Енеїда - Сторінка 26
- Вергілій -
Ті на невгавному вітрі розп'яті,
741] Іншим же — злочинів плями під струменем бистрим змивають
742] Чи випікають вогнем. По смерті тут кару належну
743] Кожен відбуде. Тоді на простори Елісія шлють нас;
744] І не багато нас тут пробуває на радісних нивах;
745] Доки аж довгий наш день, коли круг свій віки вже обійдуть,
746] Плям не очистить, що в нас повростали, й не лишиться чистий
747] Дух з нас, ефірний, вогонь із небесного первня. А душі
748] Тих, що над тисячу років так колесо долі котили,
749] Бог викликає над річку Летейську в великій громаді,
750] З тою, природно, метою, щоби, про минуле забувши,
751] Знов захотіли заглянуть у цей світ, у тіло вернутись".
752] Так промовляє Анхіс, і разом і сина, й Сівіллу
753] Тут же до гурту запрошує він, у юрму гомінливу,
754] І на узгір'я виходить, щоб звідти пильніше оглянуть
755] Всіх було можна у довгій черзі і з лиця їх пізнати.
756] "Ну, а тепер розповім я тобі про дардан покоління,
757] Що то за слава чекає його і які це потомки
758] Із італійського племені, з душ тих преславних, що з нашим
759] Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.
760] Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий,— до світла
761] Ближче він став випадково,— із темряви перший на світ цей
762] Вийде він, із італійською кров'ю змішавшись,— це буде
763] Сільвій, альбанське ім'я, твій останній потомок, якого
764] В лісі тобі, вже старому, Лавінія-жінка породить.
765] Стане царем він колись і наступних царів буде предком,
766] Звідси і над Альба-Лонгою рід наш держатиме владу.
767] Гой за ним другий це — Прока, троянського племені слава, .
768] И Капій, за ним Нумітор, і той, що ім'я тобі верне,
769] Сільвій Еней, як побожністю, так і воєнним завзяттям
770] Славний, якщо керувать коли-небудь він Альбою стане.
771] Що це за молодь! Поглянь, скільки сили вона виявляє!
772] Кожному скроні вінчає дубовий вінок громадянський.[146]
773] Ці, бач, Номент побудують, і Габії, й місто Фідену,
774] Ті Коллатінську твердиню й Помеції в горах поставлять;
775] Кріпость Інуя, і Болу, і Кору — колись оці назви
776] Славними будуть, а нині ці землі не мають імення.
777] Дідові до товариства ще Ромул, син Марса, увійде,
778] Мати Ілія його з ассаракської крові породить.
779] Бачиш ті китиці дві, що шолом прикрашають у нього?
780] Батько, як бога, його у свої вже відзнаки вбирає.
781] З благословення йо^о розростеться, мій сину, славетний
782] Рим, що зрівняє свої володіння і дух свій з Олімпом.
783] Муром сім замків він злучить в'єдино, потомством героїв
784] Благословенний, як Берекінтія-мати — богиня,
785] Що у короні із веж крізь фрігійські міста свої їде,
786] Рада нащадкам богів, сто-бо внуків у неї в обіймах,
787] Всі вони справжні боги і усі проживають на небі.
788] Але поглянь-но очима сюди обома і на плем'я
789] Римлян своїх подивися: Цезар і рід весь Юлійський,
790] З'явиться тут він колись попід віссю великого неба.
791] Це той герой, про. якого чував ти оракулів стільки,
792] Цезар то Август, син божества; золотую епоху
793] В Лації наново він установить, на землях, що перше
794] Царством Сатурна були, і до гарамантів та індів
795] Владу поширить,— земля та за межами наших сузір'їв,
796] Поза шляхами щорічними сонця. Атлант небоносний
797] Зорями вквітчану вісь там на плечах своїх обертає.
798] Перед приходом його'і тепер уже й царства каспійські,
799] Пройняті жахом віщань божественних, тремтять безустанно,
800] І меотійська земля. Скаламутились в страхові й гирла
801] Семираменного Ніла. І навіть Алкеїв нащадок
802] Стільки країв не сходив, хоч прострелив він міднокопитну
803] Ланю і хоч втихомирив гаї Еріманту та луком
804] Лерну злякав, навіть Лібер, що тиграми їде з високих
805] Ніси верхів'їв в своїй перемозі, тримаючи віжки
806] Із винограду. Чи доблестю збільшувать сили не будем,
807] Чи, може, стримає страх нас у землю авзонську вступити?
808] Хто ж це там далі в оливнім вінку, що святу несе утвар?
809] Я пізнаю по волоссю і по бороді сивуватій
810] Рима владику, що місто новітнє законами скріпить,
811] Присланий буде він з Кур невеликих, з убогого краю,
812] Владу велику обнять. Володітиме Тулл після нього.
813] Він в батьківщині порушить дозвілля, покличе до зброї [147]
814] Знову мужів, що засиділись дуже, й полки він розбудить,
815] Що від звитяг вже одвикли. За ним он іде надто гордий
816] Анк, що уже й відтепер він на ласку юрби дуже ласий.
817] Може, побачити хочеш тарквінських царів або душу
818] Гордого месника Брута й повернені влади знамена?
819] Консула владу і грізні сокири він перший одержить,
820] Знищить синів в обороні свободи прекрасної батько,
821] Тільки-но схочуть війну поновить. О, нещасний, хоч вчинок
822] Той і звеличать потомки! Тож більша любов до вітчизни
823] Й слави бажання безмежне. Поглянь ще на Деціїв, Друсів,
824] Ще й на Торквата поглянь, що погрожує вістрям сокири,
825] І на Камілла, який відвоює утрачені стяги.
826] Далі, чи бачиш, он там дві душі, що в однаковій сяють
827] Зброї, у згоді тепер, поки ніч їх іще сповиває?
828] Гей, які війни вони заведуть між собою, як вийдуть
829] В світло життя, які полчища кинуть у битви криваві!
830] Зійде-бо тесть із альпійських валів, із укріплень Монека,
831] й зять його стане навпроти, оточений силами Сходу.
832] Діти, ох діти, своєї душі ви до воєн подібних
833] Не призвичаюйте, й серцю вітчизни таких ви ударів
834] Не завдавайте. Ти перший, що рід свій з Олімпу виводиш,
835] Зброю відкинь, ох крове моя!
836] На Капітолія верх поведе переможець Корінфа
837] Повіз в тріумфі, прославившись тим, що здолав він ахейців.
838] Той же Мікени твої, Агамемноне, й Аргос зруйнує
839] І Еакіда здолає з могутнього роду Ахілла
840] З помсти за предків троянських і храму Мінерви безчестя.
841] Хто б ото змовчав про тебе, великий Катоне, чи Коссе,
842] Хто про рід Гракха, або Сціпіонів, два громи воєнні,
843] Лівії згубу, не скаже? Фабріція хто не згадає,
844] Що вдовольнявся малим? Чи про тебе, Серране, що ниву
845] Сам засівав ти? Гей, Фабії, я вже втомився, облиште!
846] Максіме, це ти один нас колись зволіканням врятуєш!
847] Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати;
848] Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя;
849] Кращі промовці з них будуть в судах; вони неба кружіння
850] Циркулем визначать, скажуть, ясним коли сходити зорям.
851] Запам ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.
852] Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,
853] Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих". [148]
854] Мовив так батько Анхіс і здивованим це ще докинув:
855] "Глянь, як ступає Марцелл, він прославивсь, здобувши багату
856] Здобич, і як переможець мужів перевищує всіх він.
857] Цей колись римську могутність, ударами сильними биту,
858] Скріпить, як вершник розгромить пунійців і галлів бунтарських,
859] Третю вже зброю, Квірінові батьку здобуту, повісить".
860] Та перебив тут Еней, бо побачив, як разом із ними
861] Йшов молодець величавий на вигляд, у зброї блискучій,
862] Та з невеселим обличчям, і очі додолу поникли.
863] "Хто ж це, мій батьку, он той, що іде в товаристві героя?
864] Син це чи, може, один із великої внуків громади?
865] Що то за натовп мужів коло нього, який в нього вигляд?
866] Чорна-бо ніч оточує голову тінню сумною".
867] Батько Анхіс на це каже, сльозами залившись рясними:
868] "Сину, про смуток тяжкий своїх рідних мене не запитуй.
869] Світові виявить доля його, але довго пробути
870] Все ж не дозволить. Занадто-бо сильним, богове, здалось би
871] Плем'я вам римське, якби йому справді цей дар залишився.
872] Скільки ще стогону наших мужів до великого міста
873] Марсове поле пошле! Тіберіне, який ти побачиш
874] Похорон, як повз насипану свіжу могилу пливтимеш.
875] Ані один молодець із ілійського роду не збудить
876] Стільки надії у предків, ні Ромула землі ніколи
877] Повеличатись не зможуть таким своїм плодом великим.
878] Гей, що за доблесть, і вірність прадавня, й правиця у битвах
879] Непереможна! Ніхто з ним безкарно не стрінувся в січі,
880] Чи коли пішим на ворога йшов він, чи як вороному
881] Спінені боки острогами різав. Юначе сердешний,
882] Ох, коли б якось ти міг жорстоку судьбу подолати!
883] Ти колись будеш Марцелл. Повні пригорщі лілій подайте,
884] Квіти багряні розсиплю й принаймні такими дарами
885] Внукову душу вшаную й здійсню незначну цю повинність".
886] Так вони там по цілому краю, широких роздолах,
887] Ходять у чистім повітрі усюди і все оглядають.
888] А як Анхіс по усіх вже усюдах обвів свого сина
889] І розпалив йому в серці бажання майбутньої слави,
890] Знов тоді згадує мужеві війни, що має^вести їх;
891] Про лаврентійські племена й про місто Латина повчає,
892] Вчить, як уникнуть пригод, та указує, як з них виходить.
893] Двоє воріт мають марева сонні: одні роговії —
894] Тіні, як кажуть, крізь них легенько проходять правдиві;
895] Другі виблискують білою кістю слоновою, ними [149]
896] Мани на світ посилають обманні лиш сонні видіння.
897] Так там повчає Анхіс свого сина, а з ним і Сівіллу
898] І через браму з слонової кості на світ випускає.
899] Той повертає до суден і друзів своїх там знаходить.
900] І понад берегом просто у пристань Каєту прямує.
901] Мечуть з носів якорі вони, ставши під берег кормами.
КНИГА СЬОМА
1] Й ти теж, Каєто, пестунко Енея, вмираючи, вічну
2] Для узбереж наших славу про себе лишила, і нині
3] Ще твоя пам'ять це місце хоронить, ім'я знаменує,
4] Де на просторах Гесперії кості спочили, якщо це
5] Славу приносить. Побожний Еней, як слід влаштувавши
6] Похорон, насип над нею могильний воздвигнув, і щойно
7] Утихомирилось море глибоке, наставив вітрила
8] Й пристань покинув. Попутні вітри серед ночі їм віють,
9] Місяць освічує шлях їм, і ясно виблискує море
10] В сяйві тремтливім. Минають вже берег Цірцеї найближчий,
11] Де ця багата дочка бога Сонця ясного, осівши,
12] Безпереривну виспівує пісню в лісах недоступних
13] І величаву оселю пахучим обкурює кедром,
14] Темну освітлює ніч, пробігаючи гребнем тріскучим
15] Пряжу тонкую. А з берега рик розлягається левів,
16] Що розривають запори й ревуть серед пізньої ночі.
17] Там кабани щетинясті, ведмеді у стійлах шаліють,
18] Виють великії зграї вовків, що їх з роду людського
19] Зіллям всесильним Цірцея, жорстока і люта богиня,
20] Перетворити устигла в тіла і подоби звірячі.
21] Щоб богобійні троянці, до пристані тої допливши,
22] Не змінились в потвори такі і щоби не ступили
23] На проклятущий той берег, Нептун дме в вітрила погожим
24] Вітром, в мілинах кипучих проносить, полегшує втечу.
25] Забагрянилося море від світла, й на небі високім
26] В сяйві шафрану цвіла в колісниці рожевій Аврора.
27] Як повтихали вітри і подуви зграйні ущухли,
28] З плесом, як мармур гладеньким, щосили змагалися весла.
29] З моря побачив Еней віддаля величезну діброву;
30] Посеред неї пливе Тіберін, ріка наша мила,
31] В звивах гнучких і, вся від пісків незліченних жовтава,
32] В море впадає.
741] Іншим же — злочинів плями під струменем бистрим змивають
742] Чи випікають вогнем. По смерті тут кару належну
743] Кожен відбуде. Тоді на простори Елісія шлють нас;
744] І не багато нас тут пробуває на радісних нивах;
745] Доки аж довгий наш день, коли круг свій віки вже обійдуть,
746] Плям не очистить, що в нас повростали, й не лишиться чистий
747] Дух з нас, ефірний, вогонь із небесного первня. А душі
748] Тих, що над тисячу років так колесо долі котили,
749] Бог викликає над річку Летейську в великій громаді,
750] З тою, природно, метою, щоби, про минуле забувши,
751] Знов захотіли заглянуть у цей світ, у тіло вернутись".
752] Так промовляє Анхіс, і разом і сина, й Сівіллу
753] Тут же до гурту запрошує він, у юрму гомінливу,
754] І на узгір'я виходить, щоб звідти пильніше оглянуть
755] Всіх було можна у довгій черзі і з лиця їх пізнати.
756] "Ну, а тепер розповім я тобі про дардан покоління,
757] Що то за слава чекає його і які це потомки
758] Із італійського племені, з душ тих преславних, що з нашим
759] Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.
760] Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий,— до світла
761] Ближче він став випадково,— із темряви перший на світ цей
762] Вийде він, із італійською кров'ю змішавшись,— це буде
763] Сільвій, альбанське ім'я, твій останній потомок, якого
764] В лісі тобі, вже старому, Лавінія-жінка породить.
765] Стане царем він колись і наступних царів буде предком,
766] Звідси і над Альба-Лонгою рід наш держатиме владу.
767] Гой за ним другий це — Прока, троянського племені слава, .
768] И Капій, за ним Нумітор, і той, що ім'я тобі верне,
769] Сільвій Еней, як побожністю, так і воєнним завзяттям
770] Славний, якщо керувать коли-небудь він Альбою стане.
771] Що це за молодь! Поглянь, скільки сили вона виявляє!
772] Кожному скроні вінчає дубовий вінок громадянський.[146]
773] Ці, бач, Номент побудують, і Габії, й місто Фідену,
774] Ті Коллатінську твердиню й Помеції в горах поставлять;
775] Кріпость Інуя, і Болу, і Кору — колись оці назви
776] Славними будуть, а нині ці землі не мають імення.
777] Дідові до товариства ще Ромул, син Марса, увійде,
778] Мати Ілія його з ассаракської крові породить.
779] Бачиш ті китиці дві, що шолом прикрашають у нього?
780] Батько, як бога, його у свої вже відзнаки вбирає.
781] З благословення йо^о розростеться, мій сину, славетний
782] Рим, що зрівняє свої володіння і дух свій з Олімпом.
783] Муром сім замків він злучить в'єдино, потомством героїв
784] Благословенний, як Берекінтія-мати — богиня,
785] Що у короні із веж крізь фрігійські міста свої їде,
786] Рада нащадкам богів, сто-бо внуків у неї в обіймах,
787] Всі вони справжні боги і усі проживають на небі.
788] Але поглянь-но очима сюди обома і на плем'я
789] Римлян своїх подивися: Цезар і рід весь Юлійський,
790] З'явиться тут він колись попід віссю великого неба.
791] Це той герой, про. якого чував ти оракулів стільки,
792] Цезар то Август, син божества; золотую епоху
793] В Лації наново він установить, на землях, що перше
794] Царством Сатурна були, і до гарамантів та індів
795] Владу поширить,— земля та за межами наших сузір'їв,
796] Поза шляхами щорічними сонця. Атлант небоносний
797] Зорями вквітчану вісь там на плечах своїх обертає.
798] Перед приходом його'і тепер уже й царства каспійські,
799] Пройняті жахом віщань божественних, тремтять безустанно,
800] І меотійська земля. Скаламутились в страхові й гирла
801] Семираменного Ніла. І навіть Алкеїв нащадок
802] Стільки країв не сходив, хоч прострелив він міднокопитну
803] Ланю і хоч втихомирив гаї Еріманту та луком
804] Лерну злякав, навіть Лібер, що тиграми їде з високих
805] Ніси верхів'їв в своїй перемозі, тримаючи віжки
806] Із винограду. Чи доблестю збільшувать сили не будем,
807] Чи, може, стримає страх нас у землю авзонську вступити?
808] Хто ж це там далі в оливнім вінку, що святу несе утвар?
809] Я пізнаю по волоссю і по бороді сивуватій
810] Рима владику, що місто новітнє законами скріпить,
811] Присланий буде він з Кур невеликих, з убогого краю,
812] Владу велику обнять. Володітиме Тулл після нього.
813] Він в батьківщині порушить дозвілля, покличе до зброї [147]
814] Знову мужів, що засиділись дуже, й полки він розбудить,
815] Що від звитяг вже одвикли. За ним он іде надто гордий
816] Анк, що уже й відтепер він на ласку юрби дуже ласий.
817] Може, побачити хочеш тарквінських царів або душу
818] Гордого месника Брута й повернені влади знамена?
819] Консула владу і грізні сокири він перший одержить,
820] Знищить синів в обороні свободи прекрасної батько,
821] Тільки-но схочуть війну поновить. О, нещасний, хоч вчинок
822] Той і звеличать потомки! Тож більша любов до вітчизни
823] Й слави бажання безмежне. Поглянь ще на Деціїв, Друсів,
824] Ще й на Торквата поглянь, що погрожує вістрям сокири,
825] І на Камілла, який відвоює утрачені стяги.
826] Далі, чи бачиш, он там дві душі, що в однаковій сяють
827] Зброї, у згоді тепер, поки ніч їх іще сповиває?
828] Гей, які війни вони заведуть між собою, як вийдуть
829] В світло життя, які полчища кинуть у битви криваві!
830] Зійде-бо тесть із альпійських валів, із укріплень Монека,
831] й зять його стане навпроти, оточений силами Сходу.
832] Діти, ох діти, своєї душі ви до воєн подібних
833] Не призвичаюйте, й серцю вітчизни таких ви ударів
834] Не завдавайте. Ти перший, що рід свій з Олімпу виводиш,
835] Зброю відкинь, ох крове моя!
836] На Капітолія верх поведе переможець Корінфа
837] Повіз в тріумфі, прославившись тим, що здолав він ахейців.
838] Той же Мікени твої, Агамемноне, й Аргос зруйнує
839] І Еакіда здолає з могутнього роду Ахілла
840] З помсти за предків троянських і храму Мінерви безчестя.
841] Хто б ото змовчав про тебе, великий Катоне, чи Коссе,
842] Хто про рід Гракха, або Сціпіонів, два громи воєнні,
843] Лівії згубу, не скаже? Фабріція хто не згадає,
844] Що вдовольнявся малим? Чи про тебе, Серране, що ниву
845] Сам засівав ти? Гей, Фабії, я вже втомився, облиште!
846] Максіме, це ти один нас колись зволіканням врятуєш!
847] Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати;
848] Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя;
849] Кращі промовці з них будуть в судах; вони неба кружіння
850] Циркулем визначать, скажуть, ясним коли сходити зорям.
851] Запам ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.
852] Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,
853] Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих". [148]
854] Мовив так батько Анхіс і здивованим це ще докинув:
855] "Глянь, як ступає Марцелл, він прославивсь, здобувши багату
856] Здобич, і як переможець мужів перевищує всіх він.
857] Цей колись римську могутність, ударами сильними биту,
858] Скріпить, як вершник розгромить пунійців і галлів бунтарських,
859] Третю вже зброю, Квірінові батьку здобуту, повісить".
860] Та перебив тут Еней, бо побачив, як разом із ними
861] Йшов молодець величавий на вигляд, у зброї блискучій,
862] Та з невеселим обличчям, і очі додолу поникли.
863] "Хто ж це, мій батьку, он той, що іде в товаристві героя?
864] Син це чи, може, один із великої внуків громади?
865] Що то за натовп мужів коло нього, який в нього вигляд?
866] Чорна-бо ніч оточує голову тінню сумною".
867] Батько Анхіс на це каже, сльозами залившись рясними:
868] "Сину, про смуток тяжкий своїх рідних мене не запитуй.
869] Світові виявить доля його, але довго пробути
870] Все ж не дозволить. Занадто-бо сильним, богове, здалось би
871] Плем'я вам римське, якби йому справді цей дар залишився.
872] Скільки ще стогону наших мужів до великого міста
873] Марсове поле пошле! Тіберіне, який ти побачиш
874] Похорон, як повз насипану свіжу могилу пливтимеш.
875] Ані один молодець із ілійського роду не збудить
876] Стільки надії у предків, ні Ромула землі ніколи
877] Повеличатись не зможуть таким своїм плодом великим.
878] Гей, що за доблесть, і вірність прадавня, й правиця у битвах
879] Непереможна! Ніхто з ним безкарно не стрінувся в січі,
880] Чи коли пішим на ворога йшов він, чи як вороному
881] Спінені боки острогами різав. Юначе сердешний,
882] Ох, коли б якось ти міг жорстоку судьбу подолати!
883] Ти колись будеш Марцелл. Повні пригорщі лілій подайте,
884] Квіти багряні розсиплю й принаймні такими дарами
885] Внукову душу вшаную й здійсню незначну цю повинність".
886] Так вони там по цілому краю, широких роздолах,
887] Ходять у чистім повітрі усюди і все оглядають.
888] А як Анхіс по усіх вже усюдах обвів свого сина
889] І розпалив йому в серці бажання майбутньої слави,
890] Знов тоді згадує мужеві війни, що має^вести їх;
891] Про лаврентійські племена й про місто Латина повчає,
892] Вчить, як уникнуть пригод, та указує, як з них виходить.
893] Двоє воріт мають марева сонні: одні роговії —
894] Тіні, як кажуть, крізь них легенько проходять правдиві;
895] Другі виблискують білою кістю слоновою, ними [149]
896] Мани на світ посилають обманні лиш сонні видіння.
897] Так там повчає Анхіс свого сина, а з ним і Сівіллу
898] І через браму з слонової кості на світ випускає.
899] Той повертає до суден і друзів своїх там знаходить.
900] І понад берегом просто у пристань Каєту прямує.
901] Мечуть з носів якорі вони, ставши під берег кормами.
КНИГА СЬОМА
1] Й ти теж, Каєто, пестунко Енея, вмираючи, вічну
2] Для узбереж наших славу про себе лишила, і нині
3] Ще твоя пам'ять це місце хоронить, ім'я знаменує,
4] Де на просторах Гесперії кості спочили, якщо це
5] Славу приносить. Побожний Еней, як слід влаштувавши
6] Похорон, насип над нею могильний воздвигнув, і щойно
7] Утихомирилось море глибоке, наставив вітрила
8] Й пристань покинув. Попутні вітри серед ночі їм віють,
9] Місяць освічує шлях їм, і ясно виблискує море
10] В сяйві тремтливім. Минають вже берег Цірцеї найближчий,
11] Де ця багата дочка бога Сонця ясного, осівши,
12] Безпереривну виспівує пісню в лісах недоступних
13] І величаву оселю пахучим обкурює кедром,
14] Темну освітлює ніч, пробігаючи гребнем тріскучим
15] Пряжу тонкую. А з берега рик розлягається левів,
16] Що розривають запори й ревуть серед пізньої ночі.
17] Там кабани щетинясті, ведмеді у стійлах шаліють,
18] Виють великії зграї вовків, що їх з роду людського
19] Зіллям всесильним Цірцея, жорстока і люта богиня,
20] Перетворити устигла в тіла і подоби звірячі.
21] Щоб богобійні троянці, до пристані тої допливши,
22] Не змінились в потвори такі і щоби не ступили
23] На проклятущий той берег, Нептун дме в вітрила погожим
24] Вітром, в мілинах кипучих проносить, полегшує втечу.
25] Забагрянилося море від світла, й на небі високім
26] В сяйві шафрану цвіла в колісниці рожевій Аврора.
27] Як повтихали вітри і подуви зграйні ущухли,
28] З плесом, як мармур гладеньким, щосили змагалися весла.
29] З моря побачив Еней віддаля величезну діброву;
30] Посеред неї пливе Тіберін, ріка наша мила,
31] В звивах гнучких і, вся від пісків незліченних жовтава,
32] В море впадає.