Дитячі роки одного підприємця - Сторінка 12

Люсьєн зустрівся із своїми товаришами без великої радості, вони здалися йому надто дитинними й галасливими; одне слово — семінаристи. Інколи він ще брав участь у їхніх колективних грищах, але без особливого захвату, наскільки йом> дозволяла гідність другокурсника. Лемордан його приваблював більше, здавався дорослим; але він, певне, не мав того досвіду, що Люсьєн, якому зрілість дісталася ціною численних і тяжких випробувань: Лемордан був дорослий чи не з народження. Люсьєн часто і з великою втіхою розглядав його велику й замислену голову без шиї, криво посаджену на плечі: невже можливо туди щось утовкмачити — через ці вуха, через ці вузенькі китайські оченята, червонуваті й неначе скляні. "Це тип з переконаннями",— думав Люсьєн п повагою і запитував себе не без заздрощів, звідки в Лемордана ця впевненість що надавала йому такої непохитної гідності. "Ось яким я повинен бути —скелею". Хлопця все-таки трохи дивувало, що Лемордан має здібності до математики, але пан Юссон його заспокоїв, коли він роздав перші домашні завдання: Люсьєн був сьомий, а Лемордан отримав одиницю і сімдесят восьме місце; отже, все було гаразд. Лемордан не збентеживсь, а здавалося, чекав гіршого, і його мацюпусінький ротик, його великі жовті й гладенькі щоки не виражали жодних почуттів: це був Будда. Ніколи його не бачили, щоб ^ін гнівався, окрім того дня, коли Леві штовхнув його в роздягальні. Лемордан спочатку пронизливо верескнув, хліпаючи повіками. "В Польщу! — скрикнув він. — В Польщу, паскудний жиде, і не смерди тут більше!" Він був вищий за Леві, і його масивнийґ тулуб загрозливо похитувався на довгих ногах. Насамкінець Лемордан відважив йому два ляпаси, і маленький Леві вибачився; на тому й скінчилося.

По четвергах Люсьєн ходив на прогулянку з Гюїгаром, який водив його на танці до подруг своєї сестри. Але невдовзі ці танцюльки їм набридли. "У мене є одна знайома,— зізнався йому Гюїгар,— вона в першому класі ліцею в Пліньє на вулиці Руаяль. У неї є подруга, яка зараз вільна,— ходімо туди в суботу ввечері". Люсьєн' влаштував сцену своїм батькам і врешті добився дозволу гуляти по суботах, йому залишатимуть ключ під солом'яною матою біля дверей. Він зустрівся із Гюїгаром біля дев'ятої години в барі на вулиці Сент-Оноре. "Ось побачиш,— сказав Гюїгар,— Фанні дуже мила, окрім цього, вона зі смаком одягається". — "А моя?" — "Я з нею не знайомий, знаю лише, що вона швачка і що вона недавно прибула до Парижа із Ангулема. До речі,— додав він,— не дай хука. До твого відома, я П'єр Дора. А що ти білявий, то я сказав, що в тобі тече англійська кров. Так краще. І звати тебе Люсьєн Боньєр". — "Це ж навіщо?" — запитав Люсьєн заінтриговано. — "Мій друже,— відповів Гюїгар,— це принцип. Ти можеш робити що завгодно з цими жінками, але ніколи не треба називати свого імені". — "Гаразд, гаразд' — погодився Люсьєн. — А з$то я такий?" — "Можеш сказати, що ти студент, так ліпше, розумієш, це їм лестить і, крім того, так дешевше обійдеться. Витрати, звичайно, ділять, та цього вечора я платитиму сам, у мене є досвід; у понеділок розрахуємося". Люсьєнові відразу ж спало на думку, що Гюїгар хоче заробити на цьому. "Який я став підозріливий' — подумав він розважливо. Майже відразу зайшла Фанні, висока чорнява дівчина з довгими стегнами і з густо нарум'яненими щоками. Люсьєн аж злякався її. "Ось Боньєр, про якого я тобі розповідав",— відрекомендував його Гюїгар. "Дуже рада,— сказала Фанні, примружившись, ніби недобачаючи. — Знайомтеся — Мод, моя маленька подруга". Люсьєн побачив невеличку жіночку невизначеного віку в капелюшку, що скидався на перекинутий горщик з-під квітів. Вона не була нарум'янена, а тому й видавалася сіруватою проти розмальованої Фанні. Люсьєн був гірко розчарований, але помітив, що в неї гарненький ротик, до того ж із нею не потрібно маніритись. Гюїгар потурбувався наперед оплатити пиво, так що, скориставшись галасом при знайомстві, він міг весело підштовхнути до дверей обох дівчат, не даючи їм можливості щось замовити. Люсьєн був йому за це вдячний: пан Флер'є давав синові лише сто двадцять п'ять франків на тиждень, і з цих грошей хлопець іще мав платити за проїзд. Вечір удався на славу: вони пішли танцювати в Латинський квартал до однієї маленької затишної, рожевої від круглих вітражів зали з тінистими закутнями, коктейль там коштував сто су. Було багато студентів з жінками на кшталт Фанні, але не такими гарними. Фанні поводилася зухвало: вона подивилась у вічі гладкому бороданеві, який курив люльку, і сказала на повний голос: "Я гидую чоловіками, що курять у танцювальних залах". Той тип просто побуряковів і засунув до кишені незагашену люльку. До Гюїгара й Люсьєна дівчина ставилася з якоюсь поблажливістю і раз у раз їм повторювала: "Ах, ви паскудники" з материнським лагідним виглядом. Люсьєн почувався цілком невимушено й намагався їй догодити, наговорив Фанні купу компліментів, люб'язно усміхаючись. Зрештою усмішка взагалі не сходила з його обличчя, він умів підібрати потрібний тон і вести розмову з галантною ніжністю, приправленою відтінком іронії. Але Фанні мало з ним спілкувалася: вона хапала Гюїгара за підборіддя і стягувала йому щоки, губи через те випиналися і, товсті й трохи слиняві, скидалися на налиті соком фрукти чи на слимаків; тоді вона часто-часто цілувала їх, примовляючи: "Крихітка". Люсьєн почувався страшенно засоромленим, а Гюїгар здавався йому просто-таки кумедним: біля губ у Гюїгара виднілися червоні плями, а на щоках сліди від пальців. Але інші пари виглядали ще непристойніше: всі цілувалися; час од часу проходила гардеробниця з маленьким кошиком і розкидала серпантин і барвисті кульки, вигукуючи: "Ну ж бо, дітки, веселімося, смійтеся, ну ж бо!", і всі реготали. Люсьєн перестав сміятися, згадавши про існування Мод, і звернувся до неї з усмішкою: "Погляньте, на цих голуб'ят". Він вказав на Гюїгара з Фанні й додав: "Ось ми, статечні люди..." Люсьєн не завершив своєї фрази і так зареготався, що Мод теж усміхнулася. Вона зняла свого капелюшка, і хлопець був приємно здивований, побачивши, що Мод виглядала набагато гарніше проти інших жінок з танцювальної зали; тоді він запросив її до танцю, розповідаючи дівчині про скандал, який він улаштував своїм учителям у рік здачі екзаменів на ступінь бакалавра. Вона танцювала добре, очі в неї були чорні і серйозні, та й здавалася вона досить досвідченою. Люсьєн розповів їй про Берту і признався, що жалкує за тим, що все так сталося. "Але,— додав він,— так було краще для неї". Розповідь про Берту видалася Мод романтичною і сумною, вона спитала, скільки Берта заробляла в Люсьєнових батьків. "Все-таки юній дівчині неприємно,— додала вона,— бути служницею". Гюїгар і Фанні не зважали більше на них, вони обнімалися, Гюїгарове обличчя спітніло. Люсьєн подеколи повторював: "Погляньте на цих голуб'ят, таж погляньте на них!" І вже приготував наступну фразу: "Вони мене спокушають робити те саме". Але він не зважувався посадити Мод і вдовольнявся лише тим, що усміхався їй, а далі почав удавати, ніби вони з Мод давні приятелі, байдужі до кохання, він називав її "друзякою" і плескав по плечу. Фанні раптом повернула голову й здивовано глянула на них. "Ну,— мовила вона,— недолітки, чим ви займаєтесь? Таж поцілуйтеся, ви ж помрете від бажання". Люсьєн усадовив Мод собі на коліна; він трохи соромився, оскільки на них дивилася Фанні, і хотів, щоб поцілунок був довгий і вправний, але не знав, як при цьому дихають. Зрештою, це було не так важко, як йому гадалось, і, цілуючи, він примудрився нахилити голову й дихати носом. Люсьєн чув, як Гюїгар рахував: "Один, два, три, чотири..." — і відпустив Мод на числі п'ятдесят два. "Непогано для початку,— сказав Гюїгар,— але в мене це вийде ще ліпше". Люсьєн подивився на свого ручного годинника і почав у свою чергу рахувати: Гюїгар відірвався від Фанніних губ на сто п'ятдесят дев'ятій секунді. Люсьєн розлютився і назвав цей конкурс дурнуватим. "Я відпустив Мод через стриманість,— подумав він,— але це не така вже й хитра штука, коли знаєш, як дихати, можна цілуватися й вічність". Він запропонував другу партію і виграв. Коли вони закінчили, Мод глянула на Люсьєна й цілком серйозно мовила: "Ви добре цілуєтесь". Люсьєн від задоволення зашарівся. "До ваших послуг",— відповів він, розшаркуючись. Але хлопець з більшою втіхою поцілував би Фанні. Вони розійшлися о пів на першу ночі, щоб устигнути на останній поїзд метро, Люсьєн був дуже веселий; він вистрибував і витанцьовував на вулиці Рейнуар, а в голові у нього снувала думка: "Рибка потрапила в розставлені сіті". Кутики вуст йому боліли, бо ж увесь вечір доводилось усміхатися!

Люсьєн зустрічався із Мод щочетверга о шостій вечора і щосуботи ввечері. Вона дозволяла себе цілувати, але не хотіла віддатися йому. Люсьєн нарікав Гюїгарові, а той його втішав: "Не переймайся тим,— сказав він,— Фанні переконана, що Мод рано чи пізно переспить із тобою; тільки вона ще молода і мала лише двох коханців; Фанні радить поводитися з нею дуже лагідно".— "Лагідно?" — перепитав Люсьєн. — Ти думаєш, що говориш?" Вони обидва зареготалися, і Гюїгар підсумував: "Роби, як кажуть, мій друже". Люсьєн став дуже лагідний. Він часто цілував Мод й освідчувався в коханні, але мало-помалу це набридло, та й, крім того, було трохи соромно з'являтися з нею на людях; юнак охоче б порадив їй, як треба одягатись, але вона була сповнена упереджень і дуже швидко гнівалась. У паузах між поцілунками вони мовчали з застиглими очима, тримаючись за руки. "Бог зна про що вона думає з таким суворим поглядом". А Люсьєн незмінно думав про своє маленьке, сумне й непевне існування, часом він казав собі: "Я хотів би бути Леморданом, ось хто знайшов себе!" У ці хвилини він себе бачив ніби збоку: от він сидить біля жінки, що його кохає, тримає її руку, його губи ще вологі від її поцілунків, а він відмовляється від смиренного щастя, яке вона йому пропонувала, зостається самотнім. Тоді хлопець міцно стискав пальці малої Мод, і на очі йому наверталися сльози: йому так хотілося її ощасливити.

Одного грудневого ранку Лемордан підійшов до Люсьєна з аркушем паперу в руці. "Хочеш підписатися? — запитав він.