Гамлет (переклад О. Грязнова) - Сторінка 14
- Вільям Шекспір -
Це означало би розглядати речі надто пильно.
Г а м л е т. Зовсім ні. Це означало би покірно рухатись за їх розвитком, підкоряючись імовірності. Приблизно так: Олександр помер, Олександра поховали, Олександр став прахом, прах – земля, із землі добувають глину. Чому б глині, якою він став, не піти на обмазку пивної бочки?
Король, що обернувся в тлін,
Годиться для обмазки стін.
Хто світ походами лякає,
Дивись, вже бочку затикає.
Та тихше! Станьмо далі! Он король.
Входить похоронна процесія.
За труною ідуть к о р о л ь, к о р о л е в а, почет,
Л а е р т і с в я щ е н и к.
Он королева. Двір. Кого ховають?
Чому не за обрядом? Певне, той,
Кого несуть, життя себе позбавив.
Хтось із вельмож. Та тут нас можуть бачить.
Відійдемо, Гораціо, ще далі.
(Відходить разом з Гораціо.)
Л а е р т
Що можете додати із відправи?
Г а м л е т
Оце – Лаерт, юнак насправді гідний.
Л а е р т
Що ще додати маєте на думці?
С в я щ е н и к
Ми вже і так розширили надмірно
Чин поховання. Смерть у неї темна.
Коли б у це не втрутилася влада,
То їй до гласу трубного прийшлося б
Лежати в неосвяченій землі.
І град каміння замість молитов
Її би супроводжував, а їй
Поклали на труну вінки і квіти
І дзвоном провели до кладовища.
Л а е р т
І це усе, що ви могли зробити?
С в я щ е н и к
Усе. Ми осквернили би обряд,
Якби над нею реквієм співали,
Як над всіма, хто з миром відійшов.
Нічого більше.
Л а е р т
Опустіть труну!
Хай з плоті непорочної її
Фіалки проростуть! – Та знай, прелате,
Сестра в раю служити буде Богу,
Коли ти в пеклі витимеш, як пес.
Г а м л е т
Офелія?!
К о р о л е в а
(розкидуючи квіти)
Ніжніше – найніжнішій.
Спи з миром! Так хотілося мені,
Щоб Гамлету дружиною ти стала.
Я мріяла, що квітами укрию
Подружню постіль вашу. Доведеться ж
Покласти квіти на твою могилу.
Л а е р т
Хай тричі тридцять найлютіших кар
Тепер впадуть на голову того,
Хто так злочинно розум твій затьмарив!
Не треба. Почекайте засипати.
В останній раз її обняти хочу.
(Стрибає у могилу.)
Засипте краще мертву із живим,
Зведіть над нами рукотворну гору,
Що вище Пеліона і Олімпа!
Г а м л е т
(виступаючи вперед)
Хто тут кричить на цілий світ від горя
Так, що спинились, вражені, у небі
Над ним зірки? Йому до послуг я,
Принц Гамлет Данський.
(Стрибає у могилу.)
Л а е р т
Цур тобі, нечистий!
(Бореться з ним.)
Г а м л е т
Учись молитись! Горла не души.
Зі мною не заводься необачно.
Я не гарячий, та попереджаю,
Що ти ще пожалкуєш. Руки з горла!
К о р о л ь
Розбороніть їх!
К о р о л е в а
Гамлете!
В с і
Панове!
Г о р а ц і о
Спокійніше!
Їх розбороняють, і вони виходять з могили.
Г а м л е т
Суперництво оце
Нам допоможе вирішити зброя.
К о р о л е в а
Суперництво, мій сину?
Г а м л е т
Я любив
Офелію, як навіть сорок тисяч
Братів її любити не могли б.
Скажи, на що ти здатний задля неї?
К о р о л ь
Лаерте, він безумний.
К о р о л е в а
Не чіпайте!
Г а м л е т
На що би ти наважитися зміг?
Ридав би? Одяг рвав? Голодував?
Пив оцет? Крокодилів їв? Усе це
Я можу теж. Прийшов ти сльози лити?
Мені на посміх лізти у могилу,
Щоб вас зарили вдвох? Я можу теж.
Ти говорив про рукотворну гору?
Нехай мільйони акрів нам нагорнуть
На цю могилу, щоб спалило сонце
Її верхівку, щоб із нею поруч
Здавалася бородавкою Осса!
До крику вдався ти. Я можу теж.
К о р о л е в а
На крик його уваги не звертайте.
Коли припадок пройде, Гамлет знову
Отямиться і буде наче голуб.
Г а м л е т
Скажи, Лаерте, звідки ця ворожість?
Мені здається, ми колись дружили.
Та в різні боки вітер нас розніс:
Як вовка не годуй, він піде в ліс.
(Іде геть.)
К о р о л ь
Гораціо, побудьте з ним, будь ласка.
Гораціо іде геть.
(Лаерту)
Розмову нашу добре пригадайте
І потерпіть. Кінець вже недалеко. –
Гертрудо, хай за принцем прослідкують. –
За смерть оцю заплатить він життям.
Полегшено зітхну я лиш тоді,
Як буде він на божому суді.
Ідуть геть.
Сцена друга
Зала в замку.
Входять Г а м л е т і Г о р а ц і о.
Г а м л е т
Про це вже досить, пригадаймо інше.
Ти пам'ятаєш, як ми відпливали?
Г о р а ц і о
Звичайно, принце.
Г а м л е т
Я не міг заснути,
В душі тривала дивна боротьба.
Лежав я, мов злочинець у кайданах,
На ліжку у каюті. Враз схопився,
Мов хтось штовхнув. Хай славиться квапливість!
Як часто нас рятує безрозсудність,
Де роздуми глибокі гублять нас!
Напевне, є на світі божество,
Що направляє всупереч людині
Її життя.
Г о р а ц і о
На наше щастя, є.
Г а м л е т
Я вийшов із каюти. Плащ накинув,
Пішов шукати їх на кораблі.
У темряві навпомацки знайшов,
Украв у них листа і повернувся
До себе знов. Забувши страх і стид,
Печатки позривав і прочитав,
Дивуючись підлоті королівській,
Якою небезпекою є Гамлет
Для Данії і Англії. Наказ:
Мене без довгих роздумів схопити
І відрубати голову.
Г о р а ц і о
Невже?!
Г а м л е т
Ось лист. Його ти потім прочитаєш.
Чи хочеш знати, що зробив я далі?
Г о р а ц і о
Я слухаю уважно.
Г а м л е т
Розізлившись,
Я ще не знав, як вирватись на волю
Із цих тенет. Я склав новий наказ
І начисто його переписав.
Колись, як наша знать, і я вважав
Хороший почерк чимось непристойним
І навіть намагався зіпсувати.
Та як він допоміг мені в біді!
Сказать, що написав я?
Г о р а ц і о
О, звичайно.
Г а м л е т
Вустами короля наказ велів:
Оскільки платить Англія данину
І наша дружба квітне, наче пальма,
Оскільки мир і злагода над нами
Всміхаються в пшеничному вінку,
Оскільки, — і багато тих "оскільки", —
То, прочитавши цей наказ, негайно
Людей, що привезли папери ці,
Без суду й покаяння умертвити.
Г о р а ц і о
А як же без печатки?
Г а м л е т
О, мені
Допомогло і в цьому провидіння!
Була зі мною батьківська печатка,
Що послужила нинішній взірцем.
Я склав папір, як той, скріпив печаттю,
Відніс і, непомічений, поклав
Назад, немов підмінену дитину.
На ранок стався бій, що описав
Тобі в листі я. Все, що далі, — знаєш.
Г о р а ц і о
Так Гільденстерн і Розенкранц пливуть
На неминучу смерть?
Г а м л е т
Самі полізли.
Мене не мучить совість. Їх кінець –
Пронозливісті їхній нагорода.
Коли свої рахунки зводять старші,
Молодший поміж ними не встрявай!
Г о р а ц і о
Який король підступний!
Г а м л е т
От і зваж,
Чому я роздратований без міри.
Йому, як бачиш, мало, що мене
Позбавив батька, вкрив ганьбою матір,
Свавільно став між мною і народом.
Він вирішив відняти і життя!
То краще вже його я знищу сам.
Чи не було б прокляттям дозволяти
Смердючій язві далі нас губить?
Г о р а ц і о
Дізнається він скоро про підміну
Із Англії.
Г а м л е т
Напевне. Поки що ж
Я маю кілька днів на всі турботи.
Людське життя коротке. Ледве встигнеш
Сказати кілька слів – і вже кінець.
Жалкую я, Гораціо, що сварку
З Лаертом я завів. Його нещастя –
Немов би віддзеркалення моїх.
Я помирюсь із ним. Але навіщо
Так голосно виказувати сум?
Мене він цим обурив.
Г о р а ц і о
Тихше. Хто там?
Входить О з р і к.
О з р і к. Дозвольте привітати з поверненням до Данії, ваша високосте!
Г а м л е т. Щиро дякую, сер. (Стиха до Гораціо.) Знаєш ти цю комаху?
Г о р а ц і о(стиха). Ні, принце.
Г а м л е т(стиха). Твоє щастя, бо знати його – не заслуга. У нього багато землі, до того ж родючої. Якщо скот володіє скотиною, то його ясла завжди будуть поруч із королівськими. Це – грак, що залетів занадто високо.
О з р і к. Ласкавий принце, якби у вашої високості знайшовся час, я передав би вам дещо від його величності.
Г а м л е т. Сер, я закарбую це глибоко в душі. Але користуйтесь капелюхом за призначенням: йому місце на голові.
О з р і к. Дякую, ваша високосте, дуже жарко.
Г а м л е т. Та ні, повірте, дуже холодно: вітер північний.
О з р і к. Справді, трошки холоднувато. Ваша правда.
Г а м л е т. І все ж, по-моєму, душно й жарко, як для моєї комплекції.
О з р і к. Надзвичайно, принце! Така духота, що не підберу й слова. Однак, принце, за наказом його величності сповіщаю, що він поставив на вас великий заклад.
Г а м л е т. І все ж я вас прошу…(Примушує Озріка одягти капелюха.)
О з р і к. Ну що ви, люб'язний принце? Мені так зручніше, слово честі. Принце, днями до двору прибув Лаерт, справжній джентльмен, повний щонайкращих якостей, бездоганний у поводженні і показний. Правду кажучи, якщо говорити про нього високими словами, це – довідник і підручник благородства, бо в ньому зібрано все, що належить знати дворянину.
Г а м л е т. Сер, він нічого не втратив у вашому визначенні. Хоч, я думаю, описуючи його частинами, ми заплутались би, примушуючи пам'ять наздоганяти його переваги. Але скажу щиро: це істота вищої породи і така рідкісна, що зрівнятися з ним, кажучи по совісті, може лише його власний відбиток, а ті, що наслідують його, — лише слабкі тіні, не більше.
О з р і к. Ваша високість говорить про нього дуже точно.
Г а м л е т. Та до чого все це, сер? Навіщо ми поганимо цього джентльмена своїми грубими розмовами про нього?
О з р і к. Що, принце?
Г о р а ц і о. Чи не можна сказати пряміше? Спробуйте, добродію.
Г а м л е т. Для чого ви приплели цього джентльмена?
О з р і к. Лаерта?
Г о р а ц і о(стиха Гамлету). Його гаманець вже порожній. Всі золоті слова розтрачені.
Г а м л е т. Так, Лаерта, сер.
О з р і к. Я знаю, що вам відомо…
Г а м л е т. Я хотів би, щоб це було відомо і вам. Хоч і в такому випадку я нічого б не виграв. Отже, сер?
О з р і к. Я знаю, що вам відома довершеність Лаерта.
Г а м л е т. Не наважуюсь судити, щоб не бути змушеним рівнятися з ним. Хоча пізнати себе можна лише порівнюючи з іншими.
О з р і к. Мова йде про довершеність, з якою він володіє зброєю. На загальну думку, йому нема в цьому рівних.
Г а м л е т. Яка в нього зброя?
О з р і к. Рапіра і кинджал.
Г а м л е т. Подвійна зброя. Що ж далі?
О з р і к. Мій принце, король б'ється об заклад з Лаертом на шість арабських коней, проти яких той, як я чув, ставить шість французьких рапір і кинджалів разом з поясами, портупеями та усім іншим. Три пари гужів дійсно казкової краси і дуже підходять до руків'я: надзвичайно витончені гужі з повчальними прикрасами.
Г а м л е т. Що ви називаєте гужами?
Г о р а ц і о(стиха Гамлету). Я відчував, що доведеться зазирнути у примітки.
О з р і к. Гужі, сер, — це ремені до портупей.
Г а м л е т. Вираз був би зрозумілішим, якби замість рапір ми носили гармати.
Г а м л е т. Зовсім ні. Це означало би покірно рухатись за їх розвитком, підкоряючись імовірності. Приблизно так: Олександр помер, Олександра поховали, Олександр став прахом, прах – земля, із землі добувають глину. Чому б глині, якою він став, не піти на обмазку пивної бочки?
Король, що обернувся в тлін,
Годиться для обмазки стін.
Хто світ походами лякає,
Дивись, вже бочку затикає.
Та тихше! Станьмо далі! Он король.
Входить похоронна процесія.
За труною ідуть к о р о л ь, к о р о л е в а, почет,
Л а е р т і с в я щ е н и к.
Он королева. Двір. Кого ховають?
Чому не за обрядом? Певне, той,
Кого несуть, життя себе позбавив.
Хтось із вельмож. Та тут нас можуть бачить.
Відійдемо, Гораціо, ще далі.
(Відходить разом з Гораціо.)
Л а е р т
Що можете додати із відправи?
Г а м л е т
Оце – Лаерт, юнак насправді гідний.
Л а е р т
Що ще додати маєте на думці?
С в я щ е н и к
Ми вже і так розширили надмірно
Чин поховання. Смерть у неї темна.
Коли б у це не втрутилася влада,
То їй до гласу трубного прийшлося б
Лежати в неосвяченій землі.
І град каміння замість молитов
Її би супроводжував, а їй
Поклали на труну вінки і квіти
І дзвоном провели до кладовища.
Л а е р т
І це усе, що ви могли зробити?
С в я щ е н и к
Усе. Ми осквернили би обряд,
Якби над нею реквієм співали,
Як над всіма, хто з миром відійшов.
Нічого більше.
Л а е р т
Опустіть труну!
Хай з плоті непорочної її
Фіалки проростуть! – Та знай, прелате,
Сестра в раю служити буде Богу,
Коли ти в пеклі витимеш, як пес.
Г а м л е т
Офелія?!
К о р о л е в а
(розкидуючи квіти)
Ніжніше – найніжнішій.
Спи з миром! Так хотілося мені,
Щоб Гамлету дружиною ти стала.
Я мріяла, що квітами укрию
Подружню постіль вашу. Доведеться ж
Покласти квіти на твою могилу.
Л а е р т
Хай тричі тридцять найлютіших кар
Тепер впадуть на голову того,
Хто так злочинно розум твій затьмарив!
Не треба. Почекайте засипати.
В останній раз її обняти хочу.
(Стрибає у могилу.)
Засипте краще мертву із живим,
Зведіть над нами рукотворну гору,
Що вище Пеліона і Олімпа!
Г а м л е т
(виступаючи вперед)
Хто тут кричить на цілий світ від горя
Так, що спинились, вражені, у небі
Над ним зірки? Йому до послуг я,
Принц Гамлет Данський.
(Стрибає у могилу.)
Л а е р т
Цур тобі, нечистий!
(Бореться з ним.)
Г а м л е т
Учись молитись! Горла не души.
Зі мною не заводься необачно.
Я не гарячий, та попереджаю,
Що ти ще пожалкуєш. Руки з горла!
К о р о л ь
Розбороніть їх!
К о р о л е в а
Гамлете!
В с і
Панове!
Г о р а ц і о
Спокійніше!
Їх розбороняють, і вони виходять з могили.
Г а м л е т
Суперництво оце
Нам допоможе вирішити зброя.
К о р о л е в а
Суперництво, мій сину?
Г а м л е т
Я любив
Офелію, як навіть сорок тисяч
Братів її любити не могли б.
Скажи, на що ти здатний задля неї?
К о р о л ь
Лаерте, він безумний.
К о р о л е в а
Не чіпайте!
Г а м л е т
На що би ти наважитися зміг?
Ридав би? Одяг рвав? Голодував?
Пив оцет? Крокодилів їв? Усе це
Я можу теж. Прийшов ти сльози лити?
Мені на посміх лізти у могилу,
Щоб вас зарили вдвох? Я можу теж.
Ти говорив про рукотворну гору?
Нехай мільйони акрів нам нагорнуть
На цю могилу, щоб спалило сонце
Її верхівку, щоб із нею поруч
Здавалася бородавкою Осса!
До крику вдався ти. Я можу теж.
К о р о л е в а
На крик його уваги не звертайте.
Коли припадок пройде, Гамлет знову
Отямиться і буде наче голуб.
Г а м л е т
Скажи, Лаерте, звідки ця ворожість?
Мені здається, ми колись дружили.
Та в різні боки вітер нас розніс:
Як вовка не годуй, він піде в ліс.
(Іде геть.)
К о р о л ь
Гораціо, побудьте з ним, будь ласка.
Гораціо іде геть.
(Лаерту)
Розмову нашу добре пригадайте
І потерпіть. Кінець вже недалеко. –
Гертрудо, хай за принцем прослідкують. –
За смерть оцю заплатить він життям.
Полегшено зітхну я лиш тоді,
Як буде він на божому суді.
Ідуть геть.
Сцена друга
Зала в замку.
Входять Г а м л е т і Г о р а ц і о.
Г а м л е т
Про це вже досить, пригадаймо інше.
Ти пам'ятаєш, як ми відпливали?
Г о р а ц і о
Звичайно, принце.
Г а м л е т
Я не міг заснути,
В душі тривала дивна боротьба.
Лежав я, мов злочинець у кайданах,
На ліжку у каюті. Враз схопився,
Мов хтось штовхнув. Хай славиться квапливість!
Як часто нас рятує безрозсудність,
Де роздуми глибокі гублять нас!
Напевне, є на світі божество,
Що направляє всупереч людині
Її життя.
Г о р а ц і о
На наше щастя, є.
Г а м л е т
Я вийшов із каюти. Плащ накинув,
Пішов шукати їх на кораблі.
У темряві навпомацки знайшов,
Украв у них листа і повернувся
До себе знов. Забувши страх і стид,
Печатки позривав і прочитав,
Дивуючись підлоті королівській,
Якою небезпекою є Гамлет
Для Данії і Англії. Наказ:
Мене без довгих роздумів схопити
І відрубати голову.
Г о р а ц і о
Невже?!
Г а м л е т
Ось лист. Його ти потім прочитаєш.
Чи хочеш знати, що зробив я далі?
Г о р а ц і о
Я слухаю уважно.
Г а м л е т
Розізлившись,
Я ще не знав, як вирватись на волю
Із цих тенет. Я склав новий наказ
І начисто його переписав.
Колись, як наша знать, і я вважав
Хороший почерк чимось непристойним
І навіть намагався зіпсувати.
Та як він допоміг мені в біді!
Сказать, що написав я?
Г о р а ц і о
О, звичайно.
Г а м л е т
Вустами короля наказ велів:
Оскільки платить Англія данину
І наша дружба квітне, наче пальма,
Оскільки мир і злагода над нами
Всміхаються в пшеничному вінку,
Оскільки, — і багато тих "оскільки", —
То, прочитавши цей наказ, негайно
Людей, що привезли папери ці,
Без суду й покаяння умертвити.
Г о р а ц і о
А як же без печатки?
Г а м л е т
О, мені
Допомогло і в цьому провидіння!
Була зі мною батьківська печатка,
Що послужила нинішній взірцем.
Я склав папір, як той, скріпив печаттю,
Відніс і, непомічений, поклав
Назад, немов підмінену дитину.
На ранок стався бій, що описав
Тобі в листі я. Все, що далі, — знаєш.
Г о р а ц і о
Так Гільденстерн і Розенкранц пливуть
На неминучу смерть?
Г а м л е т
Самі полізли.
Мене не мучить совість. Їх кінець –
Пронозливісті їхній нагорода.
Коли свої рахунки зводять старші,
Молодший поміж ними не встрявай!
Г о р а ц і о
Який король підступний!
Г а м л е т
От і зваж,
Чому я роздратований без міри.
Йому, як бачиш, мало, що мене
Позбавив батька, вкрив ганьбою матір,
Свавільно став між мною і народом.
Він вирішив відняти і життя!
То краще вже його я знищу сам.
Чи не було б прокляттям дозволяти
Смердючій язві далі нас губить?
Г о р а ц і о
Дізнається він скоро про підміну
Із Англії.
Г а м л е т
Напевне. Поки що ж
Я маю кілька днів на всі турботи.
Людське життя коротке. Ледве встигнеш
Сказати кілька слів – і вже кінець.
Жалкую я, Гораціо, що сварку
З Лаертом я завів. Його нещастя –
Немов би віддзеркалення моїх.
Я помирюсь із ним. Але навіщо
Так голосно виказувати сум?
Мене він цим обурив.
Г о р а ц і о
Тихше. Хто там?
Входить О з р і к.
О з р і к. Дозвольте привітати з поверненням до Данії, ваша високосте!
Г а м л е т. Щиро дякую, сер. (Стиха до Гораціо.) Знаєш ти цю комаху?
Г о р а ц і о(стиха). Ні, принце.
Г а м л е т(стиха). Твоє щастя, бо знати його – не заслуга. У нього багато землі, до того ж родючої. Якщо скот володіє скотиною, то його ясла завжди будуть поруч із королівськими. Це – грак, що залетів занадто високо.
О з р і к. Ласкавий принце, якби у вашої високості знайшовся час, я передав би вам дещо від його величності.
Г а м л е т. Сер, я закарбую це глибоко в душі. Але користуйтесь капелюхом за призначенням: йому місце на голові.
О з р і к. Дякую, ваша високосте, дуже жарко.
Г а м л е т. Та ні, повірте, дуже холодно: вітер північний.
О з р і к. Справді, трошки холоднувато. Ваша правда.
Г а м л е т. І все ж, по-моєму, душно й жарко, як для моєї комплекції.
О з р і к. Надзвичайно, принце! Така духота, що не підберу й слова. Однак, принце, за наказом його величності сповіщаю, що він поставив на вас великий заклад.
Г а м л е т. І все ж я вас прошу…(Примушує Озріка одягти капелюха.)
О з р і к. Ну що ви, люб'язний принце? Мені так зручніше, слово честі. Принце, днями до двору прибув Лаерт, справжній джентльмен, повний щонайкращих якостей, бездоганний у поводженні і показний. Правду кажучи, якщо говорити про нього високими словами, це – довідник і підручник благородства, бо в ньому зібрано все, що належить знати дворянину.
Г а м л е т. Сер, він нічого не втратив у вашому визначенні. Хоч, я думаю, описуючи його частинами, ми заплутались би, примушуючи пам'ять наздоганяти його переваги. Але скажу щиро: це істота вищої породи і така рідкісна, що зрівнятися з ним, кажучи по совісті, може лише його власний відбиток, а ті, що наслідують його, — лише слабкі тіні, не більше.
О з р і к. Ваша високість говорить про нього дуже точно.
Г а м л е т. Та до чого все це, сер? Навіщо ми поганимо цього джентльмена своїми грубими розмовами про нього?
О з р і к. Що, принце?
Г о р а ц і о. Чи не можна сказати пряміше? Спробуйте, добродію.
Г а м л е т. Для чого ви приплели цього джентльмена?
О з р і к. Лаерта?
Г о р а ц і о(стиха Гамлету). Його гаманець вже порожній. Всі золоті слова розтрачені.
Г а м л е т. Так, Лаерта, сер.
О з р і к. Я знаю, що вам відомо…
Г а м л е т. Я хотів би, щоб це було відомо і вам. Хоч і в такому випадку я нічого б не виграв. Отже, сер?
О з р і к. Я знаю, що вам відома довершеність Лаерта.
Г а м л е т. Не наважуюсь судити, щоб не бути змушеним рівнятися з ним. Хоча пізнати себе можна лише порівнюючи з іншими.
О з р і к. Мова йде про довершеність, з якою він володіє зброєю. На загальну думку, йому нема в цьому рівних.
Г а м л е т. Яка в нього зброя?
О з р і к. Рапіра і кинджал.
Г а м л е т. Подвійна зброя. Що ж далі?
О з р і к. Мій принце, король б'ється об заклад з Лаертом на шість арабських коней, проти яких той, як я чув, ставить шість французьких рапір і кинджалів разом з поясами, портупеями та усім іншим. Три пари гужів дійсно казкової краси і дуже підходять до руків'я: надзвичайно витончені гужі з повчальними прикрасами.
Г а м л е т. Що ви називаєте гужами?
Г о р а ц і о(стиха Гамлету). Я відчував, що доведеться зазирнути у примітки.
О з р і к. Гужі, сер, — це ремені до портупей.
Г а м л е т. Вираз був би зрозумілішим, якби замість рапір ми носили гармати.