Два приятелі - Сторінка 2

І раптом Моріссо відчув, що слабне. Як він не стримував себе, очі його наповнилися слізьми.

Він прошепотів:

— Прощайте, пане Соваж.

Той відповів:

— Прощайте, пане Моріссо.

Вони потиснули один одному руки; обох, з ніг до голови, трясло, як у лихоманці. Офіцер крикнув:

— Плі!

Дванадцять пострілів злилися в один.

Пан Соваж повалився на землю долілиць. Моріссо, більш високий, захитався, перевернувся і впав на свого товариша впоперек, лицем догори; по його мундиру, пробитому на грудях, потекли струмочки крові.

Німець віддав ще кілька наказів.

Солдати розійшлися і скоро повернулися з мотузками й каменями, які прив'язали до ніг мерців; потім вони віднесли трупи на берег.

Мон-Валер'єн не переставав гриміти; над ним стояла тепер ціла хмара диму.

Двоє солдатів узяли Моріссо за голову й за ноги; двоє інших таким самим способом узяли пана Соважа. Якусь хвилину солдати сильно розгойдували тіла, потім кинули їх далеко в річку; вони описали дугу й стійма зникли під водою, бо каміння перш за все потягнуло вниз ноги.

Вода спінилася, закипіла, завирувала, потім заспокоїлась, і тільки дрібненькі хвилі побігли до берегів. На поверхні плавало трохи крові.

Офіцер, як і раніше спокійний, промовив напівголосно:

— Все інше дороблять риби.

Потім він попрямував до будинку.

І раптом він помітив у траві сітку з піскарями. Він підняв , подивився і, посміхаючись, крикнув:

— Вільгельм!

Підбіг солдат у білому фартусі.

І, кинувши йому улов двох розстріляних французів, пруссак наказав:

— Підсмаж-но мені цих рибок, та швидше, поки вони ще живі. Це буде надзвичайно смачно.

І він знову закурив свою люльку.