Ерато - Сторінка 13

Можливо, скіфи скористалися з тимчасового ослаблення перської держави під час повстання іонійців або це була навала не скіфів, а якихось фракійських племен.

41.1. Тобто 493 р. до н. є. Мільтіад утік при першому наближенні фінікійців.

41.2. У повстанні іонійців він не брав участі, але він захопив острів Лемнос і на нього наклепали персам (розд. 133).

41.3. Острів Імброс захопили перси тоді, коли вони захопили і Лемнос, а коли вони втратили Лемнос, то втратили і Імброс.

42,1. За цією угодою заборонялися війни та розбійницькі напади, що могли б статися між містами. Отже, перси встановили мир, якого не досягли між собою іонійські міста.

43.1. Тут ідеться про всіх воїнів, а не лише про команду кораблів.

43.2. Історик Діодор Сіцілійський (І ст. до н. є.) пише, що поновлення демократії — це була розумна реформа, яку провів Артафрен за порадою Гекатая. Випадок із Гістіаєм довів персам, що не можна довіряти тиранам.

44.1. Перське панування в Македонії спочатку мало номінальний характер при Мега-базі (III, 17), але воно стало цілком реальним, коли туди прийшов Мардоній із військом. Очевидно, до 492 р. до н. є. перси не переходили через Стрімон.

44.2. Акант (Аканф) колонія андросців на півострові Халкідіка недалеко від того місця, де Ксеркс наказав прорити канал, щоб проминути Афонський мис.

44.3. Таке сталося і з залогами перських кораблів у морській битві при Саламіні (VIII, 89). На відміну від грецьких міст Персія була сухопутною державою.

45.1. Це фрігійське (можливо також — фракійське) плем'я брігів мешкало між р. Стрімоном і Афонським півостровом. Інші бріги мешкали на кордоні Епіру та Іллірії.

45.2. Якщо метою походу було не лише покарання Афін та Еретрії, але і завоювання всієї Греції, тоді Мардоній не досяг цієї мети. Перси, очевидно, вважали, що їхнє панування в Малій Азії буде остаточно закріплено, коли вони також завоюють Грецію. Навіть, якщо грецькі історики перебільшували, все одно втрати, що їх зазнало перське військо під командою Мардонія, були дуже значні. Відклик Дарієм Мардонія пояснюється тим, що було складено нові плани.

46.1. Тобто 491 р. до н. є.

46.2. Вірні прибічники персів, абдеріти, очевидно, заздрили тасосцям через ті прибутки, що їх тасосці мали від своїх володінь на материку.

46.3. Місто Абдери, колишня колонія клазоменців, згодом було залюднено мешканцями іонійського міста Теос, які покинули своє місто, тікаючи від перського утиску. Є припущення, що на тому місці була колись фінікійська колонія. Натяком на це вважається негрецька назва міста.

46.4. Ця облога довела їм необхідність мати свій флот.

47,1. Фінікійська колонія на Тасосі за Геродотом була заснована (II, 44) за сім поколінь до народження Геракла. Тасос було заселено виходцями з о. Паросу колись коло 700 р. до н. є. Серед колонісітв був і славнозвісний поет Архілох (прибл. 680-640 до н. є.).

49.1. Тут не сказано, хто саме заявив про покору. Напевне це були фессалійці, беотій-

ці, аргосці та дельфійці.

49.2. Серед острів'ян були мешканці Кіклад за винятком мешканців Наксосу та Дело-су, а також мешканці Лемносу, Імбросу та Самофракії (Самотраке).

49.3. Тут стає ясно, що Спарта і Афіни не висловили покірності, а що вони зробили з посланцями Дарія, сказано в кн. VII, розд. 133.

49.4. Це означає, що афіняни визнали зверхність спартанців. Про давню ворожнечу Афін і Егіни було в кн. V, розд. 82 і далі.

50,1. Те, що Клеомен повернувся з Егіни без заручників, є доводом правоти егінців, на [497] його думку. За 15 років до того в Спарті було видано закон, за яким не дозволялося бути відсутніми обом царям під час війни.

50,2. Кріос — по-грецькому "баран".

51,1. Про походження "двоєцарства" в Спарті в сучасних істориків нема єдиної думки. Ці спартанські царі або були представниками двох дорійських громад, або один із них належав до давньої ахейської громади. Підставою такого припущення є те, що будинки і могили обох царів було розташовано в різних місцях Спарти.

52.1. Із якихось епічних творів, що не збереглися дотепер, але які були відомі Геродо-тові, він довідався, що Арістодем помер ще до приходу дорійців.

52.2. Ця Аргея була сестрою Тера (Тераса) і походила з Фів, Терові було доручено опікунство над обома неповнолітніми (IV, 147).

52.3. Вигадка Паніта за цим оповіданням мала розв'язати питання про престолонаслі-дування. Старшого відокремили від молодшого, щоб не було плутанини.

53.1. Те, що Зевс був батьком героя Персея, Геродот не вважав імовірним. Згідно якомусь переказові Персей і його рід походили з Єгипту, але згодом їх стали вважати за греків і вони були першими царями Аргосу.

53.2. Якщо існував переказ, за яким батько Персея був смертною людиною, то тут Геродот допускає існування двох Персеїв, із яких один був сином Зевса, а другий сином смертної людини. Нащадками Персея були: Алкей, Амфітріон, Геракл, Гілл, Клеодай, Арістомах і Арістодем.

53.3. Геродот наполягає на єгипетському походженні дорійців. Це, очевидно, пов'язано з міфом про Даная і Данаід.

54.1. За перською версією міфу Персей був ассірійцем і першим у своїй родині став елліном. За іншою грецькою версією він із Аргоса прийшов до Кефея, царя кефенів, тобто ассірійців, убив морського дракона і одружився з Андромедою, дочкою Кефея, і від їхнього шлюбу народився Перс, родоначальник персів.

54.2. Акрісій, батько Данаї, був правнуком Даная, батька 50 Данаід, які втекли від синів Єгипта, щоб не одружуватися з ними.

55.1. Плла було вигнано з Пелопоннесу, але його прийняв до себе дорійський цар Айгімій. Гілл хотів повернутися до своєї вітчизни, але це йому не вдалося. Проте його нащадки прибули туди. Це було так зване повернення дорійців — Гераклідів.

55.2. Один епічний твір, який не зберігся, мав назву "Айгімій".

56.1. Герой — епонім, тобто від якого лакедемонці одержали свою назву, Лакедемон (Лакедаймон) був сином Зевса і німфи Таігети, а його жінкою була Спарта.

56.2. Зевс Ураній, тобто Небесний. Свята на чест> його називалися "Великими Ура-ніями", а культ його існував ще в римську епоху. Жертви приносив сам цар, коли він ішов на війну, він звертався до Зевса Агетора (Проводаря), а коли він перетинав державний кордон, він звертався до Арея і Афіни.

56.3. Це, очевидно, було так за давніх часів. Пізніше це право належало ефорам.

56.4. Загальне число вершників було 300. Сто, що про них тут сказано, очевидно, було від кожної дорійської філи.

57.1. Перший день місяця вважався священним, і богам приносили жертви (епіменія або еммена), а сьомий день був днем народження Аполлона.

57.2. Проксенами тут називаються урядовці, обов'язком яких було приймати чужоземців і приводити їх до представників влади.

57.3. В інших містах такі службові особи називалися теорами.

57.4. Тобто без ефорів і герусії.

57.5. Тобто про майно єдиної дочки, в батька якої не було синів.

58.1. В мідяний казан били, щоб відігнати злих духів.

58.2. Ідеться про прадавні часи. В історичну епоху в Спарті такого вже не було. Ці варварські звичаї в Спарті за повідомленням деяких джерел було заборонено Лікургом, а в Афінах Солоном.

58.3. Тут мається на увазі не лише Спарта — Лакедемон, але і Мессенія.

59,1. Очевидно, цей розділ і наступний Геродот додав до свого оповідання через те, що вище було сказано, нібито спартанські царі походять або з Персії, або з Єгипту.

60,1. Успадкування професій характерне для давніх суспільств і про це вже згадувалося в "Єгипетському логосі". Професія флейтистів була важливою в Спарті, оскільки спартанське військо вирушало в битву при звуках флейт. Кухарі готували спартанські обіди — сиситії і серед них були також герої, як Маттон і Кераон.

61,1. Арістон був сучасником Анаксандріда, батька спартанського царя Леоніда. [498]

61,2. Терапна була розташована на скелястому узвишші, на південному сході від Спарти на березі р. Евроту. Святилище Єлени (Гелени), очевидно, те саме, що і храм Ме-нелая, де згідно переказові його було поховано разом із Єленою. Там-таки була могила обох Діоскурів. Як не дивно, в безсмертних богів і героїв були свої місця поховання. На Кріті показували навіть могилу Зевса. Фойбейон, храм Феба (Фойба) — Аполлона було розташовано нижче Терапни на рівнині, на західному березі Евроту. Геродот в кн. II, розд. 112 каже, що Єлена була богинею краси, і ототожнює її з "Іноземною Афроді-тою". Проте ця Афродіта, імовірно, була фінікійською богинею Астартою, а Єлена була місцевим спартанським божеством.

63.1. Звичайно, третій шлюб Арістона пов'язується з тим, що попередні шлюби не дали йому нащадків чоловічого роду.

63.2. Незрозуміло, чим можна пояснити байдужість ефорів, які повинні були дбати про чистоту роду Гераклідів.

63.3. Ім'я Демаратос складено з двох основ: демос — народ і ара (в одному з своїх значень) — побажання.

64,1. Про причини розбрату Демарата з Клеоменом сказано в кн. V, розд. 75 і кн. VI, розд. 50.

65.1. У книзі VIII, р. 131 він називається внуком Гегесілея, а не Агіда.

65.2. У Спарті існував давній звичай "умикання", тобто викрадання жінок із метою одруження.

65.3. Це рівнозначне з "проомосією" (попередньою присягою) в аттічній юрисдикції. Обвинувачений міг присягнутися напочатку судового процесу.

65.4. Коли почався суд, Демаратові вже було приблизно 40 років, а ефори, коли він народився, вже були дуже старими і навряд чи хтось із них був під час судового процесу живим.

66,1. Свого часу і Алкмеоніди підкупили Піфію (V, 63).

67.1. Гімнопедії, Карнеї та Пакінтії були найзначнішими спартанськими святами. Гімнопедії справлялися в середині літа. Під час святкування хлопці, юнаки та чоловіки танцювали і співали гімни на честь Аполлона.

67.2. Демарат був розпорядником (ефором) на святі або одним із так званих "бі-деїв", які наглядали за гімнастичними вправами юнаків.

67.3. На знак розпачу або гніву, які він відчував.

68.1. Якщо його мати сказала неправду, то вона була б винуватою в клятвопорушенні.

68.2. Жертовник Зевса Геркея був на дворі. Зевс Геркейос був богом — покровителем дому і родини, але він не був тотожним із Зевсом Ефестієм, богом хатнього вогнища.

68.3. Астрабак був богом ослячих пастухів. За часів Геродота існувало вірування, ніби якась надприродна істота, бог або герой, могла з'єднатися із смертною жінкою.