Фіаско - Сторінка 55

Ближчі для вас, аніж для мене. С — Содом, а Г — Гоморра. Дуже неприємні — особливо для папського делегата. Я йому співчуваю.

СОДОМ І ГОМОРРА

Звичайно, коли корабель ішов своїм ходом, на борту чи хоча б у кают-компанії настрій у всіх поліпшувався, бо можна було бодай під час їди забути про гордіїв вузол, який дедалі тугіше затягувався. Вже сам той факт, що вони сідали за столи, що можна було нормально насипати в тарілки юшку, а в склянки наливати пиво, подавати один одному сіль, ложечкою цукру підсолоджувати каву, звільняв людей од неминучих дій у стані невагомості, бо, як було сказано вже тисячу разів, невагомість звільняє від пут гравітації і є цілковитою свободою, яка не тільки побут людини, але й кожен рух її тіла робить кумедним. Неуважний астронавт як правило весь у синцях, у ґулях, одежа його облита різними напоями, він плаває по каюті за паперами, які розлітаються на всі боки, а якщо опиниться у великому приміщенні, без "реактивних матеріалів", то стає безпораднішим від немовляти, бо ніяк не вирачкує зі стану зависнення в повітрі. Забудькам для порятунку з такого скрутного стану доводилося застосовувати наручні годинники, а коли цього виявлялося замало, то й куртки та светри, бо закони ньютонівської механіки проявляли тут усю свою жорстокість: якщо на тіло в стані непорушності не діє жодна сила, то його ніщо не приведе в рух, крім закону дії й протидії. У той час, коли йому ще хотілося жартувати, Гаррах якось сказав, що на орбіті досконале вбивство можна вчинити дуже легко, і він сумнівається, чи будь-який суд міг би засудити вбивцю, бо досить намовити приреченого роздягтися перед купанням і дати йому легкого щигля, як він зависне між стінами й стелею і корчитиметься там, аж поки помре з голоду. А трибуналові можна пояснити, що ти пішов по рушника й забув повернутись. Те, що ти не приніс рушника, — зовсім не злочин, а як відомо — nullum crimen sine lege : карне право чомусь не передбачає невагомості в її кримінальних наслідках.

Після того, як було віддано нові розпорядження, що, на думку Темпе, оголошували "воєнний стан", настрій навіть під час вечірньої підживи не поліпшився нітрохи. Хтось міг би подумати, що кают-компанія — це монастирська трапезна з суворими правилами мовчання, їли, не дуже знаючи, що їдять, переклавши всю відповідальність за наслідки на шлунки, бо самі переварювали те, що їм повідомив після обіду Стіргард. Він виклав план операції й говорив так тихо, що його ледве було чути. Хто його знав, той розумів, що цей незворушний спокій свідчить про лють.

— Це запрошення — пастка. Якщо я помиляюся, чого дуже хотів би, після. нього настане контакт. Однак я не бачу жодних підстав для оптимізму. Наявність на планеті держави, яка дотримує нейтралітету у війні з космічною сферомахією, що триває вже мінімум сто років, цілком реальна, але неможливо, щоб вона прийняла космічного гостя без згоди держав, які воюють між собою. За повідомленням, ці держави висловили свою згоду. Я спробував уявити собі, що ми — один із генеральних штабів Квінти, і відповісти на запитання, як реагувати на відозву, звернену через пришельця до всього населення. Такий штаб знає вже чимало про потенціал пришельця. Знає, що не зможе ліквідувати його в просторі, бо вже намагався це зробити доступними йому способами — хоча, можливо, ще не всіма. Знає, що пришелець, щиро кажучи, не агресивний, хоча намагався домогтись контакту демонстрацією сили, але застосував її проти безлюдного Місяця, хоча й значно меншою затратою засобів міг дошкульно вдарити в льодове кільце, якому вже й так небагато бракує до розпаду. Знає безперечно також те, що коли не він сам чи, можливо, в короткочасному альянсі з супротивниками, то в усякому разі Квінта-головний винуватець луноклазму з катастрофічними наслідками; я підкреслюю: він знає це напевне, бо не можна вести воєнних дій у космічному масштабі без висококваліфікованих науковців. Нові штабні знання можна здобути тільки на підставі непрямих доказів. Задовго до опанування гравітацією пізнають її властивості аж до граничних у вигляді колапсів Чорних Дірок. Спосіб, яким ми відбили їхній нічний напад, був для них несподіванкою. Та якщо в них є варті чогось фізики, то вони зрозуміють, що гравітаційна оборона для корабля на планеті самогубна так само, як і наступ. На підставі релятивістики не можна вивести таку конфігурацію поля щільного тяжіння, щоб корабель, який випромінює це поле, не знищив себе разом з планетою.

Я збираюся послати два спускні апарати у вказаний район і припускаю, що вони не наразяться там на анінайменшу небезпеку. Якщо квінтяни хочуть заманити "Гермес" на планету, то наші посланці повернуться. Вони не можуть повернутися з нічим; для них там щось уже буде інсценовано, щоб викликати в нас довіру й зацікавлення. Гостинні квінтяни дадуть нам наздогад, що справжній контакт — це зустріч живих істот із живими істотами, а не з машинами. Це важко заперечити. Тож якщо події розвиватимуться приблизно так, як я сказав, "Гермес" здійснить посадку, й тоді станеться остаточна розв'язка. Повернувши з планети спускні апарати, — на борт ми їх не братимемо, бо після всього, що сталося, я волію сто разів перестрахуватися, аніж раз проявити необережність, — ми повідомимо їх про посадку.

Переходжу до деталей операції. Після запуску апаратів ми на середній швидкості полетимо від Квінти в бік Сексти. Обидві планети корисні для нас — вони приблизно однаково протистоять щодо Сонця. Наші зонди вже дослідили Сексту. І ми знаємо, що це — безповітряне небесне тіло з високою сейсмічністю й через те непридатне ні для колонізації, ні для розміщення на ній військових баз. Значно більшу загрозу, ніж ворог, для них становила б сама планета. Ми ввійдемо в тінь Сексти, а "Гермес", який у цей час вийде з-за неї, нічим не відрізнятиметься здалеку від нашого корабля. Інша річ зблизька, але я припускаю, що вони напевно не чинитимуть йому перешкоди аж до входу в атмосферу. З погляду сидеристики вони могли б атакувати його вже в іоносфері, але я не вірю, що вони це зроблять. Корабель після м'якої, нормальної посадки буде для них набагато ціннішою здобиччю, ніж корабель розбитий, а також буде менше готовий до агресивних дій, ніж корабель, який робить посадку кормою вниз на стовпі вогню й завдяки цьому має шанси на маневрування або й утечу.

Цей "Гермес" посилатиме й прийматиме радіосигнали, буде оснащений силовою установкою, яка зробить можливою посадку, щоправда, тільки одноразову. Жодного безпосереднього зв'язку з нами він не матиме. Я закінчую: наша відповідь залежатиме від того, як його там зустрінуть.

— Содом і Гоморра? — запитав нарешті Араго.

Стіргард добру хвилину дивився на ченця, а потім відповів з неприховуваним роздратуванням:

— Ми не переступимо Святого письма, ваше преподобіє. Ми звернемось тільки до першого видання. Нове втратило свою актуальність, бо ми вже не раз підставляли щоку. Нової дискусії не буде. Вона безпредметна, оскільки не ми вибираємо між Старим і Новим завітом, а вони. Солазер уже перебудовано? Ель-Салям це підтвердив. А ГОД працює за програмою "СГ"? Гаразд. Тепер обговорімо питання про спускний апарат. Цим займуться колеги Ротмонт і Накамура. Але після вечері.

Ніхто не бачив старту спускних апаратів; запущені опівночі під контролем автоматів, вони полетіли до Квінти, а "Гермес" забезпечив їм тили й контролював прискорення аж до світанку: досягнення Сексти, до якої було 70 мільйонів кілометрів, вимагало майже вісімдесят годин льоту при гіперболічній швидкості. В електронних лабораторіях розпочалося виробництво досі не застосовуваних в розвідці диспертів — "дисперсійних диверсантів", яких називали ще бджолиними очима. Це були мільйонні рої мікроскопічних кристаликів; розсіяні в мільйоні кубічних миль вакууму біля Сексти, вони повинні були обернутися на зір "Гермеса". Розсіювані вслід за кораблем, вони творили його невидимі, далекозорі очі. На Землі ці кристалики служили апікографії; кожен кристалик, менший за піщинку, прозора голочка, був еквівалентом одного ommatidium, палички бджолиного ока, розсіяного на тисячі миль. "Гермес" тягнув за собою цей видющий хвіст, щоб зайти за Сексту і з-за неї стежити за долею своїх комп'ютерних посланців. Водночас, подолавши певний відтинок орбіти, корабель викинув телевізійні зонди з віддачею, що супроводжувалася вибухом полум'я, — свої "офіційні очі", котрі могли, ба навіть більше — повинні були, помітити квінтян.

У стерновій рубці чергував Темпе. Гвррах застав його зі старою газетою в руках; газета викликала в нього справжню лють, і він не став приховувати цього від товариша. Газета походила з тих часів, коли на Землі точилися люті суперечки з приводу участі жінок в експедиції. Спершу він прочитав вступ, присвячений родинному життю, яке має знайти законне місце в експедиції, разом з образами. їх кидали представниці за всіх часів кривдженої жіночої статі на адресу SETI, котру захопила чоловіча мафія. Ось чому Гаррах розлютився, аж ладен був пошматувати газету.

Темпе, сміючись, притримав його за руку — що не кажи, це був раритет, варта поваги пам'ятка в сузір'ї Гарпії, котра невідомо як потрапила в Гаррахів багаж. У всякому разі він так стверджував. Темпе ж був іншої думки, але зберігав її при собі.

Гаррахові з його бурхливим темпераментом такі статті були потрібні для того, щоб вергати в них громами. Ідіотизм, що проглядав з вимог цієї рівноправності, був настільки очевидний, що йому не варто було вділяти й крихти уваги. Жінки — отже, дружини, матері, отже, діти, ясла, дитячий садок. Коли вони летіли з зарядженими сидераторами, на борту корабля при всій своїй могуті вельми нікчемному у порівнянні з незнайомою цивілізацією, яка захопила їх викидуваною в Космос упродовж століть сферомахією. Цілі моря друкарської фарби було вилито з цього приводу. Мусульмани посилали на фронт дванадцятирічних хлопців, але не дітей у колисках.

Гаррах страшенно шкодував, що не може зараз тут, без свідків виповісти авторці цієї маячні все, що він про неї думає, а Темпе знову сів до пульту керування й то звіряв на моніторах курс та контури серпа Сексти, що більшав на очах, то позирав на Гарраха, який усе ще вітійствував перед єдиним слухачем, і не перебивав його — не хотів підкладати дров у багаття, тим паче що вони були тут не самі: ГОД стежив за ними і в стерновій рубці.

Темпе не розумівся на структурі комп'ютерів настільки, аби мати певність, що машина, хоча вона й кмітлива, розумна та пам'ятка, але позбавлена й крихти індивідуальності.