Ерато - Сторінка 12

Тут він уже виступає як справжній авантурник і пірат.

5.3. Гістіаєві пощастило вмовити лесбосців, бо вони заздрили хіосцям, яким належала Аттарнейська область на близькій до Хіосу стороні узбережжя Малої Азії.

6.1. Геродот не називає імен тих, які приборкали іонійське повстання, а саме Гімая і Давріса, бо вони вже померли.

6.2. Чотири морські держави: Єгипет, Фінікія, Кілікія і Кіпр. їхній об'єднаний флот мав забезпечити панування персів на морі. Під час походу Ксеркса проти Греції вони дали йому 750 кораблів.

7,1. Цих представників було обрано спеціально для проведення наради. Інші були радники, що складали постійний комітет, завданням якого було підготовити питання для обговорення на народних зборах. Паніоніон — це була релігійна організація, котра ніколи остаточно не спромоглася настільки розвинутися, щоб досягти політичної єдності.

7,1. Іонійці з свого досвіду знали, наскільки для них був важливим флот. Острівок Лада обороняв вхід до мілетської гавані і відігравав згодом важливу роль, коли Александр Македонський облягав Мілет. Через річкові намули Лада з'єдналося з протилежним суходолом.

8,1. Такий самий докладний перелік морських сил Геродот наводить щодо війська і флоту Ксеркса (кн. VII) і щодо морських сил греків у битвах при Артемісії та Саламіні. [494]

8.2. Лесбосці не були надійними союзниками. Незважаючи на те що вони допомагали Гістіаєві в його піратських заповзяттях, вони були першими, які почали тікати під час морської битви при Ладі.

8.3. Багато іонійських міст не дали кораблів або через те, що не могли, або через те, що не схотіли, як мешканці Ефеса.

9,1. Бактрія тут називається як найдальша окраїна перської держави.

10.1. З погляду самосців іонійці засуджуються як уперті люди, які відмовилися піти на зраду.

10.2. Посланці пішли вночі з усіма пересторогами, таємно і неводночас до всіх грецьких стратегів.

11,1. Фокейський стратег Діонісій мав рацію, звернувши увагу іонійців на необхідність для них військових управ і дисципліни, бо до тих пір їм цього бракувало.

12,1. Під час цього маневрування корабель мусив пройти між двох ворожих кораблів, оберігаючи свої весла і ламаючи весла обох ворожих суден, а після цього з тилу атакували ці судна. Це, звичайно, вимагало великої спритності з боку керманича та веслярів.

13.1. Це місце надто пишномовне і в ньому забагато зайвих повторень. Очевидно, автор намагався подолати певні труднощі, бо, з одного боку, він не хотів дуже ухилятися від правди, а з другого — хотів якось виправдати самосців, бо мав із ними щільні зв'язки. Він підкреслює недисциплінованість іонійців, щоб виправдати вчинок самосців.

13.2. Тут, звичайно, перебільшення, бо ввесь Ксерксів флот складався з 1207 кораблів, а без карійських та іонійських кораблів — із 830.

14.1. Це сказано і про морську битву при Саламіні (VIII, 87). З цього можна зробити висновок, наскільки плутані і непевні були перекази кожного міста.

14.2. Одинадцять капітанів (тріерархів) належали до аристократичної партії, яка виступала проти тиранів і їхньої проперської політики. Стовп (стелу) Геродот міг бачити, перебуваючи на острові.

15,1. В битві при Саламіні на грецьких кораблях було не більше як 18 чоловік залоги.

16.1. Мікала (Мікале) — це гора і мис біля гирлів ріки Меандру (Маяндру) навпроти о-ва Самосу.

16.2. На святі Тесмофорій лише жінки брали участь. Це було свято сівби і його справляли наприкінці жовтня.

16.3. Малоймовірно, щоб ефесці нічого не знали про морську битву при Ладі. Ефесці не взяли участі у визвольній боротьбі іонійців, а тоді повбивали своїх одноплемінників.

16.4. Таке саме зробили і пеласги в Бравроні (розд. 138).

17.1. Ці відомості Геродот одержав безпосередньо на Сіцілії.

17.2. Це не вважалося ганебним не лише тоді, але і за пізніших часів.

18,1. Рахуючи з того часу, коли Арістагор заарештував тиранів іонійських міст (V, 37). Перси здобували Мілет восени 494 р. до н. є.

19.1. Під час війни спартанців із аргосцями, як сказано в розд. 77. Найімовірніше, цей оракул було дано 494 р. до н. є., коли перси облягали місто. Можливо, що мілетяни попросили допомоги в аргосців, а аргосці вирішили спершу одержати оракул у пророчому святилищі.

19.2. Як видно із зображень у Персеполі, перси носили довге волосся.

19.3. В інших місцях "Історій" Геродот називає святилища в Бранхідах, яке перси зруйнували після здобуття Мілета.

20.1. Так Геродот називає всі моря на південному сході і півдні Азії. Те море, що його тепер називають Червоним, він називає Аравійською затокою.

20.2. Хоча в повстанні іонійців брали участь і карійці. Мабуть Дарій зробив так, щоб обидва народи ненавиділи один одного і за принципом "поділяй і владарюй" своєю взаємною ненавистю сприяли б пануванню над ними персів.

21.1. Місто Лаос було колонією сібаритів, як і Скідра. Вони прийняли до себе втікачів із Сібаріса після його зруйнування 510 р. до н. є. Обидва міста були десь на західному узбережжі Італії.

21.2. Зв'язки Сібаріса з Мілетом і з Етрурією були торговельними. Мілетяни приставляли товари з Азії та Єгипту, а сібаріти перевозили їх до Етрурії.

21.3. Афінський драматург Фрініх (прибл. 540-470 до н. є.)-автор історичної трагедії "Здобуття Мілета", єдиної в такому жанрі в давньогрецькій драматургії. Вона була докором афінянам, які не спромоглися допомогти мілетянам.

22,1. Занкла — первісна назва міста Мессани (сучасна Мессіна) на північному заході Сіцілії на березі Сікульскої (нині Мессінської) протоки. Воно було спільною колонією [495] евбейської Халкіди та італійської Кіми (в Кампанії), але на той час воно, очевидно, вже залежало від дорійського міста Гели на Сіцілії.

22.2. На північно-східному березі Сіцілії, де не було зручних гаваней (крім незначних — Міли, Навлох) між Гімерою і Тіндарідою не існувало грецьких колоній, а тому місцеположення "Прекрасного узбережжя" (Кале акте) виявилося підходящим.

22.3. Після морської битви при Ладі. Евбейська Халкіда здавна приятелювала з Само-сом і це пояснює, чому самосці охоче прийняли запрошення занклайців.

23.1. Епізефірійські Локри (Західні Локри) називаються так на відміну від Опунтійсь-ких та Озолійських у Греції. Це місто було колонією названих грецьких міст.

23.2. Анаксілай — тиран міста Регій (Регіон) на протилежному італійському березі Мессінської протоки (494-476 до н. є.).

23.3. Гіппократ — тиран міста Гели (498-491 до н. є.). На відміну від нього Скіф (Скютес) називається царем (Басілевс). Гіппократ намагався поширити свою владу на заході Сіцілії. Він не міг пробачити свого союзника Скіфа, через якого він утратив За-нклу. Принагідно слід зазначити, що Скіф, як і Перс, були власними грецькими іменами, їхній зв'язок із відповідними етнонімами виявляється непевним.

23.4. Місто в області Акраганта, далеко від Занкли.

24.1. Гімера була колонією Занкли.

24.2. Самосці зобов'язалися обороняти місто проти Анаксілая, якому пощастило вигнати їх звідти, і він замінив колишню назву міста на Мессану (Мессену), бо він сам походив із Мессенії.

25,1. Карію згодом визволив від персів Геракліт унаслідок своїх перемог (V, 121).

26.1. Метою Гістіая було використати належний момент, щоб замиритися з Дарієм на основі тих послуг, які він йому зробив, завдавши шкоди іонійській торгівлі і покаравши хіосців, котрі виявили найбільшу відвагу в морській битві при Ладі.

26.2. Як загальне слово "поліхне" означає "містечко", а тут і в інших місцях це власна назва.

28.1. Тут метою Гістіая було заволодіти золотими копальнями на Тасосі.

28.2. Очевидно, на Лесбосі був його штаб і відправний пункт для його військових операцій.

28.3. Атарней був переданий персами хіосцям (І, 160).

30,1. Саджання на кіл було поширеним видом покарання в персів (III, 159; VII, 238), як і в ассірійців.

31.1. Тобто навесні 493 р. до н. є.

31.2. Така облава або "прочісування" населення, як про це розповідається тут, звичайно, була неможлива. Оскільки ці острови далі описуються, як процвітаючі, то ясно, що тут є перебільшення.

32,1. Це правильно щодо материкової Іонії, але острови не було завойовано ні Крезом, ні Кіром, який не мав флоту, Хіос і Лесбос були захоплені персами перед походом Дарія проти скіфів, а Самос завойовано Камбісом, коли він заволодів Фінікією.

33.1. Ідеться вже не лише про береги Геллеспонту, бо міста Перінт і Селімбрія були розташовані на узбережжях Пропонтіди (Мармурового моря), а місто Візантій (Бізантій) на березі Боспору. Селімбрія була колонією мегарців, заснованою до Візантія, колись 660 до н. є.

33.2. Це було на Фракійському Херсонесі в найвужчому місці протоки. Мешканці цього міста залишилися вірними персам і це їх урятувало.

34.1. Про долонків, крім їхньої назви, мало що відоме. Апсінтії мешкали на півночі від Фракійського Херсонесу і їхня країна простягалася до ріки Гебру, де область навколо міста Айнос називалася Апсінтос.

34.2. Ідеться про священний шлях, яким ішли до Дельфів посольства грецьких міст.

34.3. Незрозуміло, як долонки могли збочити з шляху до Афін, оскільки дем Лакіадів, де перебувала родина Філіадів, був поміж Афін і Елевсіна.

35.1. Це було в перший період тиранії Пейсістрата близько 558 р. до н. є.

35.2. Філай був сином Аянта (Еанта). Брати Філай і Еврісак передали острів Саламін афінянам, а Філай оселився в Бравроні, де був дем Філіадів.

36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб позбавлявся небезпечного супротивника і поширив до Геллеспонту вплив Афін.

36.2. Цей мур, очевидно, відбудував Перікл, після Деркілід і за візантійських часів імператор Юстініан. [496]

37.1. Імовірно, Мільтіад хотів захопити фортецю на азіатському узбережжі, як це зробив Пейсістрат із Сігеєм (V, 94).

37.2. Тут, очевидно, натяк: первісною назвою Лампсака була Пітіуса, а по-грецькому "пітюс" означало сосна.

38,1. Про культ героїв-ойкістів, засновників міст, вже було в кн. V, розд. 47 і 114.

39.1. Тобто після 527 р. і перед 510 р. до н. є.

39.2. У розд. 103.

39.3. Можливо, тесть Мільтіада був царем долонків.

40.1. У цьому розділі не все ясно. Те, що Мільтіад утік перед навалою скіфів і що його повернули на Херсонес долонкі, це зрозуміло, а про інше тлумачі сперечаються.

40.2. Це здається неможливим, бо похід Дарія проти скіфів відбувся за 20 років до цієї навали.