Цусіма - Сторінка 64

Свідомість підказувала йому, що адмірал без нього, як без няньки, не може обійтись ні хвилини і, в усякому разі, ця кара не задовольнить його властолюбства.

1 справді, не минуло й півгодини, як Рожественський схаменувся і через вахтового начальника вже покликав вістового до себе. Але той не послухався і відстояв до кінця належний строк покарання.

— Це ще що за фортелі? Мої накази перестав виконувати? —г розсердився адмірал, коли Пучков повернувся до нього з бака.

— Коли я винуватий, ваше превосходительство, то мушу за це нести покарання повністю.

— Дивись,— доведеш ти до того, що я з тебе витрушу хамську душу.

— Воля ваша, ваше превосходительство,— з спокійною покірністю відповів вістовий, але в самій цій покірності почувався виклик, наче він щось надумав.

Проти свого звичаю, Рожественський і цього разу не скипів і, відвернувшись, тільки похмуро насупився. Покірливий Пучков лишився переможцем. Це був безприкладний випадок у практиці служби численних вістових у адмірала.

ПРИМХИ КОМАНДУЮЧОГО

Мало хто знає про минуле Рожественського.

В 1873 році, бувши вже лейтенантом, Рожественський скінчив курси Михайлівської артилерійської академії. Його зразу ж призначили членом комісії морських артилерійських дослідів. На цій посаді він пробув до початку російсько-турецької війни, коли його командирували в місто Миколаїв. Там він якийсь час перебував при головному командирі Чорноморського флоту. А коли почали споряджати пароплав "Веста", перетворюючи його на бойовий крейсер, він вступив на. нього під начальство капітана Баранова (пізніше був губернатором у Нижньому). Разом з цим командиром він плавав, разом з ним брав участь на "Весте" в морській битві, що відбулась при Кюстенджі II липня 1877 року. Наші моряки, як писали газети, виявили тоді небувале молодецтво: нікчемна і слабосила "Веста" підбила турецький броненосець "Фехті-Буленд" і змусила його тікати. За цей подвиг Рожественський, як і його товариші по службі, був нагороджений орденами Георгія 4-го ступеня і Володимира 4-го ступеня з бантом і підвищений в чин капітан-лейтенанта.

З донесенням командира судна він був командирований у Петербург, де особисто давав пояснення особам імператорської фамілії про битву 11 липня.

А через рік він несподівано виступив у газеті "Биржевые ведомости" від 17 липня 1878 року з статтею "Броненосці і крейсери-купці" і викрив подвиги "Весты". За його описом виходило, що не турецький броненосець тікав від неї, а вона тікала від нього, тікала протягом п'яти з половиною годин. І тільки через те, що "Фехті-Буленд", перевантажений воєнними запасами, не міг догнати її, вона врятувалась від лиха. Розповідь автора була надзвичайно переконлива.

В пресі того часу стаття Рожественського викликала цілу бурю. Газети "Новое время", "Биржевые ведомости", "Петербургские ведомости", журнал "Яхта" і інші періодичні органи почали між собою перепалку. Одні нападали на автора, називаючи його брехуном, інші захищали його і розглядали його виступ як подвиг громадянської мужності.

Вчинок Рожественського справді був винятковий .за своєю сміливістю. Але що спонукало його до цього? Чи хотів він, щоб перемогла правда про "Весту", чи якісь інші мотиви керували ним? Адже, викриваючи цю роздуту битву, він не щадив і самого себе. Він рискував своєю майбутньою кар'єрою, на що може зважитися тільки людина пряма й непідкупна, з сильним характером, А з другого боку, чому він не зробив такого викриття раніш? Чому він не відмовився від царських нагород? Він ніколи не розлучався з орденами і з гордістю носив їх на грудях аж до Цусіми як бойові заслуги.

З того часу минуло двадцять шість років. Вибухнула війна на Далекому Сході. І от після того, як на броненосці "Петропавловск" загинув у Порт-Артурі разом з художником Верещагіним єдиний талановитий адмірал Макаров і після цілого ряду інших невдач на суші і на морі, царський уряд почав шукати нового рятівника батьківщини. Він виявився тут же, поруч, серед почту його величності,— високий, мужній, суворий, з красивою, трохи схиленою головою, ніби обтяженою геніальними ідеями. Вся його незвичайна зовнішність так імпонувала іншим, що не могло бути сумніву в успіхові. І тоді ім'я цієї людини прогриміло на всю Росію — ім'я адмірала Рожественського. Майже вся преса затрубила про нього, заздалегідь підносячи його в герої.

Я й далі іноді зустрічався з моїм другом, штабним писарем Уст и новим. Так було в Носсі-Бе, в Камрангу, в бухті Ван-Фонг і під час зупинок ескадри для вантаження вугілля. То я бував на "Суворове", то писар приїздив до мене на "Орел". Устинов, сидячи в штабі біля секретного листування, знав усякі новини більше, ніж командири суден. Від мене у нього не було таємниць. Тому, не плаваючи на флагманському кораблі, я все-таки знав про Рожественського все. *

Як я вже казав раніше, командуючий не бував на своїх кораблях, за винятком тих випадків, коли йому треба було рознести особовий склад. Він і до себе не запрошував ні молодших флагманів, ні командирів суден, щоб порадитися з ними або обміркувати якесь питання,— це було для нього зайвим. Енергійний і дбайливий, він багато часу проводив на містку "Суворова", день і ніч сидячи в спеціально поставленому для нього кріслі. З висоти цього містка він оглядав свої кораблі, стежив за їх рівнянням в кільватерній колоні і за повторюванням сигналів. Але його мало цікавило, що в даний момент робилося в трюмах, у погребах, в баштах, в машинах, в мінних відділах на кораблях ескадри. Як колишній марсофлотець, все це він вважав за дрібницю, про яку не слід знати адміралові. А тим часом, в число таких дрібниць поступово перейшли тактичні якості кораблів — їх бойова підготовка, технічний стан, непотопленність, організованість. Таким чином, вплив командуючого і його штабу на ескадру не сягав далі зовнішнього порядку. Коли всі судна зберігали своє місце в строю, коли вони йшли один від одного в двох кабельтових, значить, все було гаразд. Але досить було якомусь судну порушити стрій, як зразу ж порушувалась і душевна рівновага адмірала. Він моментально схоплювався з крісла і, шаленіючи, починав кричати. Іноді кашкет його летів під ноги, тоді хто-небудь із штабних чинів підхоплював його і, стоячи навитяжку, держав у руках, як святиню. На містку панував жах, ніби настав кінець світу. Суднові і штабні офіцери, сигнальники, посильні, вахтові, тремтячи, безглуздо витріщали очі на грізного адмірала, ніби це був дванадцятидюймовий снаряд, готовий вибухнути. Спочатку на адресу винного корабля чулась тільки лайка, найдобірніша і найфантастичніша, а потім уже йшов наказ:

— Підняти "Ідіоту" догану!

Флаг-офіцери й сигнальники по самому лише прізвиську знали, якого корабля це стосується, і, зірвавшись з місця, кидались до ящика з прапорами так поквапно, що розбивали один одному лоби. І на щоглі з'являвся сигнал з доганою крейсеру "Адмирал Нахимов".

Командуючий, втомившись, брав із рук підлеглого свій кашкет, накривав ним розпалену голову і потім довго походжав по містку.

Під час маневрів траплялось, що він, погрожуючи кулаками, починав горлати на весь голос:

— Куди ти, "Проститутко підпарканна", преш? Куди преш?

Всі розуміли, що на цей раз завинила "Аврора". І хоч вона була за п'ять миль, але адмірал все кричав на неї, ніби вона могла почути його лайку.

Іноді без шуму, а тільки крізь зуби наказував:

— Передайте семафором, щоб "Інвалідний притулок" не відтягав. Сигнальники, розмахуючи прапорцями, викликали броненосець "Сы-

сой Великий" і передавали йому розпорядження адмірала. Потім знову вибухав гнівом:

— Знову ця "Покоївка" завиляла, ніби їй оса попала під поділ.

В результаті "Светлана" діставала адміральське невдоволення.

Коли адмірал, охоплений нападом злоби, вигукував лайку, то матроси, що були.на палубі, оддалік від безпосередньої загрози, сміялись між собою:

— Тихше, хлопції На містку спектакль почався.

І всі слухали, як Рожественський заочно розносив якого-небудь командира, заміняючи його прізвище вигаданою кличкою, і всі розуміли, кого під такою кличкою він має на увазі. Не тільки командири суден, але й молодші флагмани не уникнули прізвиськ, іноді дотепних, іноді соромітних. Що являв собою в його очах товстий контр-адмірал Фелькер-зам? "Мішок з гноєм". А обмежений контр-адмірал Енквіст? "Порожне місце". Наш завжди франтуватий і метушливий командир, капітан 1-го рангу Юнг? "Лакована дзига". Командир "Александра III", гвардієць, капітан 1-го рангу Бухвостов? "Вішалка для гвардійського мундира". Командир "Бородина", капітан 1-го рангу Серебренников, замішаний колись у визвольному русі? "Безмозкий нігіліст". Командир "Ушакова" Міклухо-Маклай, родич знаменитого мандрівника? "Подвійний дурень". Командир "Осляби", капітан 1-го рангу Бер, любитель позалицятися до жінок? "Похітливе стерво". Деяким командирам Рожественський давав прізвиська, запозичені з термінології венеричних хвороб 1в.

Матроси, надивившись і наслухавшись, як адмірал розправляється з своїми підлеглими, говорили про нього:

— Була у нього мати чи ні?

— Не пес же його викинув з-під хвоста.

— Мати-то в нього була, та тільки, коли вона його родила, то, мабуть, три роки тремтіла.

Він нікого не хотів бачити з своїх підлеглих, але й вони всіляко уникали зустрічі з ним, знаючи нестримний темперамент свого адмірала. Коли який-небудь начальник судна і йшов до нього на побачення, то тільки у виняткових випадках. Заздалегідь можна було сказати, що він нарветься на образу.

Коли ми стояли в Носсі-Бе, крейсер "Светлана" був так перевантажений вугіллям та іншими припасами, що його корпус прогнувся. Командир судна, капітан 1-го рангу Шеїн, з'явившись на флагманський корабель, доповів про нещастя адміралові і почав просити у нього дозволу зменшити вантаж. Рожественський розлютувався і з матірщиною вигнав командира з своє! каюти.

Під час стоянки в бухті Ван-Фонг "Наварину" було наказано взяти прісної води триста тонн. Командир судна, капітан 1-го рангу барон Фітінгоф, поїхав на "Суворов" з поясненнями. Він почав доводити адміралові, що така кількість води надто велика для корабля. До речі нагадав, що броненосець і без того перевантажений вугіллям. Адмірал, слухаючи командира, повернувся до нього спиною, а потім засіпався весь і загорлав:

— Це що ж таке? Ви вчити мене надумали? Не хочете виконувати моїх наказів? Прийняти чотириста тонн води! Без розмов!

Він наговорив ще багато непристойних слів, і барону Фітінгофу не лишилось нічого іншого, як тільки відповісти:

— Єсть, ваше превосходительство.

Деяких командирів адмірал ганьбив вголос у присутності офіцерів і матросів:

— Вам не кораблем командувати, а тільки б служити в портових складах і відпускати на судна швабри.

Мимоволі доводилося задумуватись над тим, як могли ці шановні й заслужені пани терпіти над собою всі знущання командуючого ескадрою? Для чого ж треба було мати чини, носити мундири і ордени, коли все це не рятувало людей від найпринизливіших образ?

Часто Рожественський кричав на командирів воєнних кораблів, як фельдфебель на новобранців 17.

Спершу ті, хто мало знав Рожественського, дивились на нього як на людину непохитної волі і знавця військово-морської справи.