Цусіма - Сторінка 115

Скрививши рот, він промовив голосом, що уривався:

— Бідні, бідні ви мої...

Жорстокий, безсердечний, що ніколи не мав жалю до інших, адмірал раптом заплакав. Це було так само неймовірно, як було б неймовірно побачити в сльозах старого вовка серед маленьких цуценят, на яких раніше він наганяв тільки жах. Офіцери дивились на свого начальника мовчки. Прощаючись з ними, він кожного з них розцілував.

Скоро японська шлюпка попрямувала до "Сазанамі". везучи свого офіцера і чотирьох заложників.

МОЛОДА ВІДВАГА СТАРОГО КРЕЙСЕРА

Японські судна продовжували гнатися за "Донским". Тепер з'ясувалося, що перший удар звалиться на нього з боку лівих двох крейсерів,— вони зближалися з ним швидше, ніж праві. Смертельна загроза, що повисла над переслідуваним кораблем, все посилювалась. Тільки пітьма могла б дати йому можливість уникнути страшного лиха, але поки вона настане, буде вже пізно.

Минулої ночі люди з нетерпінням чекали бажаного світанку, а тепер вороже косились на сонце, яке котилось до горизонту так повільно, наче воно було в спілці з японцями.

Командир Лебедев послав мінного офіцера в мінний погріб, щоб він про всякий випадок приготував корабель до висадження в повітря.

Дві сотні ослябської команди з їхніми офіцерами погнали в жилу палубу. Вони знали, що може трапитися при загибелі населеного Корабля. Вони, що випадково уціліли, пережили жах і на "Буйном", коли під вогнем ворога рятували з флагманського броненосця адмірала з його штабом. За що, за чиї злочини вони будуть терпіти ще раз най-жорстокіші муки? Бліді й посірілі, ледве пересуваючи одерев'янілі, як у ревматиків, ноги і часто оглядаючись, без надії в скам'янілих очах, вони спускались по трапах униз, у призначене для них приміщення, як у мертвецьку.

Старший офіцер Блохін обійшов своєю незграбно-важкою ходою палуби, віддаючи останні розпорядження про приготування корабля до бою, і повернувся на місток. В цей час два крейсери ліворуч — "Отава" і "Нійтака"— наблизились кабельтових на сорок і відкрили вогонь по "Донскому". Це було о пів на сьому, саме в ту мить, коли заходило сонце. Там, на далекій батьківщині, воно тепер світило з полуденної висоти, розливаючи гарячий блиск на весняну землю, приносячи людям радість. А тут, у цих чужих водах,— о, хоч би швидше догоріло його останнє проміння, яке обливає крейсер багровим світлом!

Командир Лебедєв, не звертаючи уваги на стрільбу противника, привалився до поручнів містка, зігнувся над ними і про щось задумався.

— Іване Миколайовичу, дозвольте пробити бойову тривогу? — похмуро дивлячись у зігнуту спину свого начальника, промовив старший офіцер.

Командир не поворухнувся і мовчав, ніби нічого не чув.

Блохін здивовано знизав широкими плечима, поправив флотський кашкет на голові і ще раз звернувся до нього, заговоривши голосніше і вже офіціальним тоном:

— Пане капітан 1-го рангу, дозвольте пробити бойову тривогу?

Командир обернувся на поклик і випрямився. Обличчя його було бліде, заплакане. Сльози, що застряли на вусах і бороді, загорілись від призахіднього сонця, як рубіни. Він потиснув руку своєму помічникові і сказав:

— Якщо зі мною що-небудь трапиться, подбайте про моїх двох маленьких дівчаток...

Більше він нічого не сказав. На кілька хвилин захопившись спогадами про далеку сім'ю, ця хоробра людина перестала бути військовим командиром. Це був просто змучений, відірваний від коханих дітей батько, приречений, як і тисячі інших, на жертву злочинно затіяній війні.

За розпорядженням старшого офіцера, заголосив горніст, загримів барабанщик, підганяючи людей до місць, призначених за бойовим розписом. На всіх трьох щоглах знялися вгору стеньгові прапори. "Донской" загримів гарматами лівого борту. До острова Дажелет лишалось приблизно миль з двадцять.

Японці скоро пристрілялись і почали накривати ціль. Пролунали вибухи на верхній палубі, з'явились руйнування в надбудовах. То в одному місці, то в другому спалахували пожежі, але з ними успішно боролися.

"Донской", за розпорядженням командира, часто міняв курс у той чи інший бік. Завдяки такому маневрові японці збивалися з пристрілки, влучність їхнього вогню зменшувалась. Але через деякий час наспіли ще чотири кораблі, що були праворуч, і, незважаючи на велику відстань, теж відкрили по нашому крейсеру стрільбу. Як потім довідалися, це був загін адмірала Уріу, який складався з крейсерів: "Наніва", "То-качіхо", "Акасі" і "Цусіма". Таким чином "Донской" опинився під перехресним вогнем. Становище його зразу погіршало, руйнування корабля пішло швидше, число вбитих і поранених збільшувалося. Поволі одна за одною, виходячи з ладу, замовкали гармати.

Ніяка хоробрість не могла вже врятувати крейсер від загибелі. Єдиний був вихід, та й то ненадійний,— це швидше досягти острова. Облитий загравою заходу, Дажелет, насуваючись, виростав і ширився, неначе морське дно почало витискати його з своїх надр. До нього було понад десять миль, але здавалося, що він височить над поверхнею води поруч, чаруючи людей своїм величним спокоєм, обіцяючи їм життя, звільнення від мук. Так, але що станеться з екіпажем, коли корабель з усієї сили вдариться об прибережні скелі? На чию долю випаде щасливий жеребок врятування? Що б не трапилось, але командир Лебедев був твердий у своєму попередньому рішенні. Разом з іншими офіцерами і матросами він стояв у бойовій рубці, високий, худий, з блукаючими вогниками в сухих очах, весь охоплений якоюсь зловісною урочистістю, як людина, що зробила важливе відкриття. Він придумав прекрасний маневр: насамперед треба попасти в тіньову смугу, що далеко простяглася від острова на схід: там ніч настане швидше, ніж в іншому місці, і коли він встигне добратися туди, то зразу ж позбавить японців влучності стрільби. А потім його судно круто поверне вліво, до гранітних скель, щоб біля їхнього підніжжя звести рахунки з життям і розбитою руїною зануритися в безодню.

В бойовий розпорядок вносила великий розгардіяш ослябська команда, яку важко було тримати в покорі. Вона, не встигши ще очуняти від учорашньої катастрофи, була зовсім деморалізована і являла собою напівбожевільну, юрбу. Перший же снаряд, що влучив у офіцерську каюту з лівого борту, викликав у жилій палубі паніку. Люди ахнули, шарахнулися від місця вибуху в носову частину судна. Замість того щоб почати гасити пожежу, яка виникла, вони з дикими зойками кинулись до вихідних трапів. Ослябців почали заганяти назад, пускаючи в діло кулаки і обливаЬчи водою з шлангів пожежних помп. Але кілька чоловік з них все-таки прорвались на верхню палубу. Спочатку вони заметались по ній, як біснуваті, а потім один за одним викинулися за борт у море, яке вирувало від вибухів снарядів,— викинулись на явну смерть.

Капітан 2-го рангу Коломейцев і на чужому судні не лишався без діла. Вїн сам напросився допомагати трюмно-пожежному дивізіонові. Загорілись шестидюймові патрони. Вогнище палало яскравим полум'ям, розкидаючи навсібіч латунні осколки. Унтер-офіцер, що стояв з трубкою від шланга, звалився мертвим. Тоді Коломейцев схопив трубку і спрямував тугий струмінь води на вогонь. Колишній командир "Буйного" працював доти, поки сам дістав осколок в бік навиліт. Не відставали від командира і його матроси, заміняючи тих, що вибували з строю.

Старший офіцер був на палубі, коли до нього підлетів один матрос і, захлинаючись словами, доповів:

— Ваше високоблагородіє! Вас командир просить.

Блохін зараз же піднявся на місток і, заглянувши в понівечену, на-півзруйновану рубку, на мить остовпів. Вся палуба в ній блищала від свіжої крові. Лейтенант Дурново, привалившись до стіни, сидів нерухомо, нагнувшись, немов про щось задумався, але в нього разом з кашкетом був знесений череп, і моторошно рожевів застигаючий мозок. Рульовий квартирмейстер Поляков звернувся калачиком біля нактоуза. Лейтенант Гірс валявся з розпоротим животом. Над цими мерцями, зціпивши від болю зуби, височів один тільки командир Лебедев, ледве тримаючись за ручки штурвала. У нього була наскрізна рана в стегні з переломом кістки. Крім того, все тіло було подзьобане дрібними осколками. Він стояв на одній нозі і намагався удержати крейсер на курсі, сам не підозріваючи того, що рульовий привід розбитий і що судно неухильно котиться вправо. Побачивши старшого офіцера, він здивовано підняв крилаті брови і промовив посинілими губами:

— Здаю командування.

— Я зараз розпоряджусь, щоб перенесли вас, Іване Миколайовичу, у перев'язочний пункт.

— Не треба. Я тут лишуся. Старайтеся швидше попасти в тінь від острова. Судно не здавайте. Краще розбийте його...

Старший офіцер поклав Лебедева в рубці, разом з мерцями, на палубу, змочену кров'ю, і, повернувшись, наказав ординарцеві викликати лікаря, а потім, не гаючи ні хвилини, спустився вниз. Управління кораблем, як і напередодні, знову довелося перенести на задній місток, користуючись для цього ручним штурвалом.

Раніш ніж судно поставили на попередній курс, воно описало велику циркуляцію. Це дало можливість правим чотирьом крейсерам відразу наблизитись до нього.

Погасала вечірня заграва. Японці, посилюючи вогонь, поспішали завидна покінчити з "Донским". Тепер стріляли по ньому з двадцятип'яти кабельтових. Він відстрілювався обома бортами. Але ворожі снаряди руйнували його, рвали залізо, псували прилади, дірявили корпус, калічили і знищували людей.

Блохін, командуючи судном, стояв на задньому містку, насунувши кашкет, важкий і застиглий, як монумент. Сірі немигаючі очі його скам'яніли, пильно вдивляючись наперед, в тіньову смугу острова. Здавалося, він зібрав усю силу волі в один тугий вузол, щоб витримати ці останні хвилини, які вирішували долю. Рульовий, щось крикнувши, показав йому направо. Він повернув голову і побачив, як японський крейсер "Наніва", накренившись, вийшов із строю. Незабаром виникла пожежа і на крейсері "Отава", що йшов зліва.

В цей час на містку з'явився молодший боцман з тривожним повідомленням:

— Ваше високоблагородіє! Ослябська команда збожеволіла зовсім. Офіцери їхні теж. Бунтують усі. Ніяк не впоратися з ними. Можуть лиха наробити.

Блохін, не дивлячись на нього, розпорядився:

— Посилити сторожу над люками! Жодної людини не випускати з жилої палуби! Перекажи мічманові Сенявському і прапорщикові Ав-густовському, що я наказую їм зайнятися цією справою!

— Єсть!

В жилу палубу давно вже послали священика Добровольського.