Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 30

Ми не можемо схибити вовка, обгороджуючи того вітряка, про який говорила супротивна сторона. Але гаспиду стало завидки, він узяв німців за дупу, а їх і чорти не переп'ють: "Her, tringue, tringue!"[185] — і шашка в дамках.

Не з руки ж бо нам запевняти, що в Парижі на Малому мосту продають фермерських курей, і хай навіть ці чубатки курки, як болотні дурки, тобто одуди, хай навіть усі пожертвують чорнильні слоїки свіжоспеченим заголовним чи курсивним літерам, мені байдуже, аби лише під палітуркою не завелася черва.

І даймо, що поки спарюються вуличні собаки, дівки сурмлять, що от попалися, перш ніж нотар із допомогою своєї кабалістики вручить акт, але це не означає (на те й суд, щоб усе по справедливості!), що шість арпанів луговини з великим роздоллям дорівнює трьом бочкам добірного атраменту, так, щоб не плювати у криницю, і взявши до уваги, що на похороні короля Карла був повний базар руна, за два третя, тобто, маю на увазі, вовни.

І я бачу в усіх гарних історіях ось що: коли йдуть на лови манком, обмахують тричі димар мітлою і, назвавши себе, грають женилом і наддають у зад, а розпалившись, пхають кий у перебій, щоб —

На їхній лист без мови

Вернули всі корови.

І такий самий вирок ухвалено в Мартингалі одному гуляці з Лузфужруза; суд повинен це врахувати.

Не кажу, що в ім'я справедливості не можна конфіскувати майно тих, хто п'є святу воду, як роблять із ратищем ткача, на яке саджають баламутів: доброму котові добра мишка.

Tunc, месіри, quid juris pro minoribus?[186] Бо звичай як салічний закон: хто первий обламає корові роги, хто висякається під час псальмування або псякування, той має під спів Богородице, радуйся збадьорить свій опалий член мохом, зірваним тоді, як люди мліють на північній відправі, щоб загнуздати білі анжуйські вина, які збрикують, б'ючи під жижки, як бретонські борці.

Закругляючись, домагаюся вернути утрати, збитки і відсотки.

Щойно сеньйор Пийвино закінчив, Пантагрюель сказав сеньйорові Сраколизу:

— Як ви збираєтеся відперти закид, друже мій?

Той йому у відповідь:

— Ба ні, мосьпане, зовсім не збираюся. Я говорив тут лише правду, а тепер, на Бога, покладімо край суперечці, бо наш процес ускочив уже в копієчку.

Розділ XIII

Як Пантаґрюель розв'язав позов двох сеньйорів

Тоді Пантагрюель підвівся і сказав усім зібраним головам, радцям і докторам:

— Отож, мостиві панове, ви почули докази сутяжців vive vocis oraculo[187]. Що ви на це скажете?

А ті у відповідь:

— Чути ми, звісно, чули, але нічогісінько не збагнули. Тим-то й просимо вас una voce[188] і благаємо: виголосіть присуд, який тільки вам заманеться, і ex nunc prout ex tunc[189], ми його схвалимо і затвердимо, як одно серце.

— Гаразд, панове, — сказав Пантагрюель, — я вволю вашу волю. Мені ця справа не вбачається такою важкою, як вам. Ваш параграф Caton, закон Frater, закон Gallus, закон Quinque pedum, закон Vinum, закон Si dominus, закон Mater, закон Mulier bona, закон Si quis, закон Pomponius, закон Fundi, закон Emptor, закон Pretor, закон Venditor[190] і багато інших, як на мене, куди важчих.

Сказавши це, він пройшовся раз-другий по залі, видно було, що він глибоко задумався, і в задумі своїй скімлив, як у тугих попругах віслюк, а думав він, як удобрухати обидві сторони, не предкладаючи одної над другою; потім сів і виголосив такий вирок:

— Розглянувши, заслухавши і зваживши позов між сеньйорами Сраколизом і Пийвином, суд постановляє:

Враховуючи скрайню дратливість кажана через його хвацький ухил від літнього сонцестояння з метою женихання до придибенцій, які поставили шах і мат пішаком завдяки лихим образам світлобоязних костокрилих, замешканих у римському підсонні, й присілої окаряч мавпулі, що здиблює свою пульку виханням стегон, позивач мав цілковите право проконопатити галіон, надмуханий челядкою, одна нога взута, а друга гола, метаючи йому, без усякого сорому, стільки чечевичин, скільки шерстинок у вісімнадцяти корів, і стільки ж — гаптувальникові.

Так само суд не бачить складу злочину у гівнячках, а цей злочин йому приписували тому, що він не міг сповна відкласти, як це доводить пара рукавичок, напахчених пальбою горіхової свічки, з тих, якими користуються в Мірбалі, попустивши вітропуск із допомогою бронзових ядер, ось чому стайничі змішують по-обершталмейстерському свою нав'ючену Луарою городину з шуліковими балабончиками, розцяцькованими угорським мереживом, які його шваґер ніс урочисто у лімітрофному козубі з гербами морд, увінчаних трьома шевронами на вже ветхому полотні, в засідку до куреня, звідки стріляють перами в червоподібного папугу.

Що ж до оскаржень до позваного, ніби він був черевичником, сироїдом і смолієм мумій, то цього при копанні не встановлено, як довів переконливо позваний, тож на цій підставі суд засуджує його на три склянки кисляку, приправленого, розбавленого, перерозпряженого, як заведено в цьому краю, і ці склянки згаданий винуватець і заплатить у майській середині серпня.

Проте винуватець береться доставити сіно і клоччя затикати капкани в горлянці, обгорнуті в чернечі богородиці, протереблені крізь решето на коліщатках.

Зоставайтеся друзями, без оплати витрат, і на цьому засідання закривається.

Після оголошення присуду сутяжці розійшлися, обидва задоволені постановою, і це річ була невиданська, такого-бо не траплялося з часів потопу, і ще тринадцять ювілеїв не станеться, щоб супротивні сторони були однаково задоволені остаточним вироком.

Що ж до присутніх радців та докторів, то вони цілі три години були в екстазі й цілковитому захваті від просто-таки нелюдської мудрости Пантагрюеля, появленої на очі тим, як він розв'язав цю морочливу і закручувату справу, і ще довго вони б умлівали, аж це принесено чимало винця і рожевої водиці, і принесене швидко вернуло їх до тями і до звичного розумування, і слава Богу, що так.

Розділ XIV

Панурґ оповідає, як він вирвався із турецьких лабет

Пантагрюелів присуд був оприлюднений і почутий, розмножений на друкарських верстатах і переданий до судових архівів, отож усі гомоніли:

— Соломон, передаючи з простого домислу дитину матері, зроду не являв такої мудрости, як Пантаґрюель. Як добре, що він живе поміж нами.

Його навіть запрошували на доповідача і голову суду, але він, уклінно подякувавши, відмовився.

— Ця посада (сказав він) тримає людину в неволі, й тим, хто її обіймає, дуже важко спастися, якщо зважити на людське розпоганення. Я міркую так: якщо стольці, звільнені грішними янголами, обсядуть лише такі людці, то й через тридцять сім ювілеїв не настане Страшного суду, а Миколай Кузанський буде лжепророком. Мій обов'язок попередити вас про це загодя. Але як у вас знайдеться кілька барилець доброго вина, я залюбки візьму їх у дар.

І вони залюбки так і вчинили: послали йому найкращого вина з міських пивниць, і він випив повну. Зате нетяга Панург перебрав міру, бо був сухий, як тараня. Біта у нього стала легесенька, як у захлялого кота. Коли він шелепнув за одним замахом півпугара рубінового вина, хтось йому кинув:

— Куме, легше! Надто ви вже щируєте!

— Геть ік лихій годині! (гукнув він). Це тобі не паризійські перепійчики, які чаркують, мов букивчаки, і дзьобають лише тоді, як їх, наче горобчиків, ляпнуть по хвостику. Ех, кумпане! Аби ж я вмів так швидко злинати, як я лигаю, я б уже ширяв понад місячною сферою з Емпедоклом! Але що за чортівня? Мені невтямки: вино міцненьке і добірне, а що більше його п'ю, то дужча в мене жадота. Мабуть, тінь монсеньйора Пантагрюеля викликає спрагу, як місяць застуду.

Товариство зайшлося реготом. Бачачи теє, Пантагрюель поспитав:

— Панурже, чого це на вас смішки напали?

— Сеньйоре (сказав той). Я їм розповідав, які ці бісові турки нещасні — вина в рота не беруть. Якби Магометів Алькоран не містив у собі іншого лиха, то й тоді я б ніяким світом не перекинувся в їхню віру.

— Але скажіть мені (спитав Пантагрюель), як вам пощастило вирватися?

— Присяйбогу, сеньйоре (сказав Панурґ), розповісти, не повірите.

Турки, бусурмани, посадили мене на рожен, нашпигавши салом, наче кролика, бо я був такий худий, що інакше мене б не вгризли. І давай смажити мене живцем. От смажать вони мене, а я думкою на ласку Божу себе сповіряю, доброго святого Лаврентія згадую і все уповаю, що Бог вирятує мене від цих тортур, і що ж, порятунок прийшов воістину дивом дивним. А було це так. Припоручив я, отже, себе ревно Господу і знай лелесаю: "Боже, поможи мені! Боже, спаси мене! Боже, порятуй мене від муки, якої я зазнаю від цих невірних собак, бо я твого закону не кидаюсь!" А мій підпікач чи пришмалювач саме здрімнув, чи то з Божої волі, чи то з волі якогось доброго Меркурія, що хитрощами приспав стоокого Арґуса.

Відчув я, що він більше не крутить рожна, глядь, аж він хропака затинає. Тоді зубами схопив я за необгорілий кінець головешку і кидиць її у пах моєму підпікачеві, а другу здолав пожбурити під польову койку, де лежав солом'яник пана пришмалювача, поставлену біля пічки. Солома так і пихнула, полум'я перекинулося з соломи на койку, з койки на стелю, сосновими дошками обшиту. Та це ще нічого! Головешка, кинута в пах моєму клятому мучителеві, підпалила йому все лобове волосся, і в нього зашкварчали яйця, якби вони в нього не були такі смердючі, він би й до ранку не похопився, а так він підскочив, як гірський цап, висунувся у вікно і завопіяв несвітським гласом: "Даль борот! Даль борот!", що означає: "Горим! Горим!" Потім накинувся на мене, збираючись шпурнути мене в огонь; він різав мотуззя, яким були зв'язані мої руки, і вже почав різати вірьовки на ногах.

Аж це господар дому, почувши крики на пожар і відчувши дим на вулиці, де він гуляв із цілим гуртом пашів і муфтіїв, притьма кинувся гасити вогонь і рятувати своє добро.

Надбігши, він схопив рожен, на який мене насадили, і вдарив ним, поклавши трупом мого підпікача, чи то через брак швидкої допомоги, чи то з іншої причини, — господар увігнав йому рожен трохи вище пупа, праворуч, прошив третю долю печінки, а відтак гостряк, ідучи вгору, пропоров діяфрагму, а вийшов через осердя у плечовому поясі, між хребтом і лівим окостом.

Щоправда, коли господар витяг із мене рожен, я бебехнув біля жаровні, але забився тільки ледь-ледь, — удар послабило сало.

А мій паша, бачачи, що непереливки, що домів'я не врятувати і що пиши пропало, крикнув пробі до всіх дияволів і, між іншим, до Ґрильґота, Астарота, Рапалла і Ґрибуйля, зовучи кожного по дев'ять разів.

Тут я ізвомпив не на жарт і сказав собі з ляком: дияволи зараз нагрянуть сюди із цим шаленяком, а що як, не доведи Господи, вони ще й мене злапають? А я і так уже напівспечений.