Чиста філософія - Сторінка 3

Це видається парадоксальним з погляду філософського рівня, який ми, схоже, здолали. Якщо замість визначення суб'єкта та об'єкта через взаємне заперечення ми навчимося розуміти суб'єкт як сутність, котра полягає у відкритості об'єктивному, краще сказати, у виході до об'єкта, то парадокс зникає. Адже буття, об'єктивне тільки тоді має сенс, коли є хтось, хто його шукає й рухається до нього. Цим суб'єктом є людське життя або людина як життьовий розум. Життя людини — це, по суті, заняття речами світу, а не самим собою. Moi-meme * Декарта, що усвідомлює лиш себе, є абстракцією, яка призводить до помилки. Моя думка — це часткова функція "мого життя", що не може дезинтегруватися від решти. Думаю, причина тут не в чистій думці. Cogito quia vivo, оскільки щось довкола мене гнобить і турбує, оскільки існуючи, я існую не сам, а "я — це річ, яка дбає про всі інші речі, хоче вона того чи ні". Отже, немає moi-meme, хіба що в тій мірі, що існують інші речі, і немає інших речей, якщо їх немає для мене. Я не є ними, вони не є Я (антиідеалізм), але ні Я не є без них, без світу, ні вони не є без мене, для кого їх буття може мати сенс (антиреалізм).

* Я сам (фр.).

Ось тут ми доходимо до справді вільної від усякого [236] "суб'єктивізму" постави, що, проте, відразу надає несподіваного значення найдискредитованішій сентенції філософського минулого — фразі Протагора "людина є міра всіх речей — існування існуючих і неіснування неіснуючих". Чому ця доктрина і ця формула завжди так обурювала? Річ у тім, що позитивісти і релятивісти, зробивши її своєю, геть її тим самим дискредитували і перетворили на нісенітницю. Але хіба можна сумніватися в її очевидності? Варто бодай трохи поміркувати, що таке "міра", і враз засяє її вища істина. Речі самі по собі не мають міри і не знають її, вони не є ні більше, ні менше, ні так, ні інак, зрештою, не є і не не є. Міра речей, їх спосіб, їх ні більше, ні менше, їх так чи інак — це їх буття, і це буття їм накидає людина.

Саме такий підхід був би, на мою думку, найплідніший у розумінні суті Кантового вчення. Це дало б нам замість Канта, що був, Канта майбутнього. Готичні будівлі його "Критик" постали б зовсім по-новому. Адже усе вищесказане тільки підступ до одного з суттєвих аспектів. До нього треба було б додати ще один, можливо, суттєвіший. Його можна сформулювати так: що таке, власне кажучи, "практичний розум"? Розум, який, на відміну від теоретичного, є "безумовним", абсолютним і чинним лиш для суб'єкта як такого, але не для речей фізичної чи метафізичної науки? Практичний розум полягає в тому, що суб'єкт (мораль) абсолютно сам себе визначає. Але чи не є це "наше життя" як таке? Моє існування полягає у скрайніх поставах — не часткових, примарних, більш-менш позірних, як теоретичні sensu stricto позиції. Будь-яке життя є беззастережне й безумовне. То ж чи не означає це, що під назвою "чистий розум" Кант відкриває життьовий розум?

1. В останні роки Кант неабияк переймається цим поняттям вкладати і вкладати в себе самого Я, яке несамохіть виникає в його "Критиках" і яким згодом скористаються Фіхте, Шеллінг та Гегель. [415]