Цусіма - Сторінка 40

Ми знали, що 1-а ескадра була сильніша за нашу, і все-таки загинула в Порт-Артурі. Не уникнути цієї долі і нам.

Чи буде Рожественський чекати 3-ю ескадру?

Серед офіцерів усталилася думка, що нас повернуть до Росії.

В російських газетах, які ми одержували, тон статей помітно підвищувався. Під впливом воєнних невдач на дотеперішнє життя, тихе й затхле, як застояле болото, подув свіжий вітер критики. Почувалося* що в Росії наростає щось незвично нове. А з іноземних газет ми вже знали про великі події, і ці події на деякий час заступили на ескадрі інтереси війни.

В Петербурзі по Невському проспекту ходила шкільна молодь з революційними піснями й червоними прапорами. В Баку застрайкували робітники. В Севастопольському порту майстрові покидали роботу. Грандіозний страйковий рух вибухнув у Петербурзі, охопивши всі великі фабрики й заводи,— застрайкувало близько двохсот тисяч чоловік. Невдоволення війною і взагалі державними порядками, очевидно, все глибше проникало в широкі верстви населення.

Все це не могло не тривожити і людей на 2-й ескадрі. Потім прийшла звістка, від якої у багатьох здригнулось серце. Чутка про це вийшла з кают-компанії і почала кочувати по всіх відділах судна, викликаючи в команді невеселі думки. Від неї. як від страшного привиду, блідли обличчя матросів, широко розкривались очі. В іноземних газетах докладно була описана подія 9 Січня.

Увечері ми зібрались у кормовому підбаштовому відділі дванадцятидюймових гармат. Тут ніхто з начальства не міг нас підслухати. Спочатку говорили поквапно, всі разом, перебиваючи один одного.

— Чули?

— Так, триста тисяч народу рушило до Двірцевої площі.

— Хотіли просити "царськосельського ховраха", щоб полегшив їхйє життя.

— На чолі, кажуть, стояв якийсь священик Гапон.

— Ішли з іконами, з портретами царя...

— А він їх зустрів свинцевим градом.

— Людей рубали шашками, м'яли копитами. Не давали пощади ні жінкам, ні дітям.

— Знищили понад дві тисячі чоловік. Гальванер Голубев, піднявши руку, суворо крикнув:

— Годі базікати, товариші! Нам треба від слів до діла переходити. На всіх кораблях найдуться свідомі хлопці. Настала пора приступити до організації маси. Треба бути готовим до подій. Нехай кожен з нас установить зв'язок з іншими суднами. І будемо чекати слушної нагоди, коли, може, треба буде замість андріївського прапора підняти червоний прапор.

Мінер Вася Дрозд перебив його:

— І коли вже підійматись, то всією ескадрою. Машинний квартирмейстер Громов крикнув:

— Правильно! • Ми повинні стримувати команду від окремих спалахів.

Трюмний старшина Йосип Федоров додав:

— Інакше ми будемо тільки людей даремно губити. Треба діяти організовано.

Розійшлись пізно, намітивши приблизний план для майбутньої роботи.

"Зв'язок з "Суворовым" припав на мою долю.

Як пізніше довідались, події 9 Січня викликали розмови на всій ескадрі. Ніхто більше не вірив у доброту царя. Захитались у своїх вірнопідданських почуттях до нього навіть деякі офіцери.

Згадалось, який настрій був у мене понад п'ять років тому. З новобранства, поки нас не розбили по флотських екіпажах, я цілий тиждень прожив у Петербурзі, в брудних і вошивих перехожих казармах. Мені захотілось глянути на царський палац. Адже про це я мріяв, бувши ще в своєму селі Матвєєвському. Стояв вогкий і сльотавий листопад. Ми вдвох з товаришем, одягнені у ватні піджаки, розпитуючи прохожих, добрались до Двірцевої площі. По-сільському наївні, ми з подивом дивились на Головне адміралтейство, над яким височів золотий шпиль з таким самим золотим парусником на кінці, і на Олександрівську колону, з якої бронзовий архангел немовби благословляє палац, і на червоний триповерховий, незвичайної ширини будинок, який своїм фасадом виходить прямо на Неву. Адже тут живе він — божий помазаник, коронована людина, під скіпетром якої перебуває сто сорок мільйонів населення. Від нього залежить добробут всіх людей.

— Оце так хата! — дивувався мій супутник.

— Ну й махина!—захоплювався я.— За цілий день не обійдеш усі кімнати. Напевне, не сам тут живе.

— Ясна річ, при ньому повинні бути міністри й генерали.

Навколо колони походжав вартовий, якийсь гренадер у формі, якої я ніколи не бачив. Стояли ще вартові біля під'їзду палацу, оберігаючи спокій царя, щоб лиходії не могли вчинити на нього замах за всі його щедроти і милості до народу. Якби в цей час хто-небудь сказав щось погане про царя, я б таку людину знищив на місці. Пішли ми з Двірце-вої площі щасливі.

Потім товаришам в екіпажі і на кораблях багато довелося попрацювати наді мною, і самому мені потрібно було прочитати чимало нелегальної літератури, перше ніж перевернулась моя свідомість. Тюрма закінчила виховання. Колишнє сільське поняття про царя було випале* не в моїй душі, як випалюють бородавку на тілі.

А тепер я блукав по кораблю, ніде не знаходячи собі місця.

Страшна звістка про Криваву неділю, долетівши до нас у таку далечінь, в Носсі-Бе, пронизувала всю мою істоту. Мені ввижалась та ж сама Двірцева площа, де відбулася царська розправа з робітниками. І не я один, а тисячі голів на ескадрі задумались над цією подією.

Останнім часом я іноді читав свої замітки про нашу ескадру інженеру Васильєву. Він робив мені багато корисних вказівок щодо стилю та оформлення літературного матеріалу. Разом з тим я діставав від нього поради, у яких майстрів художнього слова я повинен учитись. Часом він знайомив мене із своїм щоденником. У нього виходило цікавіше, з глибшим аналізом фактів, з належними висновками. Але я був ретельний учень, і все, що чув від нього, сприймав гаряче, серйозно і запам'ятовував.

В своїх літературних роботах я був дуже обережний. Ті клейончаті зошити, в яких я викладав свої погляди на ескадру, ховав у такі місця, де їх ніхто не міг найти. В чемоданах моїх лишались тільки чорнові записи суднового життя. І все-таки одного разу я зробив такий промах, який мало не погубив мене. Але про це не буду розповідати сам, а наведу краще уривки з неопублікованого щоденника інженера Васильєва. Даючи характеристику тому, як відбилося 9 Січня на офіцерах, ось що він написав далі:

"...Сутички на вулицях Петербурга, барикади, ватажки, їхні спроби вступити в безпосередні переговори з царем — все це з дріб'язковими подробицями промайнуло перед нашою схвильованою уявою з газетних описів. Кожному все глибше доводиться вдумуватися в самого себе, зважити переконання й принципи, визначити своє ставлення до подій.

Але вже видно, куди хилиться шалька терезів.

За ілюстрацію послужить такий епізод з життя військового корабля броненосця "Орел".

Позавчора старший офіцер піймав суднового баталера в той момент, коли він передавав комендорам у башту передруковану на ремінгтоні брошуру. Виявилось, що це був твір самого матроса, видрукуваний в канцелярії броненосця спільно з писарем у кількох примірниках. Цей матрос був і раніш під підозрою, бо відзначався великою любов'ю до знань, читав історію філософії, Дарвіна, Бокля, Шопенгауера і був відомий ще при виході з Кронштадта як "політик". Брошуру старший офіцер приніс в кают-компанію, і тут офіцери прочитали її вголос і обговорили. Матросові потрапило до рук з кают-компанії кілька номерів "Руси", звідки він довідався про утворення фонду народної освіти і читав гарячі листи з надр народу, який відгукнувся на заклик. Він на баку пропагував серед команди думку — зібрати свою лепту і написати на цю тему статтю. А у нього виробилась уже велика звичка писати, бо він склав кілька повістей, оповідань і п'єс із життя простолюдинів. Спочатку він описує міркування матроської маси про науку і знання, потім від себе наводить цілий ряд міркувань на тему про те, як впливає знання на особисту долю кожного, а в сумі — на склад державного життя. Далі він викладає ті звичайні шляхи, якими середня російська людина з нижчих класів може розширити свій світогляд, нарешті, на власному прикладі змальовує ті перешкоди, якими оточена для людей його стану можливість самоосвіти. З усього сказаного він робить висновок про причини цих тернів на шляху до освіти і ставить це в зв'язок з тенденціями, закладеними глибоко в бюрократичному уряді. Далі йде загальна характеристика шкідливого впливу існуючого бюрократичного управління на життя стасорока мільйон ного народу. Кінчається закликом — іти сміливо вперед до чистої мети.

Було б це в іншій обстановці, в іншому середовищі, не скутому традиціями формальної дисципліни, така відозва була б звичайним явищем, але на військовому кораблі, що йде в самий розпал війни,— о, це був і сміливий, і винятковий крок!

Але не менш винятковим було ставлення офіцерів до цієї події, ставлення, яке досить характеризує, наскільки глибоко вже проникли в їхнє середовище сучасні віяння і захитали устої формального ставлення до життєвих подій.

Я з старшим лікарем і обер-аудитором виступив на захист автора, і кают-компанія стала на нашу точку зору, розвіявши вагання старшого офіцера.

Офіцери визнали, що в цій статті, де наведено також факти з суднового життя "Орла", нема жодного слова брехні, що стаття написана гаряче і з чесними намірами, що хиби, вказані в ній, дійсно сковують розвиток навіть морської справи, яка потребує технічно розвинених людей. Далі, факт збору з особистої ініціативи матросів, що дали до ста шістдесяти карбованців, є явище відрадне, і не можна за нього карати тільки тому, що уставом "забороняються будь-які збори без дозволу начальства". Осуд нашого політичного ладу також не можна поставити йому в провину, бо такою критикою сповнені всі газети; і якщо офіцери допускають команду до читання газет, дають матросам статті Кладо, то більша частина формальної відповідальності лежить на них. Нарешті, сувора кара небажана ще й тому, що вона не підтримає порушеної дисципліни. А зібрані гроші треба прийняти від матросів і відіслати за призначенням.

Цю точку зору підтримав представник суднової влади, обер-аудитор ескадри, її ж він підказав командирові, що, звичайно, для командира було навіть зручно — не починати історії. І в результаті баталер був тільки переведений на деякий час на нижчий оклад за користування ремінгтоном і за недозволений збір. Все інше було забуто. Між іншим, у нього старший офіцер забрав спочатку всі зошити, замітки, книги, щоденники, там знайшлося також багато "підозрілого".