Детектив Блюмквіст здобуває славу - Сторінка 17

В нижній шухляді шаховки, що стоїть на горищі.

— А де вони це взяли? — показав комісар на коробку.

— У верхній шухляді!

Єва-Лотта раптом замовкла і опустилася на узбіччя канави.

— Гляньте, дівчинка, здається, зомліла, — сказав поліцай Б'єрк і підвів Єву-Лотту. — Воно й не дивно!

Єва-Лотта поволі розплющила блакитні очі.

— Авжеж не дивно, — прошепотіла вона. — Я ж бо за цілий день з'їла тільки одну булочку.

17

Знаменитий детектив Блюмквіст лежав горілиць під грушею. Атож, тепер він був не просто Калле, а знаменитий детектив. Про це писала навіть газета, що її він тримав у руці. В заголовку стояло: "Знаменитий детектив Блюмквіст", а під ним знімок. Звісно, знімок мав би зображати літнього чоловіка з чіткими зморшками й пронизливим поглядом. Але нічого не вдієш, із газети дивилося обличчя, що дивовижно скидалося на Калле. Були там і Євин-Лоттин і Андерсів знімки, щоправда, трохи нижче.

"Ви помітили, юначе, — звернувся пан Блюмквіст до свого уявного співрозмовника, — що вся перша сторінка присвячена тій дріб'язковій історії з краденими коштовностями, яку я легко розплутав у вільну хвилину?"

О, так, уявний співрозмовник, звісно, помітив це й не знаходив слів, щоб висловити своє захоплення.

"Пан Блюмквіст, мабуть, одержав велику винагороду?" — сказав він.

"Авжеж, — погодився пан Блюмквіст, — я таки дістав купу грошей... хм, тобто, я хочу сказати, чималу суму, але я поділився з панною Лісандер і паном Бенґтсоном, що неабияк допомогли мені викрити злочинців. Одне слово, ми поділили десять тисяч крон, що їх прислав нам банкір Естберг".

Уявний співрозмовник вражено плеснув у долоні.

"Що ж, — повів далі пан Блюмквіст і недбало зірвав травинку, — десять тисяч крон — теж гроші. Але мушу вам сказати, юначе, що я працюю не задля нікчемного золота. В мене одна мета — боротися із злочинністю в нашому суспільстві. Еркюль [123] Пуаро, лорд Пітер Вімсей, ваш покірний служник... авжеж, на світі є ще люди, що не дадуть процвітати злочинності".

Уявний співрозмовник справедливо зауважив, що суспільство вельми вдячне панам Пуаро, Вімсеєві та Блюмквістові за їхню корисну й віддану працю.

"Перше ніж ми попрощаємось, юначе, — мовив знаменитий детектив і вийняв з рота люльку, — я хочу сказати вам одну річ. Злочин не виплачується. "По правді роби, по правді й буде", — так сказав мені колись сам Артур Берг. І я сподіваюся, що він збагнув це там, де тепер сидить. У кожному разі, він має ще перед собою не один рік, аби поміркувати про це. Подумати тільки, що дядько Ейнар... тобто... хм... Ейнар Ліндеберґ такий молодий іще — а вже ступив на слизьку стежку! Хай би хоч кара вийшла йому на добро! Бо... як я вже сказав... злочин не виплачується!"

— Калле!

Єва-Лотта висунула голову з дірки в огорожі.

— Чого ти вилежуєшся, Калле, й рахуєш у небі хмарки? Ходи, ми з Андерсом збираємося до міста.

"До побачення, юначе, — сказав знаменитий детектив Блюмквіст. — Мене кличе панна Лісандер — між іншим, я гадаю одружитися з цією молодою особою".

Уявний співрозмовник вважав, що панні Лісандер дуже пощастило.

"Але, щиро казати, панна Лісандер про це ще не знає", — чесно признався знаменитий детектив і пострибав на одній нозі до огорожі, де на нього чекали згадана панна й пан Бенґгсон.

Був суботній вечір. Скрізь панував глибокий спокій. Андерс, Калле і Єва-Лотта поволі йшли Великою [124] вулицею. Каштани вже давно відцвіли, але в садках ще духмяніли троянди, левкої та ротики. Діти йшли в напрямку чинбарні. Кривий Фредрік, уже напідпитку, стояв там, чекаючи на поліцая Б'єрка. Калле, Андерс і Єва-Лотта на хвильку спинилися послухати розповідь кривого Фредріка за його пригоди. А тоді рушили далі, до Прерій.

— Гляньте, он Сікстен, Бенка і Йонте! — сказав раптом Андерс і аж засяяв.

Калле і Єва-Лотта стали ближче до свого ватажка. І рушили купкою назустріч Червоним Трояндам.

Ось вони зустрілися. Згідно з мирним договором, ватажок Білих Троянд мав тричі поклонитися і сказати: "Я не гідний ступати по тій самій землі, що й ти, о пане!" Ватажок Червоних Троянд вимогливо дивився на свого підданця. Та ось ватажок Білих Троянд розтулив уста й сказав:

— Шмаркачу!

Ватажок Червоних Троянд був явно вдоволений. Проте він обурено відступив назад.

— Це означає війну!— заявив він.

— Так, — відповів ватажок Білих Троянд і театрально вдарив себе в груди. — Починається війна Білої і Червоної Троянд, і смерть поглине тисячі тисяч душ і понесе їх у своє темне царство!