Цусіма - Сторінка 51

Це був не над-адмірал, а флотський швейцар з колишніх матросів! Мені було соромно за свій промах.

Через кілька місяців я прийняв присягу і став матросом 2-ї статті. З переходом на плавання життя покращало. Моє перше уявлення про морських офіцерів поступово змінювалось. Виявилося, що ці благородні люди так само лаються матірно, як і мужики в нашому селі, і навіть б'ються. Потім я дізнався, що багато з них напиваються і зчиняють скандали, грають в азартні ігри і відвідують будинки розпусти. Минав час. Мене підвищили в матроси 1-ї статті, а потім, коли кінчив школу баталерів, зробили унтер-офіцером. Я ще більше освоївся з умовами і побутом— імператорського флоту. Сільська наївність зникла, батькові повчання перестали для мене звучати правдиво.

Від початку моєї військової служби минуло понад п'ять років. Час цей. не минув для мене марно: багато днів і безсонних ночей провів я в напруженій розумовій роботі. І тепер, плаваючи на броненосці "Орел", я не переставав насищати свій мозок новими знаннями і враженнями...

Вранці 13 квітня всі наші транспорти і крейсер "Алмаз" вийшли з бухти Камранг і приєднались до ескадри. За сигналом з "Суворова" кораблі стали на свої місця в похідному строю. Ескадра рушила на північ. Аннамські береги весь час були у нас на очах. Через кілька годин ескадра зупинилась проти широкого нового пристанища, оточеного ще вищими горами, ніж Камранг. Це була бухта Ван-Фонг. Першими ввійшли в неї "Алмаз" і транспорти, за ними пішли міноносці, потім крейсери і, нарешті, броненосці. Надвечір всі кораблі стояли на якорі. Ескадра розташувалася в п'ять паралельних ліній: ближче до виходу в море — броненосці, за ними, в глибині бухти,— крейсерський і розвідувальний загони, транспорти і міноносці.

Через день-два я з жалем розлучився з своїм другом, інженером Васильєвим. Під час вантаження вугілля він так порізав собі сухожилля на лівій нозі, що не міг ходити, його перевезли на госпітальний "Орел", де йому мали зробити операцію.

Серед похмуро-темних обрисів бойових кораблів цей пароплав вирізнявся своїм веселим білим забарвленням. На ньому було вісімнадцять сестер-жалібниць, багато з яких належало до вищої аристократії. їм прислуговували дві огрядні монашки. Як оазис, загублений серед смутної пустелі, притягає стомлених спекою мандрівників, обіцяючи їм відрадний відпочинок, так і білий "Орел" приковував до себе увагу людей усієї ескадри. Більше десяти тисяч чоловіків, молодих і літніх, які нічого не чекали в майбутньому, крім морської могили, дивились на нього з прихованим бажанням відірватись від гнітючої дійсності і потрапити туди, на цей пароплав. Там можна було безпечно відпочити, побачити жінок, почути їхні голоси. Немає меж людським мріям; Хіба не може трапитись, що якась із сестер-жалібниць, спалахнувши коханням, кинеться в обійми моряка? І здорові заздрили тим хворим, яких відправляли на плавучий госпіталь.

У винятковому становищі був лише сам Рожественський. Йому не треба було просити у когось дозволу на задоволення своїх бажань. Бойові кораблі він відвідував менше, ніж білий "Орел", на якому серед сестер була його племінниця по дружині — Ольга Владиславівна. Але не нею цікавився адмірал. Ольга Владиславівна як родичка, лише прикривала його гріхи. У неї була подруга, дрчка генерала, старша над усіма сестрами,— Наталія Михайлівна. Ось до неї, до цієї голубоокої тридцятилітньої темпераментної блондинки і поривався адмірал. Зустрічаючись, він підставляв своїй племінниці чоло для поцілунку, а у Наталії Михайлівни скромно цілував руку. Часом він залишався обідати в кают-компанії білого "Орла". Тоді всі пили шампанське за його здоров'я, за його майбутню перемогу над японцями, а він упадав коло Наталії Михайлівни та інших сестер. У ці моменти Рожественський здавався таким добродушним, що не можна було уявити, щоб він коли-небудь міг розлютитися, як роздратований бик.

Іноді ці дві нерозлучні подруги бували на флагманському кораблі. Адмірал приймав їх у своїй каюті. На столі з'являлися фрукти і лікер, доставлені спритними руками вістового Петра Пучкова. У племінниці були свої інтереси. Посидівши трохи з дядьком, вона йшла до штабних чинів. А Наталія Михайлівна і її високий покровитель залишались в каюті удвох. Вістовий Пучков добре знав, що в таких випадках треба йому робити: він стояв за дверима і нікого не пускав до пана з рапортом 10.

Після візитів сестер-жалібниць настрій в адмірала кращав. Він навіть забалакував з вістовим:

— Петро, коли покінчимо з японцями, я тебе нагороджу.

— Уклінно дякую вам, ваше превосходительство,— відповідав Пучков, але думав лише про те, щоб скоріше позбутися остогидлої служби і такого благодійника, який скалічив йому душу.

Але про взаємини між адміралом та вістовим я розповім в іншому місці, а поки що повернусь до свого броненосця — до чорного "Орла".

Мені випадково потрапила до рук стара газета "Новое время" за грудень місяць. В цьому номері (10333) було надруковано довгий лист віце-адмірала Бірільова. Я вийшов на бак і тут, біля ґнота, сівши на палубу, почав читати адміральський лист вголос матросам, що сиділи навколо мене. Бірільов, дорікаючи деяким газетним авторам за їхнє викриття 2-ї ескадри, іронізував:

"Під впливом ваших статей люди носи повісили, а щоб повісити ніс, треба опустити голову, а з опущеною головою, крім кінчиків своїх чобіт, нічого не побачиш..."

Далі він почав заспокоювати громадську думку:

"Для чого потрібна 3-я ескадра? Для того потрібна 3-я ескадра, щоб допомогти 2-й ескадрі або зайняти її місце.

Що таке 2-а ескадра? Друга ескадра є величезна добре сформована і укомплектована сила, яка дорівнює силою японському флоту і — має всі шанси на повний успіх у відкритому бою. Розумний, твердий, бравий і наполегливий начальник цієї ескадри не прикриється ніякими інструкціями, а знайде і знищить ворога. Він не буде підшукувати коефіцієнти сил. а візьме наш російський коефіцієнт, що сила — не в силі, сила — в рішучості, сила — в любові до батьківщини..." Матроси, слухаючи моє читання, вставляли свої зауваження:

— Адміралом називається, а верзе всякі дурниці.

— Бреше так, що себе не тямить.

Потім зразу всі замовкли. Я оглянувся і побачив лейтенанта Вредного. Він стояв біля правого борту, проти дванадцятидюймової башти, і дивився в морську далечінь, ніби чимось зацікавився. Я продовжував голосно читати:

"Не думайте, що японці такі сильні,— це — самообман, гіпноз слабких душ, і, в усякому разі, про силу ворога треба думати до війни, а під час війни — битися. Звичайно, японський флот потерпів багато, і як кращий доказ того є замовлення Японією ста восьми дублікатів броньованих плит в Англії. На одному "Мікаса" пробито і потріскалось чотири чотирнадцятидюймові плити. Що ж ви думаєте, навіщо японці замовляють дублікати цих, плит, чи не для того, щоб мати запас непотрібного матеріалу? А скільки втрачено особового складу на ескадрі адмірала Того, скільки зіпсованих і нашвидку полагоджених механізмів! На 2-й ескадрі все ціле, цілий і дух, з якого маленьке удільне князівство стало неосяжною Росією..."

Лейтенант Вредний підійшов ближче до нас і, усміхаючись, заговорив:

— Який це дурень написав таку нісенітницю?

Очевидно, йому хотілось поліберальничати. Останнім часом, як і боцман Саєм, він почав загравати з матросами — адже незабаром має бути битва. Але він не розумів, що його справжнє ставлення до нас давно було всім відоме.

Я встав і, зміркувавши, що він не знає, хто автор цього листа, удав на обличчі переляк.

— Невже, ваше благородіє, вам здається, що так міг написати тільки дурень?

Під рудими вусами лейтенанта ще більше заграла посмішка, ніби він був нам близький товариш.

— А що ж ти думаєш — в газетах мало співробітничає дурнів? Правда, ми сильні, але не можна ж так ставитись і до флоту ворога. Що за міркування такі? "На "Мікасі" потріскались чотири броньові плити". "В Англії японцями замовлено сто вісім дублікатів броньових плит". 1 звідси робиться висновок, що японський флот дуже потерпів. Нам, значить, дуже легко розбити його. Подумаєш — сто вісім плит! Адже такої мізерної кількості не вистачить для броні одного тільки корабля. А потім, можливо, ці плити потрібні японцям для судна, що будується? Ми нічого не знаємо.

Я сказав:

— В статті, ваше благородіє, говориться, що Третя ескадра може не тільки допомогти Другій ескадрі, але й зайняти її місце.

Лейтенант навіть ляснув себе по стегнах.

— Два старі кораблі і три броненосці берегової оборони можуть зайняти місце Другої ескадри! Та всі ці п'ять суден навряд чи варті одного нашого "Орла". Видно, що цей газетний писака не тямить в військово-морській справі ні вуха, ні рила...

Лейтенант Вредний ненароком висловив правду про людину, яка посідала такий високий пост. І кому висловив? Тим, кого він зневажав і з ким раніше розмовляв, як з печерними жителями. В грудях у мене все тремтіло від клекочучого сміху. Треба було взяти в руки самого себе, щоб не зареготатись голосно і весело. Стримано усміхались матроси. Неймовірним зусиллям волі я намагався бути серйозним і, дивлячись в очі начальникові, сказав:

— Спасибі вам, ваше благородіє, що роз'яснили нам. А ми тут без вас були захоплені автором. Вважали його за філософа...

Один матрос перебив мене:

— Ви частіше так розмовляйте з нами, ваше благородіє.

— Добре, братці, добре,— задоволено закивав головою лейтенант. Але зараз же його приголомшив гальванер Голубев:

— Ми думали, що його превосходительство віце-адмірал Бірільов і справді розумна людина.

— А при чому тут Бірільов? — спитав лейтенант, зробившись раптом суворим.

— Та це ж він написав таку дурницю.

Лейтенант зблід. З-під козирка коркового шолому він кілька секунд дивився то на мене, то на інших матросів, не знаючи, як йому вийти із скандального становища. В напруженій тиші хтось кашлянув, хтось гучно висякався. Лейтенант вихопив з моїх рук газету, швидко зазирнув у неї і кинув на палубу. Ідучи до корми, він промовив одне тільки слово:

— Хами!

Ми нітрохи не образились за це — так нам було весело.

ДУМИ НА ВЕЛИКДЕНЬ

В бухті Ван-Фонг ескадра навантажилась вугіллям, провізією та іншими припасами. Останні чотири дні пройшли в тяжкій роботі.