Фіаско - Сторінка 13

Поки картина верталася на попереднє місце (вона правила за двері), лікар помітив позаду домініканця чорний хрест на білому тлі.

Вони привіталися, потиснувши один одному руки, і сіли біля низького столика, безладно заваленого паперами, діаграмами та розгорнутими книжками, з яких виглядали кольорові закладки. Араго мав худе, смагляве обличчя З сірими проникливими очима під майже білими бровами. Здавалося, сутана йому завелика. У своїх жилавих руках піаніста він тримай звичайний дерев'яний метр. Герберт знічев'я водив поглядом по корінцях книжок. Не хотів озиватися першим, Чекав на запитання, яких не було.

— Докторе Герберте, я не зрівняюся з вами в знаннях, — нарешті озвався домініканець. — Однак можу говорити мовою Ескулапа. Перш ніж одягти ці шати, я був психіатром. Головний лікар ознайомив мене з даними... операції. Ці документи написані мовою фальшивою й лукавою. Якщо брати до уваги різні групи крові й несумісність тканин, то мова може йти лише про двох людей. Однак оживити можна тільки одного.

— Або жодного, — вихопилося в Герберта майже мимоволі.

Певно через те, що чернець уникав точного терміна: воскресіння з мертвих. Домініканець ухопив це на льоту.

— На мою думку, обставина важлива, хоча для вас, напевно, вона не має значення. Диспут на високому теологічному рівні буде безпредметний. Можливо, хтось на моєму місці сказав би: по-справжньому мертва та людина, що розкладається після того, як у тілі відбулися необоротні зміни. А таких на борту семеро. Я знаю, їхні останки доведеться потривожити і розумію необхідність цього, хоча й не можу дати благословення. Від вас, докторе, і від вашого товариша, який зараз має тут з'явитися, я хотів би почути відповідь на одне запитання. Хоча ви не зобов'язані відповідати...

— Слухаю вас, — озвався Герберт, відчуваючи, як увесь напружується.

— Ви, певно, здогадуєтесь, про що йтиметься. Про принцип вибору.

— Терна не скаже вам нічого, чого не скажу я. Ми не можемо застосувати жодних об'єктивних принципів. І ви — ознайомившись з даними — теж це знаєте... панотче Араго.

— Знаю. Оцінити шанси — це понад людські сили. Медикоми, виконавши більйони обчислень, дали шанс двом з-поміж дев'ятьох людей; це дев'яносто дев'ять відсотків, з відхиленням у середину кордону неминучої похибки — як шанс в альтернативі. Об'єктивних критеріїв немає, і саме тому я наважився поцікавитися вашою думкою.

— Перед нами стоять дві проблеми, — з певним полегшенням відповів Герберт. — Як лікарі, ми разом з головним лікарем вимагатимемо досить істотних змін у навігації. Чи ви нас підтримаєте?

— Я не маю права голосу.

— Так. Але ви можете вплинути...

— На наслідки наради? Але ж це зайве. Я не думаю, що хтось може бути проти. Більшість проголосує "за". А в руках командира остаточне рішення, і я б здивувався, якби його не знали лікарі.

— Ми вимагатимемо більших змін, ніж збиралися вимагати спершу. Дев'яносто дев'ять відсотків — нам цього замало. Важливо, кожне наступне місце після десятої коми. Енергетичні витрати будуть величезні, та й тривалість експедиції зросте.

— Я про це не знав. А... яка друга справа?

— Вибір небіжчика. Ми абсолютно безпорадні, бо через злочинну халатність, яку зв'язківці назвали більш делікатно — "перевантаженням каналів зв'язку", — ми не можемо встановити ні імен, ні фаху, ані біографій померлих. Насправді сталося щось більше, ніж просте недбальство. Беручи на борт ці контейнери, ми не знали, що й пам'ять старих машин із шахти Грааля та й Роембдена зазнали під час демонтажу значних втрат. Відповідальні за долю тих, кого командир з нашої згоди взяв на борт, запевнили, що дані про загиблих можна знайти на Землі. От тільки невідомо, хто, коли й кому дав таке доручення. Відомо лише, що вони, так би мовити, вмили руки.

— Таке трапляється, коли щось робить багато людей, які заважають одне одному. Щоправда, це мало втішає...

Чернець замовк, глянув Гербертові в очі й тихо промовив:

— Ви були проти того, щоб брати останки на наш корабель?

Герберт неохоче кивнув.

— У передстартовому сум'ятті самотній голос, до того ж лікаря, а не астронавта, нічого не важив. І якщо деякі мої побоювання тепер підтвердилися, то мені від цього не легше.

— То що ж буде? Чим ви керуватиметесь? Жеребкуванням?

Герберт насторожився:

— Вибір залежатиме тільки від нас — після наради, якщо наші вимоги будуть виконані. Ми ще раз обстежимо трупи, а також перетрусимо до останньої ниточки весь уміст вітрифікаторів.

— А яку роль відіграє ідентифікація у виборі реанімованого?

— Думаю, ніякого. Ми не братимемо до уваги нічого, що не стосується медицини.

— Ці люди, — чернець зважував кожне слово, говорячи неквапно, ніби йшов тонкою кригою, — загинули за трагічних обставин. Одні — виконуючи звичайні службові обов'язки, як працівники шахт чи фабрик. Інші — йдучи їм на допомогу. Чи ви припускаєте таку диференціацію як критерій для оживлення?

Відповідь була швидка й категорична:

— Ні!

Стіна книжок розсунулася перед ними, й увійшов Терна, вибачаючись за запізнення.

Чернець підвівся. Встав і Герберт.

— Я дізнався про все, що було можна, — сказав Араго. Він був вищий від обох лікарів. За його спиною Єва зверталася до Адама, а змій уповзав на райське дерево. — Дякую вам. Ви підтвердили те, що я знав досі. Мій фах і ваш у чомусь подібні. Ми нікого не судимо за їхні заслуги чи провини, так само як ви нікого не рятуєте, керуючись цим принципом. Не хочу вас більше затримувати: вам уже час іти. Побачимось на нараді.

Лікарі вийшли. Герберт кількома словами переповів Терні зміст розмови з апостольським спостерігачем. Подолавши ідеально округлий коридор, вони ввійшли до яйцеподібного матово-срібного ліфта. Люк шахти розчинивсь і з важким зітханням поглинув безколісного візка. В круглих вікнах замигтіли вогні палуб, які вони проминали. Сидячи один навпроти одного, вони мовчали. Обох не знати чому образила та сентенція, якою чернець підсумував їхню зустріч. Однак це враження було надто невизначене, щоб його варто було аналізувати, та ще й перед тим, що на них чекало.

Зал засідань містився в п'ятому сегменті "Еврідіки". Якщо дивитися на корабель здалеку, він нагадував довгу білу гусінь з опуклими сегментами, але гусінь крилату, бо з боків у неї виступали крила, що закінчувалися фюзеляжами гідротурбін. Сплющений ніс "Еврідіки" оточували кільця багатьох антен, мов вусики чи жувальні м'язи. Кулясті сегменти, з'єднані між собою короткими циліндрами тридцятиметрового діаметру, зчіплював і зміцнював подвійний внутрішній кіль, коли космічний корабель набирав швидкість, ішов повним ходом або гальмував. Двигуни, що звалися гідротурбінами, по суті були термоядерними реакторами струменевопотокового типу, а за паливо їм правив розріджений водень.

Така тяга виявилася навіть досконалішою за фотонну. Віддача ядерного палива при швидкості, близькій до швидкості світла, знижується, бо левову частку кінетичної енергії забирає полум'я віддачі, воно марно летить у порожнечу, і тільки мала частка вивільненої потужності передається ракеті. До того ж фотонна тяга, тобто тяга світла, вимагає навантаження корабля мільйонами тонн матерії і антиматерії як анігіляційного палива. Натомість двигуни струменевопотокові використовують як паливо міжзоряний водень. Однак його всюдисущі атоми настільки розпорошені в галактичній безодні, що ефективні лише ті двигуни, швидкість яких сягає 30000 кілометрів на секунду, а з повною віддачею працюють, наближаючись до швидкості світла. Тому такий корабель не може самостійно ні стартувати з планет (бо надто масивний для цього), ні набрати швидкість до того моменту, поки атоми, що влітають у пропускний отвір реакторів, сконцентровуються достатньо для займання. Зяючі впускні тунелі в цей час летять із такою швидкістю, що найбільша космічна порожнеча втискує достатньо водню в їхні жерла, щоб у вогняних камерах запалали штучні сонячні струмені. Коефіцієнт корисної дії зростає, і корабель, не обтяжений власними запасами палива, може летіти з постійним прискоренням. Після майже річного прискорення, рівного земному тяжінню, корабель набуває майже дев'яносто дев'ять відсотків швидкості світла, і коли на його борту спливають хвилини, то на Землі за цей час минають десятки років!

"Еврідіку" будували на орбіті довкола Титана, бо він мав служити її стартовою платформою. Багатобільйонна маса цього супутника перетворила конвенціональні термоядерні реактори на енергію для перетворювачів, а вони в свою чергу, як лазерні пускові установки, вдарили потужними потоками енергії в гігантську корму "Еврідіки", як порохові гази в середину гарматного ствола. Спершу супутник за допомогою астроінжснерних робіт довелося виривати з його густої атмосфери, а після розтоплення гір акумуляційними тепловими ударами із супутників одноразового вжитку будувати на ньому радіохімічні підприємства і атомні станції на плиті екваторіального континенту, їхні залпи перетворили великий масив гірських порід, що складають кору планети, на лаву, а кріобалістичні бомби допомогли заморозити їх, щоб це червоне розплавлене море змерзлося у тверду, гладку рівнину штучного Моря Геркуланеум. На дванадцяти тисячах квадратних миль його поверхні виріс ліс лазерометів, справжній Геркулес експедиції. У вирішальний день і секунду він вистрілив, щоб зіпхнути "Еврідіку" зі стаціонарної орбіти. Видовжений стовп спресованого світла, спрямований у кормові дзеркала судна, потяг його за межі Сонячної системи. По мірі того, як промінь, що розігнав його, слабшав, корабель сам допомагав собі власними боостерами, по черзі гублячи їхні випалені батареї вже поза межами Плутона. І тільки там запрацювали роззявлені в порожнечу двигуни.

У зв'язку з тим, що ці двигуни мали працювати впродовж усієї подорожі, рух корабля прискорювався рівномірно, і на ньому панувало тяжіння, що відповідало земному. Воно діяло в напрямку довгої вісі — й тільки. Через те кожна куляста складова "Еврідіки" була автономною. Палуби тяглися впоперек корпусу від борту до борту, і йти вгору — означало наближатися до носа, а вниз — до корми. Коли ввесь корабель гальмував або змінював курс, то вісь приводу відхилялася. Через це стеля мала ставати стінами або принаймні лягати на бік.