Енн із Інглсайду - Сторінка 6

Йому лишалося єдине, що може зробити хлопець, якому нічого не дозволяють.

6

— Чого це в нас повсюди світиться? — здивувалася Енн, коли об одинадцятій вони з Гілбертом під'їхали до воріт Інглсайду. — Напевно, хтось приїхав у гості.

Енн квапливо забігла в дім, але ніяких гостей не було видно. Будинок стояв порожній. Світилося в кухні… у вітальні… їдальні… бібліотеці… у кімнаті Сьюзен та в горішньому передпокої… але ніде не було видно ані душі.

— Як ти гадаєш… — мовила була Енн, та її урвав телефонний дзвінок. Гілберт відповів. Якусь мить він слухав… потім нажахано скрикнув і вилетів геть, навіть не глянувши на Енн. Очевидно, сталося щось жахливе й не було часу пояснювати.

Енн звикла до цього, як і належить дружині того, хто розв'язує питання життя й смерті. По-філософському знизавши плечима, вона скинула жакет і капелюх. Енн дещо сердилася на Сьюзен, якій, бігме, не слід було залишати всі кімнати освітленими, а всі двері навстіж розчахнутими.

— Пані… Блайт… дорогенька… — промовив голос, що не міг належати Сьюзен… та все ж належав саме їй.

Енн утупилася в неї, вражена. Невже це Сьюзен? Без капелюха… у волоссі віхті сіна… ситцева сукня в жахливих плямах і брудних патьоках. А її лице!

— Сьюзен! Що сталося? Сьюзен!

— Маленький Джем зник.

— Зник! — розгублено закліпала Енн. — Але… Сьюзен, як це "зник"? він не міг зникнути!

— Зник! — видихнула Сьюзен, ламаючи руки. — Коли я йшла до Глена, він сидів на кухонному ґанку. Я повернулася ще до настання темряви… а його не було! Спершу… я не злякалася… та не могла ніде його знайти. Я обшукала всі кімнати… він сказав, що втече…

— Дурниці. Нікуди він не втече. Ви дарма так розхвилювалися, Сьюзен. Він, певне, десь тут… заснув… він мусить бути тут.

— Я шукала повсюди… повсюди! Оглянула ввесь сад… усі повітки… погляньте на моє плаття. Я пригадала, що він часто казав, як хотів би поспати в повітці на сіні… Я полізла туди й провалилася в дірку в кутку… і впала просто на свіжі яйця. Добре, хоч ноги не зламала… якщо може бути щось добре, коли маленький Джем зник.

Енн усе ще забороняла собі хвилюватися.

— Як ви гадаєте, Сьюзен, чи не міг він таки піти до гавані з хлопцями? Хоча, звісно, Джем завжди був слухняний…

— Він був… благословенне ягнятко, він був слухняний. Я обшукала тут усе й побігла до Дрю… і Берті-Шекспір, який тоді вже повернувся додому, сказав мені, що Джема з ними не було. Мені аж у грудях щось обірвалося. Ви довірили його мені, а я… Я телефонувала Пакстонам, вони сказали, що ви були в них і поїхали, та вони гадки не мали, куди.

— Ми поїхали в Лобридж до Паркерів…

— Я телефонувала всім, у кого ви могли би бути. Тоді знову побігла в село… і чоловіки пішли на пошуки…

— Ох, Сьюзен, чи варто було..?

— Пані Блайт, дорогенька, я шукала повсюди… де тільки може бути дитя. О, що я пережила за цей вечір! Він казав, що втопиться в ставку…

Енн мимоволі здригнулася. Звісно, Джем не топився б у ставку… це повна нісенітниця… але там припнуто старого рибальського човника Картера Флегга, і Джем у своїм бунтівнім настрої міг надумати покататися в ньому… йому незрідка цього хотілося… і він міг упасти в ставок, намагаючись відв'язати човна. Її страх ураз набув жахливої зримої форми.

"А я навіть не знаю, куди поїхав Гілберт", — перелякано подумала вона.

— З чого це знялася така метушня? — невдоволено запитала тітонька Мері-Марія, зненацька постаючи на сходах, у розшитому драконами халаті й короні з папільйоток на голові. — Невже в цьому домі людина ніколи не може спокійно проспати ніч?

— Маленький Джем зник, — повторила Сьюзен, надто перестрашена, щоб зважати на тон панни Блайт. — Його мати покладалася на мене…

Енн сама взялася шукати сина. Джем повинен бути десь у домі! Ліжко в його кімнаті стояло неторкане, отже, там його не було… не було його ні в кімнаті двійнят… ні в її спальні… ніде! Обшукавши ввесь дім від горища до льоху, Енн повернулася у вітальню в стані, що дуже нагадував паніку.

— Не хочу лякати тебе, Енні, — мовила тітонька Мері-Марія, понизивши голос до страхітливого шепоту, — та чи дивилася ти в діжці з дощовою водою? Торік так був утопився малий Джек Мак-Грегор.

— Я… я зазирнула й туди, — озвалася Сьюзен, знову ламаючи руки. — Я взяла дрючок… і потицяла…

Серце Енн, яке на мить завмерло після слів тітоньки Мері-Марії, відновило свою роботу. Сьюзен оговталася й припинила ламати руки. Хай і запізно, та вона згадала, що пані Блайт у її теперішнім стані не можна так хвилюватися.

— Заспокоймося і пошукаймо всі разом, — мовила вона тремтливим голосом. — Ви слушно кажете, пані Блайт: Джем повинен бути десь у домі. Не міг же він просто здиміти.

— Ви зазирали в ящик із вугіллям? А в напольний годинник? — запитала тітонька Мері-Марія.

Сьюзен зазирала в ящик, але про годинник ніхто не подумав, хоч він таки був достатньо місткий для семилітнього хлопця. Енн кинулася в передпокій, незважаючи навіть на цілковиту безглуздість припущення, що Джем міг просидіти там, скоцюрбившись, кілька годин. Проте Джема в годиннику не було.

— Коли я ввечері лягала спати, у мене було відчуття, наче має щось статися, — мовила тітонька Мері-Марія, стискаючи пучками скроні. — На ніч я читала, як завжди, розділ із Біблії, і слова "бо не знаєш, що день той породить"[5] мовби виділялися на сторінці. То було знамення. Боюся, Енні, тобі слід готуватися до найгіршого. Він міг заблукати й утопитися в болоті. Шкода, що в нас немає кількох собак-нишпорок.

Надлюдським зусиллям Енн спромоглася на усмішку.

— Боюся, тітонько, їх тепер узагалі немає на нашому острові. Якби в нас досі був старий Гілбертів сетер Рекс, який помер від отруєння, він швидко знайшов би Джема. Я певна, ми дарма хвилюємося…

— Томмі Спенсер із Кармоді теж зник сорок років тому, і його й понині не знайшли… чи знайшли? Ну, та коли й знайшли, то хіба що його скелет. Тут нема чого сміятися, Енні. Я взагалі не втямлю, як ти можеш бути така спокійна.

Пролунав телефонний дзвінок. Енн і Сьюзен перезирнулися.

— Я не можу… не можу відповісти, Сьюзен, — прошепотіла Енн.

— І я також, — відгукнулася Сьюзен, немов сновида. І, хоч вона знала, що невдовзі й до кінця своїх днів зневажатиме себе за слабкість, явлену перед Мері-Марією Блайт, у ту мить вона нічого не могла вдіяти. Опісля двох годин марних пошуків і найстрашніших припущень Сьюзен була геть виснажена.

Тітонька Мері-Марія підійшла до телефона й зняла слухавку. Папільйотки робили її силует на стіні рогатим і, як подумала Сьюзен попри свою нестерпну тривогу, схожим на справжнього чорта.

— Це Картер Флегг: вони шукали повсюди, та не знайшли ніяких слідів, — незворушно мовила тітонька Мері-Марія. — Утім, він каже, що човен посередині ставка і, як вони пересвідчилися, у ньому нікого немає. Вони збираються промацати дно кітвою.

Сьюзен ледь устигла підхопити Енн.

— Ні… ні, Сьюзен… я не зомлію, — пролопотіла Енн побілілими вустами. — Допоможіть мені сісти… дякую. Ми повинні знайти Гілберта.

— Якщо Джеймс утопився, Енні, думай про те, що він був позбавлений бід і гризот цього буремного світу, — мовила тітонька Мері-Марія, виявляючи в такий спосіб подальшу моральну підтримку.

— Я візьму ліхтар і пошукаю довкола будинку, — мовила Енн, відчувши, що знов може підвестися. — Я знаю, ви вже шукали, Сьюзен… але дозвольте… дозвольте мені. Я не можу просто так сидіти й чекати.

— Тоді вдягніть светр, пані Блайт, дорогенька. Нині така роса й повітря вогке. Я принесу вам червоний — він висить на стільці в кімнаті хлопців. Зачекайте тут.

Сьюзен метнулася нагору. А кілька хвилин потому її крик луною струснув увесь Інглсайд. Енн і тітонька Мері-Марія вибігли в горішній передпокій, де вздріли Сьюзен, яка ридала й сміялася водночас, у стані, ближчому до істерики, аніж це будь-коли траплялося зі Сьюзен Бейкер.

— Пані Блайт, дорогенька… він там! Маленький Джем там! Він заснув на канапі коло вікна… я ж туди й не заглядала… канапи не видно за дверима… і коли його не виявилося в ліжку…

Енн, зненацька ослабла від полегшення й радості, зайшла в кімнату й уклякла біля канапи. Невдовзі вони зі Сьюзен іще посміються із власної нерозважливості, але в цю мить були тільки сльози вдячності й щастя. Маленький Джем міцно спав, укрившись в'язаним пледом, притискаючи до грудей старого пошарпаного ведмедика, а впоперек його ніг розлігся вірний незлостивий Миршавко. Руді кучері розсипалися на подушці. Здавалося, що хлопчик бачить приємний сон, і Енн не хотіла його будити — та раптом він розплющив очі, схожі на карі зірки, і поглянув на неї.

— Джеме, синку, чому ти не в ліжку? Ми… ми хвилювалися… ми не могли тебе знайти… а сюди не поглянули…

— Я ліг тут, щоб дивитися, як ви з татом під'їдете до хвіртки. Мені було так самотньо — я просто мусив піти й лягти.

Мама взяла його на руки й перенесла в ліжко. Приємно було відчути її поцілунок і ніжні дбайливі рухи, якими вона підгортала йому ковдру… які давали змогу впевнитися, що його люблять. І кому то тільки цікаво дивитися, як роблять татуювання? Мама така хороша — найкраща мама в усьому світі. А мати Берті-Шекспіра Дрю була така скупа, що цілий Глен кликав її "Пані Збиране Молоко", і він знає… він сам бачив, як вона лупцювала Берті за кожну найменшу дрібницю.

— Мамо, — сонно проказав він, — я принесу вам проліски навесні… і потім щовесни приноситиму. Можете покластися на мене.

— Звісно, маленький, — відповіла мама.

— Ну, коли вже нам усім немає потреби гасати й голосити, я думаю, ми можемо, зітхнувши з полегшенням, повернутися в наші ліжка, — мовила тітонька Мері-Марія. Проте й у її буркотливому тоні було знати добрячу втіху.

— Яка ж я була дурна, що не згадала про цю канапу, — мовила Енн. — Ми самі осоромилися, і лікар Блайт не дасть нам забути про це, будьте певні. Сьюзен, зателефонуйте, будь ласка, панові Флеггу й скажіть, що ми знайшли Джема.

— Ох, і кепкуватиме ж він із мене, — відказала щаслива Сьюзен. — Та мені байдуже — хай кепкує. Головне, що маленький Джем живий і здоровий.

— Я випила б чашечку чаю, — жалісливо зітхнула тітонька Мері-Марія, огортаючи свою кощаву фігуру драконами.

— Я вмить заварю, — бадьоро озвалася Сьюзен. — Нам усім полегшає, щойно ми вип'ємо чаю. Пані Блайт, дорогенька, коли Картер Флегг почув, що із Джемом усе гаразд, він тільки й промовив, що: "Слава Богу!" Ніколи більш не скажу кривого слова щодо цього чоловіка, хай які несусвітні ціни будуть у нього в крамниці.