Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 53

У всьому місті не зосталося такої пам'ятки, якої б йому не запропонували оглянути і не показали. Перед його від'їздом цезар підніс йому великі й щедрі дари, а потім запропонував обрати, що йому найбільше сподобалося в Римі, заприсягшись не відмовити йому ні в чому, чого б не побажав. Гість попросив собі лише одного штукаря (він бачив його в театрі і хоч не розумів, що саме той говорив, розумів усе, що показував на мигах), виправдуючись тим, що під його рукою різномовні племена, і, щоб відповідати їм і говорити з ними, йому треба багато драгоманів, а цей, сам-один, заступить усіх, бо так уміло передає все на мигах, ніби пальці його мовлять. Ось чому вам слід обрати глухонімого зроду, аби жести його і знаки були достеменно віщими, а не вигаданими, присмаченими чи фальшивими. Зостається лише з'ясувати, до кого б ви хотіли удатися за порадою — до чоловіка чи жінки.

— Я (відповів Панурґ) охоче удався б до жінки, але боюся двох речей.

По-перше, жінкам, хай би що вони бачили, неодмінно уявиться, здумається, примариться щось дотичне до священного фалоса. Хоч би які жести і знаки робилися і хоч би які пози прибиралися в них перед очима, вони все пов'язують лише з одним і бачать у всьому саме совгання. Отже, ми сядемо маком, бо жінки подумають, що всі наші миги — це шури-мури. Згадайте, що сталося в Римі через двісті шістдесят років по його заснуванні. Молодий патрицій зустрів на горі Целії римську матрону на ім'я Верона, глухоніму зроду, і спитав її, жестикулюючи з-італійська і про її глухоту нічого не відаючи, хто з сенаторів трапився їй на узвозі. Та, не втямивши сказаного, подумала, що йдеться про те, що в неї завжди на умислі і з чим молодик, природно, міг озватися до жінки. Тоді вона на мигах (а в амурних справах миги куди звабливіші, діющіші і промовистіші за всі слова) поманила до своєї вілли і на мигах показала, що ця гра їй до вподоби. Зрештою, не пустивши пари з уст, вони досхочу нажирувались.

А ще я боюсь, що жінки замість відповіді на наші мити впадуть одразу на спину: мовляв, вони згодні удобрухати наше мовчазне прохання. А як вони й собі озвуться до нас на мигах, то ці мити вийдуть такі зальотні й такі кумедні, аж ми самі витолкуємо їхні думки у Венериному дусі. Вам бо відомо, як у Крокиньольському скиті сестра Гепа понесла від юного слимака Махая, і абатиса, дізнавшись про це, викликала її на капітул і звинуватила в інцесті, сестра ж виправдувалась тим, що брат Махай узяв її силоміць і зґвалтував. Абатиса обурилася і сказала: "Паскуднице! Це ж було в дортуарі, чому ж ти не закричала пробі? Ми б усі кинулися тебе рятувати". Та відповіла, що не посміла кричати, бо в дортуарі має завжди панувати тиша. "Але чому ж ти (сказала абатиса), паскудниця ти одна, чому не подала сусідкам по кімнаті знаку?" — "Я (відповіла Гепа) щосили подавала їм знаки задом, проте ніхто мене не порятував". — "Але чого ж ти (спитала абатиса), не прибігла, паскуднице, мерщій до мене і не розповіла, щоб ми могли формально його запізвати? Аби мені таке сталося, я б так і зробила і тим довела свою безневинність". — "Я (відповіла Гепа) ось чого боялася: а що як я нагло умру, а гріх і прокляття на мені так і залишаться? Ось чому, перш ніж він пішов з кімнати, я в нього сповідалася і він завдав мені таку спокуту: нікому нічого не розповідати і не розголошувати. Розкрити тайну сповіді — це був би надто великий гріх, Бог і ангели такому гріху не попустять. Чого доброго, небесний вогонь спопелив би все наше абатство, а нас скинув би до пресподниці, як Датана та Авирона".

— Мене ви (сказав Пантагрюель) цим не здивували. Ченцям, тим, знаю, не так страшно порушити Божі заповіді, як монастирський статут. Гаразд, зверніться до мужчини. По-моєму, підійде Цапоніс. Він глухонімий зроду.

Розділ XX

Як Цапоніс відповідав Панурґові на мигах

Послано по Цапоноса, і той назавтра прибув. Панург дав прибульцеві тлустого телятка, півсвині, два барильці вина, мірку зерна і тридцять франків дрібняками; потім привів його до Пантагрюеля і в присутності двораків показав таке на мигах: довго позіхав і, позіхаючи, водив біля рота палюхом правиці, вдаючи грецьку літеру тау, і так робив кілька разів. Відтак звів очі до неба і почав микуляти ними, ніби коза під час уровища; при цьому він кашляв і глибоко зітхав. Після чого показав, що гульфика в нього немає, далі добув обіруч з-під сорочки запоясника і мелодійно помузичив ним між стегнами; насамкінець приклякнув на ліве коліно і скрижував на грудях руки.

Цапоніс пильно дивився на нього, потім підняв ліву руку і стиснув у п'ястук усі пальці, окрім бецмана і вказівця: їх він стулив так, щоб нігті майже зійшлися.

— Я зрозумів (сказав Пантагрюель), що означає в нього цей знак, по-перше, мар'яж, а про-друге, як учать пітагорійці, число тридцять. Ви женитесь.

— Красно дякую (мовив Панурґ, обертаючись до Цапоноса), мій архітрикліне, мій капрале, мій альгвазиле, мій сбіре, мій бригадире!

Тоді той ще вище задер ліву руку, простягти всю п'ятірню і розчепірюючи якомога пальці.

— Зараз (мовив Пантагрюель) п'ятірнею він ще ширше показує, що ви женитесь. На тому не край, що ви будете женихом, дружиною і малжонком, ви будете щасливі і в родинному житті. Бачте, Пітагор прозвав число п'ять шлюбним — без шлюбу й весілля вже не обійтися, — бо це число складається з Тріади, первого числа, непарного, і з Діади, первого числа, парного, у відповідності з паруванням жіночого і мужчинського. Справді, в давньому Римі, у день весілля, запалювали п'ять смолоскипів, і не вільно було запалити ні більше (навіть як весілля найбагатше), ні менше (навіть як весілля найбідніше). До того ж, у старосвіччину погани молилися за шлюбованців п'яти богам або ж одному богові, наділеному п'ятьма різними благодіями: Юпітерові, сватачеві, Юноні, весільній розпорядниці, Венері, вродниці, Пейто, богині вмови і проречистости, і Діані, повитусі.

— Ох (гукнув Панурґ), голубе Цапоносе! Я йому подарую хутір під Сіне і вітряк у Мірбале.

Аж це німтур, крутнувшись ліворуч, оглушливо чхнув, аж його струсонуло.

— Трясця твоїй матері! (скрикнув Пантагрюель). Що це таке? Не буде добра, ой, не буде! Він натякає, що ваш мар'яж буде під знаком лиха. Чхання, як свідчить Терпсіон, це Сократовий демон. Чхання праворуч означає, що можна впевнено і сміливо робити задумане і домагатися свого, тоді як чхання ліворуч означає все навпаки.

— Ви (сказав Панурґ) витолковуєте все песимістично, та ще й сієте паніку, як раб Дав. А я цьому не вірю. Цей ваш базграч Терпсіон брехун усесвітній.

— Але (мовив Пантагрюель) Цицерон теж мовить щось подібне у другій книзі De divinatione.

Аж це Панурґ обернувся до Цапоноса і подав такий знак: вивернув повіки, зазіпав щелепами справа наліво і висолопив наполовину язика. Потім розтулив ліву руку, але пучак при цьому наставив сторчма до долоні й опустив його проти гульфика; правицю ж стиснув у п'ястук, а відставлений пучак просунув під праву пахву і приставив над крижами до того місця, що в арабів зветься альхатим[256]. Відтак зараз же перемінив руки: правиці надав постави лівої і приставив проти гульфика, а лівій — постави правиці і приставив до альхатиму. Цю переміну рук він повторив дев'ять разів. Після дев'ятого разу вернув повіки до їхнього натурального стану, так само щелепи і язика, потім кинув косяка на Цапоноса і пожував губами, як мавпа, ухоркавшись, або ж як трусь, хрупаючи овес на пню.

Тоді Цапоніс задер геть розтулену правицю, потім устромив до першої щиколодки бецмана між середнім і підмізинним пальцями, міцно затиснувши його суставами цих пальців, а вказівець і мізинець витягнув. Порозставлявши отак пальці, він поклав руку Панурґові на пупа і почав рухати бецманом, спираючись, як на ніжки, на мізинця і вказівця. Потроху рука його піднімалася дедалі вище, повзучи по Панурґовому животі, шлункові, грудях і шиї; нарешті торкнулася підборіддя і забралася бецманом до рота, потім почухала ніс, а добравшись до очей, вдала, ніби виймає їх. Тут Панурґ розгнівався і спробував вирватися й утекти від німтура. Та Цапоніс знай тер бецманом йому то очі, то чоло, то криси капелюха. Зрештою Панурґ зарепетував:

— На Бога, пане причинний! Приберіть руки, а то я вас поб'ю! Як ви не перестанете мене дратувати, я з вашої паскудної мацапури маску зроблю.

— Він же (сказав і собі брат Жан) глухий. Він не чує, що ти йому говориш, лопух! Дай йому в пику — ось цей знак він дотумкає.

— Якого біса (сказав Панурґ) в'язне до мене цей метр Аліборон? Потовк мені очі на олію! Достолиха, клянусь, я вас зараз почастую подвійними мордасами, пересипаними потичками!

І тут, відскочивши від нього, пукнув губами.

Німань, бачачи, як Панурґ задкує, рвонув уперед, учепився в нього і зробив такий знак: опустив правицю у всю довж, аж до коліна, і, стуливши пальці в кулак, просунув бецмана між середнім і вказівним пальцями; потім лівою рукою почав терти правицю над ліктем і, тручи, то повільно піднімав цю руку на висоту ліктя і вище, то раптово її опускав; і так він навперемін то піднімав руку, то опускав і показував її Панурґові.

Панурґ, розсердившись, замахнувся на німтура п'ястуком, але з пошани до Пантаґрюеля стримався.

Тоді Пантаґрюель сказав:

— Коли вас знаки так дратують, то як же ви угніваєтесь, узнавши, що вони значать! Усяка правда тягнеться до іншої правди. Безріка показує, що ви будете одружені, рогаті, биті й обчищені.

— Мар'яж (сказав Панурґ), це я цілком допускаю. Про все інше і чути не хочу. І вже ви, спасибі вам, повірте мені: жодному смертному не щастило так, як мені, на жінок і коней.

Розділ XXI

Як Панурґ радився з досугим французьким піїтою на ймення Коцький

— От уже не думав (сказав Панурґ) зустріти людину з такими зашкарублими поглядами, як у вас. А все ж, щоб ваші сумніви розбити, я ладен і гору покотити. Слухайте сюди. Лебеді, ці присвячені Аполлонові птахи, відчуваючи близьку смерть, співають, передусім це буває на річці Меандр у Фриґії (я уточнюю це, бо Еліан та Олександер Миндський пишуть, ніби вони деінде бачили, як умирають лебеді, але співу не чули). Отож-бо лебедина пісня — це певна ознака близької смерти, і лебідь не вмре, не проспівавши її. Ось так і поети, під Аполлоновим захистком перебуваючи, перед смертю робляться пророками і, натхнені Аполлоном, віщують піснями прийдешність.

Ба більше, я чув не раз, що кожен дід збуйвік, як на тонку пряде, легко вгадує, що нас чекає.