Дочка Єви - Сторінка 12

Що ж до партії опору і партії руху34, то вагатися між ними не доводилося, так само, як не вагаються між смертю і життям.

Безліч газет, що представляли тоді всі відтінки суспільної думки, створювали неймовірну плутанину в політичних поглядах. Як висловився один військовий, то була справжня "каша". Блонде, найрозважливіший мислитель тієї епохи, але розважливий тільки для ближнього, а не для себе самого, схожий на тих адвокатів, які не вміють вести власні справи, висловлював у приватних бесідах напрочуд глибокі думки. Він порадив Натанові не зрікатися своїх колишніх поглядів отак зразу.

— Згадай, що сказав Наполеон: "Із старої монархії не зробиш молодої республіки". Отож, друже, стань героєм, опорою, творцем лівого центру майбутньої палати, і ти виб'єшся нагору в політиці. А коли тебе визнають, коли ти увійдеш до уряду, тоді вже будь, ким захочеш, поділяй ті погляди, які перемагають!

Натан вирішив заснувати щоденну політичну газету, стати в ній необмеженим хазяїном, пристебнути до неї одну з дрібних газеток, яких у Парижі видимо-невидимо, і встановити тісні взаємини з великим журналом. Блонде порадив приятелеві не зв'язуватися з газетами, але Натан його не послухав, знаючи, для скількох людей із його середовища преса стала знаряддям для досягнення успіху. Блонде доводив, що це справа невигідна: мовляв, надто багато газет змагаються за передплатників, надто вичерпала себе преса. Але Рауль, вірячи у своїх лицемірних друзів і в свою мужність, не відступився від свого наміру. Він гордо підвівся і заявив:

— Я доб'юся успіху!

— В тебе нема жодного су!

— Я напишу драму!

— Вона провалиться.

— Ну, й нехай.

Рауль швидкими кроками обійшов усе помешкання Флоріни. Блонде його супроводжував — він думав, що приятель схибнувся. Та побачивши, якими жадібними очима Рауль дивився на багату обставу, що захаращувала кімнати, Блонде вгадав його думки.

— Тут на сто тисяч франків усякої всячини, або й більше,— сказав Еміль.

— Атож,— зітхнув Рауль, зупинившись біля розкішного Флоріниного ліжка.— Та я радше торгуватиму решту свого життя дверними ланцюжками на бульварі й годуватимуся однією смаженою картоплею, ніж продам бодай одну розетку від оцієї завіси.

— Усе тут слід продати, а не одну розетку! — заявив Блонде.— Шанолюбство — як смерть; життя підстьобує його, і воно не повинне щадити нічого.

— Ні, тисячу разів ні! Від учорашньої графині я прийняв би все, але позбавити Флоріну її мушлі?..

— Розгромити її монетний двір,— трагічним тоном підхопив Блонде,— зламати преси, розколоти штамп — це тобі справді не жарти!

— Якщо я правильно зрозуміла, ти хочеш ударитися в політику замість писати п'єси для театру? — запитала, несподівано увійшовши, Флоріна.

— Атож, моя дитино, атож,— добродушним тоном відповів Рауль і, обнявши її за шию, поцілував у лоб.— Ти закопилила губки? Хіба ти на цьому програєш? Хіба міністрові важче, ніж журналістові, влаштувати вигідний ангажемент для цариці сцени? Ти матимеш і ролі, і гастролі!

— А де ти візьмеш грошей? — спитала вона.

— У дядька,— відповів Рауль.

Флоріна знала Раулевого "дядька". Це слово означало лихваря, так само як "тітка" в жаргоні простолюду означає "позичкову касу".

— Не тривожся, моя кицю,— сказав Блонде, поплескавши Флоріну по плечах,— я здобуду для нього підтримку Массоля, адвоката, що мріє, як усі адвокати, стати коли-небудь міністром юстиції, залучу до справи дю Тійє — адже він націляється в депутати — і Фіно, що досі стоїть за лаштунками однієї газетки, а також Плантена, який домагається посади доповідача у державній раді й нині скніє в одному журналі. Атож, я врятую Рауля від нього самого. Ми покличемо Етьєна Лусто — він візьме на себе фейлетони; Клодові Віньйону ми доручимо серйозну критику; Фелісьєн Верну стане в газеті економкою; адвокатові теж знайдемо якесь діло; дю Тійє займеться біржею та промисловістю, і побачимо, куди нас приведе об'єднана воля і спільні зусилля стількох рабів.

— До лікарні або в міністерські крісла, куди потрапляють люди безнадійно хворі тілом або душею,— сказав Рауль.

— Коли ви влаштуєте їм прийом?

— Через п'яїь днів,— відповів Рауль.— Тут, у тебе.

— Ти скажеш мені, скільки знадобиться грошей,— просто заявила Флоріна.

— Щоб узяти розгін, адвокатові, дю Тійє та Раулеві треба буде по сотні тисяч на брата,— сказав Блонде.— В такому разі газета протримається півтора року, термін, за який у Парижі або домагаються успіху, або зазнають краху.

Легкою гримаскою Флоріна виразила своє схвалення. Двоє приятелів сіли в кабріолет і подалися вербувати гостей, пера, ідеї та інтереси. А красуня-актриса покликала до себе чотирьох багатих торговців — скупників меблів, раритетів, картин і дорогоцінностей. Ці четверо увійшли до святилища і склали детальний опис майна, так ніби Флоріна померла. Вона пригрозила їм, що влаштує аукціон, якщо вони прибережуть свою совісність до кращого випадку. Вона, мовляв, недавно сподобалася в середньовічній ролі одному англійському лордові, отож хоче продати все своє рухоме майно, щоб справити на поклонника враження бідної жінки і дістати від нього в дар розкішний особняк, який вона обставить із більшою пишнотою, ніж Ротшільди. Та хоч як вона морочила їх, вони запропонували за все її добро тільки сімдесят тисяч, хоч воно коштувало півтораста. Флоріна, яка анітрохи ним не дорожила, пообіцяла віддати все через тиждень за вісімдесят тисяч.

— Це моє останнє слово,— сказала вона.

Угоду було складено. Коли торговці пішли, актриса затанцювала від радості, як пагорби царя Давида. Вона веселилася, пустувала. Флоріна й не здогадувалася, що така багата. Коли прийшов Рауль, вона прикинулася, що сердита на нього. Мовляв, він хоче її покинути, вона подумала й зрозуміла: без особливих на те причин люди не перекидаються від однієї партії до іншої, не переходять із театру в палату депутатів. Отже, в неї є суперниця! (Ось що значить інстинкт!) Флоріна примусила Рауля заприсягтись у вічному коханні, а через п'ять днів улаштувала розкішний бенкет. Нову газету охрестили в потоках вина і жартів, серед обітниць вірності, доброго товаришування і міцної дружби. Назва газети, нині забута, закінчувалася, здається, на "альна", щось подібне до "Ліберальна", "Комунальна", "Регіональна", "Національна", "Федеральна", "Оригінальна" — з чого випливало, що доля їй судилася печальна. Пиятики, якими відзначали цю фазу літературного життя описано безліч разів, — хоча, правду кажучи, вони рідко відбувалися в тих мансардах, де їх описували,— і мені важко сказати щось нове про бенкет у Флоріни. Згадаю лише про одну обставину. О третій ночі Флоріна могла роздягтись і лягти в постіль, так наче залишилася в домі одна, хоча ніхто з гостей не пішов. Ці світочі епохи спали мертвим сном, понапивавшись до нестями. Коли вранці пакувальники, носії та возії прийшли по розкішну обставу славетної актриси, вона зайшлася реготом, побачивши, як ці люди підіймають поснулих знаменитостей і складають їх на підлозі, немов чували.

Так зникли з дому чудові речі. Усі свої спогади Флоріна відправила до крамниць і там, звичайно, жоден з покупців не міг здогадатися, звідки взялися ці квіти розкоші і як за них було заплачено. За домовленістю, Флоріні залишили до вечора ліжко, стіл, а також посуд, щоб вона могла поснідати з гостями. Заснувши під вишуканою запоною багатства, високі уми прокинулися посеред холодних і обдертих стін убогості, поцяткованих дірками від цвяхів, спотворених бридким безладом, що ховається за прегарним оздобленням, як мотуззя за декораціями оперної сцени.

— Отакої! Флоріну описали? Бідолашна дівчина! — вигукнув Біксіу, один з гостей.— Вивертайте кишені, хлопці! Влаштуємо складчину!

Почувши ці слова, товариство підхопилось на ноги. З усіх кишень наскребли тридцять сім франків, які Рауль жартівливо підніс Флоріні. Щаслива куртизанка весело засміялась, підвела голову з подушки, відгорнула простирадло і показала паку банкових білетів, що там лежала, грубу, як у ті часи, коли постелі куртизанок справді давали такі прибутки — навіть у неврожайні роки. Рауль покликав Блонде.

— Я все зрозумів,— мовив Блонде.— Пустунка спродалася, нічого нам не сказавши. Яка ж ти розумниця, моє золотко!

За такий подвиг кілька друзів, що залишилися снідати,— адвокат і банкіри пішли,— понесли майже роздягнену актрису тріумфальною процесією до їдальні. Увечері Флоріна мала в театрі бурхливий успіх. Чутка про її жертвоприношення поширилась у залі.

— Я воліла б, щоб мені так аплодували за талант,— сказала їй у фойє суперниця.

— Бажання цілком природне для актриси, якій поки що аплодують тільки за поступливість,— відповіла Флоріна,

Увечері Флорінина покоївка влаштувала її у помешканні Рауля, в провулку Сандріє. Журналіст захотів оселитися в домі, де розмістилася редакція його газети.

Ось яка суперниця була в наївної пані де Ванденес. Фантазія Рауля наче кільцем з'єднувала актрису з графинею; жахливий вузол, який у часи Людовіка XV одна герцогиня рішуче розрубала, розпорядившись отруїти Адрієнну Лекуврер35,— помста цілком зрозуміла, якщо зважити на непрощенність образи.

Флоріна не стала перешкодою для щойно розбудженої пристрасті Рауля. Передбачаючи, що нелегка справа, яку він замислив, поглине невідомо скільки грошей, вона захотіла на півроку поїхати на гастролі. Рауль завзято провадив переговори й домігся успіху, завдяки чому став іще дорожчим для Флоріни. Наділена тверезим глуздом, мов селянин із Лафонтенової байки, який дбає про обід, поки вельможі втішаються бесідою, актриса подалася в провінцію і за кордон добувати гроші, щоб підтримати знаменитого письменника, поки він пробиватиметься до влади.

Досі мало художників бралися змалювати кохання, яким воно буває у вищих сферах суспільства — кохання сповнене величі й таємної слабості, страшне тим, що часто залежить від найдурніших, найбанальніших обставин або стає жертвою втоми. Можливо, тут нам пощастить змалювати його бодай у загальних рисах.

Наступного дня після балу в леді Дадлі, уся під владою своїх мрій, Марі була переконана, що Рауль кохає її, а Рауль вважав себе обранцем Марі, хоча ні він, ні вона не мовили жодного, навіть боязкого слова признання. І дарма що обоє не досягли віку, коли чоловіки й жінки скорочують попередні переговори, вони швидко йшли до мети.