Цусіма - Сторінка 44

Не плакати ж нам? Ми поплачемо, коли не в дяді, а в самого племінника злетить корона разом з його довбешкою.

— Але повинні ж ми що-небудь робити? — не вгавав Голубев.

— Прийде і наш час.

Йосип Федоров задер вусате і гостре обличчя і на правах трюмного хазяїна заявив:

— Про це, товариші, ми поговоримо іншим разом. А тепер ні слова про такі діла. Інакше всіх викину з своїх володінь. Ми зібрались сюди, щоб не здохнути з нудьги проклятої.

Кочегар Бакланов, у якого велике, як коліно, підборіддя лисніло від сала, похвалив його:

— Хоч і не адмірал, а сказав розумно.

І тут же звернувся до свого друга з запитанням:

— Скажи, Дрозд, що ти будеш робити, коли під час бою опинишся за бортом?

— Тебе про це не буду питати,— образився мінер Вася Дрозд.

— А все-таки послухай моєї дружньої поради. Коли в море попадеш, то швидше хапайся за воду — не потонеш.

Я вийшов на верхню палубу. Небо очистилось від хмар і розцвіло яскравими зорями південної півкулі. Після стихійного струсу, здавалось, уся природа завмерла в сонній тиші.

По палубі, хитаючись, блукали п'яні матроси. Звідки в машинній команді з'явився ром? Про це я довідався тижнів через два від Йосипа Федорова. Виявилось, що все було дуже просто. Напередодні я прийняв з пароплава разом з іншими припасами і кілька сорокавідерних бочок рому. Його звичайно зливають з верхньої палуби, вірніше з юта, в залізну трубку, пристосувавши для цього лійку. Така трубка спускається вниз, проходить через кілька поверхів до провізійного приміщення, так званого ахтерлюка, і попадає в спеціальні цистерни для горілки. Так і я зробив. При цьому, крім вартових, внизу стояв старший баталер Пятов-ський, а нагорі я. Але ми не врахували однієї обставини, ідо трюмні машиністи, або, як їх інакше називають, трюмні криси, знають всі закапелки на кораблі, знають і те, де проходить така трубка. їм не важко було просвердлити в ній на вигині дірочку і увіткнути в неї тонкий гумовий шланг. Таким чином вони націдили рому два анкери, приблизно десять відер нерозведеного напою, міцністю в вісімдесят градусів.

— Ви могли б мене підвести,— докірливо сказав я Федорову.

— Це ж як так підвести? Не ти старший баталер. А потім — на війну ж ідемо. Все одно добру пропадати. В кают-компанії більше гуляють, а ми будемо тільки дивитись на них? А життя наше яке? Здуріти можна від нього.

Я махнув на все рукою.

Тієї пам'ятної ночі деякі п'яні, опинившись на верхній палубі, поводились тихо, інші верзли дурниці. Один із трюмних машиністів, призваний з запасу, літній чоловік, зіткнувся з вахтовим офіцером.

Мічман Воробейчик спитав:

— Нахрюкався?

— Нікак нєт, ваше благородіє. Був я на березі і, окрім молока, нічого не пив. А от молоко, виявилось, від скаженої корови. От тепер мене і нудить страшенно. Хитає в різні боки і шабаш.

— Хотів я тебе заарештувати на одну добу, але за те, що ти брешеш, кару подвоюю.

Трюмний машиніст почав удавано благати:

— Згляньтеся, ваше благородіє. Я навіть уві сні вас бачив. Сам Саваоф взяв вас у свої руки божі, посадив до себе на коліна, прикрив срібною бородою і пестить, як дитину. "До чого ж, каже, ти милостивий начальник. Жодного матроса не образив. І за це ти будеш у мене в раю до того часу..."

Мічман скипів:

— Мовчать!

Машиніст теж підвищив голос:

— А чому, ваше благородіє, мовчати? Я, можна сказати, за свою службу висьорбав цілий баркас казенного супу. І не можна, значить, розмовляти? А ви скільки з'їли?

— Яз тобою завтра розправлюсь! — крикнув мічман Воробейчик і поліз на передній місток.

Вслід йому прозвучав п'яний голос:

— Дванадцять пар окулярів, завів і задається! Ех, корабельна кокетка 1

Вранці машиніст замість карцера був поставлений на бак під гвинтівку.

Матрос-скотар доповів капітанові 2-го рангу Сидорову, що з корабля зникла офіцерська свиня. Одразу ж викликали на верхню палубу обох молодших боцманів — Павликова і Воєводіна. Вони стояли перед старшим офіцером, виструнчившись і безсоромно пожираючи його очима, а той допитував:

— Як ви думаєте, куди вона могла подітись?

— Не можу знати, ваше високоблагородіе,— відповів Павликов, мало що тямлячи від випитого вночі рому.

— Ну, а ти що, Воєводін, скажеш?

Воєводін, якого менше мучило похмілля, моментально щось зміркував і відповів таким серйозним тоном, який не викликав ніяких сумнівів:

— Не інакше, як за борт стрибнула, ваше високоблагородіє.

— Досі не стрибала, а тепер стрибнула? І що їй за бортом робити? Воєводін і на це відповів:

— Мабуть, спросоння, ваше високоблагородіє. Іноді трапляється, що й матрос так падає в море. Ви самі знаєте, як це буває. А може, захотіла втекти, з корабля, поки її не з'їли. Свиня— це найхитріша з тварин.

Старший офіцер навіть глянув за борт і зміряв очима відстать від корабля до берега.

— Це правильно, ваше високоблагородіє,— схаменувшись, підтвердив і Павликов.— Я їх сотні мав у себе вдома, свиней цих. Ну, до чого капосна тварюка — просто біда. Хоч яку міцну загорожу рилом своїм розверне. Хоч яка ріка їй байдуже — перепливе.

Коли, старший офіцер мирно відпустив своїх боцманів, Воєводін, відійшовши зі мною на шканці, поскаржився мені:

— Ну, скажу я тобі, і бражка ж наші трюмні криси. Прислали нам у каюту фунтів зо три смаженої свинини і пляшку рому. Посильний пояснив, що все з берега дістали. А ми, дурні, повірили цьому. Виявляється, тут он яке діло. Але ж свиня яка! В ній було не менше шести пудів чистого м'яса. Мене одне дивує, як вони спустили її в кочегарку і як зарізали? Адже вона повинна була горлати на всю ескадру, а у них і не писнула. Смалили її, мабуть, паяльною лампою. Чиста робота — що й казати.

Боцман зітхнув і додав сумно:

— Важко тепер і нашому братові служити. Коли потурати команді, так і жди, сам під суд підеш. А візьмись підтягати дисципліну — матроси тебе вб'ють. Хіба їх чим-небудь тепер налякаєш, коли і без того всі знають: смертники вони, на загибель ідуть.

Того ж самого дня я довідався, що свиню з'їли за одну ніч, а вранці на прийомі у лікаря вистроїлась довга черга людей з розладнаними шлунками.

Наша стоянка в Носсі-Бе кінчалася. По ескадрі було дано наказ спішно готуватись до походу. Почалася гарячка: судна день і ніч довантажували вугілля, воду, провізію та інші припаси. Закінчувались останні розрахунки з берегом.

На ескадрі було дванадцять тисяч чоловік. Так довго перебуваючи тут, вони не могли не вплинути на тубільців: довели до розпусти їхніх жінок, навчили населення, до дітей включно, лаятись по-російському матірно. До нас на броненосець щодня приїздили сака лави, які торгували фруктами, милом, листівками та іншим дріб'язком. Один з них побив своїх конкурентів тим, що проявив видатні здібності щодо російської лайки, і в нього купували товари охочіше, ніж у інших. Матроси прозвали його по-своєму — Гришкою. Майже голий, тільки з пов'язкою навколо стегон, з прекрасно розвиненим торсом, стрункий і мускулястий, він був схожий на гладіатора, вирізьбленого художником з темно-коричневого мармуру. Прямуючи своєю пірогою до нашого корабля, він ще здалека починав вигукувати ламаною російською мовою погані слова. Звучний голос його лунав на всю ескадру.

— Хлопці, Гришка наш пливе!

Матроси сміялись:

— От криеі

— Боцманом би його зробити.

Поява його на борту була иайвеселішою розвагою для команди.

В бухту Носсі-Бе 2 березня прибув пароплав "Регина", який доставив для ескадри сухарі, масло, чай, солонину, машинне і шкіперське приладдя. Все це було послано нашим годувальником постачальником флоту Гінсбургом. Без нього ми пропали б з голоду. Через те, що завтра ми повинні знятися з якоря, було наказано розвантажити пароплав за двадцять чотири години.

А за чотири дні до цього до нас приєднався транспорт "Иртыш" з вугіллям.

Ми весь свій броненосець завалили вугіллям і іншими припасами. Інженер Васильєв, розмовляючи з офіцерами, обурювався.

— Я не розумію розпоряджень адмірала. Що він зробив з кораблями? Ви тільки подумайте: водотоннажність "Орла" дійшла до сімнадцяти тисяч тонн. Остійність його так зменшилась, що перейшла вже за всі припустимі межі. Запас плавучості лишився зовсім мізерний. За таких умов ми не можемо досягти швидкості і чотирнадцяти вузлів. Не тільки в бурю, але навіть при крутому повороті ми рискуємо перевернутись догори кілем.

Офіцери на це тільки відмахувались рукою:

— Все одно, аби швидше який-небудь кінець.

Третього березня біля години дня кораблі почали зніматися з якоря, щоб уже ніколи більше сюди не вернутися.

З яким почуттям покидали ми Мадагаскар, біля берегів якого провели два з половиною місяці!

Порт-Артур здано. Загинула 1-а ескадра. 2-а ескадра, як виявив Кладо, майже вдвоє слабша від японського флоту. Тепер стало зрозуміло, що стріляти ми не вміємо. В Петербурзі царська влада розстрілює робітників. До того ж в останні дні ми почали діставати через телеграфне агенство Рейтер безрадісні відомості з сухопутного фронту.

Сьогодні в іноземних газетах були надруковані реляції про бої під Мукденом. Там, у далекій Маньчжурії, відбулась генеральна битва,— битва, що тривала кілька днів. Наші не витримали і мусили відступити на північ, покинувши Мукден. Опубліковано приголомшливі цифри наших втрат: тридцять тисяч убитих, дев'яносто тисяч поранених, сорок тисяч здалося в полон. Крім того, японцям дісталося величезне військове спорядження: сотні гармат, сотні тисяч гвинтівок, десятки мільйонів пачок патронів і така багатюща здобич, як коні, фураж, повозки, хліб, паровози, вагони, обмундирування, паливо. Головнокомандуючого військами генерала Куропаткіна відкликали, а замість нього призначили генерала Ліневича. Можливо, наведені цифри були не зовсім точні, але не було ніякого сумніву, що наші сухопутні війська розгромлені. Очевидно, поразка була така сильна, що навряд чи вони очуняють. У них лишилась єдина надія — це наша ескадра. Але чи знають вони, сухопутні війська, що над російським флотом висить те саме прокляття бюрократичного і самодержавного ладу, яке занапастило нашу армію?

Серце хололо від думки, що вони обманюють себе марною вірою в нашу морську силу, в нашу допомогу. Коли нас не повернуть назад до Росії, ми підемо вперед, але тільки для того, щоб своєю загибеллю завершити страшну епопею, яка розгорнулася на Далекому Сході б.

Протягом двох годин наша ескадра, що складалася з сорока п'яти кораблів, шикувалась у похідний порядок.