Фантастичні звірі і де їх шукати - Сторінка 4

Ґрапоріг ходить на великих чотирипалих лапах і має украй агресивний характер.

Попри те, що ґрапороги без ентузіазму ставляться до спроб їх приручити, іноді можна спостерегти, як верхи на них їздять гірські тролі, які через це незрідка вкриті численними шрамами.

У багатьох зіллях використовують мелений ріг ґрапорога, хоч він і надзвичайно дорогий, адже заволодіти ним дуже важко. Шкура ґрапорога навіть цупкіша від шкури драконячої, а тому непроникна для більшості заклять.

ҐРИНДІЛ (Grindylow)

KM: XX

Ґринділ — рогатий блідо-зелений водяний демон, який живе в озерах Британії та Ірландії.

Живиться маленькими рибками, агресивно ставиться і до чаклунів, і до маґлів, хоч відомі випадки, коли його приручали русалії.

Ґринділ має довжелезні пальці, завдяки яким він володіє мертвою хваткою, але їх легко можна поламати.

Д

ДЖAPB (Jarvey)

KM: XXX

Джарва можна зустріти в Британії, Ірландії та Північній Америці.

Джарв хоча й нагадує перерослого тхора, але вміє говорити. Однак для ведення повноцінних розмов йому бракує інтелекту, тому він обмежується короткими (незрідка вульгарними) фразами, що фонтанують з нього безперервно.

Джарви здебільшого живуть під землею, полюючи на гномів, хоч живляться також кротами, пацюками й польовими мишами.

ДІРІКОЛЬ (Diricawl)

KM: XX

Діріколь походить з острова Маврикій.

Цей огрядний, з пухнастим пір'ям птах не вміє літати, однак володіє дивовижним умінням рятуватися від небезпек. Він може зникнути, струснувши пір'ям, і знову з'явитися деінде (подібно до фенікса; див. далі).

Цікаво, що маґлам колись було відомо про існування діріколя, але вони називали його "додо". Не знаючи про здатність діріколя щезати за власним бажанням, маґли гадали, що винищили цього птаха через надмірне полювання. А позаяк це допомогло маґлам усвідомити всю небезпеку від безладного винищення істот-побратимів, то Міжнародна конфедерація чаклунів ніколи не вважала за потрібне повідомляти їм, що діріколі існують і досі.

ДОКСЯ (Doxy)

(або кусюча фея)

KM: XXX

Доксю іноді помилково вважають феєю (див. далі), хоч вони належать до абсолютно різних видів. Вона, як і фея, має крихітне людське тільце, але в доксі воно вкрите густою чорною шерстю і доповнено додатковими парами рук і ніг. Крила в доксі цупкі, вигнуті й лискучі, немов у жука.

Доксі населяють північну Європу та Америку, надаючи перевагу прохолодному клімату.

Відкладають за один раз до п'ятсот яєчок, зариваючи їх у землю. Через два-три тижні з яєчок вилуплюється потомство.

Доксі мають два ряди гострих отруйних зубів. Після їхнього укусу треба приймати протиотруту.

ДРАКОН (Dragon)

KM: XXXXX

Драконів — цих чи не найвідоміших магічних чудовиськ — дуже нелегко заховати.

Самиці драконів переважно більші й агресивніші за самців, але до будь-кого з них краще не наближатися нікому, крім висококваліфікованих і підготовлених чаклунів.

Драконяча шкура, кров, серце, печінка і ріг відомі своїми потужними магічними властивостями, однак яйця драконів належать до категорії неринкових товарів класу "А".

Існує десять порід драконів, хоча в результаті випадкових схрещень іноді утворюються також рідкісні гібриди. До чистопородних належать такі види драконів:

Гебридій чорний

(Hebridean Black)

Цей дракон, як і зелена валлійка (див. далі), теж родом із Британії, але значно агресивніший за свою співвітчизницю. Потребує не менше сотні квадратних миль території. Завдовжки понад дев'ять метрів, чорний гебридій вкритий жорсткою лускою, має яскраво-фіолетові очі й низку невеличких, але гострих, наче бритва, гребінців на спині. Його крила нагадують кажанячі, а хвіст завершується стрілоподібним вістрям. Чорний гебридій харчується переважно оленями, хоч іноді може нападати на собак і навіть на велику рогату худобу. Чаклунський клан Макфусті, що мешкає на Гебридських островах протягом століть, за традицією наглядає за своїми краянами-драконами.

Звичайна зелена валлійка

(Common Welsh Green)

Зелена валлійка чудово зливається із соковитими травами своєї батьківщини, але гніздиться зазвичай високо в горах, де для її збереження влаштовано заповідник. Попри ілфракумський інцидент (див. Вступ), ця порода найспокійніша з усіх драконів і, подібно до опалоока (див. далі), воліє полювати на овець, активно уникаючи зіткнень з людьми, якщо її не провокувати. Зелену валлійку характеризує легко впізнаваний і напрочуд мелодійний рев. Випускає полум'я тоненькими струменями. Яйця зеленої валлійки землисто-брунатного кольору з зеленими цятками.

Китайська метеорка (Chinese Fireball)

(також відома як драконолев)

Ця єдина драконка Сходу має просто вражаючу зовнішність. Вона яскраво-червона, з гладкою лускою, а її кирпата морда та неймовірно вирячені очі облямовані каймою золотистих шипів. Своїм ім'ям метеорка завдячує грибоподібному полум'ю, що виривається з її ніздрів, коли вона розлючена. Її вага становить від двох до чотирьох тонн, причому самиці більші від самців. Яйця яскраво-малинові з золотими цятками, їхню шкаралупу високо цінують китайські чаклуни. Метеорка агресивна, але до представників свого роду ставиться толерантніше, ніж більшість драконів, іноді навіть погоджується ділити територію з одним або й двома драконами. Метеорка харчується майже всіма ссавцями, але перевагу надає свиням і людям.

Норвезький хребтоспин

(Norwegian Ridgeback)

Норвезький хребтоспин багато в чому нагадує рогохвістку (див. далі), але замість хвостових шипів на його спині стримлять рельєфні синяво-чорнющі гребені. Надзвичайно агресивний до своїх побратимів, хребтоспин на сьогодні є одним із найрідкісніших видів драконів. Відомо, що він нападає чи не на всіх крупних земних ссавців, але, на відміну від інших драконів, хребтоспин харчується також і мешканцями вод. Згідно з непідтвердженими повідомленнями, 1802 року біля узбережжя Норвегії хребтоспин напав на мале китеня. Яйця хребтоспина чорні, а властивість вивергати з себе вогонь проявляється в малих хребтоспинчиків набагато раніше за інші породи (від одного до трьох місяців).

Опалоок антиподний

(Antipodean Opaleye)

Опалоок походить з Нової Зеландії, але відомі випадки його міграції до Австралії, коли йому бракує території проживання на батьківщині. На відміну від більшості драконів опалоок живе не в горах, а в долинах. Це дракон середнього розміру й ваги (від двох до трьох тонн). Опалоок чи не найгарніший з усіх драконів, він має райдужну перлисту луску, а його сяючі різнокольорові очі не мають зіниць, звідси й походить його назва. Цей дракон дихає сліпучим яскраво-червоним полум'ям, хоча за драконячими мірками він не належить до особливо агресивних видів і може вбити когось лише тоді, коли зголодніє. Його найулюбленіший харч — вівці, хоч інколи його жертвами стають і більші тварини. Хвилю нападів на кенгуру наприкінці 70-х років здійснив самець опалоока, якого витіснила з його території владна самка. Яйця опалоока блідо-сірі, і неуважні маґли можуть помилково сприйняти їх за викопні скам'янілі рештки.

Перуанський гадозуб

(Peruvian Vipertooth)

Це найменший з усіх відомих драконів і найшвидший у польоті. Завдовжки якихось чотири-п'ять метрів, перуанський гадозуб вкритий гладкою лускою мідного кольору з чорними гребенями вздовж хребта. Роги в нього короткі, а ікла надзвичайно отруйні. Гадозуб із задоволенням харчується козами й коровами, однак має такий пристрасний апетит на людей, що наприкінці XIX століття Міжнародна конфедерація чаклунів була змушена вислати спеціалістів-винищувачів для зменшення кількості гадозубів, які плодилися зі страхітливою швидкістю.

Румунський довгоріг

(Romanian Longhorn)

Довгоріг має темно-зелену луску й довгі блискучо-золотисті роги, на які він наштрикує свою здобич перед тим, як її підсмажити. Перемелені на порошок, ці роги надзвичайно цінують як інгредієнти для настоянок. Природна територія проживання довгорогів стала на сьогодні заповідником світового значення, де чаклуни з різних країн можуть зблизька досліджувати різновиди драконів. Було розроблено інтенсивну програму відновлення популяції довгорогів, адже їхня кількість впродовж останніх років катастрофічно зменшилася в результаті надмірної торгівлі рогами, що визначені тепер ринковими матеріалами класу "Б".

Угорська рогохвістка

(Hungarian Horntail)

Чи не найнебезпечніша з усіх порід драконів угорська рогохвістка має чорну луску і зовні нагадує ящірку. У неї жовті очі, червоно-бронзові роги і такого ж кольору шипи, що стримлять з її довгого хвоста Рогохвістка вивергає полум'я далі за всіх інших драконів (майже на п'ятнадцять метрів). Її яйця кольору цементу мають особливо тверду шкаралупу — драконенята пробивають собі шлях назовні за допомогою хвоста, шипи на якому відростають до моменту народження. Угорська рогохвістка живиться козами, вівцями, а коли трапляється нагода, то й людьми.

Український залізопуз

(Ukrainian Ironbelly)

Найбільший з усіх драконів. Залізопуз може набирати до шести тонн ваги. Огрядний і повільніший у польоті, ніж гадозуб чи довгоріг, залізопуз одначе вкрай небезпечний і здатний розтрощити своєю вагою будь-який будинок.

Має металево-срібну луску, темно-червоні очі і довжелезні, загрозливі кігті.

Залізопузи перебувають під пильним наглядом Української чаклунської ради, відколи 1799 року якийсь залізопуз поцупив на Чорному морі цілий вітрильник (на щастя, без людей).

Шведська короткорилка

(Swedish Short-Snout)

Шведська короткорилка — приваблива сріблясто-блакитна драконка, шкуру якої використовують для виготовлення захисних рукавиць та щитів. З її ніздрів шугає сліпучо-синє полум'я, що протягом кількох секунд обертає деревину й кості на попіл. Порівняно з більшістю драконів, на совісті короткорилки найменше людських жертв, та це передовсім лише тому, що вона воліє жити в диких і важкодоступних гірських районах.

ДУРОСПІВКА (Johberknoll)

КММ: XX

Дуроспівка (північна Європа й Америка) — крихітна блакитна в цяточку пташка, що харчується малесенькими комашками. Вона живе мовчки аж до самісінької смерті, напередодні якої заходиться нескінченним лементом, видобуваючи з себе усі будь-коли почуті звуки, але в зворотньому порядку. Пір'я дуроспівки використовують для виготовлення сироватки правди й настійки забуття.

Е

ЕЛЬФ (Pixie)

КММ: XXX

Ельфів найчастіше можна зустріти в Англії, у Корнволі.

Ці капосні створіння кольору електрик, що сягають до двадцяти сантиметрів зросту, страшенно полюбляють усілякі витівки й каверзи.

Вони безкрилі, але вміють літати й незрідка хапають необачних людей за вуха, а тоді затягають їх на верхівки дерев чи на дахи високих будинків.

Ельфи спілкуються високочастотною абракадаброю, зрозумілою тільки їм самим.