Флорентіна - Сторінка 4
- Джеймс Крюс -[257]
Що ми шукаєм, хочте знать?
Ми — грошей шукачі.
Робота й вигідна така,
й приємна для душі.
Ось ми гайнем тепер до кас,
бо там шукати саме враз.
Підлогу між людьми
обнишпоримо ми.
Он щось блищить, ану нагнись,
до того щастя придивись.
І вже раденький ти —
вдалось-таки знайти.
Поки Флорентіна та Боббі успішно й весело шукають гроші, Лойслеві та Карлхенові теж щастить. Вони спіймали вісьмох голубів і вкинули їх до підвалу. А ось ще двох зловили.
Вони пускають птахів у вікно й зачиняють його, хай собі там пурхають. А як принесуть ще двох голубів, прочиняють його знову.
На жаль, діти й не згадали про батьків Боббі. Коли пані Шульце-Нойберг, нічого не відаючи, спустилася до підвалу взяти баночку консервованої айви, вона спершу подумала, що її скляні банки пообростали крилами Та потім помітила, що по всьому підвалі пурхають хтозна-які істоти. Перелякана вкрай, вона зачинила двері й щодуху помчала нагору по чоловіка.
— Гансе! — закричала вона. У нашому підвалі повно кажанів!
Пан Шульце-Нойберг чоловік поважний, спокійний Він теж малює і креслить, як і дружина, але малює оільше, бо має більше часу.
Тож пан Шульце-Нойберг сходить до підвалу, неквапом відчиняє двері й мовить до дружини:
— Люба моя, хіба кажани можуть прогулюватися долі та ще й туркотіти? Твої кажани — то голуби. [258]
Він причиняє за собою двері, обережно проходить поміж голубами до вікна й тільки хоче його відчинити, як воно відхиляється саме й хтось ізнадвору жбурляє йому просто в лице ще двох голубів.
— Хай тобі грець! Та що це тут таке? Голубник, чи що?
Йому видно крізь шибки тільки дві невиразні постаті, бо вікно з матовим склом. Постаті миттю зникають, він чує лише тупіт ніг.
Пан Шульце-Нойберг мерщій одчиняє вікно, висовує голову надвір і бачить, як Лойсль та Карлхен повертають за ріг.
Тепер він приводить дружину, і вони удвох заходжуються ловити бідолашних наляканих голубів і так помалу одного за одним викидають на вулицю. Аж тоді пан Шульце-Нойберг щільно зачиняє вікно.
Та його дружина помічає в клітці золотистого хом'ячка кривеньку Маргарету й каже:
— Гансе, ось іще одна. Мені здається, вона нездужа.
Тільки-но вони схилились обоє над кліткою, як хтось ізнадвору починає відчиняти вікно.
-Ну, стривайте,-сичить пан Шульце-Нойберг.— Ось я вам покажу-у-у, шибеники!
Він підскакує до вікна, рвучко відчиняє його і хапає за сукенки двох дівчат: Боббі й Флорентіну.
— Ось тобі й на! — тільки й каже він.
А більше нічого не встигає сказати, бо на нього рине потік крихот хліба і пудрить йому чуб, обличчя й новий темно-синій светр. Пані Шульце-Нойберг скрикує:
— Ой лишенько!
А дві дівчинки збентежено лізуть вікном у підвал, попереду Боббі, із здоровенним розірваним пакунком, і слідом за нею Флорентіна, яка вберегла свій пакунок цілий.
Та раптом мама Боббі заходиться сміхом. Дівчатка підхоплюють той сміх. [259]
Напудрений пан Шульце-Нойберг дивиться на них трьох і питає:
— Ви що, з глузду з'їхали?
— Ні, Гансе, але в тебе такий кумедний вигляд, — регоче дружина.
— Як сніговик улітку,— каже Флорентіна.
Все ж помалу вони пересміялися, і Флорентіна з Боббі розповідають про свій задум порятувати голубів та про голубку Маргарету.
Батьки Боббі кивають головами, кажуть "гм" і "ага", потім перезираються й кажуть дівчаткам таке: вони добре розуміють, що голубів необхідно рятувати, та, на жаль, не розуміють, чому саме їхній підвал має перетворитися на голубник. Он підлога й навіть деякі скляні консервні банки вже заляпані білим послідом. Батьки Боббі нарешті згоджуються, щоб кривенька Маргарета лишилася в клітці хом'яка, але утримувати інших голубів, тут, на жаль, ніде.
А ще пан Шульце-Нойберг пообіцяв дівчатам не карати Лойсля й Карлхена, аби тільки обидва хлопці назавжди зникли з цієї історії.
Так операція рятування голубів закінчується на заляпаному підвалі й напудреному панові Шульце-Нойбергові, а тим часом у міських скверах і на майданах спокійнісінько тривають великі голубині лови.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,
у якому так звана сентиментальна історія закінчується досить дивно
Все ж пригода з голубами не минула дарма: Флорентіна знайшла собі про кого піклуватись — про голубку, що кульгає й не може літати.
Голубку на ім'я Маргарета вона справді доглядає. На думку тітоньки Зітстум, дівчинка піклується про неї більше, ніж треба. Бо тепер вона всюди носить із собою клітку з голубкою. А якось по обіді несла-несла й надибала [260] ще одну голубку з переламаним крильцем, яку теж спіймала й посадила в клітку. Цю голубку вона назвала Аннегретою.
Певне, був такий задум, щоб імена обох голубок римувалися. У кожному разі, один із віршів на пакувальному папері наводить на таку думку. Він називається:
ПІСНЯ ПРО ДВОХ ГОЛУБОК
Маргарета, Аннегрета —
Цих голубок знаєш ти?
Маргарета, Аннегрета —
Розумніших не знайти.
Де спинилась Аннегрета,
Там стоїть і Маргарета.
Маргарета, Аннегрета
Разом ходять день при дні.
Маргарета, Аннегрета
І гарненькі, і ручні.
Озирнеться Аннегрета
Лиш тоді, як Маргарета.
Маргарета, Аннегрета —
Не впізнати, де котра.
Маргарета, Аннегрета
Одна одній як сестра.
Д^ угледиш Аннегрету,
Там шукай і Маргарету,
Маргарета, Аннегрета,
Ой, аж завкцки беруть!
Маргарета, Аннегрета
Так любесенько живуть!
Йдіть дивіться — Аннегрета,
Коло неї — Маргарета! [261]
Незабаром Маргарета й Аннегрета стають відомі на всю околицю не менше, як Флорентіна. Тільки двоє людей сном-духом нічого не знають: мама й тато Флорентіни.
Вони саме працюють над фільмом, який треба негайно зняти. Тому вони часто приходять додому поночі, коли Флорентіна вже спить, а вранці, як дівчина збирається до школи, стільки балакають про їжу, уроки і вбрання для своєї дочки, що Флорентіна й слова не може вставити. По всьому тому їй доводиться летіти швидше за птаха, щоб не спізнитись до школи.
За весь час, як у Флорентіни з'явилися птахи, вона лише двічі їздила до бабуні. Маргарету й Аннегрету вона тоді залишала в підвалі Шульце-Нойбергів і дуже суворо наказувала своїй товаришці Боббі випускати голубок принаймні раз на день, добре їх годувати, не забувати про воду й ні в якому разі не хапати Аннегрету за хвореньке крило, бо воно дуже болітиме.
Цілий день їй здавалося, що голубки занедбані й голодні.
Та Боббі присягалася, що дістала в тітоньки Вітстум багато крихот хліба, ще й клала листя салати, он і досі недоїдки видно.
Принаймні Флорентіна вперше рада, що кілька днів не їздитиме до бабуні. Бо батьки нарешті закінчили той фільм, над яким працювали.
Але саме цього вечора, як мама й тато Флорентіни зібралися йти додому, щоб натішитись кількома заробленими вихідними, до них підходить директор кіностудії й каже:
— Поки ще не всі розбіглися та й апаратура не складена, хотілося б мені швиденько зняти невеличкий фільмик. Один чоловік розповів нам цікаву сентиментальну історію.
Директор міг би вжити замість слова "історія" — "пригода". Та коли йдеться про фільм, треба вжити поважніше слово. [262]
До того ж цю сентиментальну історію зніматимуть саме тому, що це задум директорової дружини. Йдеться в ній про дівчинку, яка нібито щоразу по обіді з'являється в парку з двома хворими голубами в клітці. Наступного дня Флорентінин тато має подивитися на ту дівчинку з парку й сказати, чи вона фотогенічна, тобто чи її випадає знімати в кіно.
Мама Флорентіни, яка працює й художником, і асистентом, має його супроводжувати.
— Якщо мене не зраджує пам'ять, у вас також є донька,— веде далі директор.— То ви вже знаєте як це краще зробити. Фільм буде невеличкий, всього на сім хвилин. Ми його створимо за кілька днів.
Батьки Флорентіни пообіцяли, що гарненько роздивляться ту дівчинку; та й поїхали трохи невеселі додому, де Флорентіна вже бачила десятий сон, її ноги були на подушці, а голова в ногах.
Уранці Флорентіна знов нічого не розповіла батькам про Аннегрету й Маргарету. Навчання в школі починається зарані, то вона насилу встигає поснідати, бо цього разу встає запізно.
Після уроків Флорентіна, як завжди, б'є байдики — батьків знову немає вдома. Флорентіна підігріває квашену капусту й сосиски, трохи їсть, бере з вази три банани й біжить до своєї товаришки Боббі по ключ од підвалу.
Боббі немає, пішла на гімнастику, але дома її старша сестра Моніка. Вона проводжає Флорентіну до підвалу й питає її:
— Ти думаєш, що твоїм голубкам гарно в отій клітці?
— О! — відповідає Флорентіна.— Вони вже звикли до неї, а в парку я їх на часину випускаю погуляти.
— І тобі вдається їх потім половити? — дивується Моніка.
Моніка вже маленька панночка й художниця, яка малює симпатичних голубів, але зловити не може жодного.
— Ловити їх дуже просто,— мовить Флорентіна. [263]
Вона бере клітку й несе вгору сходами. А згори гукає:
— Голубки не можуть літати. То я й турбуюся про них, зрозуміла? Бувай, Моніко! За годинку я повернуся!
Тим часом батьки Флорентіни сидять собі на лавці в парку й марно виглядають маленьку дівчинку з кліткою й голубами.
— Здається мені, з цієї сентиментальної історії нічого не вийде,— зітхає тато.
— Та й мені теж,— відповідає мама.
Тієї миті у воротях парку з'являється маленька худенька дівчинка. Вона обома руками несе перед себе клітку.
Перший угледів її тато й каже:
— Вона дуже схожа на нашу Флорентіну.
Мама сторопіло вигукує:
— Та це ж і є Флорентіна!
Батьки перезираються.
— Чужі люди знають більше про нашу доньку, як ми,— каже тато.— Що ж робити?
— Приведи її сюди,— мовить мама.— А я швиденько потелефоную.
Вона квапливо біжить до невеличкої жовтої телефонної будки край парку й телефонує директорові кіностудії.
— Алло,— каже вона в трубку.— Це ви? Я лише хочу вас повідомити, що з сентиментальної історії нічого не вийде.
— Чому? — питає директор.
— Батьки не дозволяють своїй дитині зніматися в кіно.
— Запропонуйте їм гроші. За цим діло не стане.
— У батьків вдосталь грошей!
— Чудово! — вигукує голос.— Тоді це напевно тямущі люди, з якими можна дійти згоди.
— Тямущість не можна вимірювати грішми,— заперечує мама.— Втім, батьки тієї дівчинки досить-таки тямущі, й саме тому вони проти вашої сентиментальної історії. [264]
— Хай йому грець! Чия ж це дитина? — питає директор кіностудії.
— Наша,— мовить мама Флорентіни й кладе трубку.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ,
у якому здійснюється прогулянка і в якому батьки-люди говорять про батьків-гав
Тим часом тато Флорентіни вже сидить коло доньки на траві в парку й силкується второпати, як відрізняти Маргарету від Аннегрета.