Дім із вчора - Сторінка 2

Я дізнаюся незабаром. Але насправді я не самотня. Чи можу я розповісти вам секрет?" Вона торкнулася його руки, цього разу лише з найменшим тремтінням. "Щовечора самотність збирається навколо мене — ти маєш рацію з цим. Але потім щоранку нове життя приходить до мене в маленькій коробочці".

"Що це?" — різко сказав він.

"Іноді в коробці є вірш, іноді книга, або малюнки, або квіти, або кільце, але завжди замітка. Поруч із замітками мені найбільше подобаються вірші. Найулюбленішим є Метью Арнольд, який закінчується,

— Прошу, любове, я

Нам вірність зберегти. Бо цей примарний світ,

Що, як здається нам, цвіте, мов первоцвіт,

Прекрасний і новий, веселками сія —

Насправді це сумна, печальна круговерть,

Нема любові в ній, ні втіх, ні співчуття;

(Метью Арнольд. Переклад: Євген Крижевич)

— Почекай, — перебив він. "Хто надсилає вам ці скриньки?"

"Не знаю."

"Але як підписуються нотатки?"

"Це чудові записочки", — сказала вона. "Настільки мудрі, такі веселі, такі ніжні, ви могли б уявити, що їх написали Джон Баррімор або Ліндберг".

"Так, але як вони підписуються?"

Вона вагалася. "Ніколи нічого, крім " Твій коханий ".

"І тому, коли ти вперше побачила мене, ти подумала ..." Почав він, а потім зупинився, бо вона почервоніла.

"Як давно ти їх отримуєш?"

"З тих пір, як я себе пам'ятаю. У мене є два шафи для скриньок. Нові знаходяться біля мого ліжка, коли я прокидаюся, або біля мого сніданку".

"Але як ця людина доставляє ці скриньки вам сюди? Чи віддає їх вашим тіткам і вони їх туди підкладають?"

"Я не впевнена."

"Але як їх отримати взимку?"

"Не знаю."

"Послухайте, — сказав він, наливаючи собі більше лимонаду, — скільки часу пройшло з тих пір, як ти прибула з материка?"

"Майже вісімнадцять років. Тітки говорять мені, що я там народився в середині війни".

"Якої війни?" — здивовано запитав він, проливши трохи лимонаду.

"Світова війна, звичайно. У чому справа?"

Джек Барр дивився на розлитий лимонад і відчував свого роду жах, якого він ніколи не зазнавав у своєму несплячому житті. Нічого навколо нього не змінилося. Він все ще міг відчути на плечах те саме гаряче сонце, той самий крижаний келих у руці, відчував той самий лимонно-кислотний запах у ніздрях. Він усе ще міг почути слабке хлюп-хлюп хвиль.

І все ж все змінилося, затьмарилося і запаморочилось, пейзаж промайнув наче перед непритомністю. Усі маленькі помилкові рисочки потрапили в раптовий фокус. Тому, що лимонад розлився на заголовок газети, яку дівчина кинула, а заголовок гласив:

НОВИЙ ВИКЛИК ГІТЛЕРА

Під великим чорним банером цього заголовку плавали менші:

Недруги Мачадо. Заколот в Гавані

Заплановано великий парад NRA

Бальбо виступає в Нью-Йорку

Раптом він відчув сплеск полегшення. Він помітив, що папір жовтий і крихкий.

"Чому вам так цікаві старі газети?" запитав він.

"Я б не назвала позавчорашню періодику старою", — заперечила дівчина, вказуючи на дату: 20 липня 1933 року.

— Ти намагаєшся пожартувати, — сказав їй Джек.

"Ні."

"Але зараз 1953."

"Тепер ти жартуєш".

"Але папір жовтий."

"Папір завжди жовтий".

Він неспокійно засміявся. "Ну, якщо ти насправді вважаєш, що йде 1933 рік, можливо, тобі позаздрять", — сказав він із сардонічним гумором, який він не зовсім відчував. "Тоді ти нічого не можеш знати про Другу світову війну, телебачення, V-2, купальники Бікіні, атомну бомбу, або ..."

"Стій!" Вона вскочила і відступила навколо свого стільця, з білим обличчям. "Мені не подобається, що ти говориш".

"Але ..."

"Ні, будь ласка! Жарти, які можуть бути абсолютно нешкідливими на материку, тут звучать інакше".

"Я справді не жартую", — сказав він через мить.

При цьому вона розізлилась досить шалено. "Я можу показати вам всі документи минулого тижня! Я можу показати вам журнали та інші речі. Я можу це довести!"

Вона рушила до будинку. Він слідував. Він відчув, як його серце починає битися.

Біля білих дверей вона зробила паузу, занепокоєно дивлячись на дорогу. Джеку здалося, що він може почути слабкий сигнал моторного човна. Вона штовхнула двері, і він пішов за нею всередину. У кімнаті з невеликими вікнами було темно після сонячного світла. У Джека склалось враження міцних старих меблів, каміна з латунною підставкою для дров.

"Блискавка!" – прохрипів грубий голос. "Після катастрофічної перерви позавчорашні акції відновляються. Провідні питання ...."

Джек повірив , що він добряче поїхав, і мимоволі поклав руку дівчині на плече. У той же час він помітив, що голос лунав з вигнутого коричневого розтрубу старомодного гучномовця.

Дівчина не відсторонилась від нього. Він повернувся до неї. Хоча її сірі очі були приковані до нього, її увага пішла кудись ще.

"Я чую машину. Вони повертаються. Їм не сподобається, що ти тут".

"Гаразд, їм це не сподобається".

Її хвилювання зростало. "Ні, ти повинен піти".

"Я повернусь завтра", — почув він себе.

"Блискавка!" Схоже, незабаром Всесвітня економічна конференція може закритись, збиваючи пиху старого дядька Сема, якого зазвичай називають дядьком Шейлоком".

Джек відчув оніміння на шиї. Кімната, здавалося, потемніла, дівчина ставала все більше дивною.

"Ви повинні піти, перш ніж вони побачать вас".

"Блискавка!" Wiley Post щойно завершив свій одиночний довколасвітній переліт " Глобус ". Рекордний політ тривав 7 днів, 18 годин і 45 хвилин. На запитання, як він почувається після енергоємного подвигу, Пост жартівливо ...."

Він опинився на півдорозі через галявину, перш ніж зрозумів жах, в який його кинув коричневий голос.

Він стрибнув на гілку, що висіла над парканом, підплигнувши за ризикованою допомогою стопи на колючому його верху. Здивована білка, не встигнув порятуватись втечею вгору по стовбуру, вискочила на землю перед собою. Зі страшною раптовістю два напівкруги сталевих щелеп ляснули просто над головою білки. Джек приземлився ногами по обидві сторони від закритої пастки, в той час як білка, тікаючи, пискнула з вереском.

Джек опустився вниз по схилу до скелястого хребта і перебіг по ньому, бризки від піднімаючих хвиль осипали його до поясу. Задихаючись, він наткнувся на дуби та підліски першого острова, пробився через них, нарешті досяг тихої бухти. Він зняв линву Енні О., потягнув її якомога ближче до гирла затоки, занурився по коліна у замерзаючу воду, щоб дати їй остаточний тичок, видрався на борт, схопив багор та відштовхнувся від скелі.

Як тільки Енні О. висковзнула з бухти у поперечні хвилі, він підняв вітрило. Освіжаючий вітер наповнив його і заставив ялик нахилився, з дюймами піни над рейковою стрілкою і рвонути вперед.

Довгий час Джек був задоволений тим, що ні про що, окрім вітру, хвиль, вітрила, швидкості та небезпеки не міг думати, що уся його увага була зосереджена на тому, щоб врівноважувалося одне проти другого, щоб йому не довелося запитувати себе, що за рік зараз був і чи був час ілюзією, і дивуватися з радіоточок і прихованих пасток.

Коли він нарешті оглянувся на острів, він здивувався, відчувши, як він зріс в його очах — крихітний, але на віддалі, як материк.

Потім він побачив сірий моторний човен за кормою. Він спостерігав , як той повільно його обганяв. Він був побудований як рятувальний човен, із міцною невисокою кабіною в носовій частині. Той, хто був за кермом, мав довге сиве волосся, яке матлялось на вітри. Чим довше він дивився, тим впевненішим він був у тому, що це жінка, одягнена в мереживне плаття. Щось, що стирчало у дюймах над кабіною, темно спалахнуло біля неї. Тільки коли вона підняла його на верх кабіни, йому прийшло у голову, що це може бути карабін.

Але якраз тоді моторний човен розвернувся у повороті, який послав хвилі, що бризнули над ним, і попрямував назад до острова. Він здивовано дивився на це хвилину, потім його увагу перейняла солона морська лайка.

Три риболовецькі шаланди, які також прямували до міста, збиралися перетнути його курс. Він вийшов з вітру і чекав, з тремтячим вітрилом, спостерігаючи, як чоловік у пухлому светрі грозить йому кулаком. Потім він повернувся і вдячно пішов за темними, широкими, віяловими кормами та пожовтілими віковими вітрилами.

II

Зовнішній вигляд будинку Мартіна Кесеріха — білий куб з вузькими гострими вікнами, що вивітрився і увінчаний куполом — не відрізнявся розкішним абрисом.

Багато в чому така сама пані Кесеріх співпадала із ним і з темно сяючими меблями, персидськими килимами та бронзовими вазами. Її безформна чорна фігура, незграбно приліплена на краю величезної софи, змусила Джека задуматися про корову, яка забрела в кімнату вітальні. Він знову задався, як такий чоловік, як Кесеріх, одружився з такою істотою.

Але коли вона підняла маленькі очі з тіні, у нього виникло неприємне відчуття, що вона знає багато про нього. Очі все ще були очима домашньої тварини, але мудрої, яка довгий-довгий час спостерігала за будинком із корівника.

Він різко запитав: "Чи знаєте ви що-небудь про дівчину, яка тут називається Мері Еліс Поуп?"

Тиша тривала так довго, що він почав думати, що вона впала в якийсь бичачий транс. Потім, не сказавши ані слова, вона встала і перейшла до високої шафи. Взявши на виступі за нею ключ, вона відімкнула дверці, відкрила всередині її картонну коробку, дістала щось із коробки і протягнула йому фотографію. Він підняв її до падаючого з вікна променя і здивовано затамував подих.

Це була фотографія дівчини, з якої він познайомився вдень. Те ж саме плаття з плоскою пазухою – скоріш квітчасте ніж біле — без бандо, однакові, ті ж намистини. Той же гордий, стриманий вираз, можливо, трохи щасливіший.

— Це Мері Еліс Поуп, — дивним рівним голосом сказала пані Кесеріх. "Вона була нареченою Мартіна. Вона загинула в залізничній аварії в 1933 році."

Тихий звук закриття дверей кабінету повернув Джека до реальності. Він зрозумів, що більше не має фотографії. На фоні мороку кабінету біле обличчя пані Кесеріх дивилось на нього з тим, що здавалося злим старанням.

— Сядь, — сказала вона, — і я розповім тобі про це.

Не замислюючись про те, чому вона не поставила йому жодного запитання — він був занадто приголомшеним для цього — він підкорився. Пані Кесеріх відновила своє положення на краю дивана.

"Ви повинні зрозуміти, містере Барр, що Мері Еліс Поуп була єдиною любов'ю життя Мартіна. Він людина дуже глибоких і сильних почуттів, але, як ви, напевно, знаєте, не доброзичливий і не взірцевий.