Енеїда - Сторінка 27
- Вергілій -
Довкола ріки і над нею пернате
33] Птаство, привикле над лоном її та на березі жити,
34] Співом своїм ворушило повітря, по лісу літало.
35] Він товариству наказує напрям змінити й до суші
36] Судна звернути, і всі запливають в затінену річку.
37] Гей же, Ерато, якії царі були за часів тих
38] В Лації давнім, і лад був який там тоді, як прибулець
39] З військом в Авзонську країну уперше приплив кораблями,
40] Я розповім і початок найпершої битви згадаю.
41] Дай же, богине, натхнення співцеві, бо я оспівати
42] Маю і війни страшні, і героїв, що в запалі серця
43] Згуби зазнали, про військо тірренське й Гесперію цілу[153]
44] В зброї військовій. Передо мною-бо більші події,
45] Більші почав я діла. Латин, володар староденний,
46] В довгому мирі містами й спокійними нивами правив.
47] Кажуть, що був він Фавновим сином від німфи Маріки,
48] З краю Лавренту. А Фавновим батьком був Пік; називав він
49] Батьком, Сатурне, тебе: найстаріший ти родоначальник.
50] З волі богів не мав він ні сина у роді своєму,
51] Ні з чоловіків нікого, бо кожен ще в юності гинув.
52] Охороняла весь дім і хазяйство велике єдина
53] Донька, що вже на виданні була, до подружжя дозріла.
54] З нею побратись бажало багато, весь Лацій великий,
55] Ціла Авзонія; перед всіма, однак, Турн прехороший,
56] З діда і прадіда можний, якого й дружина царева
57] З запалом дивним бажала за зятя собі поєднати;
58] В дивах страшних цьому божа, проте, супротивилась воля.
59] Ріс у середині дому, в високих будівлях найдальших,
60] Лавр із листям святим, його в страху віки зберігали.
61] Кажуть, що батько Латин, коли перший споруджував замок,
62] Трапив на нього і Фебові сам посвятив, а від нього
63] й мешканців міста лаврентами звав він. На самім вершечку
64] Роєм густим — це дивно й промовити! — бджоли осіли,
65] З шумом великим крізь чисте повітря злетівши, і разом
66] Ніжками поміж собою зчепились; і так от неждано
67] З віття зеленого звис цілий рій. Ворожбит же відразу
68] Став говорити: "Я бачу, що з краю чужого надходить
69] Муж, а з ним цілий загін, вони всі у такому ж простують
70] Напрямі й з того ж бо самого боку приходять, щоб взяти
71] Владу над замком. Коли ж на самім вівтарі запалала
72] Чиста соснина пахуча й Лавінія-діва стояла
73] Поруч із батьком, здавалось (ой леле!), що довге волосся
74] Стало палати і одіж усю обхопило тріскуче
75] Полум'я, вмить зайнялися і коси, й пов'язка перлинна;
76] В димі й жовтавому світлі повита, вона розсівала
77] Бризки Вулкана по цілому дому. Усе це здавалось
78] Дивним із вигляду й надто жахливим. Усі гомоніли,
79] Що надзвичайна й преславная доля на неї чекає,
80] Га для народу велику війну ці ознаки ворожать.
81] Занепокоєний чудом цим, цар до оракула Фавна,
82] Віщого батька, по раду до гаю іде в Альбунею,
83] До джерела лісового, що з нього вода йде священна
84] о гулом, і з чорного гирла отруйливо сіркою пахне.
85] Люди з племен італійських і вся Енотрійська країна
86] Ради в потребі шукають. Коли принесе свою жертву
87] Жрець і на руна вовнисті овечок порізаних ляже [154]
88] В ніч мовчазну і сон його зломить, він бачить багато
89] Дивно літаючих марев та їх голоси розмаїті
90] Чує й розмову з богами веде, й в глибині Авернійській
91] Навіть з самим Ахеронтом говорить. Сам батько Латин тут
92] Віщих проречень просив і дрібних овець повношерстих
93] В жертву аж сотню приніс по обряду і, зверху прилігши,
94] Відпочивав на розстелених рунах. З високого гаю
95] Враз пролунав несподіваний голос: "Гей ти, мій нащадку,
96] Доньку подружжям злучити з латинцями ти не старайся,
97] Не довіряй і весіллю, що вже тут готують, бо прийдуть
98] З краю чужого зяті, які, з нами з'єднавшись, підіймуть
99] Наше ім'я до небес, і з їхнього племені внуки
100] Землі усі, що сонце в мандрівці між двох океанів
101] їх оглядає щодня, під ногами своїми побачать,
102] їхнім законам слухняні". Цих батькових Фавна проречень,
103] Цього наказу в безмовній тьмі ночі Латин не задержав
104] Як таємницю, вже широко вістка несла їх на крилах
105] Скрізь по авзонських містах, коли флот до зеленої греблі
106] Лаомедонтове військо біля узбережжя в'язало.
107] Тут-то Еней і військові вожді із Іулом прекрасним
108] В тінь під гіллям високого дерева всі полягали
109] Й учту готують. Пшеничні коржі підкладають під страви
110] На моріжку на зеленім (так сам напутив їх Юпітер),
111] Нив золотаві плоди покладають на хлібне підложжя.
112] А як поїли все інше, то скудність їди їх склонила
113] І до Церериних скудних дарів теж зубами узятись.
114] Отже, ламали руками й завзятими щоками віщі
115] Печива круглі і не пощадили хлібин квадратових.
116] "Гей, ми столи вже з'їдаємо",-— крикнув Іул і відтоді
117] Не жартував. Ці слова уперше кінець сповістили
118] їхніх трудів, підхопив їх відразу ж із уст його батько,
119] І, божественними всіми знаменнями вражений, мовив:
120] "Здрастуй, о земле, мені подарована присудом долі!
121] Вірні троянцям пенати, привіт вам! Тут дім мій, отут же
122] Буде й моя батьківщина. Бо батько Анхіс так, це добре
123] Я пам'ятаю, тлумачив мені судьби таємниці:
124] "Сину, заїдеш ти на узбережжя, тобі незнайомі,
125] Й голод тебе приневолить столи навіть з'їсти, як їжі
126] Обмаль там буде, тоді аж ти, втомлений, врешті, надійся
127] Власної хати; затям збудувати там дім власноручно
128] Й валом скріпити". І це був той голод і це те останнє,
129] Що нашим злигодням край покладе.
130] Отже, до діла, і весело ранком, як сонечко зійде,
131] Звідаймо, що то за землі, які тут є люди, де місто [155]
132] Має народ цей, від пристані в напрямах різних ходімо.
133] Гей же, зливайте Юпітеру жертву тепер, помоліться
134] Духові батька Анхіса і винами стіл заставляйте".
135] Так промовляє, й галуззям зеленим обличчя вінчає,
136] Й молить місцевого бога, і Землю, що поміж богами
137] Перша, і німф, і ріки, яких дотепер ще не знає,
138] Й Ніч, і світила, що сходять вночі, і Юпітера з Іди,
139] Й матір фрігійську, по черзі, і рідних обох призиває,
140] Що під землею і в небі. Тут батько всесильний аж тричі
141] З неба ясного гримить, і своєю рукою стрясає,
142] Й хмару показує, золотом променів сонця облиту.
143] Тут несподівано шириться вістка в троянському війську,
144] Що уже день надійшов, коли місто їм слід будувати.
145] Отже, один перед одним наввипередь всі вони учту
146] Знову продовжують. Віщим ознакам великим зрадівши,
147] Ставляють жбани мішальні, гірляндами чаші вінчають.
148] Тільки-но першим промінням поглянув на землю світанок,
149] Всі розійшлися вони, щоб розвідать про місто, і людність,
150] І береги та кордони. Тут багна потоку Нуміка,
151] Там — ріка Тібр, а там он — хоробрих латинців оселі.
152] Син Анхісів тоді щонайкращих із кожного стану
153] Сто посланців вибирає і шле їх у царське достойне
154] Місто; у кожного віття Паллади в руках, щоб цареві
155] Щедрі дари принесли і щоб миру для тевкрів просили.
156] Не зволікають вони, й за наказом спішать, і в дорогу
157] Швидко рушають. А сам він ровом значить неглибоким,
158] Де буде мур, укріпляє те місце і першу оселю
159] На узбережжі, мов табір воєнний, оточує валом
160] І частоколом. Вже шлях юнаки проверстали, вже бачать
161] Вежі латинські й високі покрівлі й під мури підходять.
162] Тут перед городом хлопці і підлітки юні виводять
163] Герці на конях, здіймаючи куряву, мчать в колісницях,
164] Ратища кидають спритно рукою, й стріляють, нап'явши
165] Луки тугі,— так змагались у бігу вони і в борінні.
166] Вершник в той час на коні прискакав і старому цареві
167] Вістку до вух його власних доносить, що йдуть якісь люди,
168] Велетні ростом, в невиданім вбранні. А той до господи
169] Каже їх кликать і сам на прадіднім троні сідає
170] В самій середині замку. Велична то й славна будова —
171] Вгору П сто колон піднімало у верхньому місті,—
172] Піка Лаврентського дім той острах навколо наводив
173] Лісом, в якому стояв, і суворістю давніх обрядів.
174] Звичай царям тут наказував берло й різки переймати, [156]
175] Тут був і храм для нарад і також для бенкетів святкових.
176] Над баранами жертовними тут при столах засідали
177] Радні. І предків прадавніх чергою тут різьби стояли
178] З кедру старого: Італ і Сабін, виноградарів батько,
179] Серп він кривий зберігає; старенький Сатурн і дволика
180] Януса статуя; всі у підсінні стояли; були тут
181] Предки й інші із царського роду, що Марсові рани
182] За батьківщину колись прийняли у воєнних походах.
183] І на одвірках святих тут багато навішано зброї —
184] Тут і здобуті вози, і сокири висять лукуваті,
185] Там і шоломів чуби, і воріт величезні запори,
186] Висять там стріли й щити, і ростри там, вирвані з суден.
187] Пік, отой витязь комонний із загнутим берлом Квіріна,
188] Теж там сидів, коротеньку трабею свою підв'язавши,
189] Щит він держав у лівиці; його ж то коханка Цірцея,
190] З пристрасті шалом охоплена, з золота різкою ткнула
191] Й, чарами в птаха змінивши, посипала барвами крила.
192] Ось у такому-то храмі богів цар Латин, на престолі
193] Батьківськім сівши, тевкрів до себе у храм закликає;
194] Як увійшли, то він перший спокійно почав говорити:
195] "Гей, дарданці, скажіть (ми ж бо знаємо рід ваш і місто
196] Й чули про вас, що ви шлях свій сюди спрямували), чого ви
197] Хочете? Що за потреба у вас і що вам хибує,
198] Що до Авзонського берега перепливли ви на суднах
199] Стільки шляхів темно-синіх? Чи, може, зблудили, чи гнали
200] Вас буревії, що їх мореплавцям доводиться часто
201] В морі терпіти, й на берег цієї ріки ви тут вийшли
202] Й сіли у пристані? Не уникайте гостини у мене,
203] Не забувайте, що ми, латиняни із роду Сатурна,
204] Держимось правди не з примусу тільки оков і законів,
205] А добровільно додержуєм звичаїв древнього бога.
206] Я пам ятаю (з літами забулось!), старі ще аврунки
207] Так говорили, що, в цій ось країні Дардані народившись,
208] Аж до фрігійської Іди і в Самос фракійський потрапив,
209] Що Самофракія зветься. Й його, що з тірренського міста
210] Вийшов, з Коріта, на трон свій взяла золотиста оселя
211] В зорянім небі й олтар його збільшує божу громаду".
212] Так він промовив, а Іліоней йому в відповідь каже:
213] "Царю, уславлений Фавнів потомку, ні чорнії бурі
214] пас не пригнали на хвилях, не змусили в вашу країну
215] Вийти; ні зорі, ані узбережжя ці не обманули:
216] власним бажанням, з охотою в серці прийшли ми в це місто,
217] Вигнані із найславнішого царства, яке коли-небудь [157]
218] Бачило сонце, йдучи із найдальшого краю Олімпу.
219] Родові тому почин дав Юпітер, і молодь дарданська
220] Зве його дідом своїм; із того найвищого роду
221] Й цар наш троянський Еней, що прислав до твоїх нас порогів.
222] Буря, яка із суворих зірвавшись Мікен, прошуміла
223] Понад полями ідайськими, й як два світи — європейський
224] І азіатський, приведені долею, в спорі зустрілись,—
225] Чули про те навіть ті, що, далекії землі обнявши,
226] Тх океан відділяє, і навіть всі ті, що широкий
227] Пояс палючого сонця від інших країв чотирьох їх
228] Відгородив посередині.
33] Птаство, привикле над лоном її та на березі жити,
34] Співом своїм ворушило повітря, по лісу літало.
35] Він товариству наказує напрям змінити й до суші
36] Судна звернути, і всі запливають в затінену річку.
37] Гей же, Ерато, якії царі були за часів тих
38] В Лації давнім, і лад був який там тоді, як прибулець
39] З військом в Авзонську країну уперше приплив кораблями,
40] Я розповім і початок найпершої битви згадаю.
41] Дай же, богине, натхнення співцеві, бо я оспівати
42] Маю і війни страшні, і героїв, що в запалі серця
43] Згуби зазнали, про військо тірренське й Гесперію цілу[153]
44] В зброї військовій. Передо мною-бо більші події,
45] Більші почав я діла. Латин, володар староденний,
46] В довгому мирі містами й спокійними нивами правив.
47] Кажуть, що був він Фавновим сином від німфи Маріки,
48] З краю Лавренту. А Фавновим батьком був Пік; називав він
49] Батьком, Сатурне, тебе: найстаріший ти родоначальник.
50] З волі богів не мав він ні сина у роді своєму,
51] Ні з чоловіків нікого, бо кожен ще в юності гинув.
52] Охороняла весь дім і хазяйство велике єдина
53] Донька, що вже на виданні була, до подружжя дозріла.
54] З нею побратись бажало багато, весь Лацій великий,
55] Ціла Авзонія; перед всіма, однак, Турн прехороший,
56] З діда і прадіда можний, якого й дружина царева
57] З запалом дивним бажала за зятя собі поєднати;
58] В дивах страшних цьому божа, проте, супротивилась воля.
59] Ріс у середині дому, в високих будівлях найдальших,
60] Лавр із листям святим, його в страху віки зберігали.
61] Кажуть, що батько Латин, коли перший споруджував замок,
62] Трапив на нього і Фебові сам посвятив, а від нього
63] й мешканців міста лаврентами звав він. На самім вершечку
64] Роєм густим — це дивно й промовити! — бджоли осіли,
65] З шумом великим крізь чисте повітря злетівши, і разом
66] Ніжками поміж собою зчепились; і так от неждано
67] З віття зеленого звис цілий рій. Ворожбит же відразу
68] Став говорити: "Я бачу, що з краю чужого надходить
69] Муж, а з ним цілий загін, вони всі у такому ж простують
70] Напрямі й з того ж бо самого боку приходять, щоб взяти
71] Владу над замком. Коли ж на самім вівтарі запалала
72] Чиста соснина пахуча й Лавінія-діва стояла
73] Поруч із батьком, здавалось (ой леле!), що довге волосся
74] Стало палати і одіж усю обхопило тріскуче
75] Полум'я, вмить зайнялися і коси, й пов'язка перлинна;
76] В димі й жовтавому світлі повита, вона розсівала
77] Бризки Вулкана по цілому дому. Усе це здавалось
78] Дивним із вигляду й надто жахливим. Усі гомоніли,
79] Що надзвичайна й преславная доля на неї чекає,
80] Га для народу велику війну ці ознаки ворожать.
81] Занепокоєний чудом цим, цар до оракула Фавна,
82] Віщого батька, по раду до гаю іде в Альбунею,
83] До джерела лісового, що з нього вода йде священна
84] о гулом, і з чорного гирла отруйливо сіркою пахне.
85] Люди з племен італійських і вся Енотрійська країна
86] Ради в потребі шукають. Коли принесе свою жертву
87] Жрець і на руна вовнисті овечок порізаних ляже [154]
88] В ніч мовчазну і сон його зломить, він бачить багато
89] Дивно літаючих марев та їх голоси розмаїті
90] Чує й розмову з богами веде, й в глибині Авернійській
91] Навіть з самим Ахеронтом говорить. Сам батько Латин тут
92] Віщих проречень просив і дрібних овець повношерстих
93] В жертву аж сотню приніс по обряду і, зверху прилігши,
94] Відпочивав на розстелених рунах. З високого гаю
95] Враз пролунав несподіваний голос: "Гей ти, мій нащадку,
96] Доньку подружжям злучити з латинцями ти не старайся,
97] Не довіряй і весіллю, що вже тут готують, бо прийдуть
98] З краю чужого зяті, які, з нами з'єднавшись, підіймуть
99] Наше ім'я до небес, і з їхнього племені внуки
100] Землі усі, що сонце в мандрівці між двох океанів
101] їх оглядає щодня, під ногами своїми побачать,
102] їхнім законам слухняні". Цих батькових Фавна проречень,
103] Цього наказу в безмовній тьмі ночі Латин не задержав
104] Як таємницю, вже широко вістка несла їх на крилах
105] Скрізь по авзонських містах, коли флот до зеленої греблі
106] Лаомедонтове військо біля узбережжя в'язало.
107] Тут-то Еней і військові вожді із Іулом прекрасним
108] В тінь під гіллям високого дерева всі полягали
109] Й учту готують. Пшеничні коржі підкладають під страви
110] На моріжку на зеленім (так сам напутив їх Юпітер),
111] Нив золотаві плоди покладають на хлібне підложжя.
112] А як поїли все інше, то скудність їди їх склонила
113] І до Церериних скудних дарів теж зубами узятись.
114] Отже, ламали руками й завзятими щоками віщі
115] Печива круглі і не пощадили хлібин квадратових.
116] "Гей, ми столи вже з'їдаємо",-— крикнув Іул і відтоді
117] Не жартував. Ці слова уперше кінець сповістили
118] їхніх трудів, підхопив їх відразу ж із уст його батько,
119] І, божественними всіми знаменнями вражений, мовив:
120] "Здрастуй, о земле, мені подарована присудом долі!
121] Вірні троянцям пенати, привіт вам! Тут дім мій, отут же
122] Буде й моя батьківщина. Бо батько Анхіс так, це добре
123] Я пам'ятаю, тлумачив мені судьби таємниці:
124] "Сину, заїдеш ти на узбережжя, тобі незнайомі,
125] Й голод тебе приневолить столи навіть з'їсти, як їжі
126] Обмаль там буде, тоді аж ти, втомлений, врешті, надійся
127] Власної хати; затям збудувати там дім власноручно
128] Й валом скріпити". І це був той голод і це те останнє,
129] Що нашим злигодням край покладе.
130] Отже, до діла, і весело ранком, як сонечко зійде,
131] Звідаймо, що то за землі, які тут є люди, де місто [155]
132] Має народ цей, від пристані в напрямах різних ходімо.
133] Гей же, зливайте Юпітеру жертву тепер, помоліться
134] Духові батька Анхіса і винами стіл заставляйте".
135] Так промовляє, й галуззям зеленим обличчя вінчає,
136] Й молить місцевого бога, і Землю, що поміж богами
137] Перша, і німф, і ріки, яких дотепер ще не знає,
138] Й Ніч, і світила, що сходять вночі, і Юпітера з Іди,
139] Й матір фрігійську, по черзі, і рідних обох призиває,
140] Що під землею і в небі. Тут батько всесильний аж тричі
141] З неба ясного гримить, і своєю рукою стрясає,
142] Й хмару показує, золотом променів сонця облиту.
143] Тут несподівано шириться вістка в троянському війську,
144] Що уже день надійшов, коли місто їм слід будувати.
145] Отже, один перед одним наввипередь всі вони учту
146] Знову продовжують. Віщим ознакам великим зрадівши,
147] Ставляють жбани мішальні, гірляндами чаші вінчають.
148] Тільки-но першим промінням поглянув на землю світанок,
149] Всі розійшлися вони, щоб розвідать про місто, і людність,
150] І береги та кордони. Тут багна потоку Нуміка,
151] Там — ріка Тібр, а там он — хоробрих латинців оселі.
152] Син Анхісів тоді щонайкращих із кожного стану
153] Сто посланців вибирає і шле їх у царське достойне
154] Місто; у кожного віття Паллади в руках, щоб цареві
155] Щедрі дари принесли і щоб миру для тевкрів просили.
156] Не зволікають вони, й за наказом спішать, і в дорогу
157] Швидко рушають. А сам він ровом значить неглибоким,
158] Де буде мур, укріпляє те місце і першу оселю
159] На узбережжі, мов табір воєнний, оточує валом
160] І частоколом. Вже шлях юнаки проверстали, вже бачать
161] Вежі латинські й високі покрівлі й під мури підходять.
162] Тут перед городом хлопці і підлітки юні виводять
163] Герці на конях, здіймаючи куряву, мчать в колісницях,
164] Ратища кидають спритно рукою, й стріляють, нап'явши
165] Луки тугі,— так змагались у бігу вони і в борінні.
166] Вершник в той час на коні прискакав і старому цареві
167] Вістку до вух його власних доносить, що йдуть якісь люди,
168] Велетні ростом, в невиданім вбранні. А той до господи
169] Каже їх кликать і сам на прадіднім троні сідає
170] В самій середині замку. Велична то й славна будова —
171] Вгору П сто колон піднімало у верхньому місті,—
172] Піка Лаврентського дім той острах навколо наводив
173] Лісом, в якому стояв, і суворістю давніх обрядів.
174] Звичай царям тут наказував берло й різки переймати, [156]
175] Тут був і храм для нарад і також для бенкетів святкових.
176] Над баранами жертовними тут при столах засідали
177] Радні. І предків прадавніх чергою тут різьби стояли
178] З кедру старого: Італ і Сабін, виноградарів батько,
179] Серп він кривий зберігає; старенький Сатурн і дволика
180] Януса статуя; всі у підсінні стояли; були тут
181] Предки й інші із царського роду, що Марсові рани
182] За батьківщину колись прийняли у воєнних походах.
183] І на одвірках святих тут багато навішано зброї —
184] Тут і здобуті вози, і сокири висять лукуваті,
185] Там і шоломів чуби, і воріт величезні запори,
186] Висять там стріли й щити, і ростри там, вирвані з суден.
187] Пік, отой витязь комонний із загнутим берлом Квіріна,
188] Теж там сидів, коротеньку трабею свою підв'язавши,
189] Щит він держав у лівиці; його ж то коханка Цірцея,
190] З пристрасті шалом охоплена, з золота різкою ткнула
191] Й, чарами в птаха змінивши, посипала барвами крила.
192] Ось у такому-то храмі богів цар Латин, на престолі
193] Батьківськім сівши, тевкрів до себе у храм закликає;
194] Як увійшли, то він перший спокійно почав говорити:
195] "Гей, дарданці, скажіть (ми ж бо знаємо рід ваш і місто
196] Й чули про вас, що ви шлях свій сюди спрямували), чого ви
197] Хочете? Що за потреба у вас і що вам хибує,
198] Що до Авзонського берега перепливли ви на суднах
199] Стільки шляхів темно-синіх? Чи, може, зблудили, чи гнали
200] Вас буревії, що їх мореплавцям доводиться часто
201] В морі терпіти, й на берег цієї ріки ви тут вийшли
202] Й сіли у пристані? Не уникайте гостини у мене,
203] Не забувайте, що ми, латиняни із роду Сатурна,
204] Держимось правди не з примусу тільки оков і законів,
205] А добровільно додержуєм звичаїв древнього бога.
206] Я пам ятаю (з літами забулось!), старі ще аврунки
207] Так говорили, що, в цій ось країні Дардані народившись,
208] Аж до фрігійської Іди і в Самос фракійський потрапив,
209] Що Самофракія зветься. Й його, що з тірренського міста
210] Вийшов, з Коріта, на трон свій взяла золотиста оселя
211] В зорянім небі й олтар його збільшує божу громаду".
212] Так він промовив, а Іліоней йому в відповідь каже:
213] "Царю, уславлений Фавнів потомку, ні чорнії бурі
214] пас не пригнали на хвилях, не змусили в вашу країну
215] Вийти; ні зорі, ані узбережжя ці не обманули:
216] власним бажанням, з охотою в серці прийшли ми в це місто,
217] Вигнані із найславнішого царства, яке коли-небудь [157]
218] Бачило сонце, йдучи із найдальшого краю Олімпу.
219] Родові тому почин дав Юпітер, і молодь дарданська
220] Зве його дідом своїм; із того найвищого роду
221] Й цар наш троянський Еней, що прислав до твоїх нас порогів.
222] Буря, яка із суворих зірвавшись Мікен, прошуміла
223] Понад полями ідайськими, й як два світи — європейський
224] І азіатський, приведені долею, в спорі зустрілись,—
225] Чули про те навіть ті, що, далекії землі обнявши,
226] Тх океан відділяє, і навіть всі ті, що широкий
227] Пояс палючого сонця від інших країв чотирьох їх
228] Відгородив посередині.