Цусіма - Сторінка 41

В записній книжці, наприклад, були занотовані всі випадки "мордобою" фельдфебелів, боцманів, унтер-офіцерів, відзначені такі епізоди, як вилучення на вимогу батюшки творів Толстого з суднової бібліотеки. Але вирішили, що поскільки ці замітки залишалися його особистою справою, а не були звернені до команди, то не звертати на це уваги. Здається, все йому повернули.

Між іншим, можна додати, що цей матрос зовсім не виняток із свого середовища, в ньому багато таких самих розвинених і начитаних людей, і вони облагороджують потроху всю масу, борються з грубими інстинктами її і будять духовні запити".

Інженер Васильєв записав у свій щоденник все вірно, за винятком одного моменту: не вся кают-компанія перейшла на мій бік. Наскільки мені було відомо через вістових, лейтенант Вредний, мічман Воробей-чик і кілька інших офіцерів стояли за те, щоб моїй справі дати законний хід. На щастя, серед них не було старшого офіцера Сидорова, і це врятувало мене від каторги.

Мушу ще додати, що орловська кают-компанія порівняно з кают-компаніями інших суден була найбільш передова. Це пояснюється тим, що в ній перебував революціонер Васильєв, людина великого розуму і сильної волі. В своїх поглядах на життя він завжди знаходив до певної міри підтримку в особі старшого лікаря Макарова, обер-аудито-ра Добровольського і лейтенанта Гірса. А всі четверо вони в політичному відношенні вели за собою інших офіцерів.

Другого дня прибіг до канцелярії вістовий і сказав мені:

— Тебе кличе до себе в каюту старший офіцер.

Ідучи в бік корми, я дуже хвилювався. Стукало у скронях, завмирало серце, як при високому польоті на гойдалці. В офіцерському коридорі перед каютою я притишив крок. Раптом позад мене почувся тупіт ніг. Це біг розсильний з вахти, молодий матрос, який, випередивши мене, постукав у двері.

— Зайдіть! — почулося з каюти.

Розсильний, відчинивши двері, рвонувся вперед, спіткнувшись за ко-мінгс порога, пірнув головою в каюту, як щука, і тут же, змахнувши руками, гепнувся на палубу. Я в цей час стояв біля порога і бачив, як Зірвався з крісла, наче підкинутий м'яч, старший офіцер і кинувся в куток. Розсильний зразу ж схопився і, виструнчившись, весь завмер на місці. Голова його неприродно відкинулась назад, наче він дивився на стелю, пальці на руках, витягнутих по швах, розчепірились, обличчя набрякло від якогось внутрішнього напруження. Капітан 2-го рангу Сидоров кілька секунд дивився на нього мовчки, грізно ворушачи вусами, а потім, схаменувшись, заговорив:

— Це... що ж таке? Розсильний нічого не відповів. Старший офіцер підвищив голос:

— Я питаю тебе, в чому річ? Розсильний шарпнувся і гаркнув:

— Забув, ваше високоблагородіе.

— Що за дурень такий! Як твоє прізвище?

— Забув, ваше високоблагородіє!

— Ну, йди к чорту! Коли згадаєш, тоді прийдеш!

Розсильний зник, а Сидоров знову сів у крісло, важко дихаючи. Мене ця сцена так розвеселила, що я зовсім заспокоївся. Старший офіцер скосив на мене очі і, показуючи на мої зошити, що лежали на столі, похмуро заговорив:

— Візьми всі свої папери. Або спали їх, або сховай так, щоб вони більше не попадались мені на очі. Раджу тобі, поки ти перебуваєш на військовій службі, кинути всяке писання. Якби твоя справа дійшла до адмірала, він стер би тебе на зубний порошок. Розумієш ти це?

— Так точно, ваше високоблагородіє, все розумію. І щиро дякую вам за ваше добре ставлення до мене.

Я пішов від нього з таким радісним почуттям, наче був звільнений з тюрми.

РОЗКЛАД ЕСКАДРИ

Носсі-Бе дуже красивий, але європейцям на ньому було важко жити. Деякі не витримували більше трьох років і вмирали. За час нашої стоянки тут збільшились захворювання серед команди. Лихоманка, дизентерія, туберкульоз, фурункули, божевілля, тропічний висип, ушні захворювання стали звичайним явищем. Захворів і я на тропічний висип. Вся шкіра вкрилась дрібними водянистими пухирями. Правда, коли лежати не рухаючись, то, крім сверблячки, інше ніщо не турбує, але не можна ні нахилитись, ні напружити м'язи — ледве помітні пухирі лопаються, завдаючи страшного болю, і тіло вкривається, наче від поту, безбарвною рідиною. Але така хвороба нікого не звільняла від роботи, а лікарі не звертали на неї уваги.

Життя на ескадрі розладжувалось. Безпросвітність майбутнього убивала в офіцерах і команді інтерес до своїх обов'язків і взагалі до розумних справ. Люди не знали, в чому найти забуття, і ніби навмисне показували себе тільки з гіршого боку.

Адмірал Рожественський вирішив підтягти особовий склад. А для цього, на його думку, треба було зайняти всіх роботою так, щоб ні в кого не лишалося, часу задуматись над своєю долею і над подіями в Росії. Вантаження вугілля і запасів з транспортів, бойове навчання, нічні атаки на мінних катерах, висадки десанту на берег, очищання корабельних днищ від черепашок та водоростей, різні тривоги не давали спокою ні вдень, ні вночі. До багатьох інших робіт додалась ще одна: щодня команда пливла на баркасах до берега по прісну воду. Потім придумали для нас шлюпкове навчання. Кожного ранку, після сніданку, матроси сідали на гребні судна і, веслуючи, обходили навколо всієї ескадри. Верталися до свого корабля перед самим підняттям прапора. На баку з цього приводу чулися злобні розмови:

— Нащо нам учитися гребти? Адже не на шлюпках ми будемо битись з японцями?

— Скажений адмірал навмисне нас мучить.

— Він краще подумав би про інше. Ми жодного разу не практикувались у підведенні пластиру. Що ми робитимемо, якщо буде пробоїна в підводній частині корпуса?

Ми не спали як слід жодної ночі. Багато хто так перевтомлювався, що ледве пересував ноги по палубі. Але цим адмірал аж ніяк не досяг своєї мети. Навпаки, процент злочинів і порушень дисципліни зростав.

На кораблях почалось пияцтво. Офіцери діставали спиртні напої легально в буфеті своєї кают-компанії, а матроси добували їх таємно, на березі або з іноземних комерційних суден. До якого тільки безглуздя не доходили люди, отруєні алкоголем! На плавучій майстерні "Камчатка" одного разу офіцери, як вони самі висловлюються, "нахрюкались" до безтями і почали всі гуртом з лайкою і криками витанцьовувати тропака в кают-компанії. Диригував лейтенант, стоячи в самій спідній білизні на стільці. А в цей час молоденький мічман, залізши під стіл, гавкав на всіх по-собачому. Кожному хотілося утнути ще що-небудь надзвичайне. В цьому відношенні всіх перекрив літній офіцер, проголосивши тост за японського адмірала Уріу. Майстрові і команда бачили й чули, що відбувалося в кают-компанії, але навряд чи про це знав сам Рожественський. На допоміжному крейсері "Урал" зчинилась через щось сварка* між офіцерами і судновим командиром. Ненависть до нього так загострилась, що його мало не побили. Після цього лейтенант Колокольцев написав йому зухвалого листа, за що попав під суд. Не був винятком і флагманський броненосець "Суворов". На ньому один офіцер, перепившись, упав за борт, і його ледве встигли врятувати. На корабель привезли кілька ящиків з шампанським. Один такий ящик зник з верхньої палуби, його найшли в кочегарці. Винуватим матросам надавали ляпасів, але нічого не доповіли про це остогидлому всім адміралові. Там же офіцери, знемагаючи від страшенної нудьги, не придумавши іншої розваги, почали поїти шампанським мавпу та собак і нацьковувати їх одне на одного. Дикі вчинки в різних варіаціях повторювались на всіх суднах, наче якийсь морок повис над покаліченою свідомістю людей.

Я кілька разів був на березі з своїм ревізором, лейтенантом Бурна-шовим, що закуповував там для корабля різні продукти.

У місті торгівля пожвавилася. Відкрились нові магазини і палатки з російськими написами на вивісках: "Постачальник флоту", "Торгую з великою знижкою", "Прошу російських покупців заходити". До Хелль-віля, розраховуючи в ньому нажитися, рушили всілякі ділки з Дієго-

Суарец, з Маюнги, з сусідніх островів і навіть з материка. Під виглядом торговців з'явились і японські агенти. Були випадки, коли вони, ці агенти, безкарно роз'їжджали по наших кораблях. Мало того, один з них, знахабнівши, відвідав навіть флагманський броненосець. Ескадра затрималась тут на невизначений час, а на ній було багато народу. Як не скористатися з такої обставини і проституткам? І вони ринули в містечко звідусіль: француженки, англійки, німкені, голландки. Нашвидку виникали явні й таємні кубла з азартними іграми, з продажними жінками. Закипіло життя, буйне і марнотратне. Офіцери захоплювались грою в макао, і золото почало тисячами перекочовувати з кишень у кишені. Ціни на всі товари неймовірно зростали. Пляшка пива коштувала три франки, а шампанське—від сорока до шістдесяти франків. Та хіба не однаково? Люди йшли на війну без віри в успіх експедиції. Вони пиячили і розпутничали, нудилися й бешкетували.

Офіцери, що сходили на берег здебільшого в цивільних костюмах, намагалися не помічати неподобств матросів, щоб самим не наражатися на грубощі. А ті, відчувши слабкість дисципліни, переставали визнавати авторитет начальства. Гуляючи по місту, вони нікого не соромились і навіть погрожували офіцерам кулаками. Деякі напивались до того, що валялись серед вулиці нерухомими тілами, наче після битви, інші, сіпаючись від судороги, повзали рачки. Ніхто вже не боявся патрульних, яких висилали на берег. Вони, арештувавши кого-небудь з команди, вели його під руки до пристані, а він, ледве тягнучи ноги, хрипів:

— Пустіть, окаяннії Морди вам поб'юі

— На судні інакше заспіваєш, як побачиш старшого офіцера.

— Що? Старшого офіцера? Плювать я хотів на нього. Це — погань у пір'ї.

Команда з міноносця "Грозный" вчинила на березі погром. В цій справі було заарештовано чотирьох. Про них дізнався Рожественський і наказав приставити їх на "Суворов". Вже після того, як вони зазнали адміральських кулаків і стусанів, їх віддали під суд. Але це нітрохи не спинило інших від злочинів. На березі раз у раз відбувалися бійки. Билися матроси між собою, нападали і на офіцерів. То на одному кораблі, то на іншому все частіше звивався на фок-щоглі гюйс і лунав гарматний постріл — це означало, що починався "суд особливої комісії" і когось чекає жорстока кара.

Такий суд відбувся і на нашому броненосці під головуванням командира судна, капітана 1-го ранку Юнга.