Декамерон - Сторінка 86

Меуччо прокинувся і спитав:

— Хто ти єси?

А той йому й каже:

— Та се я, Тінгоччо. Прийшов до тебе, щоб розповісти, як ми домовлялись, про той світ.

Меуччо спершу ніби аж злякався, побачивши його, та швидко оговтався й сказав:

— Радий тебе бачити, братику!

А тоді спитав у гостя з того світу, чи вдалось йому уникнути згуби.

— Що згублено, — одказав Тінгоччо, — того вже не знайдеш; а як би я до тебе прийшов, якби був згублений?

— Та ні, я не про те, — каже йому Меуччо, — я питаю тебе, чи не потрапив ти між грішні душі в геєну огненну?

— Та в геєну не потрапив, — одказує Тінгоччо, — а муки тяжкі за гріхи мої доводиться все одно приймати.

Тоді Меуччо почав його розпитувати докладно, за які гріхи які муки там накидаються, і Тінгоччо розказав йому про все. Потім Меуччо спитав у товариша, чи не міг би він на сім світі зробити чогось для нього. Тінгоччо одповів, що може, — нехай служить по ньому служби, проказує молитви й подає милостиню, бо се вельми помагає тогосвітнім душам. Меуччо сказав, що зробить се з дорогою душею, а коли Тінгоччо збирався вже одходити, Меуччо згадав про куму і, підвівши голову, спитав:

— Ага, Тінгоччо, добре, що я згадав! Яка там тобі кара за куму, що ти з нею спав на сім світі?

— Брате, — одказав йому Тінгоччо, — як опинився я на тому світі, був там хтось такий, що всі мої гріхи, бачиться, напам'ять знав. Він велів мені йти в таке місце, де я серед тяжких мук мав оплакувати всі переступи мої. Там зустрів я багатьох товаришів, засуджених до таких самих мук, як і я; стоячи між ними, я згадував про той гріх, що творив колись із кумою, і чекав за нього ще страшнішої кари, ніж та, якої мені завдавали: горю в огні, а сам увесь аж трушуся. Один якийсь грішник, що був поруч зо мною, побачив те й питає: "Що ж такого ти зробив, чим ти більше согрішив проти нас усіх, що і в огні стоя тремтиш?" — "Гай-гай, мій друже, — кажу я йому, — тим я тремчу, що жду нової кари за претяжкий гріх, що сотворив я на землі". — "Який же то гріх?" — питає він. А я й кажу: "Такий гріх, що з кумою спав да так із нею жирував, що до смерті дожирувався". А він тоді почав із мене глузувати. "Тю, дурний! Не бійся, тут куми не йдуть у рахубу!" Як я тії слова почув, то зразу заспокоївся.

Розказує він йому все оте, а тут уже й світ от-от близько.

— Прощай, Меуччо, вже мені пора, — промовив Тінгоччо і здимів.

Як почув Меуччо, що куми на тім світі не йдуть у рахубу, то почав глузувати з себе, що який-то він був дурний, що не займав кум, хоч і не раз йому така нагода траплялась. Відтоді він порозумнішав і діяв уже сміливіше. Та й сам брат Рінальдо, якби був сеє знав, зміг би був підмовити свою куму без зайвих мудрацій.

Уже стиха повіяв легіт, бо сонце на спадень хилилось, коли король скінчив свою оповідку; тим що далі не було вже кому говорити, він ізняв вінець із своєї голови й поклав його на голову Лауретті з такими словами:

— Мадонно, я вінчаю вас лавром (се ім'я споріднене з вашим!) на королеву нашого товариства, тож віднині судіть і рядіть, яко володарка, всім, що може принести нам радість і втіху.

Сеє сказавши, він ізнову сів. Лауретта, покликавши каштеляна, наказала йому накрити столи в тій прегарній долині трохи раніше, ніж звичайно, щоб усі могли повернутись до палацу, не поспішаючи; потім дала йому загальні розпорядження на весь час свого королювання. Потім того обернулась до товариства з такими речами:

— Діоней зажадав учора, щоб ми оповідали сьогодні про хитрі штуки, якими жінки морочать своїх чоловіків, і щоб я не боялася слави помстивої злюки-кусюки, то загадала б на завтра говорити про всякі каверзи, що витворяють жінкам чоловіки. Але я того не хочу: нехай краще кожне з вас приготується оповідати про різні штуки, які щодня люди людям строять — жінки чоловікам, чоловіки жінкам, а хоч і чоловік чоловікові; я думаю, що про се можна буде розказати багато цікавих історій, не менше, ніж сьогодні.

По сій мові вона встала і розпустила товариство до самої вечері. Дами й кавалери також повставали: одні пішли бродити босоніж у прозорій воді, другі — гуляти по зеленому лугу між гінкими кучерявими деревами. Діоней і Ф'ямметта довго виспівували разом про Архіта й Палемона; отак, розважаючись хто чим хотя, вони прогуляли до вечері. В призначену годину всі посідали за стіл над самим озером і любо-мирно повечеряли, — та чом би й не так, коли навколо виспівувало птаство, з пагорків повівав лагідний вітерець, і жодної ніде не було докучливої мухи.

Коли прибрали з столів, вони ще трохи походили по тій урочій долині і на даний од королеви знак подались тихою ходою до свого тимчасового мешкання; бо сонце стояло вже на вечірньому прузі; жартуючи й розмовляючи про різні речі — і про ті, що сьогодні говорилось, і про інші, — вони дійшли до свого пишного палацу вже присмерком. Тут вони покріпились по сій недовгій мандрівці холодним вином та солодощами і одразу ж почали танцювати навколо чудового водограю під звуки Тіндарової козиці та іншої музики. Нарешті королева звеліла Філомені проспівати канцону, і вона завела:

О Боже, я нещасна!

Невже того не зможу повернути,

Що доля одняла мені напасна?

Не знаю я, що діється зо мною,

Та серце б'ється знову

В передчутті блаженства неземного...

О раю мій, єдиний мій покою,

Скажи мені хоч слово —

Не жду я втіхи більше ні од кого,

Од тебе лиш одного...

Лише з тобою можу я забути

Журбу мою, скорботу повсякчасну.

Якась нова, незнана ще одрада

Мені бентежить душу,

Ллючи бальзам на давню в серці рану.

Жаги нової непоборна влада,

Се визнати я мушу,

Мене вже охопила полум'яно

Й тривожить ненастанно —

Незмога і вночі мені заснути

Од страсті, що палає непогасно.

Скажи ж, коли моя здійсниться мрія,

Скажи мені, мій милий,

Коли з'єднає нас палке кохання?

Я вірю — не зведе мене надія,

Та ждать не маю сили:

Нехай коротким буде час чекання

І вічним — раювання!

З тобою в парі хочу я відчути,

Яке життя чудове і прекрасне!

Прийди ж, коханий, у мої обійми —

В любовній тій розкоші

Я без вагань і без жалю потону.

Палким цілунком душу з мене вийми,

О любий мій, хороший!

А я тебе, клянуся, вже до скону

Не випущу з полону!

Як я люблю, повинен ти збагнути —

Про те моя канцона каже ясно.

Ся канцона дала всьому товариству на догад, що якесь нове, радісне кохання оволоділо Філомениним серцем; із слів пісні виходило, що вона свого любого вже не тільки очима спізнала, і всі вважали її щасливою, а дехто навіть заздрив їй непомалу. Та як пісня скінчилась, королева вгадала, що завтра буде п'ятниця, і звернулась до всіх ласкавим голосом:

— Ви знаєте, шляхетні дами й кавалери, що завтра в нас день, присвячений пам'яті хресних мук Господа нашого; як ви пригадуєте, ще за королювання Неїфіли ми одсвяткували його побожно, утримавшись од веселих оповідань, так само як і наступну суботу. Бажаючи йти за спасенним прикладом Неїфіли, я гадаю, що пристойно буде нам завтра й позавтрьому не вдаватись у потішні бесіди, як ми те зробили й на тім тижні, а спогадати благочестиво, що в сії дні для рятунку душ наших сподіялося.

Усім сподобалась побожна мова нової королеви; коли вона розпустила їх, ішлося вже до півночі, і всі пішли на спочинок.

Кінець сьомому дню

ДЕНЬ ВОСЬМИЙ

Зачинається восьмий день, у який під проводом Лауретти говориться про різні штуки, що то раз у раз люди людям строять: жінки чоловікам, чоловіки жінкам або чоловік чоловікові

Уже проміння сходового світила заблисло в неділю рано на верхогір'ї, розігнавши темнощі і розвиднивши все навколо, як королева встала з своїм товариством і, погулявши якусь часинку по росяній травиці, пішли десь о дев'ятій до сусідньої церковці слухати служби Божої; повернувшись додому і пообідавши весело й любо, поспівали трохи й потанцювали, а тоді з королевиного призвоління хто хотів міг піти одпочити. Як же сонце звернуло на третій пруг, всі посідали коло того прегарного водограю для звичної бесіди, як веліла королева, і з її наказу Неїфіла розпочала так.

ОПОВІДКА ПЕРША

Гульфард позичає в Гаспарруола гроші і, домовившись із його жінкою, що переночує з нею за таку саму суму, оддав їй ті гроші і каже Гаспарруолові при ній, що він вернув позичку, а та присвідчує, що се правда

Як уже так од Бога судилось, щоб сей день моєю розпочався оповідкою, то я се радо зроблю. Чимало вже в нас, любії мої подруги, говорилось тут про каверзи, що жінки чоловікам витворяють, а я хочу розказати вам про одну штуку, яку мужчина устругнув жінці, — не для того, щоб йому за сей учинок догану дати, а її пожаліти, а, навпаки, щоб його похвалити, а їй докорити та ще показати, як чоловіки можуть ошукувати тих, що їм вірять, дарма що і їх ті обдурюють, кому вони довіряють. Правда, те, про що я зараз розповім, годилося б назвати не оманою, а радше одплатою, бо відомо, що жінка повинна оберігати честь свою і цноту паче життя свого і хоронитись од усякої скверни, хоч і нелегко буває, задля слабості нашої, повністю уникати всіх спокус; але, на мою думку, та, котра грішить заради грошей, заслуговує на спалення, а котра з любові (ми ж усі знаємо її велику силу), тій можна і простити, як не надто суворо судити — прикладом тому може бути монна Філіппа із Прато, що про неї говорив нам Філострат кілька день тому.

Так от, жив колись у Мілані один німецький найманець на ім'я Гульфард, чоловік хоробрий і вельми вірний тим, до кого вступав на службу, що з німцями трапляється негусто, і гроші він як було в кого позичав, то завжди справно платив, тим купці охоче боргували йому під невеликий процент які завгодно суми.

Живучи в Мілані, закохався той Гульфард в одну дуже вродливу жінку на ймення Амбруоджію, дружину багатого купця Гаспарруола Кагастрачча, доброго свого знайомця і приятеля; він зумів ту свою любов так обачно потаїти, що ані чоловік, ані хто інший про неї ніколи не догадувавсь. Одного дня він попрохав ту даму через довіреного посланця, щоб вона вволила його волю, а він, мовляв, за те готовий зробити для неї все, що вона скаже. Після довгих перемовин купчиха вирішила задовольнити його жадання, але з свого боку поставила перед Гульфардом дві вимоги: по-перше, щоб він про те ніколи нікому не говорив, по-друге, щоб як чоловік багатий дав їй двісті золотих, потрібних їй для якоїсь нужди, — тоді, мовляв, вона завжди буде до його послуг.

Почувши про таку її жадобу і обурившись підлотою тієї, котру мав раніш за жінку статечну, Гульфард змінив своє палке кохання майже в ненависть і надумав піддурити її.