Дифтерит у Маквільямсів - Сторінка 2

- Марк Твен -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Нарешті вона спромоглася на слово:

– Все, Мортімере, все! Дитина спітніла. Що ж нам тепер діяти?!

– Лишенько, як ти мене налякала! Звідки ж я знаю, що тепер діяти. А може, як роздягти та покласти знов на протязі...

– Ти зовсім здурів! Тут ні хвилини не можна гаяти, біжи швидше до лікаря! Біжи сам! І приведи його живого чи мертвого.

Я витяг того хворого сердегу з ліжка й привів до нас. Подивившись на малу, лікар сказав, що вона зовсім не вмирає. Я зрадів невимовно, але дружина розлютилась, наче від особистої образи. Потім він додав, що дитина кашляє від якогось подразнення в горлянці, і я подумав, що зараз моя дружина покаже йому на двері. Далі лікар ще сказав, що дитині треба тільки вихаркнути те, від чого вона кашляє. Він чогось дав їй, дівчинка закашлялась і врешті виплюнула невеличку скіпочку.

– Ніякого дифтериту в неї немає,– пояснив лікар.– Вона просто гризла соснову скіпку абощо, і в горлянці їй застрягла трісочка. Нічого воно їй не зашкодить.

– Авжеж,– озвався я,– охоче вірю. Адже живиця, що є в соснині, дуже помічна від деяких дитячих хвороб. Ось спитайте мою дружину, вона вам скаже.

Але вона не сказала нічого. Вона зневажливо відвернулась і вийшла з кімнати. Відтоді в нашому житті є один такий епізод, про який ми ніколи не згадуємо. І життя наше плине тихо й мирно.

(Дуже небагато жонатих чоловіків зазнавали такого, як містер Маквільямс, отож автор гадає, що ця нова для читачів тема хоч трохи їх зацікавить).

1878