить). Поццо. Я загубив свою англійську люльку! Естрагон (регоче, аж заходиться). Ой, помру, більше не можу!

Поццо (підводить голову). Ви часом не бачили... (Помічає, що Владіміра немає. Засмучено). Овва! Пішов! І нічого не сказав. Навіть не попрощався! Ганьба. Чому ж ви його не затримали?

Естрагон. Щоб він луснув?

Поццо. Он воно що... (Пауза). У такому разі...

Естрагон. Ідіть сюди.

Поццо. Навіщо?

Естрагон. Побачите.

Поццо. Ви хочете, щоб я встав?

Естрагон. Ідіть сюди... швидше.

Поццо підводиться, йде до Естрагона.

Гляньте.

Поццо. Ти ба! Естрагон. Закінчив.

Повертається смутний Владімір, штовхає Лакі, перекидає ногою стілець, схвильовано крокує вздовж кону.

Поццо.