Цусіма - Сторінка 91

Частина команди поралася біля своїх речей, а дехто вже добрався до горілки. Подекуди вже почали з'являтися п'яні.

З операційного пункту піднявся на верхню палубу машинний квартирмейстер Василь Федорович Бабушкін. Це він двадцять три дні тому з'єднав 2-у і 3-ю ескадри. Але в нього тоді відкрилися незагоєні рани, які він дістав у Порт-Артурі. Попавши на броненосець "Николай І", Бабушкін серйозно захворів і пролежав у лазареті до самого бою. В бою він не брав участі. Напередодні, з появою на горизонті головних ворожих сил, його перевели в машинне відділення, де він просидів до пізнього вечора. Але й там, у глибині судна, він не переставав тремтіти від бажання будь-що перемогти японців. І коли йому казали, що такий-от наш броненосець перевернувся, він уперто твердив:

— Ні! Це, мабуть, загинув "Мікаса".

І сам, як безумець, починав кричати "ура".

Йому навіть трудно було стояти на ногах. Але він не міг, дізнавшись про здачу чотирьох броненосців, лишатися далі внизу і з'явився серед команди, величезний, худий, оброслий чорною бородою, в натільній сорочці і чорних штанях. Опираючись тремтячими руками на милиці, він зупинився і глянув у бік корми,— там, на гафелі, майорів японський прапор. Те саме він побачив і на інших броненосцях. Судорожно засіпалося його обличчя з крупними рисами, брови вросли в перенісся, як два чорні корені. Задихаючись, він викрикнув зривистим басом:

— Братці! Як же це так виходить? Я обороняв Першу ескадру. А начальство наказало потопити її. Потопили судна на такому мілкому місці, що японці тепер, мабуть, уже підняли їх. Я став битися за порт-артурську фортецю, життя свого не жаліючи. Дістав у бою відразу вісімнадцять ран від осколків снаряда. Можна сказати, побував на тім світі. А начальство здало Порт-Артур японцям. В Сінгапурі я визвався добровольцем на ескадру Небогатова. А її також здали в полон. Та що ж це таке діється?

Хтось з матросів сказав:

— Небогатов пожалів нас. Бабушкін заперечив:

— Жаліти треба батьківщину, а не солдатів і матросів. Адмірал — не сестра-жалібниця.

Дехто з команди сміявся з нього:

— Кинь, Вася, надриватися. Іди-но краще в лазарет і відпочинь.

Бабушкін, стукаючи милицями, загримів:

— Росія зганьблена, а ви мені спати пропонуєте?!

— Вся ця війна була ганебна, а ми тут причому? Не ми її починали!

— Битися треба, а ви регочете!

— За що? За личаки? Таких дурнів більше нема! Бабушкін заскреготів зубами і, хитаючись, пішов до люка.

— Піду в машину і сам відкрию кінгстони. Зараз же пущу броненосець на дно.

— Спробуй тільки — вмить полетиш за борті

Бабушкін зрозумів, що його намір нездійсненний. Запал богатиря відразу згас. Ослаблий, він тихо подався в лазарет, бурмочучи:

— Якби я знав це, я не пішов би з вами. Ваш адмірал — боягуз. Під виглядом матросів він самого себе рятує... 2

До борту "Николая" пристав ворожий міноносець. З нього піднявся на палубу броненосця флаг-офіцер, посланий адміралом Того, і передав Небогатову запрошення прибути до командуючого японським флотом для переговорів. В присутності ворога на кораблі російські офіцери почували себе розгубленими. Одні з них, пригнічені подією, похмуро мовчали. На інших здача в полон менше вплинула. Вони бадьорились і, поки Небогатов із своїм штабом, на вимогу адмірала Того, готувався до від'їзду, пробували розмовляти по-англійському з японським офіцером. Він тримався надзвичайно коректно, нібито й не був завойовником. Обмінялись з ним думками щодо погоди, вважаючи її препоганою. Хтось із російських офіцерів поскаржився, який тяжкий був похід для 2-ї ескадри. Японець висловив співчуття російським морякам, а потім заявив, що вони чудово бились, і це прозвучало як іронія. Лейтенант, молода легковажна людина, звертаючись до нього, весело сказав:

— Я жодного разу не був у вашій країні. Мені дуже хочеться подивитись, як ви живете.

— Ми раді бачити вас у себе,— всміхаючись, відповів японський офіцер.

— Все життя мріяв зустріти ваших гейш. Особливо до речі буде тепер,— страшенно знудилися. Ви зрозумієте: адже вісім місяців ми були в плаванні.

— О, їх у нас скільки завгодно і у великому виборі.

Японець подивився на російських офіцерів. Деякі з них похилили голови. А прапорщик Шаміє почервонів і демонстративно пішов униз. Стиснувши зуби, він швидко ходив туди й назад офіцерським коридором з таким виглядом, наче йому особисто завдали тяжкої образи. До їдкого болю, викликаного здачею в полон кораблів, додалось ще почуття ненависті і роздратування розбещеністю й ницістю товариша по службі. Прапорщик нервово зривав з голови кашкета і знову надягав його, наче він заважав йому думати. Незабаром з ним зустрівся в коридорі лейтенант, хотів щось сказати і зразу ж осікся. Страшний, несамовитий вигляд Шаміє зігнав з його обличчя веселу посмішку. Він злякано зупинився, почувши грізний уривистий голос:

— На кормі російського броненосця висить японський прапор, а ви вже про дівчат думаєте?

Від гучного ляпаса у лейтенанта хитнулася вбік голова. Боячись ще удару, він мовчки закрив руками обличчя і весь знітився. Прапорщик Шаміє, не оглядаючись, пішов геть від нього.

Через кілька хвилин Небогатов і чини його штабу, за винятком п'яного Куроша, направились на міноносці до флагманського броненосця "Мікаса" 28.

ПЕРЕД ВОРОГАМИ ГЕРОЙ, А НА ВОЛІ РОЗГУБИВСЯ

Остзейський край постачав царський флот чималою кількістю різних баронів. Були серед них хороші й погані, розумні й дурні. Але всі вони, як правило, зарекомендували себе у флоті великими формалістами. Колись їхні предки брали участь у хрестових походах. Вони пишались цим, і до всіх російських офіцерів, а тим більше до матросів, ставилися з неприхованою зневагою. Царський уряд, однак, дорожив ними. Адже ніхто так не придушував всяке прагнення до свободи, до критики морських порядків, як ці буквоїди законів і циркулярів.

Командир крейсера "Изумруд", капітан 2-го рангу барон Ферзен, теж був виходець з Остзейського краю, але він вважався кращим за своїх земляків. Він дозволяв собі вступати в приватні розмови навіть з мічманами і матросами. При цьому на його круглому і червонощокому обличчі з рудувато-білявими бакенбардами, що підіймалися від вусів до висків, грала ввічлива, тисячі разів повторювана усмішка. Кожного свого співрозмовника він зачаровував м'яким голосом. Але він ставав

Іншим, коли починав командувати. Голубі очі його холодно поблискували, наче перетворювались на емалеві. Владні окрики ставали особливо гучними. Самовпевнений, він не допускав ніяких заперечень з боку своїх офіцерів.

Погану допомогу подавав йому старший офіцер Паттон-Фантон де Верайон. Цей невеликий на зріст товстун більше пиячив у кают-компанії, ніж займався корабельними справами. Дурний і гонористий, він присікувався до матросів через усяку дрібницю і кричав тонким, різким голосом, всіляко знущаючись з них. Команда не любила його і дала йому прізвисько — Ватай-Ватай.

Командир і старший офіцер не ладнали між собою, тому що були в однакових чинах — обидва капітанами 2-го рангу.

В бою 14 травня "Изумруд" бився з противником добре. Під керівництвом артилерійського офіцера, лейтенанта Васильєва, його гармати акуратно стріляли. А в тих випадках, коли крейсерові загрожував ворожий вогонь, він уміло пересувався на безпечне місце. Командир Ферзен під час бою був на містку і віддавав розумні розпорядження. Ніхто не помічав у ньому будь-якої розгубленості. Так само тримались і його підлеглі.

Увечері крейсер вийшов з бою майже без пошкоджень. Два снаряди пробили кутки верхньої палуби. Ще один снаряд перебив троси на грот-щоглі, звідки впав ліхтар. З особового складу нікого не було вбито, тільки чотири чоловіка були поранені.

Ніч для "Изумруда" була тривожна. Ніхто не спав. Крейсер охороняв флагманський броненосець "Николай І", рискуючи загинути від ворожих мінних атак і снарядів своїх суден.

Другого дня, коли адмірал Небогатов підняв сигнал про здачу, командир Ферзен наказав нашвидку зібрати офіцерів і команду. Під час походу ескадри він звичайно ходив по верхній палубі на своїх негнучких ногах, згорбившись і похнюпивши голову. Тепер він зовсім змінився. Вся його постать випросталась, з-під густих брів твердо дивились на підлеглих голубі очі. Всі, чекаючи від нього слова, завмерли. Командир голосно відчеканював:

— Панове офіцери, а також ви, братці-матроси! Послухайте мене. Я вирішив прорватися, поки японські судна не перепинили нам шлях. У противника немає жодного корабля, що зрівнявся б по швидкохідності з нашим крейсером. Спробуймо! Якщо не вдасться втекти від ворога, то краще загинути з честю в бою, ніж ганебно здаватись у полон. Як ви на це дивитесь?

Він немовби питав поради у своїх підлеглих, але всі розуміли, що це було наказом. Офіцери й матроси з повагою дивились в суворі очі командира. Кочегар Галкін, веселун і гультяй, несподівано для всіх вигукнув:

— Правильно ви сказали, ваше високоблагородіє! І всі інші схвалили рішення командира.

Він звернувся до нижньопалубної команди:

— Кочегари й машиністи! Від вас залежить наш порятунок. Я сподіваюсь, що судно розвине найбільший хід.

І зараз же розпорядився:

— Всі на свої місця!

Як тільки "Изумруд" ринувся на прорив крізь блокаду, на ньому запрацював бездротовий телеграф, перебиваючи найсильнішою іскрою переговори японців. Щоб полегшити крейсер, командир вирішив пожертвувати правим якорем разом з канатом. Надійшло розпорядження розклепати канат. Дві тисячі пудів заліза, з гуркотом звалившись за борт, зникли в морській безодні.

У бойовій рубці стрілка машинного телеграфу стояла проти слів: "Повний вперед!" Здавалось, крейсер напружував останні зусилля, тремтячи всім своїм гарним корпусом. Всі, хто був нагорі, бачили, що ворожі снаряди вже не долітають до нього, і з любов'ю дивились на свого відважного командира. В їх уяві зараз його кремезна постать, що нагадувала норвезького шкіпера, була овіяна ореолом романтики водних просторів і поезії захоплюючих пригод на морі. Адже тільки в фантазії, тільки у мріях могло статися таке, що випало на долю "Изумруда",— він вирвався з кільця ворожої ескадри на волю. І командир Фер-зен твердо вів його назад на батьківщину. Це були чарівні хвилини усвідомлення правильного рішення в бойовій обстановці.